33.1. Криміналістична характеристика вимагань

Вимагання є одним із найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати у таємниці (ст. 189 КК). В останні роки спостерігається не лише кількісне зростання даної категорії злочинів, а й значні якісні зміни — все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.

Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки, як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо у тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи, протидія слідству з боку заінтересованих осіб.

У криміналістичній характеристиці вимагання насамперед варто виділити інформацію про суб’єкта і жертву злочину, способи та обставини його вчинення.

За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:

1) явно кримінальні елементи — особи, які вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);

2) зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники вказаних структур); студенти вищих навчальних закладів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.

Здебільшого вимагачами є представники чоловічої статі (99 %) віком: до 18 років — 10 %; 18—25 років — 28 %; 26—30 років — 25 %; 31—35 років — 32 %; 41—50 років — 5 %. Серед них 75 % раніше засуджених в основному за корисливо-насильницькі злочини.

Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни — це, як правило, особи, які займаються підприємницькою діяльністю (керівники комерційних структур, приватні підприємці, а також особи, які займаються вирощуванням на продаж собак дорогих порід, будівельники елітного житла та ін.) або державні службовці, функціональні обов’язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності або експортно-імпортних операцій, виділення земельних ділянок, надання приміщень в оренду, організації приватизаційних аукціонів тощо. До другої групи належать особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, хабарники, учасники незаконних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями щодо поділу сфер впливу.

Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток становлять особи зрілого віку (30—45 років — 64 %), причому такий віковий розподіл потерпілих є найбільш характерним для злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, оскільки своїми жертвами вони вибирають людей заможних. Здебільшого (понад 45 %) жертви були знайомі із вимагачами, раніше мали з ними спільний бізнес.

Найбільш поширеними способами вимагання є:

1) пряма передача коштів, цінних паперів на пред’явника або майна потерпілого;

2) переведення коштів на визначений вимагачами рахунок у банку;

3) переоформлення на ім’я зазначених вимагачами осіб і передача їм документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дарчих, договорів купівлі-продажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо;

4) оформлення на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від третіх осіб;

5) переадресування на ім’я зазначених вимагачами осіб цінних паперів, наприклад векселів (індосамент);

6) оплата нав’язаних послуг, виконуваних організаціями, контрольованими вимагачами, у сумі, що явно перевищує обсяг виконаних робіт;

7) вимога на постачання сировини, матеріалів або встановлення каналів збуту готової продукції, виробленої потерпілими, на умовах вимагачів;

8) прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними заробітної платні без виконання роботи;

9) здача в оренду приміщення за невисоку платню;

10) залучення жертви до азартної гри; згода на фінансування її ризикованої угоди з наступними, явно нездійсненними для боржника умовами повернення боргу.

Найбільш витончені способи вчинення даного виду злочину характерні для діяльності організованих злочинних груп, коли вимагаються величезні суми грошей або значні цінності, потерпілі викрадаються, а їхні близькі беруться в заручники, зав’язуються корумповані зв’язки з працівниками правоохоронних органів, органів влади і управління. Своєрідність структури організованих груп вимагачів полягає у тому, що вона найчастіше складається з кількох відносно самостійних підгруп — «бойових загонів», діяльність яких координує організатор і наближені до нього активні члени злочинного угруповання. Вони розробляють плани злочинних акцій (оцінюють матеріальне положення потерпілого, визначають суму, яку слід з нього зажадати, і порядок її передачі, здійснюють добір виконавців, виходячи з можливого опору з боку потерпілого та ін.), поділяють злочинний прибуток, координують злочинну діяльність учасників, виробляють правила поведінки учасників групи і стежать за їхнім виконанням, встановлюють потрібні зв’язки. Як правило, вони ні в яких злочинних акціях безпосередньо не беруть участі, у разі провалу рядові вимагачі, тобто виконавці, їх не видають, а якщо лідери відомі правоохоронним органам, то не дають проти них ніяких показань. У зв’язку з цим лідери та основне ядро групи залишаються непокараними і продовжують злочинну діяльність.

