Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.2. Фондова біржа. Взаємодія сфер фінансових ринків

Що ж являє собою фондовий ринок і пов'язані з ним поняття — цінні папери, їх емісія, емітенти, інвестори і т. д.? У загальному вигляді фондовий ринок — це частина фінансового ринку, що забез­печує швидкий перелив капіталу, фінансових коштів та інвестицій. Фондовий ринок є ніби артерією, через яку відбувається, з одного боку, переміщення грошових коштів від власників до користу­вачів, з іншого — участь у перерозподілі отриманого при­бутку.
Функції фондового ринку полягають у переміщенні капіталу в галузі з найвищою нормою прибутку, а також виконанні посе­редницької ролі в процесі збирання коштів у їхніх власників — внутрішніх та іноземних інвесторів (юридичні особи або грома­дяни, що купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок) та ефективному їх розміщенні як у державному, так і приватному секторах.
Фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному відбувається розміщення нових випусків цінних па­перів. Воно здійснюється або шляхом прямого звернення емітента до інвесторів, або через посередника.
Більшість цінних паперів, придбаних інвесторами при емісії, можуть перепродаватися.
Головна риса первинного ринку — повне розкриття інфор­мації, що дає змогу зробити обґрунтований вибір виду цінного паперу для вкладання коштів. Розкриттю інформації підпоряд­ковано все, що відбувається на первинному ринку: підготовка проспекту емісії, реєстрація та контроль державних органів з по­зицій повноти представлених даних, публікація проспекту та під­сумків підписки і т. п.
Угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів ук­ладаються на вторинному ринку, в якому виділяють дві складові частини: фондові біржі та позабіржовий ринок. Головна риса вторинного ринку — його ліквідність, тобто спроможність охоп­лювати значні обсяги цінних паперів за короткий час, за неве­ликих коливань курсів та низьких затрат на реалізацію.
Сам механізм торгівлі на вторинному ринку налаштований на підтримання стабільного ринку: на обмеження спекуляції. Бір­жовий ринок вичерпується поняттям фондової біржі як особ­ливого, інституційно організованого ринку, на якому обертаються цінні папери найвищої якості та здійснюються операції, що їх проводять професійні учасники ринку цінних паперів. Фондова біржа покликана забезпечити постійність, ліквідність та регулю­вання ринку, визначення цін, облік ринкової кон'юнктури. Фондова біржа — торговельне, професійне, нормативне та техноло­гічне ядро ринку цінних паперів.
Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з цінними папе­рами, що проводяться поза фондовою біржею. На практиці в західному світі через цей ринок проходить більшість первинних розміщень, а також торгівля цінними паперами, що мають най­нижчу оцінку за шкалою якості (порівняно із зареєстрованими на біржі).
Варто зауважити, що перехідні форми між біржовим та позабіржовим ринками цінних паперів «змивають» чітку межу між ними.             
З позабіржового обороту виникають організовані системи тор­гівлі цінними паперами, що мають комп'ютерну основу і схожі на територіальне розподілені електронні біржі.  
 «Гарячі гроші» - фінансові активи, які націлені на перебування на грошо­вому ринку з однією тільки метою - отримання макси­мального прибутку, в тому числі за рахунок спекуля­тивних операцій на грошовому ринку.
Фактори становлення світового фінансового ринку в сер. 60-х рр.. ХХст.
Інтернаціоналізація господарського життя Активізація економічних зв'язків сприяло створен­ню густої мережі зарубі­жних філій, представ­ництв, дочірніх організа­цій фінансових інститутів

Науково-технічний прогрес (НТП) Швидкість і якість переда­чі інформації - обов'язкова умова ефективного функ­ціонування фінансових інститутів

Заходи регулювання банківської діяльності у різних країнах Щоб подолати націо­нальні обмеження суб'єкти фінансового ринку зверталися до зарубіжних і наднаціо­нальних ринків

 
Ознаки міжнародного
ринку капіталів (МРК)
Нові напрями
вивозу капіталів
Підвищення ролі держави у вивозі
Нові суб’єкти експорту й імпорту капіталів
Домінування окремих форм вивозу капіталу в різні періоди
Зміна мотивів експорту капіталів
Вплив євроринку
Зміна ролі і питомої ваги окремих країн в експорті й імпорті капіталу
 
Періоди формування МРК

І. сер. XIX- поч. Другої св. війни
Експорт капіталу із метрополій в колонії і створення мережі колоніальних банків
ІІ. кін. Другої св. війни - 60-ірр. XX ст. Найбільшим експортером капіталу стали США, а основними імпортерами - західноєвропейські країни й Японія. Експорт капіталів із Західної Європи скоротився. В Європі збільшився внутрірегіональний експорт капіталу. Посилилась роль комерційних банків і міжнародних банківських об'єднань

III. 70-80-і рр.ХХст.
Зміна лідерів. США із найбільшого експортера перетворились на найбільшого
        позичальника. Нові лідери — Японія і Західна Європа, яка повернула собі
        попереднє значення в цій сфері. Зростає значення азіатських фінансових
             центрів
IV. З 90-х рр. XXст.
Подальша глобалізація  світової фінансової системи.  Посилюються
регіональні фінансові кризи, що викликають нестабільність всієї системи.

