4. 6.1. Вірування давніх майя

Як і в усіх ранньокласових суспільствах, релігія давніх майя була домінуючою формою ідеології. Вона акумулю­вала в собі всі види духовної діяльності населення, в тому числі й мистецтво. Основними джерелами вивчення релігії майя є численні ієрогліфічні тексти, зображення міфо­логічних персонажів і релігійних обрядів в монумен­тальній скульптурі й пам'ятках живопису, тексти міфо­логічного і культового змісту, що збереглися в записах ла­тиною. Міфологія давніх майя фіксує своєрідну картину світу, споріднену з баченням Всесвіту ацтеків й інших на­родів Мезоамерики.

Згідно з міфологією майя, Всесвіт складався з тринад­цяти небес і дев'яти підземних світів. В індійських джере­лах часто згадують групу богів Ошлахунтику, повели­телів цих небес. Відомо лише декілька імен цих богів: "Біла жінка" — богиня Місяця, бог Сонця, божество ос­танніх днів року, бог кукурудзи, бог оленів, бог смерті та інші.

За уявленнями, у центрі Землі стоїть світове дерево, ще пронизує всі пласти небес, а по чотирьох її кутах (сторо­нах світу) — ще чотири дерева з птахами на вершинах: чер­воне (схід), біле (північ), чорне (захід) і жовте (південь). З цими чотирма сторонами світу асоціювались Чаки (боги дощу), Павахтуни (боги вітру) і Бакаби (носії або підтримувачі неба). Вони різнилися кольором, пов'язаним з пев­ною стороною світу. Дослідники вважають, що Бакаб, Павахтун і Чак є різними аспектами одного божества. Під землею — потойбічне царство. Душі воїнів, загиблих у бо­ях або від жертовного ножа, жінки, що померли при поло­гах, оселилися на небі — в раю бога Сонця, а утопленики, померлі від хвороб, пов'язаних з водою, і вбиті блискав­кою — в раю бога дощу.

Однак душі більшості людей, які вмирали звичайною   смертю (в домашньому ліжку), потрапляли в підземний світ Миктлан ("край мертвих", "край, де ми втрачаємо се­бе", "край безтілесних") — холодне і темне царство, де блукали до своєї остаточної загибелі. Під час цієї довгої подорожі лабіринтами царства смерті душа людини зазна­вала тяжких випробувань, описаних у міфах ацтеків і майя: перепливала сморідні ріки з крові та гною, пробиралась між горами, що зіштовхувалися одна з одною, перетинала високі плоскогір'я з холодними вітрами. Після чоти­рирічних поневірянь душа потрапляла до найнижчого яру­су пекла, де владарювала пара страшних богів Миктланте-кутлі — повелитель країни мертвих і його дружина, яких зображали у вигляді скелетів. Сиділи вони в палаці з людських кісток. Всі інші божества цього царства були підпорядковані їм.

Вхід у підземне царство знаходився в багатій на пече­ри області Альта Верапас (Гватемала). Але у його темних глибинах остаточна доля людини залежала від її соціаль­ного стану за життя. Майя уявляли світ смерті населеним величезною кількістю страшенних істот. Малюнки і напи­си на керамічних виробах зображають смерть правителя, подорож його душі страшними лабіринтами світу смерті та "воскресіння". "Воскреслі" царі ставали небесними бога­ми, а прості землероби, общинники навік залишалися в пеклі. Цьому уявленню відповідав і ритуал поховання пра­вителів, що відрізнявся особливою пишнотою.

Давньомайські культи з їхніми ритуалами складні та ви­тончені, їх мета — умилостивления божеств і отримання від них різноманітних благ. До цих культів належали куріння ароматичних смол, молитви, культові танці та співи, пости і жертвопринесення. В жертву приносили ягуарів, черепах, індиків, кабанів, квіти, плоди, тканини, вироби з глини, не­фриту, кістки і раковини, пір'я цінних птахів тощо, вима­зуючи їх синьою або блакитною фарбами.

Важливими були людські жертвопринесення, про що свідчать розкопки крипти (каплиця, тайник під храмом) Храму написів в Паленці, зображення в Дрезденському і Мадридському рукописах, фрески в Храмі ягуарів, Храмі воїнів (Чиченіца) та ін. Людські жертвопринесення зу­мовлені уявленнями про те, що божество повинно постійно харчуватися людською кров'ю, інакше воно заги­не. Церемонію здійснював жрець-након. Йому допомага­ли чаки (четверо літніх людей) — щоразу нові, обрані для того, щоб тримати жертву за руки й ноги. Жертвами були

діти, полонені та раби. Траплялися випадки самопринесень у жертву, найчастіше, щоб залишити по собі пам'ять. Жертва, піднявшись на піраміду, оголошувала причини свого вчинку і кидалася вниз. Жреці у давніх майя, як і в інших народів Мезоамерики, становили спеціальні корпо­рації, де панувала чітка ієрархія від верховного жерця до юнаків-прислужників. Посада верховного жерця переда­валася у спадок.

Особливою шаною користувалися челани (пророки); інколи їх навіть носили на ношах — честь, яку виявляли тільки правителю. У книзі "Челам-Балам із Тисимина" описано процес їх пророкувань. Челан заходив до кімнати свого дому і, вводячи себе в екстаз, лягав на підлозі. Вва­жалося, що його Дух-покровитель в цей час спускався на дах будинку і розмовляв з ним. Інші жреці, які збирались у сусідньому приміщенні, слухали ці откровения з опуще­ними головами. Серед жерців панувала сувора дисципліна: пости, стримання, різноманітні самознущання.