4.1. Оцінка потенціалу природно-рекреаційних ресурсів

Виявлення та оцінка природно-рекреаційних ресурсів (ПРР) є одним з головних завдань менеджменту рекреаційного природокористування. Тільки після здійснення цих досліджень можна встановити природно-рекреаційний потенціал території (акваторії), на основі якого проводиться розробка планів розвитку рекреації та управління ПРР.

Оцінку природно-рекреаційних ресурсів можна здійснювати за такими показниками: приваблююча та пропускна здатність, екологічна ситуація тощо.

Властивість природно-рекреаційних ресурсів притягувати туристів прийнято називати приваблюючою здатністю. Атрактивність ПРР – інтегральний показник, який комплексно враховує всі сторони приваблюючої здатності. Оцінку цього показника можна робити за такими критеріями: екзотичність, унікальність, естетичність, комфортність тощо. При дослідженні потенціалу природно-рекреаційних ресурсів доцільно використовувати натуральні показники, тобто атрактивність визначати в кількості осіб, яку ресурс притягує протягом певного проміжку часу. Оцінювати атрактивность можна також в умовних показниках (балах), але на наш погляд, доцільніше перейти від "балів" до "осіб".

Критерій екзотичності рекреаційної території визначається як ступінь контрастності місця відпочинку щодо постійного місця проживання рекреанта. Оцінка екзотичності здійснюється за допомогою спеціальних матриць – еталонів ступеня контрастності природного середовища між окремими територіями за рельєфом, рослинністю та акваторіями. Зазначимо, що з позиції суб'єкта рекреаційного природокористування оцінка екзотичності двох однакових за контрастністю рекреаційних територій буде різною. Вона буде тим більша, чим більша ємність ринку збуту по відношенню до якого розраховується ступінь контрастності, тобто, в якості додаткового чинника запроваджується фактор кількості людей, для котрих визначається екзотичність певних рекреаційних ресурсів.

Ступінь екзотичності рекреаційної території для населення певного ринку збуту розраховується за формулою[1]:

Сij =∑∆Sк,                                                                                                   (1)

де: Сij – ступінь контрастності за сукупністю компонентів рекреаційної території (j) для населення певного ринку збуту (і); ∆Sк – ступінь контрастності території (j) по відношенню до території (і) за компонентом (к)

Критерій унікальності тісно пов'язаний з екзотичністю. Унікальність –ступінь зустрічаваності або неповторності природно-рекреаційних об'єктів і явищ. Унікальні рекреаційні об'єкти та явища внаслідок малого поширення екзотичні для значної кількості населення. Ступінь унікальності рекреаційної території визначається добутком мінімальних імовірностей зустрічаваності в її межах нехарактерних природних і культурно-історичних елементів.

Атрактивність рекреаційної території також залежить від естетичної цінності, оскільки за інших рівних умов території, що володіють більшою естетичною цінністю, мають більшу приваблюючу здатність.

Людина робить висновки про естетичну цінність рекреаційної території, зіставляючи деякі її властивості, наприклад, різноманітність краєвидів та їхню контрастність із власним емоційним станом. Естетична оцінка ландшафту залежить від належності суб'єкта до певної соціальної, вікової та етнічної групи.

Велику роль при оцінці естетичності ландшафту відіграє характер переміщення суб'єкта. При оцінці різноманітності, наприклад краєвиду, треба  виходити із здатності людини сприймати за певний проміжок часу певну кількість зорових образів. Тому цінність певного ландшафту для пішохода й автомобіліста буде неоднаковою. Якщо для пішохода деяка множина різноманітних елементів ландшафту характеризується як оптимальна для сприйняття, то для автомобіліста та ж множина створює таку кількість зорових вражень на одиницю часу, яка спричиняє перенасиченість зоровою інформацією та призводить до одноманітності при сприйнятті оточення.

 При естетичному сприйманні, виходячи із зорових властивостей ока людини, найліпше усвідомлюються форми, кольори і контрастність, що створюють численні комбінації різноманітності природних об'єктів. Тут важливе оптимальне поєднання елементів пейзажу. Оптимальна різноманітність у природі – поняття дуже об'ємне і гармонійне. Це поняття гармонійності в людини формується самим природним середовищем, у  якому живе і розвивається людина. Справді, психіка, уявлення про красу і критерії естетичності протягом тисячоліть складалися у людини під впливом довкілля.