 
 

! Найбільшими експортерами капіталу в світі є Японія, Швейцарія; найбільшими імпортерами -   США, Велика Британія, Канада. Найбільша інтенсивність світового ринку капіталів припадає на Європу.               •

·     пенсійні фонди
·    страхові компанії
·    інвестиційні фонди і банки
·    сумісні (взаємні)
·    великі підприємства

 
Світові фінансові центри - територія у світі, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби та існує пільговий режим для банківських операцій (реєстраційний, податковий, валютний).
Виникаючі ринки капіталу:
• Польща, Чехія, Угорщина, Росія;
• Індія, Індонезія, Південна Корея, Малайзія, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Китай;
• ПАР;
• Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Чилі.

Провідні фінансові центри світу:
Лондон - ринки золота, валют, короткострокового і    
              середньострокового креди­ту, страхування;
Нью-Йорк, Чикаго - ринок золота, банківських кредитів, фондових    
                                     цінностей;
   Цюріх - ринок золота, валютний ринок, ринок банківських кредитів,
                 фондових цінностей;
Париж, Женева - ринок банківських кредитів;
Люксембург - ринок довгострокових кредитів, фондових цінностей;
Франкфурт-на-Майні - ринок банківських кредитів, цінних
                                         паперів;
Сінгапур, - ринки золота, валют, банківських кредитів, фондових
                   цінностей;
Гонконг, Токіо, Бахрейн - валютний ринок і ринок золота.
 

Типи світових фінансових центрів
На базі національних ринків капіталу
На базі міжнародних ринків капіталу
 

Для організації фінансових центрів необхідні 2 основних інститути:
1. Банки — важливі фінансові посередники, що забезпечують грошовими ресурсами приватний бізнес, увесь комплекс зовнішньоеконо­мічних зв'язків між країнами, уряди багатьох держав для покрит­тя дефіцитів бюджету і платіжного балансу.
Транснаціональні банки (ТНБ) - найкрупніші банки світу, що володіють широкою мережею закордонних філій і відділень, через яку вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Основні клієнти - ТНК.
! У 1974 р. голови центральних банків розвинутих країн сформували так званий Базельський комітет з регулювання міжнародної банківської системи.
Міжнаціональні банківські інститути:
o    Світовий банк
o    Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)
o    Банк міжнародних розрахунків (БМР)
2. Фондові біржі - спеціалізовані організації, в приміщенні яких відбуваються зустрічі продавців цінних паперів з покупцями

