4.11.1. Скотарство та інші галузі

Свійське тваринництво виникло на Близькому Сході за 8 тис. років до н. є. Існують докази того, що за 5 тис. років до н. є. віл тягнув дерев'яний безколісний плуг, ним користувалися і в Давньому Римі. Свійські стада овець і кіз відомі щонайменше за 7 тис. років до н. є.

Ламу одомашнили як тяглову тварину, альпака — заради вовни.

Нині у світі розводять велику і дрібну рогату худобу, свиней, овець, кролів, коней, верблюдів та інших представників тваринно­го світу. Природа істотно впливає на ведення тваринництва; зок­рема тундра і лісотундра є сприятливими регіонами для оленяр­ства і, навпаки, для розведення верблюдів більше придатний арид-ний клімат, а для молочного тваринництва потрібні гарні пасовища (які є, наприклад, у Новій Зеландії).

Молочне і м'ясне скотарство. Велику рогату худобу молоч­ного напрямку розводять у густонаселених регіонах Європи та Північної Америки. Воно практично відсутнє у тропічних райо­нах планети. М'ясо-молочний напрямок скотарства розвивають у помірному поясі та аридних регіонах. Скотарство м'ясного на­прямку поширене в Аргентині, Австралії та СІЛА — країнах, де є великі площі природних пасовищ.

Свинарство. Ця галузь тваринництва має такі напрямки: м'яс­ний, беконний, м'ясо-сальний, сальний. Розвивається у густо-населених районах і районах інтенсивного вирощування кар­топлі і буряків. Через заборону ісламу вживати свинину у їжу свинарство не поширене у країнах, населення яких сповідує іслам. Найінтенсивніше свинарство розвинене у Китаї та США.

Вівчарство. Галузь розвивається за такими основними напрям­ками: тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубошерсте та грубо­шерсте вівчарство. Розведення овець поширене у країнах, де є великі пасовища. Вівчарство — традиційна і високорозвинена галузь в Австралії, Новій Зеландії, Аргентині, Великобританії, СІЛА. У Великобританії овець розводять через потребу у грубій шерсті. Австралійські вівці дають м'яку шерсть.

Оленярство. Розрізняють оленярство північне (розводять пів­нічних оленів) і пантове (розводять плямистих оленів, маралів, ізюбрів). Основні райони оленярства — тундрові і лісотундрові зони Північної півкулі, а також деякі райони Південної Амери­ки. Північних оленів розводять у Росії, Фінляндії, Швеції, Нор­вегії, Канаді, США (Аляска), пантових — у Китаї, Кореї, Мон­голії.

Верблюдівництво. Розвинене в зоні пустель, напівпустель і сухих степів; розводять дво- і одногорбих верблюдів шести порід. Двогорбі верблюди бактріан досягають висоти на рівні плечей близько 2,3 м. Основною біологічною особливістю верблюдів є їхня пристосованість до умов існування в безводній пустелі і напівпустелі. Верблюдів використовують як в'ючних та запряж­них тварин, а також на м'ясо, молоко і шерсть.

Конярство. Нині у світі залишилася лише одна порода дико­го коня (кінь Пржевальського, або монгольський дикий кінь). Родина диких коней налічує сім видів. Серед свійських коней вирізняють легких (верхових) і ваговиків. Арабська порода вва­жається однією з найкращих серед верхових коней.

Коня людина приручила ще за доісторичних часів. Нині у світі налічується 75 млн коней. Економічне значення коня різко знизилося після винайдення поїзда та автомобіля. Основні на­прямки конярства — племінне і спортивне. Найбільше коней у СІЛА, Китаї, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Росії, Монголії.

Кролівництво. Батьківщиною кролів вважаються Південна і Центральна Європа, Південна Африка, завезені у Великобрита­нію, Нову Зеландію, Австралію, Америку. Існують дві групи порід кролів — породи Старого і Нового світу. У Старому світі найпо­ширеніший європейський кріль. Від нього походять одомашнені породи кролів, що вирощуються у багатьох країнах світу за ви­нятком тропічних та екваторіальних. Основні напрями кролів­ництва — м'ясо-шкуркове, шкуркове і пухове.

У деяких країнах кролів у природі розвелося так багато, що вони стали справжнім лихом для сільського господарства. При­кладом може бути Австралія. Кролівництво розвинене в Росії, Україні, Білорусі, Молдові, Франції, Італії, США, Великобри­танії, Угорщині та інших країнах.