Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.5.3. Соціальний захист населення

Сутність соціального захисту і шляхи його досягнен­ня. В умовах переходу до регульованої ринкової економі­ки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає прове­дення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Основні принципи проведення соціальної політики:

) захист рівня життя через застосування різних форм

компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

> надання допомоги найбіднішим сім'ям; 3) надання до-

омоги у разі безробіття; 4) здійснення політики соціаль-

ного страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; 5) розвиток освіти, охорони здо­ров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; 6) проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

Відповідно до статті 23 Декларації прав людини су­часна правова держава повинна гарантувати право на та­кий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров'я, власного добробуту та добро­буту сім'ї та право на соціальне забезпечення у разі без­робіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи ін­ших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні со­ціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надан­ня соціальної підтримки. Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та са­мі наймані працівники — їх профспілкові організації.

Соціальне страхування — найважливіший елемент системи соціального захисту населення, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У СІЛА, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страху­вання становлять 7% середньої зарплати робітника. Кош­тами цих фондів управляють спеціальні ради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.

Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спе­ціальних страхових фондів. Розмір їх залежить від три­валості безробіття, а також від специфічних умов певної країни. У першому випадку найбільші суми (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття на час законодавче встановленого періоду. На­далі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруть період зайнятості, трудовий стаж, фізичну здатність до праці, термін надан­ня допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж пови­нен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такими умо­вами є робота протягом 150 днів на рік і 91 день страху-

вання. У Великобританії беруть до уваги лише сплату внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно

бути 26.

Програми працевлаштування та перекваліфікації — важлива ланка соціального захисту населення. У вико­нанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на такі програ­ми до ЗО млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфіка­цію працівників більшу частину відповідних коштів. Щоб створити нові робочі місця, держава бере на себе та­кож виконання таких громадських робіт, як будівництво шляхів, каналізації, водоводів тощо. Під час економічної кризи вона збільшує капіталовкладення у державні під­приємства. Програма працевлаштування реалізується та­кож через пільгове оподаткування компаній, які створю­ють робочі місця.

У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулю­вати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зрос­тання були нижчими від зростання продуктивності пра­ці. Для цього проводять «політику доходів», активну кредитно-грошову політику тощо. «Політику доходів» за­проваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робо­чої сили. Так, у СІЛА з 1959 по 1994 рік, продуктивність праці зростала в середньому на 1,8% щорічно, а заробіт­на плата — на 1,2% .

Певні результати у здійсненні політики працевлашту­вання може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу трива­лість робочого часу скоротилася вдвічі. Винятком є лише Японія. Японець нині працює в середньому 2150 годин на рік, що на 230 годин більше, ніж у Франції.

В Україні законодавчу основу програми захисту насе­лення при переході до соціальне орієнтованої ринкової економіки закладено в Законі України «Про зайнятість» і Державній програмі зайнятості. Ця програма передба­чає заходи, спрямовані на збереження високого рівня за­йнятості, вдосконалення її структури та підтримки рин-КУ (з цією метою поступово формуватиметься ринок жи­тла, вдосконалюватиметься інфраструктура ринку праці, посилюватиметься мобільність робочої сили та ін.), зміну стРУктури робочих місць за рахунок вивільнення части-

и працівників з неперспективних у перспективні галузі та збільшення зайнятості у сфері нематеріального вироб-

иЦтва, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційне-

го рівнів робочої сили. Ставиться завдання створення додаткових робочих місць у західних областях (де є над­лишок робочої сили), формування держзамовлення на проведення громадських робіт з метою поліпшення нав­колишнього середовища, розвитку мережі шляхів та створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки та перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тих громадян, які потребують соціального захисту (молодь, інваліди та ін.); формування інфраструктури ринку робочої сили (осна­щення відповідною технікою центрів зайнятості, створен­ня інформаційно-довідкової системи зайнятості населен­ня тощо). Проте цей закон не виконується.

Правове регулювання найманої праці — один із еле­ментів соціального захисту населення. Воно здійснюєть­ся через встановлення у законодавчому порядку міні­мального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укла­дення колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток тощо.

При встановленні мінімального рівня заробітної пла­ти документи МОП рекомендують враховувати потреби працівників та їхніх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які вплива­ють на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктив­ності праці, кількість безробітних та ін.).