2
2.          Фондові біржі
Фондові біржі — це спеціалізовані організації, в при­міщенні яких відбуваються зустрічі продавців цінних паперів з покуп­цями. Об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщенні, біржі створюють умови для концентрації попиту та пропозиції і підвищення ліквідності ринку взагалі.
На початку 90-х років у світі налічувалось 200 бірж у більш ніж 60 країнах. У Північній Америці 15 бірж, у тому числі п'ять канадських, у Європі — понад 100, у Центральній та Південній Америці — 20, решта припадає на Африку, Азію та Австралію. Кожна розвинута країна має як мінімум одну біржу.
В Міжнародну федерацію фондових бірж, що розміщена в Парижі, входить 31 біржа. Метою Федерації є забезпечення рівних прав для всіх акціонерів та координація структур ринків цінних паперів. Кожного року проводяться наради комітетів цієї орга­нізації, на яких розглядаються проблеми законодавчого регулювання торгівлі цінними паперами, впливу економічної політики на фондовий ринок, розвитку техніки та технології біржової справи тощо.
Але біржа — це не тільки спеціальне місце для укладання угод, а й спеціальна система організації торгівлі, котра підпорядко­вується спеціальним правилам і процедурам.
До торгів на біржах звичайно допускаються лише достатньо надійні й високоліквідні цінні папери, що створює можливість безперервного їх обігу. Біржова інформація про курс цінних паперів, про укладені угоди стає доступною для різних верств інвесторів. Тому біржа є чутливим барометром стану ринку цінних паперів, а отже — стану справ в економіці взагалі.
Відмітну рису біржі становить некомерційний характер її діяль­ності. Головна мета діяльності біржі — створення сприятливих умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними папе­рами. Прибутки біржі обмежуються сумами, необхідними для її нормального функціонування й розвитку, і не використовуються на виплату дивідендів суб'єктам, що внесли свої кошти в ста­тутний фонд біржі.
Головна умова ефективності біржової торгівлі — ліквідність. Ліквідний ринок характеризується малою різницею між ціною продавця та покупця, невеликими коливаннями цін від угоди до угоди та ін. Відхід від цих норм може викликати паніку серед інвесторів. Біржа робить усе можливе, аби підтримувати ліквід­ність, забезпечуючи стабільність.
Біржі, за винятком Нью-Йоркської, Токійської та Лондонсь­кої, являють собою порівняно невеликі ринки, що негативно впливає на ліквідність. Ліквідність ринку тим вища, чим більша кількість учасників купівлі-продажу. В цьому відношенні лідирує, на думку деяких дослідників, Японія, де на індивідуальних інвес­торів припадає 25 % акціонерної власності та більш ніж половина обігу.
Торгівля на сучасній фондовій біржі будується на таких прин­ципах:
• особиста довіра між брокером і клієнтом (угоди на біржі укла­даються усно й оформляються заднім числом);
• гласність (публікуються дані про всі угоди і дані про внесення акцій у біржовий список, що надаються емітентам за угодою з біржею незалежно від активності емітента);
• регулювання діяльності біржових фірм, використання адмініст­рацією біржі й незалежними аудиторами жорстких фінансових, адміністративних, торговельних та бухгалтерських правил.
Сучасні фондові біржі відрізняються одна від одної навіть у межах однієї країни. Це зумовлено тим, що біржі самі встановлю­ють мінімальні розміри капіталу та стандарти «поведінки» для компаній, що виявили бажання включити свої акції в біржовий список. Проте, незважаючи на відмінності в стандартах, прин­ципи функціонування фондових бірж у різних країнах однакові. Дотримування цих принципів сприяє надійності біржі, порядку і, звичайно, приваблює інвесторів. Варто додати, що функціону­вання Української фондової біржі також базується на вищевка­заних принципах, що є гарантом формування надійної біржової системи в Україні.     .
В сучасних умовах у кожній країні біржі діють як загально­національна ієрархічна система. Вона характеризується взаємозалежностями: за величиною обігів; ціновими; інформаційними; за якістю цінних паперів; за структурою членів бірж.
У межах цієї системи вирізняються біржі-лідери, причому не тільки в національному та регіональному масштабі, а й міжна­родному. Головним критерієм такого вирізнення слугує показник обсягу обігу цінних паперів, за яким явно домінують провідні біржі. Останні концентрують і найпривабливіші цінні папери, і, відповідно, найсильніших учасників торгівлі. В них кращі мож­ливості збирання та обробки інформації, а отже, і прийняття більш обгрунтованих та зважених рішень. На «елітні» ринки орієнтуються у своїх діях слабкі учасники, що ведуть свої операції на біржах (цінова залежність). Концентрація найсильніших учас­ників торгівлі на великих біржах досягається завдяки ринковому механізму формування цін на місця на різних біржах.
Цінова залежність виявляється в тому, що менші й слабші біржі починають свої торги, як правило, вже після їх закінчення на провідних національних фондових біржах.
