Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.5. Психологічні аспекти формування політичної культури

Особливості формування політичної культури мало вивчені, оскіль­ки, власне, й поняття "політична культура" надто складне, неоднознач­не і навіть суперечливе.

Те, що називають нині політичною культурою, свого часу було предметом особливої уваги Платона, Аристотеля, ПІ. Монтеск'є,


Н. Макіавеллі, К. Маркса, К. Мангейма та багатьох інших учених. Вели­кий інтерес до проблеми політичної культури виявляють і сучасні вчені.

Існує кілька основних загальних підходів до трактування поняття "політична культура" фахівцями.

Перший. Політичною культурою вважають систему цінностей со­ціуму та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.

Другий. Політична культура — це певна сукупність переконань, по­глядів, орієнтацій та зразків поведінки.

Третій. Політична культура являє собою процес формування та ре­алізації певних сил таких соціальних суб'єктів, як класи, групи, особис­тості у процесі їх суспільно-політичної діяльності.

Четвертий. Політична культура — об'єктивне відображення і реалі­зація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окреми­ми політиками, державою.

П'ятий. Вважають, що політична культура характеризується як сис­тема переконань, ідей, уявлень, установок, моделей поведінки, що скла­лися історично.

За таких різнобічних трактувань поняття "політична культура" важ­ко простежити наявність єдиних або часто повторюваних елементів, що її утворюють. Найімовірніше, слід вважати, що значною мірою всі ці елементи можна зарахувати до феномена "політична культура".

Існує кілька видів типології, а ще більше типів політичної культури, оскільки надто різними видаються підстави для такої типологізації.

Так, американські політологи, зокрема С. Верба, виокремлюють три типи політичної культури: патріархальну, підданську та активістську.

Патріархальна характеризується відсутністю інтересу до політично­го життя, розподілу і чіткого визначення політичних ролей у суспільстві.

Підданська культура пов'язана з досить сильною орієнтацією на по­літичну систему, її діяльність, функціонування.

Активістська культура характеризується помітним інтересом грома­дян до діяльності держави, різних суб'єктів політичного процесу, їх ви­сокою громадсько-політичною активністю.

Загалом дещо спрощено можна виокремити два основних підходи до визначення змісту поняття "політична культура", які, проте, часто об'єднують в єдине ціле.


Згідно з першим підходом політичну культуру розглядають як су­купність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цін­ностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досві­ду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.

Відповідно до другого підходу у політичній культурі вбачають про­цес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань суспільно-політичних утверджень.

За структурою політична культура є поєднанням політичної свідо­мості та політичних знань, які, у свою чергу, мають власну структу­ру та особливості. З огляду на викладене можна схарактеризувати власне поняття "політична культура".

Досить вдале таке визначення: політична культура — це зумовлений історичними, соціально-економічними і політичними умовами якісний склад політичного життя суспільства, що відображає рівень засвоєння суб'єктом — суспільством, групою, особою — відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультур-ного розвитку людини та ступінь її активності у перетворенні політич­ної, соціальної дійсності.

Українські вчені В. Мирончук і В. Храмов трактують політичну куль­туру як уміння бачити себе і політичний світ в єдності [60,275]. В їхньо­му розумінні політична культура — це культура політичного мислен­ня і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього життя у су­спільстві [60,276].

Оптимальне і найточніше, на наш погляд, таке визначення: політична культура — це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учас­ників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.

Політична культура охоплює такі аспекти:

•    знання політики, фактів, зацікавленість ними;

•    оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того,
як має здійснюватися влада;

•    емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм,
любов до батьківщини);

•    визнання у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що
визначають, як можна і як слід діяти.

Політична культура є підсистемою в глобальній культурі. Вона тісно пов'язана з усіма її складовими — економічною, релігійною, пра­вовою, організаційною та іншими культурами.


По суті, політична культура — багатовимірне явище, що має своє коріння, історичні та психологічні засади і особливості.

Політична культура — складова політичної системи. При цьому політична культура впродовж певного історичного періоду модифікує, реально впливає на зміну політичної системи. Це означає, що політич­ну культуру завжди можна визначати і характеризувати відповідно до рівня розвитку політичного життя.

Варто розрізняти політичну культуру суспільства, суспільної гру­пи і окремої особистості. Соціальні і психологічні особливості фор­мування кожної з них мають певні відмінності. Так, індивідуальна по­літична культура, окрім знань, емоційного сприйняття дійсності, багато в чому зумовлена психологічними особливостями людини.