Краса в природі – це, з одного боку, певне поєднання, яке складається з окремих компонентів, і, з іншого, – співзвучність цих компонентів. Таке поєднання відповідає визначеному числу компонентів, їх кількісному оптимуму і розташуванню, чого вимагає гармонія – тобто абсолютна і первісна первозданність природи. Оскільки впродовж останніх тисячоліть людина жила і розвивалася в частково зміненому, з включенням антропогенних об'єктів, природному середовищі, саме цей тип середовища сприймається нинішньою людиною як гармонійність природи.

Оптимальність різноманітності визначається об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Об'єктивний чинник  визначальний, бо це фізіологічна здатність ока людини. Можливості візуального сприйняття визначаються яскравістю об'єктів спостереження та їх кутовою величиною, тобто фізіологічними межами зору. Суб'єктивний чинник – відповідність властивостей ландшафту естетичному ідеалові особи, соціальної групи чи нації.

При аналізі естетичних властивостей ландшафту найбільше значення має його виразність, тобто наявність таких компонентів, які найбільш звертають на себе увагу спостерігача (форми рельєфу, гідрологічні об'єкти, характер розподілу рослинності, антропогенні об'єкти). Число і поєднаність компонентів ландшафту та характер їх розподілу визначають тип пейзажу. При цьому особливе пейзажоформуюче значення мають мезорельєф і рослинність, які можуть підкреслювати або послаблювати виразність окремих компонентів пейзажу. Зокрема, візуальне сприйняття виразності рельєфу і великих водних поверхонь залежить від типу рослинності. Наприклад, очерет на узбережжі озера чи річки може повністю їх затулити, а лісова рослинність, що вкриває вершину гори, тільки підкреслює її виразність.

Особливості умов візуального сприйняття пейзажу диференціюються за ступенем "відкритості-закритості" простору, а саме[2]:

закритий (залісненість 60%) – ліс або замкнуте пониження рельєфу;

напіввідкритий (залісненість 20-60%) – галявина лісового масиву;

відкритий (залісненість менше 20%) – луки;

надвідкритий (без деревної рослинності) – сільськогосподарські масиви.

Особливості естетичного впливу ландшафту на людину спонукали дослідників до оцінки його різними способами[3], зокрема:

за ступенем перетворення людиною природного середовища;

за ступенем  однорідності  (мальовничий – гармонійне  поєднання оптимальної для сприймання кількості компонентів ландшафту; монотонний – наявність маловиразних однотипних об'єктів);

за експертними оцінками спеціалістів або за даними соціологічного обстеження (унікальні, рідкісні, привабливі, малопривабливі, непривабливі, деградовані);

за особливостями і числом поєднань основних пейзажоформуючих чинників (виразністю і глибиною розчленування рельєфу, наявністю гідрологічних об'єктів, різнотипної рослинності, естетично "вписаних" антропогенних об'єктів а також доступних для споглядання панорам).

Естетична оцінка передбачає виявлення естетичних властивостей (природної і культурної привабливості) територіальних поєднань (ландшафтів) і ступеня інтересу до них.

При цьому оцінюються емоційний вплив різних компонентів ландшафту на людину. Показники оцінки можуть бути як суб'єктивними, так і об'єктивними. Важливим є пошук оцінкових методів на підставі об'єктивних ознак. Основою такої оцінки є постійність і ступінь дії природних чинників, що мають вплив на органи зору і весь комплекс відчуттів (форми рельєфу земної поверхні, характер розподілу рослинності, антропогенні об'єкти).

Важливим моментом при оцінюванні є кутова величина пейзажу (елементарний, секторний, панорамний чи циркорамний). Раціональний підбір найефектніших точок огляду дає можливості для повнішого споглядання саме панорамних або циркорамних пейзажів, але ці можливості ускладнюються транспортною доступністю.

Естетична цінність ландшафту залежить від різноманітності елементів краєвиду. Різноманітність краєвиду визначає потенційне багатство зорових образів. У різноманітності краєвиду можуть бути відображені не тільки властивості території, що оцінюється (внутрішня різноманітність), але й властивості сусідніх територій, які візуально сприймаються (зовнішня різноманітність).