Курси цінних паперів, що склалися на провідних біржах, уже відомі, і на них орієнтуються всі інші біржі. Таким чином, рух на них курсів цінних паперів відображає той самий рух на біржах-лідерах, котрі є ціновими маяками для всього національного рин­ку цінних паперів, а міжнародні біржі-лідери (Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська) — і для всього світового ринку.
Інформаційна взаємозалежність охоплює потік інформації не тільки про курси цінних паперів, а й про інші показники торгівлі, макроекономічні показники та діяльність окремих великих під­приємств. Тому біржі-лідери стають потужними нагромаджувачами інформації про різні аспекти економіки, що дає їм змогу формувати найбільш загальні макроекономічні показники.
Якість (інвестиційні характеристики) допущених до торгівлі цінних паперів на різних біржах неоднакова. Біржі-лідери ведуть торгівлю найбільш якісними цінними паперами, цінні папери, що не пройшли лістинг, задовольняються іншими біржами або позабіржовим ринком цінних паперів.
У розвинутих країнах склалось два типи ієрархічних систем фондових бірж американського типу (моноцентрична) та німець­кого (поліцентрична).
Перша з них передбачає існування одного лідера та аутсай­дерів. Так, у США найбільша Нью-Йоркська фондова біржа охоп­лює 90 % ринку акцій країни, при цьому існують ще шість менших бірж. У Великій Британії діють вісім фондових бірж, що є філіями Лондонської фондової біржі. У Франції 98 % обігу належить Паризькій фондовій біржі, хоч існують ще шість. У деяких роз­винутих країнах біржа має свій «полігон» — меншу біржу (але, як правило, вона більша від інших національних бірж), на якій ви­пробовуються новації й відбувається торгівля акціями молодих підприємств.
Моноцентрична система, що представлена біржею-лідером та її сателітом, діє в СІЛА (Нью-Йоркська та Американська фондові біржі), Японії (Токіо—Осака), Канаді (Торонто—Монреаль), Гол­ландії (Амстердам—Роттердам). Поліцентрична система діє в кіль­кох країнах. У Німеччині, наприклад, на чотири великі біржі (із восьми) припадає 95 % обігу.
Біржі-лідери конкурують на світовому ринку. Наприклад, Нью-Йоркська фондова біржа має конкурента в особі Лондонсь­кої фондової біржі. Остання реалізує акції 650 провідних іно­земних фірм і корпорацій, причому обсяг операцій з акціями зарубіжних компаній сягає 1 млрд. фунтів стерлінгів.
Кожна країна, що має фондові біржі, створює відповідні умови для їх функціонування. Вони постійно взаємодіють між собою, підпорядковуються єдиному законодавству, традиціям. Вплив бірж-лідерів на світовий ринок цінних паперів залежить від особ­ливостей їхньої організації, механізму функціонування. Передусім це відмінності в цінах, у методах проведення торгів.
Завдяки сучасним комп'ютерно-інформаційним системам бір­жі підтримують постійний інформаційний канал, що дає їм мож­ливість швидко орієнтуватись у ситуації, що склалася на різних біржах.
Дедалі більше проявляється тенденція взаємодії національні» фондових біржових систем, які в сукупності складають світовий ринок цінних паперів. Ця тенденція є об'єктивною закономірністю і веде до створення універсальної цілісної світової системи фондових бірж.
Головна мета і головна функція фондових бірж у різних країнах — забезпечення умов ефективного проведення операцій з купівлі-продажу цінних паперів, підтримання високого рівня професіоналізму учасників біржової торгівлі, а також довіри ін­весторів. Форми організації та діяльності фондових бірж, а також юридичних та фізичних осіб, що професійно займаються операціями з купівлі-продажу цінних-паперів, регулюються спеціаль­ним законодавством відповідних країн, оскільки поки що не існує уніфікованої системи регулювання діяльності фондових бірж на світовому рівні.
В більшості країн фондові біржі повинні бути зареєстровані й отримати ліцензію на право своєї діяльності у відповідних органах державної влади. Разом з тим у різних країнах існують певні особливості законодавчого регулювання і державного контролю за операціями з купівлі-продажу цінних паперів, організації й діяль­ності фондових бірж, а також професійних учасників ринку цін­них паперів.
Вказані відмінності пов'язані в основному з історичними особ­ливостями становлення та розвитку фондових бірж і ринку цінних паперів, специфікою політичного устрою, банківського законо­давства відповідних країн та ін.
Далі ми розглянемо особливості фондових бірж США, Ні­меччини та Японії. Ці три країни є найрозвинутішими країнами у світі, і економічні процеси, що відбуваються в них, безпосе­редньо впливають на світове господарство. Маючи добре роз­винутий ринок цінних паперів, а також одні з найбільших у світі фондові біржі, вони роблять погоду на світовому фондовому ринку.
Фондові біржі США. У США діє сім загальнонаціональних фондових бірж. Найбільшою з них (в США й у світі в цілому) є Нью-Йоркська фондова біржа (форма організації — асоціація). Членами її є фізичні особи, що отримали ліцензію на право здійснення операцій з цінними паперами в Комісії з цінних па­перів і бірж. Члени біржі повинні відповідати встановленим квалі­фікаційним вимогам. Брокерські компанії й фірми мають статус асоційованих членів біржі.
