Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.1.3. Методи мотивації економічної активності населення

4.1.3. Методи мотивації економічної активності населення

Методи мотивації економічної активності населення — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов ефективного використання трудового потенціалу відповідно до напрямків державної економічної політики. Методи посилення мотивації економічної активності населення можна класифікувати: за формами впливу — прямі та непрямі; залежно від засобів впливу: правові, адміністративні, економічні. Об’єктами впливу є робоча сила і роботодавці.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку.

Методи непрямого регулювання — регламентують поведінку суб’єктів опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямі.

Основні методи мотивації економічної активності мають виявлятися через: правове регулювання, адміністративне регулювання — сертифікація та стандартизація, дозволи та погодження, ліцензування, економічні методи — фінансово-кредитні, податкові (рис. 4.1.8).

Рис. 4.1.8. Методи регулювання економічної
активності населення

Правові методи регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм поведінки суб’єктів права. Проте відсутність стабільності законодавства в Україні значно ускладнює дію мотиваційних механізмів, наявність значної кількості різноманітних законодавчих та нормотворчих актів антимотивує розвиток підприємництва. Як підрахували фахівці, бізнесову діяльність регламентують майже 100 законів, понад 30 указів Президента України та близько 300 постанов Кабінету Міністрів. Лише упродовж 1997—2000 років до цих законодавчих актів було внесено близько 1000 змін і доповнень.

Адміністративні методи державного регулювання економічної активності ресурсів праці — це інструменти прямого впливу держави на їх діяльність. Основними є сертифікація та стандартизація, дозволи та погодження, ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни тощо.

Сертифікація та стандартизація. Мотивуючими аспектами є прозорість і простота процесу сертифікації та стандартизації. Для 40 % респондентів, які висловили ставлення до процедур сертифікації під час опитування, процес сертифікації є значною перешкодою для розвитку їхнього бізнесу. Понад 22 % мали проблеми у процесі сертифікації.

Дозволи та погодження. Мотивуючими аспектами в даному випадку є:

зменшення терміну на отримання дозволів і погоджень;

простота процесу отримання дозволів і погоджень. Отримання дозволів залишається проблемнішим для малих і середніх підприємств.

Ліцензування. Із набранням чинності у 2000 році Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відбулося значне поліпшення процесу ліцензування. У зв’язку з цим зменшилася питома вага респондентів, які вважають процес отримання ліцензій значною перешкодою для розвитку бізнесу (у 2001 році 35 %, у 2000 43 %).

Проте антимотивуючими аспектами були:

постійні зміни в законодавстві;

порушення термінів видачі ліцензій. Понад 40 % керівників обстежених підприємств повідомили про порушення термінів отримання ліцензій.

Митне регулювання. Мотивуючими аспектами:

спрощення процесу митного регулювання;

зменшення тривалості та зменшення вартості.

Порушення, на які найчастіше вказують керівники підприємств, виникають у процесі заповнення митних документів, проходження митного контролю та перетину державного кордону.

Економічні методи. Застосування економічних методів державного регулювання економіки дає змогу створювати умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, виконувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Ці методи включають фінансові, кредитні механізми та механізм оподаткування.

Система фінансування. Недостатньо ефективною та розвинутою в Україні є система фінансування суб’єктів підприємницької діяльності. Існують різні інститути, які надають кредити підприємницьким структурам. До них належать Державний інно­ваційний фонд, який був створений 1993 року для фінансування інноваційних проектів; фонд підтримки підприємництва, ЗАО «Кре­дитно-гарантійна установа». Крім цього, існують і кредитні лінії Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Німецько-Українського фонду (НУФ), фонду «Євразія», Світового банку реконструкції та розвитку (СБРР).

Функціонує Український фонд підтримки підприємництва (далі — Український фонд). Його регіональні фонди діють у багатьох областях та у містах Києві, Севастополі, Шостці. Розпочато роботу з фондом «Євразія» у рамках Програми малого бізнесу в малих містах України. Реалізується створена з ініціативи Українського фонду підприємництва Програма надання підтримки малому та середньому бізнесу. Основними недоліками сучасної системи надання кредитів суб’єктам підприємницької діяльності є те, що населення недостатньо поінформоване про існу­вання та роботу таких структур.

Податкова система. Одним з механізмів мотивації населення України до економічної активності є наявність такої системи оподаткування, яка б спонукала до підприємницької діяльності. У цьому випадку можна виявити такі мотиваційні аспекти:

спрощення податкової системи;

стабільність податкової системи. Податки на прибуток підприємств, додану вартість, відрахування до соціальних фондів не раз корегувалися, техніка їх обчислення не раз змінювалася та ускладнювалася;

зменшення податкового тиску.

