Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.6.1. Радикальні зміни в технологічному способі виробництва

Основні   риси   технологічного   способу виробництва наприкінці другого — на початку третього тисячоліття.

Як уже зазначалося, основними елементами економічної системи є продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні відносини, відносини економічної власності та господарський механізм.

Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізня­ють технологічний спосіб виробництва, який ґрунтується на: 1) ручній праці; 2) машинній праці; 3) автоматизова­ній праці. Капіталістичний спосіб виробництва спочатку розвивався переважно на ручній праці (початок XVI —. кінець XVIII ст.). До початку XIX ст., коли відбулася промислова революція, панівним стає технологічний спо­сіб виробництва, що базується на машинній праці, який проіснував до середини 50-х років XX ст. З цього часу, тобто з розгортанням НТР, активно формується техноло­гічний спосіб виробництва, заснований на автоматизова­ній праці. Із середини 70-х років НТР вступила у новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронною автомати­зацією матеріального виробництва й обігу, науково-тех­нічної творчості. Відтоді у найрозвинутіших країнах За­ходу дедалі вагомішу роль відіграє інформація, що зу­мовлює появу нового типу суспільства — інформаційно­го, складовою частиною і основою якого є інформаційна економіка. Однак така характеристика суспільства даєть­ся лише з боку речового змісту.

Таке суспільство ґрунтується, зокрема, на інформа­ційній технології, «інтелектуальних» комп'ютерах, авто­матизації та роботизації всіх сфер та галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку, що дає змогу надати кожній особі (це закріплю­ється законодавчими актами) будь-яку інформацію і знання та зумовлює радикальні зміни у всій системі сус­пільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних та ін.), завдяки чому забезпечує найбільший прогрес і свободу людини, можливість її самореалізації-

Уперше неминучість виникнення такої цивілізації у 40-х роках XX ст. передбачив австралійський економіст К. Кларк. Наприкінці 50-х років американський учений Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної еконо­міки, в якій найважливішим товаром буде інформація. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційне сус­пільство виникло в середині 80-х і до середини 90-х ро­ків пройшло перший ступінь свого розвитку.

Інформаційна технологія, що є основою цього сус­пільства, формується насамперед на інтелектуальних комп'ютерах п'ятого та шостого поколінь. У СІЛА веду­ться розробки суперкомп'ютера, що містить до мільйона мікропроцесорів, який буде здійснювати 1012 операцій за секунду. Майже 70% таких машин створюється у США,

28% — У Японії і лише 1% — у Німеччині. Уже ни­ні за обсягом виконуваних логічних операцій на один ку­бічний грам речовини комп'ютери здатні конкурувати з мозком людини. Із створенням комп'ютерів фемптового діапазону, біомолекулярних чіпів на початку третього тисячоліття будуть створені комп'ютери, які переважа­тимуть людину в сотні разів за обсягом пам'яті, у міль­йони і більше разів за швидкістю виконуваних операцій. Елементом інформаційної технології є також сучасна технологія зв'язку — єдина інтегрована система, що об'єднує всі технічні види комунікацій: радіо, телефон, телебачення, супутниковий зв'язок, телекс, телефакс та ін., а також всі існуючі бази даних (наукові, побутові, сфери освіти, охорони здоров'я тощо). Інтелектуальні комп'ютери та інтегрована система зв'язку повинні за­безпечити кожному індивіду, підприємству та організації у будь-якій країні, у будь-який час можливість отримати будь-яку інформацію і знання, необхідні для їх життєді­яльності. Створення таких ЕОМ дасть змогу зосередити інформацію у блоках пам'яті цих машин і надавати її в розпорядження кожної людини за кілька хвилин. Тільки у США нині щоденно створюється понад 400 млн. сторі­нок документів. Усю інформацію, яка міститься у бібліо­теці Конгресу СІЛА, бібліотеці Британського музею, Дер­жавній науковій бібліотеці у Москві та інших, можна за­писати на надмістких носіях, що вміщуються у звичай­ному портфелі, а всю опубліковану інформацію, нагрома­джену людством, можна розмістити у невеликій кімнаті. За наявності сучасних носіїв пам'яті у 2,5—4 гігабайти пошук необхідної інформації в системах, еквівалентних мільйонам томів, здійснюється протягом однієї хвилини. На основі цих революційних перетворень досягається принципово новий етап автоматизації фізичної та розу­мової праці, її інформатизація та інтелектуалізація, від­бувається формування працівника якісно нового типу, Що, у свою чергу, зумовлює важливі зміни в системі ви­робничих, соціальних, правових, політичних, культур­них та інших відносин. Згідно з прогнозами спеціалістів, У XXI ст. у більшості розвинутих країн світу переважна частина працівників буде виконувати свої виробничі та службові функції у себе вдома. У сфері виробничих від­носин (або відносин економічної власності) значна части­на висококваліфікованих працівників стає певною мірою -часником інформації (як нового об'єкта власності), засо-!в виробництва (через придбання акцій і привласнення Дивідендів), суб'єктом управління та ін. Отже, зростає

