4.1.2. Інтернаціональні форми закону вартості та нерівномірності економічного розвитку

Закономірності формування інтернаціональної вар­тості. Інтернаціоналізація виробництва й обміну зумов­лює дію закону вартості в його інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості, яке за­лежить від низки факторів:

1) середньої інтенсивності праці у масштабі світового господарства, з одного боку, та інтенсивності національ­ної праці в різних країнах світу— з іншого;

2) середньої продуктивності праці в межах світового господарства, з одного боку, та продуктивності націо­нальної праці — з іншого.

Між цими двома факторами існує органічний зв'язок. З цього приводу К. Маркс писав: «Середня інтенсивність праці змінюється від країни до країни, тут вона більша, там менша. Ці національні середні становлять, таким чи­ном, шкалу, одиницею виміру якої є середня одиниця всього світу. Отже, більш інтенсивна національна праця порівняно з менш інтенсивною виробляє за однаковий час більшу вартість, яка виражається в більшій кількос­ті грошей.

Але закон вартості в його інтернаціональному засто­суванні зазнає ще більших змін через те, що на світово­му ринку продуктивніша національна праця вважається також інтенсивнішою, якщо тільки конкуренція не зму­сить продуктивнішу працю знизити продажну ціну її то­вару до його вартості... Отже, різні кількості товарів од­ного й того самого виду, які виробляються в різних кра­їнах за однаковий робочий час, мають неоднакові інтер­національні вартості, що виражаються в різних цінах...»;

3) ступеня складності праці, що залежить насамперед від рівня освіти та кваліфікації робітників.

Як відомо, вартість виражає суспільні виробничі від­носини між товаровиробниками і тому є передусім кате­горією безпосереднього виробництва. Адже саме у цій сфері формуються витрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів, саме тут виникає «згусток праці», що утворює вартість. Крім того, прихована суспільна природа праці виявляється надалі у мінових відносинах товарів. Отже, оскільки вартісний характер товару вияв­ляється лише в його власному ставленні до іншого това­ру, а це відбувається за допомогою зовнішньої форми ви­яву вартості — мінової вартості у сфері обміну, то вар­тість стає і категорією обміну.

У процесі інтернаціоналізації виробництва й обігу ка­тегорія вартості наповнюється елементами якісно нового змісту, модифікується. За умов, коли для виробництва кінцевого продукту на поставки з кооперації в окремих галузях припадає майже 60% вартості готової продукції, причому значна частина створюється зарубіжними фір­мами, вартість як суспільне відношення виражає вироб­ничі зв'язки і відносини між промисловими компаніями з багатьох країн. Зокрема, у межах багатонаціональних монополій елементи виробництва втрачають своє націо­нальне походження, а товари, що виготовляються, ста­ють носіями інтернаціональної вартості.

Крім того, оскільки у межах ГААТ/СОТ регулюється понад 4/5 світового товарообігу, то поняття «інтернаціо­нальна вартість» частково відображає відносини між ці­єю міжнародною організацією і тими національними кра­їнами (національними державами), які входять до неї.

Інтернаціональна вартість залежить від інтернаціо­нальних витрат суспільно необхідної праці на виробниц­тво товарів. Останні визначаються національними витра­тами суспільно необхідної праці у тих країнах, які екс­портують на світовий ринок переважну кількість продук­ції. Тому залежно від питомої ваги товарів окремих кра-

їн у загальному обсязі світової торгівлі національна вар­тість впливає на інтернаціональну. Отже, у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь лише ті товари, які надходять на світовий ринок. Оскільки Україна екс­портує переважно продукцію паливно-сировинних галу­зей, то вона практично не може впливати на формування інтернаціональної вартості на товари і послуги, пов'яза­ні з розгортанням НТР у галузях машинобудування та ін­ших наукомістких сфер виробництва.

Однією з основних рис закону вартості є обмін еквіва­лентів, тобто обмін одного товару на інший відповідно до суспільно необхідного робочого часу, затраченого на ви­робництво, або відповідно до кількості й якості затраче­ної на них суспільно необхідної праці. На світовому рин­ку обмін товару на товар є еквівалентним на основі інтер­національної вартості, тобто інтернаціональних витрат виробництва. Тому країна, в якій для виробництва това­рів застосовується продуктивніша, інтенсивніша і склад­ніша праця, на світовому ринку перебуває у вигіднішому становищі, її товари отримують вищу вартісну оцінку, а один робочий день, затрачений на їх виробництво, може обмінюватися на кілька робочих днів іншої країни, де нижчі продуктивність, інтенсивність і складність праці.