Варто зазначити, що здійснювати операції з цінними паперами в залі біржі можуть тільки її члени. Передання членом біржі права здійснювати операції асоційованому члену або іншій особі (що не є членом біржі) за дорученням заборонено.
Члени біржі повинні мати на спеціальному рахунку в банку суму, що еквівалентна сумі зобов'язань перед клієнтами, а також щомісячно і щоквартально подавати Комісії з цінних паперів і бірж фінансовий звіт та звіт про здійснені операції.
В сучасних умовах не існує будь-яких серйозних обмежень для членства іноземних брокерських фірм у біржі.
Комерційні банки не можуть бути членами біржі з 1933 р. Але численні винятки з цього правила дають змогу банкам вкладати кошти й організовувати випуск та розміщення державних цінних паперів, облігацій штатів і місцевих органів влади, облігацій Між­народного банку реконструкції та розвитку, Міжамериканського банку розвитку, а також боргових зобов'язань, що випускаються різними федеральними установами. Крім того, банкам дозволено виконувати багато функцій брокерів, продаючи й купуючи акції та облігації промислових компаній за рахунок своїх клієнтів.
Американські комерційні банки здійснюють численні трастові операції, пов'язані з управлінням пакетами цінних паперів за дорученням клієнтів. Але їм заборонено тримати акції промис­лових компаній у своєму портфелі за винятком випадків, коли їх купівля здійснюється для запобігання втратам, пов'язаним з не­платоспроможністю їх утримувачів.
Слід зважити й на те, що комерційні банки є головними постачальниками коштів для інвестиційних компаній та брокер­ських фірм.
Ринок цінних паперів і діяльність фондових бірж у США досить детально контролюються. Водночас з метою залучення іноземних інвесторів у 90-х роках діяльність фондових бірж було значно лібералізована. Це дає можливість збільшити обсяг обігу цінних паперів і кількість угод на фондових біржах, а відтак і питому вагу США на світовому фондовому ринку.
Німецькі фондові біржі. В Німеччині налічується вісім фон­дових бірж, котрі об'єднані у Федерацію німецьких фондових бірж. Найбільша з них — Франкфуртська фондова біржа, на яку припадає понад 50 % усього обігу цінних паперів. Членами її є комерційні банки, а також курс-маклери та вільні маклери (фі­зичні особи), які отримали ліцензію на право здійснення операцій з цінними паперами на біржі в Міністерстві економіки землі Гессен. Курс-маклери та вільні маклери не мають права здійсню­вати операції з цінними паперами за дорученням широких верств інвесторів (що не є членами фондової біржі). Кількість членів біржі не обмежена.
Біржі є акціонерною власністю частини їхніх членів. Іноземні брокерські компанії й фірми можуть бути членами біржі, якщо вони створять дочірню компанію у Франкфурті-на-Майні, котра повинна зареєструватися за Законом про банки і банківську діяль­ність ФРН у статусі банку.
В Німеччині універсальні банки мають право на здійснення всіх видів операцій з цінними паперами. Брокерських компаній та фірм у Німеччині немає. Вважається, що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою відповідає потребам та інтересам клієнтів.
Регулювання та контроль за діяльністю фондових бірж покла­дено на уряди земель. Поточна діяльність фондових бірж контро­люється державними біржовими комісарами, які призначаються урядами земель.
Таким чином, головна особливість фондових бірж Німеччини полягає, по-перше, в безпосередній участі банків у біржовій тор­гівлі, по-друге, в полі центричності самої системи фондових бірж. Монополія банків на ринку цінних паперів дає їм можливість, використовуючи свої міжнародні зв'язки, ефективно діяти на між­народному фондовому ринку.
З формуванням європейського валютного союзу, глобалізацією світових фінансових ринків і впровадженням електронної торгівлі та комунікації німецька фінансова система вступила у фазу перебудови.
Біржова торгівля в Японії. Своєрідне біржове середовище сфор­мувалось у Японії. Тут діють вісім фондових бірж. Найбільша з них — Токійська, на частку якої припадає понад 80 % біржового обігу цінних паперів. Токійська біржа — це асоціація брокерських компаній, тобто акціонерних товариств, що отримали ліцензію на право здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Міністерстві фінансів Японії.
Законом про цінні папери і біржі Японії передбачається мож­ливість членства в біржі іноземних юридичних осіб. Проте оста­точне розв'язання питання про прийняття іноземної юридичної особи в члени біржі залишається в компетенції самої біржі. Іно­земні брокерські компанії та фірми, що бажають здійснювати операції на японському ринку цінних паперів, повинні відкрити відділення в Японії та отримати ліцензію на проведення про­фесійної діяльності з цінними паперами в Міністерстві фінансів Японії. При цьому встановлено обмеження щодо кількості служ­бовців, зайнятих у відділенні іноземної брокерської компанії. Крім того, керівник відділення іноземної брокерської компанії в Японії має бути громадянином Японії.