соціалізація власності. Основним продуктом праці стає інформація, з'являється можливість за допомогою ЕОМ точно визначити витрати праці кожного працівника, від­бувається значне обмеження товарно-грошових відносин у майбутньому відпаде необхідність у грошах, зокрема у сучасних формах грошей.

У сфері соціальних відносин радикально змінюється структура суспільства: переважна частина працівників (до 90%) буде зайнята у сфері інформації та послуг. З'я­вляться міста і села нового типу (інформаційні міста й електронні села). У сфері правових відносин зростає дезі­нтеграція прав власності (володіння, розпорядження і ко­ристування), посилюється вплив працівників і трудових колективів на формування законодавчої бази. У своїй су­купності ці зміни сприятимуть зміцненню суспільної де­мократії, свободи (економічної, політичної, національної тощо) людини, перетворенню її на творця історії.

В Україні технологічний спосіб виробництва ґрунту­ється переважно на ручній (майже 40% зайнятих у на­родному господарстві), машинній і лише незначною мі­рою на автоматизованій праці, причому на початковому етапі автоматизованого виробництва.

Зміст праці сучасного робітника. В умовах автомати­зації зводяться до мінімуму фізичні зусилля, робітник виконує переважно розумову працю, що наближає її до праці інженера, формує робітника нового типу, контро­лера та регулювальника виробництва. Виробнича діяль­ність робітника все більше ґрунтується не на практично­му досвіді, а на наукових знаннях з математики, фізики, хімії, різних технічних дисциплін. Сучасний робітник повинен за короткий час адаптуватися до умов виробни­цтва, що швидко змінюються, уміти вести діалог з ком­п'ютером, знати головні особливості технологічного цик­лу тощо. Специфіка сучасного виробництва полягає в тому, що робітник повинен не лише пристосуватися до розвитку техніки, а й якісно переважати її. Комплексна автоматизація зумовлює дію тенденції до подолання про­цесу поділу праці на елементарні операції й заміну без­посередніх зв'язків між людиною і речовим фактором виробництва, з одного боку, та між самими людьми — з іншого, їхніми опосередкованими зв'язками через ком­п'ютери або диспетчерські пункти. Внаслідок цих змін технологічне панування капіталу над найманою працею поступово втрачає своє значення.

Якісні зміни відбуваються у процесі праці, у сфері трудових відносин з початком інформаційної революції

та становленням інформаційної економіки. За цих умов зростає інформатизація праці, посилюється процес де­централізації інформаційних засобів (терміналів, ком­п'ютерів, вимірювальних приладів тощо), тобто їх розпо­діл за робочими місцями.

