Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

36. Моріс Метерлінк (1862—1949)

Моріс Метерлінк — бельгійський поет, драматург, автор трактатів з питань філософії та естетики, теоретик і практик символістської драми, творець "статичного театру", "театру смерті". Сучасники називали його "бельгійським Шекспіром". Лауреат Нобелівської премії (1911). Творчій діяльності віддав 40 років. Писав вірші, прозу, п'єси, деякі з них залишилися невиданими, його перу належать 16 томів есе, однак він пережив свою славу, залишившись автором п'єс "Сліпі" (1890), "Чудо Святого Антонія" (1903), "Синій птах" (1908). Особливим успіхом твори користувалися в постановці Московського художнього театру.

 

"Синій птах" М. Метерлінка: жанр, сюжетно- композиційні особливості, символічний зміст ситуацій і образів.

Жанр твору. "Синій птах" — одна з  найвідоміших п'єс М. Метерлінка – належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є: химерно-казковий сюжет; фольклорні та  міфологічні образи; умовність простору і часу; символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнюючий зміст; наявність яскравих сценічних ефектів. П'єса "Синій птах" цілком відповідає законам цього жанру.

Сюжетно-композиційні особливості драми — феєрії. В основі сюжету — казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров'я і щастя хворій дівчинці — онучці феї Берюліне. Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає автору змогу провести своїх героїв — дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля — через багато випробувань, що допоможуть їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в реальному повсякденному житті — у батьківській любові, у турботі про ближніх, милосерді і безкорисливості. Образ Синього птаха багатозначний. Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це  споконвічне прагнення людства вимагає мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити раз і назавжди – вона нескінченна. У такий спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її зустріч з добром і злом у пошуках істини і гармонії.

Реальне і фантастичне. Образи п'єси. У сюжеті п'єси переплітаються між собою два пласти — реальний і фантастичний. Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва. Різдв’яний мотив — чекання чуда і народження людини — так само одержує реальне втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося чудо народження в них душі. Згадаємо, на початку п'єси Тільтіль на запитання феї Берюліне, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: "Тому що вона — моя". Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий відразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього — умова цього чуда.

Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить у собі персонажів, які розділяють з дітьми їхне повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес, їхня казковість підкреслюється традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного  Санчо Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка — втілення зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх  у ліс на вірну загибель від дерев і тварин, що страждають від "жорстокості і дивовижної несправедливості людини". У такій алегоричній формі автор стверджує, что природа несхоче розстається з таємницями Буття, і людина може їх відкрити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.

Композиція драми-феєрії також підпорядкована розкриттю її філософського змісту. П'єса складається з п'яти дій, дванадцяти картин, що є досить самостійними епізодами. Ці картини об'єднані між собою авторською ідеєю і наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей – майбутнього людства. Зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль. Так, у Країні Спогадів (дія 2, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють благородну потребу поважати до пам'ять предків. У садах Блаженств (дія 4, картина 9) діти дізнаються про  різні цінності в людському житті. Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості — це "гладкі земні Блаженства" (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.). Їм протистоять інші Блаженства (тобто цінності). У порівнянні з першими вони непомітні і навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і — найголовніше — відчувати Материнську любов наповняють життя людей високим змістом і духовністю. Зустріч дітей з Материнською любов'ю є психологічною кульмінацією п'єси. Таким чином, в алегоричних і символічних образах п'єси стверджуються моральні цінності: перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком. Ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіль і Мітіль.

Умовність простору і часу. Царство Майбутнього — заключний етап у подорожі дітей. Його головна дійова особа — Час — бородатий старий з косою і пісочним годинником. Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні — він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго дотримується порядку. У такий спосіб автором стверджується думка про покірність людини часу і долі, але поряд із цим він переконаний у високому покликанні людей: "На землю голіруч не пускать". Час у феєрії представлено не тільки в алегоричному образі, але й в інших проявах: у його конкретному прояві (дія п'єси – вечір напередодні Різдва, одна ніч – час сну); у властивому жанру умовному вимірі.  Цей потік часу виходить за межі життєвого досвіду  дітей. Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну і сновидіння не збігається. Наприкінці п'єси на це вказано: пройшла і "тільки одна ніч", і цілий рік.

Драму-феєрію М. Метерлінка  можна порівняти з п'єсами Лесі Українки ("Лісова пісня"), яка також зверталась до цього жанру.

 

З теорії літератури

 

Символ — (греч. symbolon — "умовний знак", "натяк") – предметний або словесний знак, що опосередковано виражає суть певного явища. Відрізняється узагальненістю, багатозначністю, таємним змістом; обумовлений типом культури і контекстом.

Символізм — напрямок у європейській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття, пройнятий містицизмом, прагненням осягти вищі цінності за допомогою символів, іносказань, узагальнень. Символісти вважають мистецтво особливою магічною силою, здатною оновити життя.

Алегорія — зображення абстрактного поняття в конкретному образі.