Комерційні банки не є членами біржі, однак мають право у випадку отримання ліцензії купувати й продавати (за посеред­ництва брокерських компаній і фірм—членів біржі) всі види цін­них паперів (у тому числі акції промислових компаній) як за власний рахунок, так і за дорученням клієнтів. Крім того, якщо вони задовольняють вимоги статуту біржі, то є учасниками так званих «похідних», або «спіральних», ринків цінних паперів, орга­нізованих Токійською фондовою біржею (ринок державних об­лігацій з торгівлі на термін).
Біржова політика Японії є більш протекціоністською порів­няно з біржовою політикою в інших країнах. Самостійність бірж у прийнятті в члени біржі, представників інших країн дає мож­ливість кожній японській біржі регулювати кількість іноземних цінних паперів, що котируються на ній. А організація японськими біржами третинних ринків цінних паперів, де можуть брати участь і банки і де котируються іноземні цінні папери, веде до роз­ширення інтеграції японського ринку цінних паперів у світовий фондовий ринок.
Таким чином, між фондовими ринками різних країн зберіга­ються певні відмінності. Однак у всіх країнах їх діяльність конт­ролюється державою, встановлено вимоги до компетентності та платоспроможності осіб, які проводять операції з випуску та обігу цінних паперів, особи, які купують цінні папери, забезпечуються всією необхідною інформацією.
Взагалі, незважаючи на різноманітність форм організації та діяльності фондових бірж, в останні роки в результаті розвитку інтеграційних процесів в економіці промислове розвинутих країн намітилася тенденція до певної уніфікації загальних правил і процедур діяльності фондових бірж, організації операцій з цін­ними паперами, поглиблюються контакти між органами держав­ної влади щодо контролю за ринком цінних паперів і діяльністю фондових бірж різних країн.
Нині представники органів державної влади з контролю за ринком паперів і діяльністю фондових бірж США, Німеччини, Японії та деяких інших країн розглядають питання про створення міжнаціонального органу з контролю за операціями з цінними паперами, що в перспективі сприятиме зближенню національних фондових ринків і створенню уніфікованого міжнародного ринку цінних паперів.
Світовий ринок цінних паперів охоплює різні національні системи фондових бірж. Ці системи склалися під впливом іс­торичних чинників, традицій, особливостей розвитку національної економіки, а також досвіду найрозвинутіших біржових ринків.
У світовій біржовій торгівлі спостерігаються тенденції інтег­рації біржових систем у єдину світову біржову систему. Це по­в'язано з упровадженням нових інформаційних технологій, комп'ю­терної техніки, завдяки яким біржі можуть обмінюватись інфор­мацією цілодобово.
Інтеграція національних ринків цінних паперів пов'язана з глобальною інтеграцією національних економік. Створюються між­народні організації (асоціації) з цінних паперів (Міжнародна фе­дерація фондових бірж), у межах яких фахівці та організації на­ціональних фондових ринків можуть тісніше співпрацювати.
Народжуються нові фінансові та технічні інструменти, що сприяють захисту інвесторів від ризику. Вдосконалюються стан­дарти фондових бірж. Це веде до зміцнення стабілізації на фондо­вому ринку, оскільки усувається можливість виникнення великої різниці курсів цінних паперів.
Останні роки характеризуються збільшенням боргових зобо­в'язань у вигляді облігацій, що є більш надійним засобом отри­мання прибутку, ніж акції. Але, на думку деяких фахівців, незаба­ром акції переважатимуть кількість облігацій, оскільки вони забез­печують не тільки дивіденди, а й право на власність. Тому перед­бачається, що біржі обслуговуватимуть значно більшу кількість акцій. Окремі біржі спеціалізуватимуться на окремих нових видах акцій, менш ризикованих, ніж нинішні.
Фінансові інновації на світовому фінансовому ринку
З розвитком фондових ринків розвиваються й інст­рументи цього ринку. Це стосується як технічних, так і фінансових нововведень.
Технічні нововведення (маються на увазі нові різновиди цін­них паперів) в принципі суттєвої ролі не відіграють, вони є лише привабливими джерелами вкладання коштів для того чи іншого інвестора. Інша річ, коли йдеться про фінансові інструменти, котрі є самою суттю операцій на фондовому ринку.
Впродовж 80-х років міжнародні ринки були місцем створення і розвитку значної кількості інновацій. У нестабільному, мінливому міжнародному оточенні, коли процентні ставки та валютні курси часто змінюються, інвесторам та емітентам доводиться по­стійно пристосовуватися до обставин; вони також прагнуть макси­мально скористатися перевагами податкового законодавства. Фі­нансові інновації мають метою найкраще задовольняти ці пот­реби. Для їх швидкого введення в дію міжнародні ринки більш сприятливі, ніж національні, бо тут їх не зупиняє жодна регла­ментація.
Без фінансових інновацій неможливо уявити собі розвиток сучасних фінансових ринків. Коли ми застосовуємо термін «фі­нансова інновація», то маємо на увазі не просто вдосконалення вже наявного інструменту, а появу принципово нового продукту, нової системи платежів або нової організаційної форми надання фінансових послуг. Усі фінансові інструменти, що діють нині, колись теж були фінансовими інноваціями — акції, облігації, векселі, чеки та ін. Ми розглянемо лише фінансові інновації, які виникли в останні два-три десятиріччя.