Найбільш адекватною формою організації праці в роз­винутих країнах Заходу стали автономні бригади. У них застосовується гнучкий графік робочого часу, має місце відповідальність за якість продукції, здійснюється широ­ка ротація робочих місць і т. ін. Автономні бригади пев­ною мірою беруть участь в управлінні виробництвом, у роботі проектних служб, виборі форм і методів організа­ції праці, у встановленні норм виробітку. Вони також стають суб'єктами обміну інформацією (у її продукуван­ні, тестуванні, критичному аналізі тестів, які розробляє адміністрація та ін.). Завдяки цьому послаблюється елек­тронний тейлоризм, або «неотейлоризм».

Якісно нових рис набуває в цих умовах головна про­дуктивна сила. На початку 90-х років загальноосвітній рі­вень американських робітників становив майже 13 років, до 25% з них мали диплом випускника коледжу, 20% навчалися в коледжі 1—3 роки, 40% робітників мали се­редню освіту. Вартість складної робочої сили у США ста­новила на початку 90-х років приблизно 400 тис. дол., а науково-технічного працівника — до 800 тис. дол. (до них належать прямі витрати середньої сім'ї на виховання ди­тини до 18 років, втрачені заробітки матері та праця са­мого учня, вчителів на його виховання). Загальноосвітній рівень робітника в Україні на цей же час становив 9,5 ро­ків, що порівняно із ситуацією у США означає значно менший приріст національного багатства, значно слабшу мобільність рушійних сил розвитку нашої країни.

Розвиток сукупного робітника в розвинутих країнах характеризується такими рисами:

1) творчі здібності, професійні властивості й навички (почуття нового, вміння критично оцінювати досягнуті результати, бачити недоліки і знати шляхи їх усунення, бажання постійно підвищувати рівень своєї освіти та ква­ліфікації тощо);

2) економічне мислення (уміння знаходити оптималь­ні для зростання ефективності окремого підприємства, галузі й народного господарства варіанти розвитку, ово­лодіння найновішими прийомами технологічних, проек­тно-конструкторських розробок, техніко-технологічна культура, орієнтація на найраціональніпіе використання економічних і природних ресурсів та ін.); -„

я 3) рівень підготовки до організаційної та управлінсь­кої діяльності (знання найновіших методів і форм орга­нізації праці, вміння ефективно організувати працю тру. дового колективу тощо);

4) психофізичні якості (цілеспрямованість, сумлін­ність, працьовитість, психологічна стійкість і т. ін.). Від їхнього розвитку нині насамперед залежать прогрес сус­пільства, вдосконалення всієї системи економічних від­носин, розгортання НТР, впровадження науки у вироб­ництво. Сукупний робітник водночас є й суб'єктом еко­номічних відносин.

У період становлення інформаційної економіки якіс­но новими рисами людини-працівника є ширші за базові знання та вміння (що зумовлено такою особливістю роз­витку продуктивних сил, як необхідність випереджаючо­го розвитку основної продуктивної сили — безпосеред­нього працівника), різнобічна кваліфікація, здатність до розумового та психологічного напруження, вміння спіл­куватися з іншими робітниками, у тому числі через тех­нічні засоби комунікації тощо. Формування людини та­кого типу породжує кризу традиційних рис трудових від­носин — ретельність безвідносно до змісту праці. Кожен робітник нового типу, виконуючи переважно функції контролера, регулювальника, маючи відповідні інтелек­туальні здібності, зможе здійснювати об'єднані трудові функції широкого профілю, змінювати їх залежно від по­треб виробництва. Закон зміни праці функціонуватиме у формі рухливості та зміни функцій індивідуального і су­купного робітника. Отже, зміст праці сучасного робітни­ка характеризується такими основними видами діяльнос­ті, як пізнавальна, регулятивно-контрольна, споживча.

Розвиток технологічного способу виробництва, еволю­ція його основних рис є основою змін, що відбуваються в межах суспільного способу виробництва загалом, його со­ціально-економічної форми, тобто виробничих відносин, або відносин капіталістичної власності, у господарському механізмі.