Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.6. Види та рiвень безробiття

Безробiття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активностi працюючого населення, а з iншого — великим суспiльним лихом. Усi країни докладають багато зусиль до подолання безробiття, але жоднiй ще не вдалося лiквiдувати його повнiстю. Навiть у таких країнах з розвиненою соцiально орiєнтованою економiкою, як Японiя, Нiмеччина, США та iнших, кiлькiсть безробiтних, за різними даними, досягала не менше 2,0 — 3,0 % загальної кiлькостi працездатних. Узагалi ж експерти Мiжнародної органiзацiї працi вважають, що в наступнi роки в середньому в свiтi безробiття становитиме близько 10 % i повнiстю лiквiдувати його не зможе жодна країна.

У класичнiй теорiї iснує поняття «класичного безробiття», яке є наслідком занадто високої ставки заробiтної плати щодо тiєї, яка врiвноважувала б попит на робочу силу та її пропозицiю і зафiксована, наприклад, профспiлками. Висока ставка заробiтної плати примушує роботодавцiв скорочувати попит, а власникiв робочої сили пропонувати її в кiлькостi, яка перевищує потребу, як це показано на мал. 3.3.

 

Мал. 3.3. Класичне безробіття

Розрiзняють також безробiття фрикцiйне, структурне та циклiчне. Фрикцiйне виникає тодi, коли частина людей добровiльно змiнює мiсце роботи, частина шукає нову роботу пiсля звiльнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всi цi люди знайдуть роботу або повернуться на стару пiсля тимчасового звiльнення, iншi «шукачi» роботи й тимчасово звiльненi працiвники замiнять їх у загальному фондi безробiтних. Тому, хоча конкретнi люди, якi залишились без роботи з цiєї або iншої причини, змiнюють один одного з мiсяця в мiсяць, цей тип безробiття не зникає.

Отже, термiн «фрикцiйне безробiття» застосовується до тiєї категорiї людей, якi шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикцiйне» точно вiдбиває суть явища: ринок працi функцiонує неефективно i не приводить у вiдповiднiсть кiлькiсть робiтникiв i робочих мiсць.

Фрикцiйне безробiття вважається неминучим i певною мiрою бажаним, тому що частина працiвникiв, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вищеоплачувану i бiльш продуктивну. Це означає вищi доходи для працiвникiв i бiльш рацiональний розподiл трудових ресурсiв, а отже, i бiльш реальний обсяг нацiонального продукту.

Деякi автори пов’язують фрикцiйне безробiття з iнститу­цiйним. Причини iнституцiйного безробiття пов’язанi з iнститутами ринку працi. Серед них можна виокремити такi:

– вiдсутнiсть доступної та вичерпної iнформацiї про вакантнi робочi мiсця;

– високi виплати по лiнiї соцiального страхування (нерідко люди зацiкавленi в отриманнi допомоги по безробiттю, тому що вона є не набагато меншою вiд попередньої заробiтної плати) часто призводять до збiльшення кiлькостi безробiтних;

– встановлення мiнiмальної заробiтної плати має двоякий вплив на якiсний та кiлькiсний склад робочої сили. З одного боку, введення високого мiнiмуму заробiтної плати може призвести до того, що пiдприємець, який має потребу в робочiй силi, не може найняти її, тому що не має змоги гарантувати виплату цього мiнiмуму, хоча при цьому працiвники виявляють бажання працювати за нижчу заробiтну плату. З iншого боку, якщо мiнiмальна заробiтна плата встановлюється в дуже обмежених розмiрах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може пiти в тiньову економiку. I в першому, i в другому випадку суспiльство зазнає збиткiв;

– упровадження непродуманої податкової полiтики. Високi ставки прибуткового податку змушують пiдприємцiв і найманих працiвникiв приховувати свої доходи.