Фінансова інновація стосовно до міжнародного ринку позич­кових капіталів полягає у створенні й поширенні нових форм та гібридів валютно-кредитних, фінансових інструментів або опе­рацій. В ширшому розумінні фінансова інновація охоплює й інші нововведення — нові види банківських рахунків та послуг, зміни та розширення функцій кредитних інститутів, використання у кредитно-фінансовій сфері комп'ютерів, електронних засобів зв'яз­ку, супутників, різноманітної автоматики та ін.
Міжнародний ринок позичкових капіталів буквально наси­чений фінансовою інновацією — процес інновації сьогодні охоп­лює всі без винятку сегменти міжнародного ринку.
Численні нові інструменти досить важко класифікувати. Як правило, всі нововведення відповідають певним практичним пот­ребам, серед яких найважливіші — перерозподіл цінових та кре­дитних ризиків, збільшення ліквідності, зниження вартості позик та отримання доступу до необхідного ринку. Іноді нові інстру­менти поділяють на гарантійні, страхові, арбітражні та кредитні, що в принципі відповідає названим функціональним особливос­тям.
Найзначнішими нововведеннями 70—80-х років стали облі­гації з плаваючою ставкою, євроноти та єврокомерційні папери, міжнародні акції, фінансові ф'ючерси й опціони, валютні та про­центні свопи та деякі інші інструменти й операції (нові форми облігацій, боргові свопи, схеми страхування валютних та про­центних ризиків та ін.). Приблизно з кінця 80-х років яких-небудь вагомих нововведень фактично не було, і фінансова інновація зводиться до вдосконалення вже діючих інструментів та створення різноманітних гібридів.
Спочатку розглянемо інновації на світовому ринку цінних паперів. Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції, свроноти та єврооблігації являють собою породження глобалізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри.
Євроноти — цінні папери, які випускають корпораіпї на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на ЬІВОК. (ІЛВОК. — це ставка міжбанківського лондонського рин­ку з надання коштів у євровалюті. Вона є плаваючою і перегля­дається за зміни економічних умов. Ставка ІЛВОК розраховується на базі 360 днів.) Оскільки євроноти за своєю природою є корот­костроковими цінними паперами, вони, як правило, використо­вуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки за домовленістю з фірмами-позичальниками зобов'язують­ся придбати в них євроноти протягом 5—10 років у міру закін­чення строку попереднього випуску. Власне кажучи, банки фак­тично гарантують емітенту євронот середньострокове кредитуван­ня. Інколи банки перепродають придбані євроноти іншим покуп­цям. Тоді євроноти на ринку євровалют виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок євронот став активно розвиватися з кінця 70-х років.
Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х років у вигляді єврооблі-гаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельні ринки: іноземних позик (національ­них облігацій), які випускаються та розміщуються позичальни­ками-нерезидентами на національних ринках, і європозик (євро-облігацій), які розмішуються на наднаціональних (міжнародних) ринках капіталів. В останні роки частка єврооблігаційних позик становить приблизно 80 % загальної суми міжнародних позик.
Особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціни визначаються в іноземній валюті. Єврооблігаційна позика, яка виражена в доларах, може бути розміщена в будь-якій промислове розвинутій країні. На відміну від традиційних іно­земних позик, які розміщуються нерезидентами на національному ринку країни, європозики реалізуються, як правило, на ринках кількох країн.
Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4—7 до 15, ЗО та 40 років. Розмір єврооблігаційної позики становить 20 та ЗО млн дол., а іноді — до 300—500 млн дол. У ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, державні та міждержавні організації. Єврооблігації бувають різних типів:
звичайні (прямі), з плаваючою процентною ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Нині 60 % усіх єврооблігацій є звичайними, тобто прямими облігаціями, власники яких отримують фіксо­ваний відсоток у вигляді річних купонів. Курс облігацій змі­нюється, як правило, залежно від зміни процентної ставки за кредитом.
У 70-ті роки поширилися облігації з плаваючою процентною ставкою, яка коливається разом з доходом залежно від зміни відсотка на ринку. Зростання відсотка спричинює збільшення емісії облігаїпй з плаваючим процентом, і навпаки. Аналогічно до плаваючої ставки за єврокредитами плаваюча ставка за обліга­ціями базується переважно на ставці ЦВОК з додатком до неї надбавки залежно від умов ринку.