Помітними характеристиками політичної культури є її динамічність, поліфункціональність, різнорівневість. Щодо останнього, то загалом можна погодитися з ученими, які виокремлюють у середньому чоти­ри рівні такої культури:

•   номінальні політичні знання та вміння їх використовувати у по­
всякденній суспільно корисній діяльності;

•   наявність досить глибоких суспільно-політичних знань, уміння їх
реалізовувати в конкретній і активній політичній діяльності;

•   політична культура, притаманна політичному діячеві великого
регіону чи національного масштабу;

•   політична культура людини, для якої політична діяльність фактич­
но є професійною (президент, глава уряду, спікер, народний депутат,
член уряду, лідер партії, об'єднання тощо).

Можна також виокремити такі види політичної культури, як культу­ра депутатської, парламентської діяльності; культура діяльності гро­мадських організацій, політичних партій, груп, об'єднань громадян; культура електоральної політичної діяльності, або діяльності громадян під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки, плебіс­цитів тощо.

У житті суспільства політична культура виконує кілька важливих функцій.

•  Пізнавальну. Політична культура озброює людей знаннями, необ­
хідними для діяльності у будь-якій, але переважно в політичній сфері. Це
дає змогу людині (особистості, громадянинові) самовдосконалюватися,
саморозвиватися, формувати активну громадянську позицію. Фактич­
но ця функція є основоположною, значною мірою такою, що зумовлює
реалізацію інших.


•    Ідентифікаційну. Вона полягає у тлумаченні потреб людини з ог­
ляду на її групову (соціальну, етнічну, конфесійну) належність та відпо­
відну участь в обстоюванні інтересів цієї спільноти.

•    Орієнтаційну. Характеризує прагнення людини до змістовного
відображення політичних подій і явищ при реалізації прав і свобод у
конкретній соціальній, політичній системі.

•    Виховну. Сприяючи інтелектуальному розвитку людини, політич­
на культура формує стійкий інтерес і зацікавленість у суспільно ко­
рисній, суспільно-політичній роботі. Такий інтерес є найактивнішим
збудником підвищення політичної активності людини.

•    Регулюючу. Вона проявляється у прямому чи опосередкованому
впливі на поведінку людини, організації, оцінюванні існуючих суб'єктів
політики, політичного процесу і прийнятті певних рішень.

•    Комунікативну. Завдяки політичній культурі напрацьовані у
суспільстві досвід, традиції передаються від покоління до покоління.

•    Інтегруючу. Політична культура за будь-яких обставин і умов є
базисною основою суспільства, його політичної системи, сприяє кон­
солідації громадян, політичних сил, створюючи у такий спосіб засади
для підтримки існуючого політичного режиму, системи влади.

•    Соціалізації. Політична культура сприяє відповідному засвоєнню
норм — регуляторів суспільно-політичного життя. Йдеться про правові,
соціальні та психічні норми політичної поведінки, системи цінностей
політичної культури, властиві конкретному суспільству.

Окремо слід згадати особливості демократичної та автократичної політичної культури. В демократичній політичній культурі виокремлю­ють два основні види: консервативно-ліберальний і ліберально-демо­кратичний.

В автократичній політичній культурі також вирізняють два види культури — авторитарну (що не підтримує і не заохочує окрему лю­дину і різні суспільні сили до активності у суспільно-політичній діяль­ності) і тоталітарну (коли існує культ вождів і лідерів, їхня роль штучно підтримується і пропагується).

Складний і неоднозначний взаємозв'язок політики і культури. Політика може деформувати культуру, негативно впливати на її розви­ток, як це було, зокрема, у колишніх країнах соціалістичного табору. Тоді диктат політики над культурою мав надто велике значення.

Історично раніше виникає культура взагалі, а потім, при поділі сус­пільства на класи, формується його політична організація, виникає по­літика, формується політична культура. Оскільки політика і культура

рівноправні, то між ними існують тісні взаємодія, взаємовплив, взаємо­залежність.

Принципового значення набула проблема особливостей формуван­ня політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх менталь­ності. Слід враховувати, що ментальність українців має кілька системо-творчих ознак:

•    українцям властива інтровертність у сприйнятті всього, що їх
оточує, тобто відповідна зосередженість на фактах і проблемах вну­
трішнього, особистісно-індивідуального світу;

•    для українців характерна кордоцентричність, яка проявляється
в сентименталізмі, емпатії, яскраво вираженій любові до природи, куль-
туротворчості і естетизмі життя;

•    поряд із переліченими особливостями українцям притаманні анар­
хічний індивідуалізм, перевага чуттєвого над волею та інтелектом.

Як народові українцям властиві такі риси політичної культури: де­мократизм, волелюбність, толерантність, миролюбність, а водночас і схильність до анархізму, бунтів і міжусобної боротьби, намагання по­ставити особистісні інтереси над загальнодержавними.

Загалом, коли йдеться про особливості політичної культури ук­раїнців, то багато вчених схиляються до того, що за психологічним скла­дом вони є народом західного, європейського типу, тоді як, скажімо, росіяни — східного, азіатського.

