3.6. Суспільно-економічні чинники розвитку екологічного туризму
Як і в будь-якому економічному процесі, в екологічному туризмі взаємодіють екстенсивні та інтенсивні чинники зростання. До екстенсивних чинників відносяться: зростання чисельності працівників, збільшення кількості залучених до господарського обігу матеріальних ресурсів, відновлення діючих та залучення (створення, відкриття) нових об'єктів екотуризму разом з підтриманням належного рівня інфраструктури існуючих.
Інтенсивні чинники ~ це розвиток професійно-кваліфікаційиої структури екотуристичних підприємств; підготовка виробників та реалізаторів екотуристського продукту - менеджерів екологічного туризму; забезпечення належного освітньо-кваліфікаційного рівня фахової природознавчої (географічної, туристичної, екологічної, біологічної, геологічної, історичної, етнографічної, культурологічної та т.ін.) підготовки працівників (ренджерів, інструкторів, гідів тощо); технічне удосконалення матеріальної бази на основі впровадження досягнень і результатів науково-технічного прогресу, включаючи
реалізацію інноваційних програм поліпшення культури та якості обслуговування, комп'ютеризацію туризму, раціональне використання наявних матеріальних ресурсів, об'єктів і маршрутів і т.д.
До стримуючих чинників, що негативно впливають па розвиток екотуризму, можна віднести: кризові явища в економіці країни, зростання зовнішньої заборгованості, політичну та фінансову нестабільність, підвищення ціп па предмети споживання, скорочення обсягів особистого споживання, високий рівень мілітаризації економіки, безробіття, страйки, криміногенний стан, екологічні кризи, катастрофи та аварії, несприятливе та нерозвинуте природоохоронне та туристичне законодавство, жорсткість фіскальних та бюрократичних формальностей, невиконання турфірмами своїх зобов'язань, шахрайство, банкрутство туристичних фірм тощо.
Негативні чинники у даний час значною мірою стримують розвиток туризму, зокрема екологічного, в Україні. При цьому кризові явища виникли переважно у внутрішньому туризмі, у той час як виїзний туризм продовжує розвиватися. Порушення балансу між цими видами туризму призводить до того, що з України вивозиться валюта, що могла б інвестуватися па розвиток економіки країни, екологічного туризму та природоохоронної справи.
Такий стан викликає особливе занепокоєння, якщо взяти до уваги зростання масштабів виїзного туризму, що вже набагато випереджає в'їзний туризм. Необхідні дієві заходи щодо розвитку внутрішнього туризму, що обмежили б виїзний і, навпаки, інтенсифікували б в'їзний туризм. На перший план в усуненні існуючого дисбалансу виступає економічна необхідність. Адже валютні надходження від розвитку в'їзного туризму й обмеження його виїзної форми могли б бути залучені з користю для розвитку туризму України, а отже, і для її економіки.
Для прикладу зазначимо, що в національному парку «Баварський ліс» (Німеччина) щорічно реєструються понад 1 мли відвідувачів. При цьому фінансові витрати відвідувачів, що прибувають у цей регіон винятково через національний парк і залишаються тут на деякий час, оцінюються в 30-35 млн евро. У Канаді витрати відвідувачів парку у Британської Колумбії перевищують 310 мли доларів за рік. У Кенії екотуризм забезпечує близько 400 млн доларів річних валових надходжень. В Еквадорі 54 мли доларів річних витрат туристів припадає на відвідання національного парку «Галапагос». Коста-Ріка завдяки екотуризму забезпечує надходження до національної економіки більше 600 мли доларів іноземної валюти. Одержані кошти значно перевищують витрати на утримання та відновлення національних парків та інших природних територій42.
І лише природний потенціал України використовується дуже обмежено, незважаючи на те, що він має у своєму розпорядженні екотуристські ресурси, що за своїм потенціалом не поступається задіяному в туристичній індустрії економічно розвинутих країн. На жаль, необхідно зазначати, що на міжнародному туристичному ринку український екологічний туризм не є конкурентоспроможним.
Що ж може запропонувати Україна вітчизняному і закордонному туристу? Який внесок вона здатна зробити в розвиток екологічного туризму у світі? За рахунок чого вона може додати нового імпульсу прискоренню розвитку національної туристичної індустрії? Усі ці актуальні питания вимагають ретельного вивчення і нагального вирішення.
На сьогодні є всі підстави стверджувати, що в Україні на всіх рівнях необхідно прискореними темпами
/а Биржапов М.В. Указ соч
розвивати саме екологічний туризм. Про це свідчать вагомі об'єктивні передумови, з якими не можна не рахуватися:
- Україна має у своєму розпорядженні унікальний природний потенціал, визнаний та відзначений на рівні світових організацій і фондів ООН та ЮНЕСКО;
- Україна зберегла самобутність природних комплексів, що сполучать у собі красу недоторканої природи зі звичаями і традиціями населення, що становлять не тільки екологічний, але й етнографічний та історико-культурний інтерес для туристів;
- Україна має багаті традиції у сфері гармонізації відносин людини з природою, що знайшли своє вираження в теорії й практиці раціонального природокористування та охорони природи, заповідній справі, створенні науково обґрунтованої концепції екологічної безпеки країни та екологічній освіті.