Структурне безробiття є продовженням фрикцiйного. Воно виникає тодi, коли в результатi науково-технiчного прогресу відбуваються важливi змiни в техніцi, технологiї та органiзацiї виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змiн попит на деякi професiї зменшується або взагалi зникає, а на iншi професiї, яких ранiше не було, зростає. Iншими словами, структура робочих мiсць i професiйна структура працiвникiв не збігаються. Виникає категорiя працiвникiв, у яких навички та практичний досвiд застарiли й нiкому не потрiбні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробiття вiдрiзняється вiд фрикцiйного, при якому безробiтнi мають навички, якi вони можуть продати. «Структур­нi» ж безробiтнi не можуть знайти роботу без вiдповiдної пере­пiдготовки, додаткового навчання i навiть змiни мiсця проживан­ня. Фрикцiйне безробiття є короткочасним, а структурне — тривалим, тому i вважається бiльш важким.

В Українi, як i в iнших країнах СНД, можна виокремити також «конверсiйне» безробiття як рiзновид структурного. Таке безробiття пов’язане з перепрофiлюванням оборонних пiдприємств з випуску вiйськової продукцiї на цивiльну та скороченням армiї. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишнiх вiйськових та їхнi сiм’ї робочими мiсцями, житлом, органiзує систему перепiдготовки.

Циклiчне безробiття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятiсть скорочується, а безробiття зростає.

В економiчнiй лiтературi виокремлюють ще добровiльне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробiття.

Добровiльне безробiття виникає тодi, коли працiвник звiль­няється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рiвнем оплати працi, умовами роботи; через психологiчний клiмат у колективi або з iнших причин усупереч бажанню адмiнiстрацiї. Його рiвень залежить вiд стадiї економiчного циклу (зростає пiд час буму i знижується пiд час спаду в економiцi країни), престижностi професiї, рiвня квалiфiкацiї, належностi до тiєї або iншої соцiальної групи населення. Закономiрнiсть цього виду безробiття полягає в тому, що, чим менше у працiвника шансiв знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровiльно покинути робоче мiсце.

У класичнiй теорiї ринку працi iснує iнше визначення добровiльного безробiття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробiтної плати, яка визначається попитом i пропозицiєю в умовах вiльного ринку працi або гнучкої заробiтної плати.

Економiка може бути ефективною i за наявностi деякого добровiльного безробiття. На мал. 3.4 добровiльне безробiття показано вiдрiзком мiж точкою рiвноваги Е та рiвнем запропонованої на ринок працi робочої сили. Якщо попит на робочу силу зростає, то ставка заробiтної плати також збiльшується, тому що крива попиту зсунеться вправо. Добровiльне безробiття також скоротиться, тому що ставка заробiтної плати збiльшиться.

Мал. 3.4. Добровільне безробіття

На вiдмiну вiд добровiльного, недобровiльне безробiття виникає за умов жорсткостi заробiтної плати. На мал. 3.5 недобровiльне безробiття показане вiдрiзком ВС. Воно виникає тому, що ставка заробiтної плати, зупинившись у точцi В, є привабливою для великої групи робочої сили, яка хотiла б працювати при такому її рiвнi, але не може приступити до роботи через вiдсутнiсть робочих мiсць.

 

Мал. 3.5. Недобровільне безробіття

Основне питання в цiй ситуацiї таке: чому ставка заробiтної плати не опускається до свого природного рiвня, визначеного перетином кривих попиту та пропозицiї. Причиною такого явища, або, як говорять економiсти, джерелом «липкостi» (липучостi) заробiтної плати, є насамперед особливостi формування ставки заробiтної плати на ринку працi й самого процесу найму на роботу. Ринок працi вiдрiзняється вiд звичайного ринку товарiв тим, що цiни на ньому не змiнюються кожної хвилини, кожного дня. Особливостi найму полягають у тому, що ставка заробiтної плати попередньо обговорюється i її рiвень не змiнюється щонайменше протягом року. Крiм того, профспiлки укладають колективнi договори з адмiнiстрацiєю на збереження ставки заробiтної плати для працiвникiв певної квалiфiкацiї не нижче певного рiвня з регулярним переглядом ставок вiдповiдно до змiн iндексу споживчих цiн. Отже, заробiтна плата наче «залипає» на певному рiвнi й не може опуститись. Саме жорсткiсть заробiтної плати є джерелом недобровiльного безробiття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробiтної плати може i знизитись. Тому в довгостроковому перiодi економiсти вважають ринок працi гнучким.