Усі опитані керівники одностайні у тому, що податок на додану вартість (ПДВ) є найобтяжливішим для підприємств як щодо нарахування та сплати, так і повернення податкового кредиту. На думку 62 % респондентів-експортерів, відшкодування ПДВ становить значну перешкоду для здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Використання інвестиційного податкового кредиту з огляду на зарубіжний досвід є одним з основних інструментів впливу держави на підприємницьку діяльність. Так, у США такий кредит означає зниження оподаткованого мінімуму на суму капіталовкладень на придбання машин і устаткування. У Німеччині пільгові інвестиційні кредити надаються підприємствам для освоєння відсталих регіонів, спеціальні інвестиційні кредити — для створення високотехнологічних виробництв, субсидії — відповідно до структурної програми розвитку середніх міст та ін.

Державна підтримка відбувається шляхом надання податкових пільг у процесі інвестування, здійснення витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), створення робочих місць. Одним з найважливіших напрямів державної підтримки малого підприємництва є сприятлива податкова політика щодо інвестицій, витрат на НДДКР, створення робочих місць.

Щодо цього Україні варто запозичити досвід розвинутих країн. Наприклад, у Франції в разі створення нових промислових зон підприємства, що спеціалізуються на виготовленні певних видів продукції, отримують податкові пільги терміном на 10 років. В Англії не вилучаються податки при здійсненні капіталовкладень в устаткування, на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, а в разі здійснення капіталовкладень у будівництво споруд податки знижуються майже на 80 %. Прогресивне оподаткування фірм існує і в інших країнах, які не належать до розвинутих. Так, у Малайзії, якщо ви вкладаєте капіталу у передові галузі, податки протягом 5 років не сплачуєте зовсім; у наступні 5 років також не сплачуєте, якщо кількість працівників перевищує 500 осіб, а діяльність компанії за цей період сприяла підвищенню технологічного рівня виробництва.

Для аналізу економічної активності трудового потенціалу виокремимо її екстенсивний та інтенсивний аспекти.

Екстенсивний аспект економічної активності — це зростання її рівня за рахунок зменшення чисельності економічно неактивного населення, що може відбуватися під впливом соціально-демографічних, демоекономічних, соціально-психологічних, економічних факторів. Його можна розглядати через визначення рівня економічної активності населення, який (рівень) дорівнює від­ношенню чисельності економічно активного населення у віці
від 15 до 70 років. Він підраховується так:

,       (4.1.2)

де ЕА — рівень економічної активності, %;

Б — безробітні у віці від 15 до 70 років, осіб;

З — зайняті у віці від 15 до 70 років, осіб;

Н — все обстежене населення у відповідному віці, осіб.

Інтенсивний аспект економічної активності населення виявляється в реалізації інтелектуального та фізичного потенціалу робочої сили у процесі економічної діяльності. Кількісний результат економічної активності виражається в досягнутому рівні продуктивності праці, обсягу виконаної роботи протягом одиниці часу, в обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП), національ­ного доходу (НД). Інтенсивний аспект економічної активності населення має забезпечуватися заходами мотивації та стимулювання зайнятого населення до продуктивної праці, раціоналізаторства, підприємництва тощо.

Аналізуючи мотивацію економічної активності населення, Т. В. Перегудова виділяє такі проблеми:

сучасний трудовий світогляд характеризується відчуженістю праці, результатом чого є економічна пасивність. За даними порівняльного дослідження, проведеного у 2001 році, у США вважають роботу головною справою життя 50 % працездатного населення, в Швеції — 45 %, у ФРГ — 25 %, а в країнах СНД і в Україні — лише 10 %;

пасивність безробітного населення до пошуку роботи, підвищення своєї конкурентоспроможності. На останнє вказують дослідження, проведені Інститутом підготовки кадрів Державної служби зайнятості України. Їх результати дали можливість зробити такі висновки:

більшість опитаних безробітних не налаштована на активний пошук роботи і мобілізацію власних сил;

домінує досить низький рівень самостійності по відношенню до трудової зайнятості;

песимістично налаштовані 12,7 % опитаних безробітних і 14,3 % довготривалих безробітних, вважаючи, що ніщо не допоможе поліпшити їхню ситуацію;

відсутній комплексний аналіз економічної активності населення, який би враховував зайняте і безробітне населення з виявленням основних мотивів та стимулів кожної категорії;

недостатньо ефективною та розвинутою є система фінансування суб’єктів підприємництва та наявність високих податків, про що мовилося вище.