Економічна вигода країни, в якій досягнуто вищого рівня складності, продуктивності й інтенсивності праці, обчислюватиметься різницею між інтернаціональною та національною вартістю, а отже між інтернаціональними та національними витратами праці. Економічна вигода тих країн, у яких нижчий рівень складності, продуктив­ності й інтенсивності праці, залежить від рівня порів­няльних витрат виробництва. Ці витрати визначаються зіставленням, з одного боку, витрат на виробництво тих товарів, які вони виробляють і які обходяться їм віднос­но дешевше, а з іншого — витрат на виробництво таких товарів, які за відсутності міжнародної торгівлі обійшли­ся б їм дорожче при організації власного виробництва. Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спону­кають їх до участі в міжнародному поділі праці, у проце­сі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зов­нішньої торгівлі промислове розвинутим країнам довело­ся б збільшити витрати виробництва у промисловості що­найменше у 1,5—2 рази.

Внаслідок засилля міжнародних монополій у сфері зовнішньої торгівлі відбувається двояке відхилення від інтернаціональної вартості. З одного боку, — при експор-

ті зі слаборозвинутих країн сировини, який приносить їм до 80% валютних надходжень. Міжнародні монополії, розвинуті держави занижують ціну на сировину, вста­новлюють штучні бар'єри на шляху надходження гото­вих виробів, виготовлених у цих країнах, у промислове розвинуті країни. З іншого боку, має місце штучне зави­щення ціни на товари (зокрема нову технологію та різні види послуг), які імпортуються слаборозвинутим країнам з промислове розвинутих.

Беручи участь у процесах міжнародного поділу праці, міжнародного усуспільнення виробництва, кожна країна входить у сферу дії законів конкурентної боротьби, фор­мою вияву яких є міжнародна конкуренція. Основні суб'єкти такої боротьби — національні компанії та бага­тонаціональні корпорації, держави та міжнародні органі­зації. В останні три десятиріччя міжнародна конкурентна боротьба значно посилилася. Це зумовлено насамперед ін­тенсифікацією процесу інтернаціоналізації виробництва. Найважливішим фактором, який прискорив процес інтер­націоналізації виробництва, є НТР, що розгортається, зо­крема другий її етап, що почався із середини 70-х років.

Оскільки основні суб'єкти інтернаціоналізації вироб­ництва — ТНК, то вони є і основною силою у міжнарод­ній конкурентній боротьбі. Специфіка цієї боротьби на­самперед залежить від особливостей їхньої внутрікорпо-раційної діяльності. Типовою для такої діяльності є ситу­ація, коли всередині гігантських міжнародних концернів відбувається конкуренція між їх внутрішніми філіалами, яка доповнюється боротьбою на світових ринках з філіа­лами інших концернів, з іншими концернами. Здійсню­ючи окремо свою виробничу діяльність, тобто володіючи значною автономією у виробничій сфері, філіали міжна­родних концернів об'єднані спільним фінансовим управ­лінням.

Внаслідок інтернаціоналізації виробництва всередині гігантських ТНК обсяг їх зарубіжного виробництва май­же втричі перевищує обсяг експорту, що призводить до все більшої заміни зовнішньоторговельного обміну між­народним виробництвом.

У міжнародній конкурентній боротьбі між гігант­ськими монополістичними об'єднаннями в останні 10— 15 років спостерігається дія двох суперечливих тенден­цій: з одного боку, посилення такої боротьби і перепле­тіння інтересів багатьох ТНК, з іншого — зростання ко­операції між ними, особливо при проведенні науково-до­слідних робіт.