У цьому зв'язку варто взяти до уваги і те, що, незважаючи на величезні фінансові труднощі, в Україні й сьогодні вишукуються можливості для подальшого розвитку заповідної справи в інтересах збереження природи як загальнонаціонального надбання.
Інтенсивні чинники ~ це розвиток професійно-кваліфікаційиої структури екотуристичних підприємств; підготовка виробників та реалізаторів екотуристського продукту - менеджерів екологічного туризму; забезпечення належного освітньо-кваліфікаційного рівня фахової природознавчої (географічної, туристичної, екологічної, біологічної, геологічної, історичної, етнографічної, культурологічної та т.ін.) підготовки працівників (ренджерів, інструкторів, гідів тощо); технічне удосконалення матеріальної бази на основі впровадження досягнень і результатів науково-технічного прогресу, включаючи
реалізацію інноваційних програм поліпшення культури та якості обслуговування, комп'ютеризацію туризму, раціональне використання наявних матеріальних ресурсів, об'єктів і маршрутів і т.д.
До стримуючих чинників, що негативно впливають па розвиток екотуризму, можна віднести: кризові явища в економіці країни, зростання зовнішньої заборгованості, політичну та фінансову нестабільність, підвищення ціп па предмети споживання, скорочення обсягів особистого споживання, високий рівень мілітаризації економіки, безробіття, страйки, криміногенний стан, екологічні кризи, катастрофи та аварії, несприятливе та нерозвинуте природоохоронне та туристичне законодавство, жорсткість фіскальних та бюрократичних формальностей, невиконання турфірмами своїх зобов'язань, шахрайство, банкрутство туристичних фірм тощо.
Негативні чинники у даний час значною мірою стримують розвиток туризму, зокрема екологічного, в Україні. При цьому кризові явища виникли переважно у внутрішньому туризмі, у той час як виїзний туризм продовжує розвиватися. Порушення балансу між цими видами туризму призводить до того, що з України вивозиться валюта, що могла б інвестуватися па розвиток економіки країни, екологічного туризму та природоохоронної справи.
Такий стан викликає особливе занепокоєння, якщо взяти до уваги зростання масштабів виїзного туризму, що вже набагато випереджає в'їзний туризм. Необхідні дієві заходи щодо розвитку внутрішнього туризму, що обмежили б виїзний і, навпаки, інтенсифікували б в'їзний туризм. На перший план в усуненні існуючого дисбалансу виступає економічна необхідність. Адже валютні надходження від розвитку в'їзного туризму й обмеження його виїзної форми могли б бути залучені з користю для розвитку туризму України, а отже, і для її економіки.
Для прикладу зазначимо, що в національному парку «Баварський ліс» (Німеччина) щорічно реєструються понад 1 мли відвідувачів. При цьому фінансові витрати відвідувачів, що прибувають у цей регіон винятково через національний парк і залишаються тут на деякий час, оцінюються в 30-35 млн евро. У Канаді витрати відвідувачів парку у Британської Колумбії перевищують 310 мли доларів за рік. У Кенії екотуризм забезпечує близько 400 млн доларів річних валових надходжень. В Еквадорі 54 мли доларів річних витрат туристів припадає на відвідання національного парку «Галапагос». Коста-Ріка завдяки екотуризму забезпечує надходження до національної економіки більше 600 мли доларів іноземної валюти. Одержані кошти значно перевищують витрати на утримання та відновлення національних парків та інших природних територій42.
І лише природний потенціал України використовується дуже обмежено, незважаючи на те, що він має у своєму розпорядженні екотуристські ресурси, що за своїм потенціалом не поступається задіяному в туристичній індустрії економічно розвинутих країн. На жаль, необхідно зазначати, що на міжнародному туристичному ринку український екологічний туризм не є конкурентоспроможним.
Що ж може запропонувати Україна вітчизняному і закордонному туристу? Який внесок вона здатна зробити в розвиток екологічного туризму у світі? За рахунок чого вона може додати нового імпульсу прискоренню розвитку національної туристичної індустрії? Усі ці актуальні питания вимагають ретельного вивчення і нагального вирішення.
На сьогодні є всі підстави стверджувати, що в Україні на всіх рівнях необхідно прискореними темпами
/а Биржапов М.В. Указ соч
розвивати саме екологічний туризм. Про це свідчать вагомі об'єктивні передумови, з якими не можна не рахуватися:
- Україна має у своєму розпорядженні унікальний природний потенціал, визнаний та відзначений на рівні світових організацій і фондів ООН та ЮНЕСКО;
- Україна зберегла самобутність природних комплексів, що сполучать у собі красу недоторканої природи зі звичаями і традиціями населення, що становлять не тільки екологічний, але й етнографічний та історико-культурний інтерес для туристів;
- Україна має багаті традиції у сфері гармонізації відносин людини з природою, що знайшли своє вираження в теорії й практиці раціонального природокористування та охорони природи, заповідній справі, створенні науково обґрунтованої концепції екологічної безпеки країни та екологічній освіті.
У цьому зв'язку варто взяти до уваги і те, що, незважаючи на величезні фінансові труднощі, в Україні й сьогодні вишукуються можливості для подальшого розвитку заповідної справи в інтересах збереження природи як загальнонаціонального надбання.