Такий погляд на ментальність українців не є, однак, єдиним сталим. Багато фахівців акцентують увагу на комплексах "меншовартості", "се­лянської психології" українства, "некласичності" української менталь­ності та ін. Таке різноманіття ознак і характеристик ментальності зумов­лене багатьма об'єктивними, історичними обставинами — постійною боротьбою України за волю і незалежність, розташування України між різними державами — політичними полюсами, багаторічним перебу­вання під гнітом інших держав, коли тотальному нищенню піддавалися наша культура і духовність, а свідомість заповнювалася чужими цінно­стями, традиціями, нормами.

Усе це не випадковість, оскільки українська нація надто довго не мала власної державності, а її ментальність, політична культура серйоз­но деформувалися.

Історично склалося так, що на теренах України сформувалася по­літична культура кількох національних регіонів. Так буває завжди, коли нація є об'єктом іноземного впливу на окремих територіях. Суттєвий вплив на Україну мали Росія, Польща, Туреччина, Румунія, інші країни.


До найпомітніших психологічних особливостей формування по­літичної культури громадян України варто додати такі.

На свідомість кожного громадянина наприкінці XX ст. вплинули гло­бальні події, що розділили наше світосприймання на "до" і "після". Йдеться про Чорнобильську катастрофу, розпад російсько-радянської імперії, крах таких міфів тоталітарного суспільства, як "нова радянська людина", "загальна рівність та братство", "торжество пролетарського інтернаціоналізму" та ін. Кожний громадянин України опинився перед неминучою необхідністю вибирати подальший шлях: повернутися до патерналістської моделі, у якій за нас робить вибір якийсь старший брат, чи зробити рішучий крок до самостійного вибору подальшого життє­вого шляху.

Дбаючи про формування національної самосвідомості громадян, не варто спрощено вважати, що для цього досить лише активніше вирішу­вати питання мови, традицій, культури, звичаїв, притаманних українцям як нації, народові. Самосвідомість грунтується на певному ціннісному просторі, що складається з таких фундаментальних для кожної людини цінностей, як здоров'я, сім'я, особиста безпека, стосунки з оточенням, матеріальне становище, цікава робота, справедлива оплата праці, силь­на влада (законність і порядок).

Характерною особливістю сучасної політичної свідомості громадян України, особливо молодих, є поліцентризм їх політичних орієнтацій. Науковці виокремлюють чотири основних типи політичної свідомості: традиціоналістичну, соціал-демократичну, національно-демократичну і національно-радикальну. За даними соціологічних опитувань, найпоши­ренішим серед дорослих громадян, молоді є націонал-демократичний тип політичної свідомості. При цьому слід зазначити, що новизна, су­перечливий характер розвитку процесів, які відбуваються зараз в Ук­раїні, непослідовність і нерішучість у реформуванні суспільства тих, хто стоїть при владі, зумовили появу не тільки позитивних явищ — розкрі­пачення масової свідомості, розхитування традиційних тоталітарних структур, політичних установ, а й негативних.

Тому сьогодні політична свідомість громадян України має характер розколеної. На її рівні та особливостях не можуть не позначитися кри­зові явища, що існують в економіці, соціальному житті. Саме під їх впли­вом молоде покоління значною мірою виховується в атмосфері духов­ного зубожіння, спустошення, бездушності, аморальності, зневаги до своїх батьків, зневіри у майбутнє. Некритичне перенесення на наш на­ціональний грунт сумнівних цінностей та моральних норм сучасної


масової культури західного світу значною мірою деформувало сві­домість, психологію населення загалом, а молоді — особливо. Не до­помагають і спроби реанімації релігійної свідомості — у середовищі, де панує зло, насильство, аморальність, вони виглядають не досить щи­рими. Все це не могло не призвести до того, що рівень політичної свідо­мості громадян в Україні останнім часом дещо понизився.

Отже, можна констатувати, що загалом нинішній рівень політичної свідомості українства ще досить низький, що негативно позначається й на його політичній активності. І це не може не турбувати.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Особливості політичних орієнтацій громадян, їх зумовленість.

2.  Чим зумовлюється вибір людиною своєї життєвої позиції і якою є детермі­
нація політичного вибору?

3.  Політична участь, її основні причини і мотиви.

4.  Основні форми політичної участі людини у політичному житті суспільства.

5.  Відмінність між закритим і відкритим типами політичної поведінки.

6.  Індивідуальний стиль політичної діяльності.

7.  Основні типи політичної поведінки.

8.  Політичний лідер. Ознаки класифікації політичних лідерів.

9.  Основні рівні політичного лідерства.

 

10.  Проблема лідерства у сучасній Україні.

11.  Політична еліта, її функції.

12.  Особливості політичної еліти у сучасній Україні.

13.  Основні типи політичної культури.

14.  Рівні політичної культури.

15.  Основні функції політичної культури.

16.  Особливості формування політичної свідомості громадян.