Функціональні ролі учасників «бойових загонів» поділяються таким чином:

а) бригадир — суб’єкт, що реалізує план, розроблений організатором (визначає, хто має піти на контакт із наміченою жертвою, якого роду погрози слід висловити та здійснити);

б) навідники — особи, які поставляють вимагачам інформацію про гадані об’єкти вимагання. Наприклад, про прибутки підприємця, вдалі угоди або, навпаки, їхній зрив тощо. Серед них можуть бути підприємці, які такою інформацією прагнуть відкупитися від вимагачів і одночасно завдати шкоди діяльності конкурента; «завербовані» організаторами працівники об’єкта вимагання, наприклад, працівники банку, а також вкорінені в комерційні структури члени злочинних груп. У деяких випадках організатори одержували потрібну їм інформацію, використовуючи свої зв’язки в органах влади, де реєструються приватні підприємці, видаються ліцензії, а також через працівників податкових служб і правоохоронних органів;

в) «розвідники» — особи, які здійснюють збір інформації про можливий об’єкт вимагання: фінансовий стан; компроментуючі дані — про різноманітного роду незаконні угоди, приховування прибутків від оподатковування, слабкості та пороки (наркоманія, пияцтво, нерозбірливість у статевих стосунках, гомосексуалізм тощо), про спосіб життя (хто є близькими друзями, яким маршрутом їздить на роботу і додому, який розпорядок дня та ін.);

г) «бойовики» — особи, які безпосередньо виконують акт вимагання, для них характерні фізична підготовка, агресивність, знання психології «супротивника»;

ґ) особи, які забезпечують доставку групи на місце вчинення злочину;

д) особи, які забезпечують спостереження й охорону «бойовиків» під час учинення злочинної акції.

В організованих злочинних групах об’єднуються, як правило, перевірені, надійні люди, ті, хто добре знають один одного у спільному проживанні в мікрорайоні, занятті спортом (характерно для «бойовиків») або на підставі бізнесу чи злочинних зв’язків (організатори та лідери).

Погрози, що висловлюють вимагачі, різноманітні за характером і пов’язані, головним чином, із застосуванням насильства (95 % випадків): від побоїв до вбивства потерпілих та їх близьких, зґвалтувань, викрадення, взяття в заручники. При цьому виконання погроз, пов’язаних із насильством, має, як правило, жорстокий характер: потерпiлих б’ють, приковують наручниками до бампера автомашини, що рухається, підвішують униз головою, одягають на голову поліетиленові пакети, припікають паяльною лампою, праскою та ін. Вимагачі погрожують потерпілим знищенням майна: підпалом дверей квартири або офісу, спаленням дачі або торгового об’єкта, вибухом автомобіля, знищенням товару, а також розголошенням ганебних для потерпілих та їхніх близьких відомостей (дані з особистого життя, їхньої діяльності у сфері бізнесу).

У криміналістичній характеристиці вимагань місцем учинення злочинного діяння виступають: місце, де висловлювалися та здійснювалися погрози (для організованих злочинних груп характерний вивіз потерпілих у спеціально підготовлені для цього місця — за місто, у підвали окремо розташованих будинків тощо); місце, де відбулося викрадення потерпілих (якщо таке мало місце) і де вони утримувалися; місце передачі грошей (найчастіше воно збігається з місцем роботи потерпілого — ринки, магазини, різномані торговельні майданчики, офіси приватних фірм, у таксистів і осіб, які займаються перевезенням вантажів, гроші вимагали в автомашині); місце повернення викрадених людей; місце знищення майна потерпілих; місце затримання вимагачів.

У процесі розслідування вимагання підлягають встановленню такі обставини:

1. Час учинення вимагання:

а) коли конкретно вперше була пред’явлена вимога вимагачами;

б) скільки разів висувалися вимоги і на який предмет (той самий або різні) вони були спрямовані;

в) який термін було встановлено для передачі предмета вимагання;

г) коли потерпілий передав вимагачам необхідне або вчинив майнові дії на їхню користь;

ґ) чи супроводжувалися вимоги вимагачів погрозами на адресу потерпілого та коли вони були висловлені;

д) коли саме вимагачі здійснили реалізацію своїх погроз;

е) якщо вимагачі зробили потерпілому яку-небудь послугу (допомогу, підтримку), то коли саме і скільки разів;

є) коли відбулася домовленість між співучасниками або лідерами злочинних груп про спільну діяльність щодо здійснення вимагання;

ж) коли відбулося затримання вимагачів.

2. Місце здійснення вимагання:

а) в якому місці потерпілому були висунуті вимоги;

б) якщо потерпілий виконав вимоги злочинців, то де саме передав їм предмет вимагання;

в) у разі відмови потерпілого від виконання вимог вимагачів: де були вчинені насильницькі дії щодо нього або його рідних та близьких, де знаходилось знищене чи пошкоджене майно, де утримувалися заручники;

г) де були затримані вимагачі.