Вимушене безробiття виникає тодi, коли працiвник не бажає звiльнятися, а адмiнiстрацiя фiрми скорочує персонал. Отже, лише частина безробiтних може претендувати на робочi мiсця, а iншi виявляються вимушено безробiтними через перевищення пропозицiї працi над попитом на неї. Такий стан ринку працi характерний, як правило, для перiодiв спаду в економiцi, коли пiдприємцi вимушенi скорочувати розмiри виробництва i чисельнiсть персоналу через несприятливу дiлову кон’юнктуру. Прикладом вимушеного безробiття може бути факт звiльнення адмiнiстрацiєю неугодного.

Приховане безробiття пов’язане з так званою неповною зайнятiстю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числi нашої, тривалий час були спрямованi на лiквiдацiю безробiття, на те, щоб всi працездатнi були зайнятi в суспiльному виробництвi. Проте час довів, що таку повну зайнятiсть забезпечити неможливо, оскіль­ки iснує фрикцiйне та структурне безробiття, яке є невiдворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбiльш значними вадами суспiльства, в якому ми живемо, є його нездатнiсть забезпечити повну зайнятiсть» (Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. — М., 1949. — С. 359).

Тому останнiм часом повну зайнятiсть визначають як зайнятiсть, за якої оплачувану роботу мають менш як 100 % працездатних. Iнакше кажучи, в разі повної зайнятостi рiвень безробiття дорiвнює сумi рiвнiв фрикцiйного та структурного безробiття. Такий рiвень безробiття називають нормальним, або природним.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рiвня безробiття й зайнятостi залежно вiд вiдхилення фактично виробленого валового нацiонального продукту вiд потенцiйного зробив американський вчений Артур Оукен. Вiн вивiв закон, згідно з яким щорiчний прирiст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кiлькiсть безробiтних на постiйному рiвнi. Кожнi додатковi два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кiлькiсть безробiтних на один відсотковий пункт. Аналогiчно, кожне додаткове скорочення темпiв приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробiття на один процентний пункт.

Закон Оукена дає змогу визначити рiвень нормального безробiття, що, як встановлено, пiдвищується внаслідок розвитку ринкової економiки. Так, для 60-х рокiв природний рiвень безробiття в США визначався в 4 %, а для 80-х — 6 — 7 % (Экономические науки. — 1990. — № 4. — С. 105). В iнших країнах вiн може бути нижчим через менші масштаби i мобiльнiсть ринку працi.

Iз закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збiльшитись нормi безробiття. Чисельнiсть робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому бiльш продуктивним. З цих причин вiд 2,5 до 3 % щорiчного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих мiсць, здатних стримувати безробiття на колишньому рiвнi. По-друге, бiльш швидкий прирiст ВНП скорочує безробiття, тодi як вiдносне падiння темпiв зростання збiльшує кiлькiсть безробiтних. Якщо темпи приросту ВНП збiльшуються, наприклад, з 3 до 5 %, чисельнiсть безробiтних знижується приблизно на один відсотковий пункт.

Зважаючи на те, що економiчнi, моральнi й соцiальнi втрати вiд безробiття величезнi, уряди всiх країн докладають зусиль, щоб досягти зниження рiвня безробiття нижче природного, або нормального. Тому вводиться ще одне поняття «оптимального безробiття», що означає безробiття, рiвень якого нижче природного. Досвiд ряду країн свiдчить, що в мiру зниження рiвня безробiття нижче природного випуск продукцiї значно збiльшується понад потенцiйний. Але, як не парадоксально, досягнення оптимального рiвня безробiття не забезпечує максимального рівня добробуту населення. Це вiдбувається внаслідок дiї законiв ринкової економiки: iснує тiсна залежнiсть заробiтної плати й цiн на споживчi товари вiд розмiрiв безробiття.

Вiдповiдно до законiв ринку за iнших рiвних умов зростання попиту на будь-який товар, включаючи робочi мiсця й робочу силу, збiльшує його цiну. Якщо збiльшується попит на робочу силу, зменшується безробiття, а отже, збiльшується заробiтна плата. У цьому разі платоспроможний попит населення на споживчi товари зростатиме. Однак, за тими самими законами, цiни на споживчi товари зростатимуть ще швидше, знецiнюючи в такий спосіб грошовi доходи населення, тобто призводячи до iнфляцiї. Отже, ринкова економiка змушена постiйно шукати вiдповiдь на запитання: зростання iнфляцiї або зростання безробiття?