За базу мінімального рівня заробітної плати беруть набір товарів і послуг, які задовольняють основні фізіо­логічні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей (з однією дитиною, з двома та ін.). Цей набір в різ­них країнах різний. У США, наприклад, до нього вклю­чають оплату за наймання житла, до 20 видів м'ясопро­дуктів, купівлю один раз на п'ять років ненового автомо­біля та ін.

Розмір мінімальної заробітної плати в розвинутих країнах Заходу сягає від ЗО до 50% середньої заробітної плати. У США він становить 5,15 дол. за годину. Окре­мий мінімум встановлюється для молоді.

В Україні на початку 2000 р. мінімальна заробітна плата становила 118 грн., середній розмір пенсії — 69 грн., соціальної — 38 грн. Проте, якщо у США міні­мальний рівень заробітної плати встановлено з розрахун­ку, щоб споживання м'яса на рік на душу населення ста­новило 80 кг, а впродовж 5 років можна було купити неновий автомобіль, то в Україні вона не забезпечує на­віть фізичного виживання.

Найзагальнішими критеріями бідності є безробіття та інфляція, рівень яких характеризує ступінь бідності. Су-

арну величину цих показників у США називають ндексом злиденності». Так, якщо індекс безробіття ста-* 2%, а індекс інфляції 1000%, то «індекс злиден-

ст)>__.

Основний критерій бідності — доходи на одну людину. Загальним критерієм бідності є структура споживання у сім'ях, зокрема частка витрат на харчування. У СІЛА, скажімо, до бідних наприкінці 80-х років належали сім'ї, які витрачали на харчування третину сімейного бюджету. В Україні прожитковий рівень на одну людину становив щомісячно у 2000 р. 311 грн., а середня заробітна плата — 270 грн. Прожитковий рівень складається з кошика не­продовольчих товарів, кошика побутових послуг (оплата комунальних послуг) і споживчого кошика. На харчуван­ня більшість сімей витрачає до 90% доходів, на оплату квартири треба витрачати третину середньої зарплати. То­му заборгованість за житлово-комунальні послуги збіль­шилась у 2000 р. втричі й становила 6,5 млрд. грн. (кож­на родина не сплачувала впродовж року за квартиру).

Регулювання заробітної плати залежно від сфер ді­яльності та професій, форм власності є важливим елемен­том програми соціального захисту населення. Так, у роз­винутих країнах Заходу здійснюється пряме регулювання заробітної плати в державному секторі. Соціальним зако­нодавством встановлюються права й обов'язки зайнятих у державному апараті, військовослужбовців, виборних осіб. Як правило, у США та інших країнах Заходу заробітна плата в державному секторі нижча, ніж у приватному, але робітники і службовці державного сектора мають значно більше гарантій, вищі соціальні виплати тощо.

Заробітна плата найманих робітників регулюється за допомогою колективних договорів і тарифних угод. Шир­ше коло питань регулюють колективні договори. У них, крім оплати робочої сили, фіксуються тривалість робочо­го дня та відпусток, певні гарантії щодо умов праці, доплати за надурочні роботи, надання додаткового харчу­вання та ін. У тарифній угоді обумовлюються мінімаль­ний рівень заробітної плати у певних галузях і мінімаль­ні гарантії рівня заробітної плати працівників різної кваліфікації. Тарифна угода за участю представників під­приємств і трудящих укладається за посередництва дер­жави і засвідчується Міністерством праці. Це є гарантом 11 Виконання. На час дії тарифної угоди страйк вважаєть­ся незаконним засобом розв'язання трудових спорів.

індексація грошових доходів відповідно до рівня цін є адзвичайно важливою ланкою системи соціального за-

хисту населення Вона практикується в усіх розвинутих країнах, але практично відсутня в Україні.

Захист прав споживачів — одна з ланок соціального захисту населення. Згідно з прийнятим в Україні Зако­ном «Про захист прав споживачів» держава повинна га­рантувати належну якість продукції, торговельного та ін­ших видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент її, відшко­дування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав та ін. Але цей закон діє лише частково через відсутність відповідного механіз­му його реалізації, слабке фінансове забезпечення та ін.