Внутрішня різноманітність краєвиду характеризується ознаками, що визначають специфіку даної рекреаційної території. Зовнішня різноманітність визначається потенційною різноманітністю краєвидів сусідніх територій та залежить від характеру візуальних зв'язків між даною рекреаційною територією та множиною сусідніх територій, від зовнішніх візуальних особливостей останніх.

Внутрішня різноманітність краєвиду складається з сукупності горизонтальної та вертикальної різноманітності. Горизонтальна різноманітність визначається частотою зміни краєвидів, що сприймаються під час проходження маршруту, а вертикальна – багатоплановістю їхньої структури.

Ступінь різноманітності краєвиду  значно залежить від ступеня заліснення території. Найбільшу оцінку мають території, до структури яких входять як залісені, так незалісені природні комплекси. Саме такі так звані напіввідкриті території характеризуються найбільшою різноманітністю краєвиду. Хоча залісення території є одним з найважливіших чинників естетичної оцінки, її збільшення сприятливе лише до певної міри.

До набору показників, що характеризують різноманітність краєвиду залісених територій, входять: частота перегинів рельєфу, повнота деревостою –горизонтальна різноманітність; різниця висотних відміток, ярусність деревостою – вертикальна різноманітність. У різноманітності краєвиду залісених територій велику роль відіграє характер рослинності, в різноманітності незалісених територій – лише наявність дерев і чагарників, а середньозалісених – характер співвідношення силуету рослинного покриву та рельєфу, який може посилювати або, навпаки, нівелювати різноманітність краєвиду.  Наприклад, розташування груп дерев на невеликих підвищеннях, візуально посилюють ефект розчленованості рельєфу, а розташування високих дерев у пониженнях створює ефект рівного рельєфу.

В першому випадку ступінь різноманітності краєвиду збільшується, а в другому – зменшується. Проміжне положення займає той варіант, коли силует лісового покриву повторює профіль рельєфу.

До показників зовнішньої різноманітності краєвиду зараховують кількість природних комплексів, які  видно одночасно, величина горизонтального та вертикального кута сприйняття краєвиду, глибина перспективи, ступінь розчленованості лінії горизонту, а також численність місць, звідки відкриваються зовнішні по відношенню до даної рекреаційної території краєвиди.

При визначенні ступеня різноманітності краєвиду вздовж межі між природними комплексами необхідно враховувати ступінь їхньої контрастності. Суміжні зони повинні характеризуватися більш значною різноманітністю краєвиду, ніж центральні частини природних комплексів, причому чим вищий ступінь контрастності меж, тим вища різноманітність.

Оцінка різноманітності краєвиду і загалом естетична оцінка ландшафту може здійснюватися також за допомогою спеціальних еталонів у вигляді серії рисунків і фотографій типових краєвидів. Кожний природний комплекс, що оцінюється, зіставляється з еталонними зразками, серед яких відшукується подібний тип краєвиду. Оцінка цього типу краєвиду присвоюється рекреаційній території, що оцінюється. Розробляти систему еталонів на дуже різноманітні в природному відношенні території недоцільно. Для оцінки окремих рекреаційних районів необхідно відбирати найбільш необхідні показники, максимально скоротивши в такий спосіб кількість еталонів. Це значно спростить оцінку, зробить її придатною для практичного застосування.

Вагомим показником естетичності ландшафту є привабливість, що визначається шляхом репрезентативної вибірки. Так, вивчення розподілу рекреантів на територіях Карпатського і Вижницького національних парків показало, що найвищою привабливістю визначаються зони контакту різних середовищ: водна поверхня – суходіл, ліс – галявина Привабливість рекреаційних зон визначають такі показники, як природна привабливість, туристська привабливість, інерційна популярність, наявність центру культурно-побутового обслуговування відпочиваючих, різноманітність можливих видів рекреаційної діяльності.

Зауважимо, що вислови "естетика ландшафту", "естетичні якості ландшафту" вже стають традиційними в географічній літературі. Водночас існують деякі складнощі у застосуванні естетичних підходів до аналізу ландшафту. Варто погодитися з тим, що красу можна оцінити тільки суб'єктивно, але показники самого оцінювання можуть бути як об'єктивними, так і суб'єктивними. В зв'язку з цим необхідний пошук методики оцінювання естетичності ландшафту на підставі об'єктивних ознак. Основою такого оцінювання ландшафту можна вважати постійність і силу дії чинників, які  впливають на весь комплекс відчуттів.