3. Спосіб учинення вимагання:

а) яким чином вимагачі висунули вимоги потерпілому — зателефонувавши, письмово чи при особистому контакті;

б) які конкретно вимоги пред’явили вимагачі — сплата готівкою; передача конкретних речей, цінностей; перерахування коштів на банківські рахунки членів злочинної групи; сплата грошей фірмі, на яку вказали вимагачі за поставку товару, якого не існує, або за поставку товару за завищеними цінами чи за рахунок погашення фіктивного боргу; купівля товару в потерпілого за заниженими цінами; фіктивне працевлаштування підставних осіб у фірму потерпілого з метою виплати їм високої заробітної платні; інвестування потерпілим коштів у підприємства, що контролюються вимагачами, на невигідних для нього умовах; здача в оренду приміщення на пільгових умовах або передача його у користування вимагачів безоплатно; отримання частки прибутку; входження до складу засновників товариства тощо;

в) який характер мали погрози з боку вимагачів — убивство потерпілого, його родичів, близьких, нанесення їм тілесних ушкоджень, зґвалтування; знищення майна, захоплення заручників, здійснення перешкод у підприємницькій та іншій діяльності; розголошення ганебних відомостей (яких саме, тих, що стосуються честі та гідності потерпілого або його родичів, їхня об’єктивність, а також джерело походження і шлях можливої передачі вимагачам);

г) зміст обіцянок вимагачів у випадку задоволення потерпілим їхніх вимог — допомога в охороні від інших вимагачів; сприяння у поставці товару, сировини, у тому числі контрабандного, та його охороні на шляху проходження; допомога у збуті готової продукції, у здачі в оренду приміщення, необхідного потерпілому, у зниженні податків, у забезпеченні невтручання в діяльність потерпілого з боку представників влади, податкової служби, у захисті від конкурентів тощо;

ґ) які конкретно погрози здійснили вимагачі — побиття жертви, розголошення ганебних для потерпілих та їхніх близьких відомостей, спалення дачі, будинку або торгового об’єкта, вибух автомобіля, знищення товару тощо;

д) з ким конкретно з представників влади, правоохоронних органів, податкових служб мали корумпований зв’язок вимагачі та в чому він виявлявся;

е) конкретні дії кожного з учасників злочину та його роль у реалізації злочинного наміру — хто був організатором даного злочину; хто був навідником, яким чином він здобув інформацію про фінансовий стан потерпілого (був з ним знайомий, спеціально вкорінений в організацію, де працював потерпілий, або працюючи там, вже пізніше став членом групи; здобув ці відомості випадково);

є) хто конкретно займався розробкою плану вчинення злочину; яку роль виконував кожний з учасників групи відповідно до плану і хто розподіляв ці ролі; які конкретно дії виконував кожний учасник групи у процесі вчинення вимагання (вів переговори з потерпілим; стежив за поводженням потерпілого; одержував від потерпілого предмет вимагання; здійснював висловлені на адресу потерпілого погрози після його відмови виконати вимоги злочинців; здійснював приховання або наступну реалізацію отриманих шляхом вимагання речей і цінностей; забезпечував виконавців транспортом, зброєю, форменим обмундируванням працівників міліції, необхідними документами, технічними засобами; захоплював заручників, викрадав і позбавляв волі потерпілого та здійснював його охорону; впливав на працівників правоохоронних органів у випадку арешту членів групи, забезпечував зв’язок із ними, у тому числі зі слідчого ізолятора тощо);

ж) яка конкретно зброя була використана під час вимагання — вогнепальна, холодна або вибуховий пристрій; кому з членів групи вона належала і хто, де, коли її застосовував, які наслідки її застосування; чи мали власники зброї право на її носіння, збереження; яким чином зброя потрапила до членів злочинної групи (куплена легально, у незнайомих осіб, взята у родичів або знайомих, здобута злочинним шляхом);

з) за допомогою яких знарядь здійснювався фізичний вплив на потерпілого (катування) — праски, паяльники, лампи, спеціальні інструменти;

и) який транспортний засіб використовували вимагачі — марка, колір, державний номерний знак, номер двигуна, кузова, дата випуску; з якою метою (для ведення переговорів із потерпілим, транспортування предметів вимагання, переміщення заручників); кому належав даний транспортний засіб (водію, родичам або знайомим) або керування здійснювалося на підставі доручення, здобутого злочинним шляхом.