Про першу з цих тенденцій свідчить активна політика «поглинань» як всередині окремих країн, так і в межах світового господарства. Про другу тенденцію (посилення коопераційних зв'язків між ТНК) свідчить зростання ко­операції міжнародних монополій у галузі автомобіле- та авіабудування. Наприклад, американська корпорація «Дженерал моторз» і японська «Тойота» створили на те­риторії США спільне підприємство «Нью Юнайтед мо­торз» для складання малолітражних автомобілів у Калі­форнії, в якому обидві компанії мали по 50% капіталу. Наприкінці 1984 р. Форд оголосив про створення «між­народної вантажівки» з європейським кузовом і північно­американським шасі. Компанії «Крайслер» і «Міцубісі» почали будівництво спільного підприємства для складан­ня автомобілів. Шведська фірма «Вольво» і «Дженерал моторз» виробляють спільно вантажні автомобілі.

Зростає координація і між іншими суб'єктами світо­вого господарства, зокрема між провідними капіталістич­ними державами. Вона здійснюється насамперед у сфері фінансів на щорічних нарадах семи провідних країн За­ходу, а також між такими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світо­вий банк, Організація економічного співробітництва і розвитку, Банк міжнародних розрахунків.

Уперше за всю історію проведення таких нарад на них почалося обговорення екологічних проблем. Це свід­чить, з одного боку, про усвідомлення загрози світової екологічної катастрофи на планеті і необхідність вжиття превентивних заходів, з іншого — про намагання розви­нутих країн вивезти у слаборозвинуті чимало екологічно шкідливих підприємств з метою наступного імпорту з них необхідної продукції.

Після розпаду СРСР і здобуття колишніми республі­ками державної незалежності відбувається визнання їх як самостійних держав країнами світу, а відтак входжен­ня їх до різних регіональних та світових економічних ор­ганізацій. Внаслідок порушення традиційних господарсь­ких зв'язків між країнами колишнього СРСР деякі з них переорієнтуються на зв'язки з ЄС. Проте для такої пере­орієнтації потрібно не менше 20 років за умов нормаль­ного розвитку економіки. Все це свідчить про дію як до­центрових сил у світовому господарстві, так і відцентро­вих з переважанням перших, що означає зростання цілі­сності світового господарства.

Розвитку світового господарства, крім економічних законів, притаманні й економічні закономірності, пере-

дусім економічна Інтеграція, про що йшлося у попере­дніх темах. t

Інтернаціональні форми дії закону нерівномірності економічного розвитку. Як відомо, первинними, найпрос­тішими формами нерівномірного розвитку економіки є не­рівномірність і стрибкоподібність розвитку окремих під­приємств, які переростають у нерівномірність розвитку окремих галузей, сфер економіки. Більш зріла форма дії цього закону — нерівномірний розвиток окремих країн.

В останні десятиріччя серед первинних форм нерівно­мірного розвитку економіки на передній план виходить нерівномірний розвиток монополістичних об'єднань і на­самперед ТНК, які є головними носіями стрибкоподібнос­ті. Оскільки на них припадає значна частина світового ка­піталістичного виробництва, капіталовкладень за кордо­ном, а могутність окремих з них перевищує економічний потенціал деяких країн, то нерівномірність розвитку ТНК поширюється на цілі регіони світового господарства.

З утворенням світового капіталістичного господарства, завершенням територіального поділу світу сферою дії за­кону нерівномірності економічного розвитку стає нерівно­мірність розвитку цілих регіонів світового капіталістич­ного господарства, зокрема країн, що розвиваються, та промислове розвинутих країн. Якщо розглянути такий узагальнюючий показник рівня економічного розвитку, як середньодушовий обсяг ВНП, то в середині 70-х років розрив між цими двома групами країн становив 1:12 і відтоді продовжує зростати. Наприклад, в Індії у цей пе­ріод на душу населення вироблялося 240 дол. на рік, а у США — 1150 дол. Якщо відставання Індії від США в цей період становило 1:48, то у 2000 — 1:73.

Однією із специфічних рис дії закону нерівномірності економічного розвитку є те, що боротьба за зовнішні рин­ки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталу тощо — важливий фактор посилення нерівномірності розвитку капіталістичних, слаборозвинутих, а також окремих країн колишньої соціалістичної системи госпо­дарства. Країни колишнього СРСР, інші держави колиш­ньої соціалістичної співдружності внаслідок перебудови власної економічної системи стають сферою дії закону нерівномірності економічного розвитку в масштабі світо­вого господарства. Важливою ознакою дії закону нерівно­мірності економічного розвитку є нерівномірність розвит­ку науки. Так, на США у 1999 р. припадало 46% світо­вих витрат на розвиток НДДКР.