Аналіз та оцінювання естетичних якостей ландшафтів вимагають поетапного і взаємопов'язаного дослідження особливостей ландшафтної структури, який охоплює в себе: 1) камеральну роботу з топографічними матеріалами; 2) проведення польових досліджень з урахуванням динаміки ландшафтної структури та суб'єктивних оцінок; 3) узагальнення отриманої інформації, накреслення шляхів оптимізації естетичних функцій ландшафту. Такий підхід дозволить запобігти втраті ландшафтами їх природної естетичної цінності, сприятиме збереженню ландшафтів як цінних естетичних ресурсів, рекомендуватиме заходи для відновлення чи розвитку естетичного потенціалу ландшафту.

Комфортність для організму людини при оцінці ПРР визначається кліматичними умовами в межах рекреаційної території. Рекреаційна оцінка клімату повинна спиратися на знання не властивостей самого клімату, а залежності стану людини від впливу метеорологічних чинників. Для оцінки сукупного впливу кліматичних чинників на комфортність організму людини використовують метод розрахунку величини теплового балансу тіла людини. Критерієм оцінки впливу клімату на тепловий стан людського тіла є ступінь напруження терморегуляторних механізмів організму, яка може бути визначена або за зміною середньої зваженої температури тіла людини, або за зміною величини потовиділення. При комфортних умовах терморегуляторне навантаження відсутнє, а середньозважена температура шкіри (31-33°С). Зниження або підвищення її температури відбувається в залежності від ступеня напруження терморегуляторних механізмів організму, що залежить від теплових характеристик клімату.

В залежності від середньозваженої температури шкіри з урахуванням тепловідчуття типи погод поділяються на дев'ять категорій - від надто холодної до дуже жаркої[4].

Між типом погоди, що визначає терморегуляторне навантаження, та станом організму, що характеризується середньозваженою температурою тіла або величиною потовиділення, існує певна нелінійна залежність (табл.1).

Таблиця 1.

Залежність середньозваженої температури тіла та величини потовиділення від терморегуляторного навантаження

До сприятливих для літнього відпочинку та туризму погод (комфортні умови) належать погоди N та 1-Т. До погод менш сприятливих, але прийнятних для рекреації (субкомфортні умови), належать погоди 1-Х та 2-Т. До несприятливих погод (дискомфортні умови) належать всі інші типи (табл. 2.).

Таблиця 2.

Фізіолого-гігіенічна класифікація погод теплого періоду

за умов виконання легкої роботи на вільному повітрі

Визначаючи ступінь комфортності погод для зимових видів туризму та відпочинку, враховують інші властивості погод, ніж для літніх. При нульовій і від'ємній температурах величина сумарної радіації невелика, та брати її до уваги недоцільно. Зате роль вітру стає більш значною, ніж у теплий період, збільшення його швидкості на 1 м/сек прирівнюється (умовно) до зниження температури повітря на 2°С. До комфортних для зимових видів відпочинку та туризму належать типи погод 1-Х та 2-Х.

За частотою повторюваності кожної з цих груп типів погод визначається тривалість періодів різного ступеня комфортності. Необхідно враховувати вплив несприятливих або шкідливих для організму людини метеорологічних явищ (тривалих опадів, сильних вітрів, туманів тощо).

З тривалості комфортного періоду потрібно вираховувати дні з несприятливими та шкідливими явищами. Різні рекреаційні райони будуть характеризуватися різними сполученнями тривалості періодів різного ступеня комфортності. Найбільш сприятливими для організації відпочинку та туризму є ті рекреаційні райони, де комфортний і субкомфортний періоди є найбільш тривалі.

При рекреаційній оцінці клімату необхідно брати до уваги ще одну обставину: в системі "людина - рекреаційна територія" мінливий не тільки об'єкт, але й суб'єкт оцінки, оскільки властивості людини "від місця до місця" також різняться. Так, мешканці холодних і теплих, вологих і сухих районів неоднаково реагують на одні й ті ж погодні умови. Тому, оцінюючи комфортність певної території, необхідно чітко уявляти, з мешканців яких районів буде складатись ринок збуту.