Зважаючи на те, що ринок робочої сили передбачає наявнiсть певної кон’юнктури зiткнення попиту та пропозицiї, зазначимо три типи кон’юнктури: дефiцит кадрiв, повна зайнятість і безробiття. Показниками кон’юнктури на ринку працi є рiвень безробiття та рiвень незайнятостi населення.

Рiвень безробiття визначають за формулами:

,

де Б — кiлькiсть безробiтних; П — кiлькiсть працездатних;

,

де З — кiлькiсть зайнятих.

Цi формули мають суттєвi недолiки: в першiй кількість робочої сили пiдмiнено кiлькiстю зайнятих, а в другiй — не враховано, що не все працездатне населення пред’являє попит на робочi мiсця.

Реально попит на робочi мiсця пред’являє робоча сила або еконо­мiчно активне населення, кількість якого визначається за формулою

З + Б = П – ДНЗ,

де ДНЗ — добровiльно незайняте населення.

Тодi рiвень безробiття

.

Однак наведені способи визначення рiвня безробiття не вiдпо­вiдають реалiям сучасного ринку працi й призводять до заниження реальних показникiв.

Цiлком очевидно, що результати пiдрахункiв за такими формулами залежать вiд правильностi визначення кiлькостi безробiтних, працездатних і зайнятих. Як свiдчить свiтовий досвiд, точно вимiряти рівень безробiття нiколи не вдавалося. Причин тут може бути декiлька. Розглянемо деякі з них.

1. Часткова зайнятiсть. В офiцiйнiй статистицi всi зайнятi неповний робочий день належать до категорiї повнiстю зайнятих. Це занижує рiвень безробiття тим бiльше, чим бiльше людей працюють за цим робочим графiком. Фактично такi люди частково зайнятi, а частково — безробiтнi. Це саме стосується й тих, хто перебуває у вимушених вiдпустках.

2. Особи, якi втратили надiю на працю. Офiцiйна статистика вважає безробiтними тих, хто активно шукає роботу. Але є багато людей, якi марно шукали роботу протягом деякого часу, а потiм втратили надiю i вже не шукають її. Цi люди офiцiйно не вважаються безробiтними, що занижує рiвень безробiття.

3. Неправдива iнформацiя. Інколи люди, якi говорять, що активно шукають роботу, насправдi працювати не хочуть. Заявивши про бажання знайти роботу, вони деякий час отримують допомогу по безробiттю i вважаються безробiтними, що збiльшує рiвень безробiття. Тiньова економiка може також збiльшувати рiвень безробiття, тому що можливо, що людина, яка займається пiдпiльним бiзнесом, назве себе безробiтним.

Усе це свiдчить про те, що офiцiйно розрахований рiвень безробiття не завжди точний. Цей недолiк можна лiквiдувати, звернувшись до методики розрахунку коефiцiєнта безробiття, запропонованої координатором Департаменту зайнятостi й розвитку МОП Г. Стендiнгом. Визначаючи реальне перевищення пропозицiї робочої сили над попитом у перерахунку на еквiвалент повного робочого часу, Г. Стендiнг припускає, що в разі неповної зайнятостi тривалiсть роботи становить половину середньої тривалостi робочого часу. Звiдси рiвень безробiття можна подати в такому виглядi:

,

де Ufte — коефiцiєнт безробiття в перерахунку на еквiвалент повного робочого часу; Uft, Upt — кiлькiсть безробiтних, якi шукають роботу відповідно на повний i неповний робочий час; PT1, PT2 — вiдповiдно кiлькiсть вимушено та добровiльно зайнятих неповний робочий час; FT — кількість зайнятих повний робочий час.

Цей коефiцiєнт безробiття бiльш точно показує взаємодiю попиту та пропозицiї робочої сили, тому що виходить за межi подiлу найманої робочої сили на зайнятих і безробiтних, ураховуючи можливостi часткової зайнятостi.