4. Предмет вимагання:

а) кошти, дорогоцінності, інші цінні предмети;

б) право на майно, що закріплене у відповідних документах (видача генерального доручення на право керування автомашиною потерпілого; передача цінних паперів — векселів, сертифікатів, акцій, депозитних рахунків тощо — із передатним записом на користь вимагачів; видача розписки про відмову від права на майно; передача вимагачам права на орендоване потерпілим приміщення);

в) різноманітні документи — ліцензії на здійснення експортно-імпортних операцій, акти щодо відведення земель та оцінки вартості приватизованих об’єктів тощо.

5. Особа вимагача:

а) стать, вік, місце роботи або навчання, якщо не працював і не навчався, то чому, протягом якого часу і на які кошти існував;

б) судимість, за якими конкретно статтями КК України, чи не погашена судимість, чи не знята вона актом амністії, помилування;

в) місце проживання — був постійним жителем місцевості, де вчинено вимагання, або «заїжджим гастролером»;

г) як характеризувався вимагач за місцем проживання і роботи;

ґ) мотив учинення злочину.

Якщо вимагання вчинене організованими злочинними угрупованнями, то додатково слід з’ясувати такі обставини:

а) як давно функціонує це злочинне угруповання;

б) хто був ініціатором його створення, а надалі став лiдером;

в) який процес формування групи (добровільний вступ або залучення);

г) принцип розподілу обов’язків серед учасників злочинної групи;

ґ) рольова участь і злочинна активність кожного з членів групи (хто виявляв ініціативу, брав участь у більшості злочинних акцій, разом з організатором розробляв план вчинення вимагання; хто був другорядним членом групи («навідник», надавав транспортні засоби, квартиру для злочинних сходок і утримання заручників та ін.);

д) які взаємовідносини були між учасниками групи (симпатії, антипатії), хто кому підпорядковувався;

е) чи існувала у групі система заохочень і покарань, у чому вона полягала;

є) чи є дана група самостійною або належить до іншого, більш потужного злочинного співтовариства;

ж) які інші злочини, крім вимагання, вчинені даною злочинною групою або окремими її членами;

з) чи розроблявся у групі план поведінки її учасників на слідстві у разі їхнього арешту, у чому він полягав, хто його розробляв;

и) чи займалася ця злочинна група комерційною діяльністю, якою саме, в якій організаційно-правовій формі, які рахунки та в яких банках були відкриті, яким майном легально володіли, з якими суб’єктами підприємницької діяльності мали фінансові стосунки.

6. Особа потерпілого:

а) соціально-психологічний портрет (стать, вік, службовий та матеріальний стан);

б) характер взаємовідносин з вимагачами — знайомий; раніше мав з вимагачами чи особами, які діють від їхнього імені, ділові контакти; познайомився у зв’язку з даним злочином; чи піддавався раніше вимаганню з боку даних суб’єктів, якщо піддавався, то коли, скільки разів, які погрози висловлювалися на випадок незадоволення їхніх вимог, що передавав як предмет вимагання, де, кому і як пояснив цей факт; які обіцянки давали вимагачі натомість задоволення їхніх вимог, що одержав потерпілий, задовольнивши вимоги вимагачів; кого з членів злочинної групи прийняв на роботу до своєї організації, на яку посаду та з яким окладом; чому розцінював погрози, висловлені вимагачами, як реальні;

в) чи вживав потерпілий контрзаходи проти вимагачів та подавав заяви до правоохоронних органів про факт вимагання (звертався за допомогою до приватних охоронних структур, друзів, знайомих, інших злочинних угруповань, наскільки ефективною була ця допомога); чи намагався самостійно звільнити заручників, з яким результатом, яким чином дізнався про місце їхнього перебування, кого залучав до цього;

г) які тілесні ушкодження були нанесені потерпілому, ступінь їх тяжкості;

ґ) яке саме майно потерпілого пошкоджене вимагачами, розмір матеріальних збитків, які інші негативні наслідки наступили для потерпілого в результаті злочинних дій (припинення роботи його фірми, банкрутство тощо);

д) чи мали вимагачі які-небудь відомості про потерпiлого або його близьких, що вони погрожували оприлюднити як ганебні, наклепницькі, проте потерпілий намагався зберегти їх у таємниці;

ж) чи мали місце контакти потерпілого зі спільниками затриманих вимагачів, коли, з ким конкретно та з якою метою (телефоном, письмово, особиста зустріч), про що йшлося.