3.5.5. Зведений облік витрат і калькулювання собівартості автотранспортних послуг

5.5. Зведений облік витрат і калькулювання собівартості автотранспортних послуг

На підставі даних первинних документів витрати групують за видами перевезень, статтями калькуляції й окремими елементами витрат. Синтетичний облік витрат ведуть на рахунку 23 «Виробництво». Аналітичний облік здійснюють за видами перевезень, робіт і послуг у розрізі калькуляційних статей витрат.

За журнально-ордерної форми обліку дані аналітичного обліку витрат з експлуатації автомобільного транспорту та інших транспортних операцій реєструють у спеціальній відомості № 12-ат, в якій передбачено ведення обліку в розрізі видів автоперевезень та інших робіт. Синтетичний облік здійснюють у журналі-ордері № 10-ат. Фактичну собівартість перевезень і послуг відображають зростаючим підсумком у відомості за місяць та від початку року. Ці дані використовують для складання звітів про доходи і витрати за перевезеннями і калькуляції собівартості кожного виду перевезень за формою № 5-ат.

Облік витрат допоміжних виробництв здійснюють на окремому субрахунку 231 «Допоміжне виробництво» рахунка 23 «Вироб­ництво». Аналітичний облік цих витрат ведуть за видами допоміжних виробництв.

Згідно із діючою методикою за дебетом рахунків 92, 93, 94 відображають адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Облік і калькулювання фактичної собівартості перевезень на транспортних підприємствах здійснюють із використанням одного із методів: простого, позамовного, нормативного.

Обчислення собівартості транспортної продукції не вимагає застосування складних методів, оскільки ця продукція має масовий характер, проводиться простим способом і не має залишків незавершеного виробництва на кінець звітного періоду. Облік витрат на авто­мобільні перевезення і послуги можна здійснювати простим методом, загалом за транспортним процесом, без розподілу на окремі фази.

Позамовний метод обліку витрат передбачає відокремлений облік витрат за кожним із об’єктів у розрізі калькуляційних статей витрат. Об’єктом обліку й калькулювання при застосуванні цього методу є окремі види перевезень (робіт, послуг).

Нормативний метод обліку й калькулювання витрат на виробництво передбачає: створення системи дієвих прогресивних норм і нормативів; поточний облік і калькулювання нормативної собівартості; виявлення й облік витрат, пов’язаних із відхиленнями від чинних норм і нормативів; виявлення місць, причин і винуват­ців відхилень; системний облік зміни норм і нормативів; визначення фактичної собівартості як алгебраїчної суми нормативної її величини, відхилень від норм і зміни норм.

Зведений облік витрат на експлуатацію рухомого складу, його обслуговування та ремонт за нормативного методу ведуть за стат­тями витрат у розрізі окремих видів перевезень (робіт, послуг) із виявленням і обліком відхилень від норм за кожним показником.

У зведеному обліку витрати групують за видами перевезень, структурними підрозділами тощо. Зведений облік витрат на виробництво здійснюють на підставі узагальнених даних, одержаних внаслідок оброблення первинної документації.

На підприємствах із цеховою структурою управління зведений облік забезпечує вирізнення у собівартості перевезень витрат окремих структурних підрозділів. На підприємствах із безцеховою структурою управління зведений облік витрат на виробниц-
тво ведуть за видами перевезень за підприємством загалом. Дані зведеного обліку використовують під час складання калькуляції фактичної собівартості продукції.

Якщо на підприємствах поточні норми суттєво відрізняються від планових, зведений облік витрат і калькулювання фактичної собівар­тості перевезень здійснюють за нормативними калькуляціями.

На підприємствах, де чинні норми несуттєво відрізняються від планових, за основу обліку відхилень беруть норми, закладені до планових калькуляцій собівартості окремих видів перевезень. Якщо норми витрат змінюються в процесі виконання перевезень, виявлену різницю обчислюють окремо як пов’язану зі зміною норм, а планова собівартість не змінюється.

На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво складають калькуляції фактичної собівартості, які використовують для контролю за виконанням плану собівартості окремих видів і всього обсягу перевезень. Звітні калькуляції складають на всі здійснювані підприємством види перевезень.

За калькуляційну одиницю собівартості приймають:

для вантажних автомобілів, що працюють відрядно за тарифом за 1 тонну перевезеного вантажу, — 10 тонно/кілометрів;

для вантажних автомобілів, що працюють за погодинним тарифом, — 10 автомобіле-годин;

для автобусного парку — 10 пасажиро/кілометрів;

для легкових і спеціальних автомобілів — 10 автомобілезмін;

для вантажних і легкових автомобілів-таксі — 10 платних кілометрів.

Об’єктом обліку й калькулювання за позамовного методу слугують окремі види перевезень (робіт, послуг) — замовлення, а калькуляційними одиницями — відповідні одиниці їхнього вимірювання. Собівартість перевезень, тобто суму витрат, що припадає на калькуляційну одиницю, визначають діленням суми фак­тичних витрат за кожним об’єктом калькулювання на відповід­ний обсяг виконаних перевезень.

У разі застосування нормативного методу обліку перед заповненням форми звітної калькуляції складають відомість розрахунку собівартості кожного виду перевезень, у якій собівартість одиниці визначають у розрізі виробничих підрозділів за окремими статтями витрат із виокремленням витрат за нормами, змінами норм і відхиленнями від норм.

Для обчислення фактичної собівартості перевезень у разі застосування нормативного методу обліку основою є нормативна калькуляція. Фактичну собівартість перевезень обчислюють додаванням до нормативної собівартості або відніманням від неї виявлених у звітному періоді відхилень від норм і зміни норм. Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не включають до витрат виробництва, якщо такі перевитрати зумовлені зловживаннями, нестачами, крадіжками, порушенням технології та правил зберігання.

Як узагальнювальну калькуляційну одиницю транспортної ро­боти використовують показник суми витрат на 1 гривню отриманих підприємством доходів.

Собівартість робіт і послуг допоміжного виробництва планують і обліковують за номенклатурою статей калькуляції, встанов­леною для відповідних галузей народного господарства.

Собівартість робіт і послуг, що надаються одними допоміжними підрозділами іншим, а також основному виробництву, визначають на підставі фактичної суми витрат. Собівартість робіт і послуг, виконуваних виробничими підрозділами для власних потреб, визначають на підставі прямих витрат.

Після бухгалтерського узагальнення витрат на автомобільні перевезення та визначення обсягу виконаних робіт розраховують фактичну собівартість одиниці продукції.