Повернемося до показника атрактивності природно-рекреаційних ресурсів. Атрактивність може коливатися в часі. Таке коливання приваблюючої здатності називається сезонністю. Сезонність може призводити до зникнення приваблюючої здатності рекреаційного ресурсу на певний час. Коливання атрактивності в часі має циклічний характер. Найбільш поширеним є річний цикл. Необхідність запровадження для атрактивності коефіцієнта сезонності  очевидна.

Визначення пропускної здатності рекреаційного ресурсу має важливе значення для комплексного вивчення останнього. Пропускна здатність рекреаційного ресурсу визначається рекреаційною ємністю території. Рекреаційна ємність – кількість відпочиваючих, які без суттєвої шкоди для природного комплексу можуть знаходитись на певній території (акваторії) в певний проміжок часу. Кожний природний комплекс має граничну рекреаційну ємність. Надмірно високі рекреаційні навантаження спричиняють рекреаційну дегресію, яка характеризується руйнуванням складу, структури та функціонування ценоекосистеми внаслідок витоптування, ущільнення грунтів, знищення рослинності, тварин тощо.

Рекреаційна ємність території залежить від психофізіологічної комфортності природних комплексів та їхньої стійкості до рекреаційних навантажень; тісно пов'язана з планувальною структурою території.

Психофізіологічна комфортність визначається максимальною кількістю рекреантів, котрих може одночасно прийняти рекреаційний ресурс, зберігаючи при цьому оптимальні психофізіологічні та гігієнічні умови для проведення певної рекреаційної діяльності для кожного відпочиваючого, які характеризуються відсутністю сильних зорових і звукових подразників.

Для цілей управління ПРР особливе значення має стійкість ландшафтів до антропогенних навантажень. Стійкість являє собою здатність природного комплексу протистояти рекреаційним навантаженням до певної межі, за якою відбуваються незворотні зміни. Головним критерієм стійкості рекреаційної території є здатність рослинності природного комплексу до відновлення. Стійкість характеризується показниками відносного критичного навантаження, тобто навантаження, при якому виникають незворотні зміни в рослинності. Відносне навантаження визначається кількістю відвідувань одиниці площі рекреаційної території за одиницю часу.

Визначення навантаження складається з двох елементів:

визначення меж стійкості різних природних компонентів;

визначення нормативів навантаження, що відповідають межі стійкого стану природного комплексу (табл. 3).

Межею стійкого стану є початок незворотних змін природного комплексу. Головним індикатором при аналізі змін рослинності є зміна трав'яно-чагарникового ярусу, додатковими – зміна підросту, розвиток стежкової сітки, ущільнення верхніх шарів грунту.

Таблиця 3.

Нормативи рекреаційного навантаження на природні комплекси

Карпатського регіону

Стійкість є головним чинником, який визначає шляхи розвитку (зміна, а іноді й руйнування) природних комплексів і регулює їхню ємність як рекреаційних територій. Відомості про стійкість дозволяють передбачити поведінку природного комплексу та зміну його властивостей при певних рекреаційних навантаженнях, а також визначити заходи, які підвищать стійкість комплексу та будуть сприяти збереженню і поліпшенню стану останнього.

Приваблююча та пропускна здатність разом складають потенціал природно-рекреаційного ресурсу. Для зіставлення цих складових необхідна сумірність їхніх показників. Цієї сумірності можна досягнути, використовуючи єдиний натуральний показник. Природно-рекреаційний потенціал території не є простою сумою показників атрактивності та пропускної здатності. Щоб це пояснити, розглянемо такі варіанти:

1) Показник атрактивності (з урахуванням коефіцієнта сезонності) дорівнює пропускній здатності; це  найкращий варіант, який дає змогу повністю реалізувати потенціал природно-рекреаційного ресурсу;

2) Показник атрактивності (з урахуванням коефіцієнта сезонності) менший від пропускної здатності; з погляду суб'єкта ресурсокористування це виявляється в перевищенні пропозиції над попитом, що призводить до зменшення цін на туристичні послуги в межах цього природно-рекреаційного ресурсу; тут можуть розвиватися тільки найбільш масові недорогі види туризму;

3) Показник атрактивності (із врахуванням коефіцієнта сезонності) більший від пропускної здатності; це відповідно призводить до збільшення цін на туристичні послуги в межах цього природно-рекреаційного ресурсу внаслідок перевищення попиту над пропозицією, тут може розвиватися елітний та дорогі види туризму.