При використанні облігацій з індексованим відсотком останній прив'язується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари. При випуску позики дається фіксований від­соток за облігаціями, який коливається залежно від зміни цін на той чи інший товар (золото, інші дорогоцінні метали, нафту і т. п.).
У 80-ті роки дістали розвиток змішані (гібридні) облігації. Так, якщо плаваюча ставка досягне відповідного рівня, то вона під­лягає заморожуванню, і облігації починають приносити фіксо­ваний доход. Облігації з нульовим купоном, які поширилися в ті ж роки, дають змогу отримати доход тільки при викупі облігацій один раз, а не щорічно. В цьому виді облігацій відсоток визна­чається при встановленні емісійного курсу (курсу випуску). Він може досягати не більш ніж ЗО—40 % номіналу. При погашенні за номіналом власник даної облігації отримає доход — різницю між емісійним та номінальним курсами. Таким чином інвестори уникають сплати податку на облігації.
Ще один вид єврооблігацій — так звані конвертовані облігації. Така облігація може бути обміняна на акцію, обмінюватися за додаткову плату, утримувач не може продати право придбання акцій за відповідною ціною окремо від облігації. Вони приносять менший доход порівняно з прямими, але дають можливість об­міняти їх надалі на акції компанії-позичальника, якщо дивіденди за акціями будуть вищі, ніж відсотки за облігаціями.
Використання єврооблігацій різноманітних видів сприжіо у 80—90-ті роки широкій мобілізації грошових коштів на світовому ринку позичкових капіталів. Активному залученню коштів через облігації сприяла наявність диференційованих умов. Нині прак­тикується реалізація облігацій на виплату, завдяки чому покупець сплачує спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а згодом — решту. Внаслідок широкого та активного впровадження єврооблігацій їх питома вага зросла за рахунок зменшення бан­ківського кредитування.
Особливе місце на світовому ринку цінних паперів належить євроакціям, але обсяг їх випуску значно менший, ніж єврооб­лігацій. Частка акцій серед основних цінних паперів світового ринку позичкових капіталів коливалась у межах від 1,0 % у 1985 р. до 2,1 % у 1990 р. Це пов'язано, по-перше, з тим, що інвестори тяжіють до акцій відомих національних підприємств, і, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку, на якому можна перепродавати акції. Незважаючи на досить активні інтеграційні процеси, в Західній Європі відсутня міжнародна фон­дова біржа. Із запровадженням євро як валюти Європейського валютного союзу (ЄВС) цілком реальним стає утворення євро­пейської біржі з центром у Франкфурті-на-Майні. Найінтенсив-ніше наростають потоки іноземних цінних паперів через Лон­донську, Паризьку, Франкфуртську та Люксембурзьку фондові біржі.
Зростанню світового ринку цінних паперів сприяють три важ­ливі чинники: діяльність транснаціональних корпорацій та кре­дитно-фінансових установ, яка дедалі посилюється, хронічна не-збалансованість платіжних балансів та лібералізація руху капіталів у глобальних вимірах — глобалізація.
Тепер розглянемо фінансові інновації на ринку похідних фі­нансових інструментів, або дериватів.
Форвардний контракт — це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Укладається поза біржею, не є стандартним, тому вторинний ринок для нього або є дуже вузьким, або взагалі відсутній. Ліквідність даних контрактів, як правило, невисока. Всі умови угоди застережуються контраген­тами на момент укладання договору. Форвардний контракт — це тверда угода, тобто угода, обов'язкова до виконання. Предметом угоди можуть бути різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін. Особа, яка зобов'язується поставити відповідний актив за контрактом, відкриває коротку позицію, тобто продає форвардний контракт. Особа, яка здобуває актив за контрактом, відкриває довгу позицію, тобто купує контракт. Форвардний контракт, як правило, укладається для реального продажу чи купівлі відпо­відного активу, в тому числі з метою страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої зміни ціни. Цей конт­ракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів. У цьому випадку особа, яка грає на збільшення, купує контракт, а особа, яка грає на зменшення, продає контракт. Ціна поставки — це ціна, за якою постачається актив у межах форвардного контракту. Вона встановлюється контрагентами на момент укладання контракту. Форвардна ціна — це ціна пос­тавки, яка фіксується в контракті на момент його укладання. Таким чином, на момент укладання контракту форвардна ціна дорівнює ціні поставки. При укладанні нових форвардних конт­рактів виникає і нова форвардна ціна.
Ф'ючерсний контракт — це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета до­говору. Такі контракти поширилися відносно недавно. Торгівля контрактами на валюту почалась у 1972 р., на процентні активи — у 1975 р., фондові індекси — у 1982 р. Ф'ючерсний контракт відрізняється від форвардного низкою особливостей. Передусім треба підкреслити, що Ф'ючерсний контракт укладається тільки на біржі. Біржа сама розробляє його умови, які є стандартними для кожного конкретного різновиду активу. У зв'язку з цим ф'ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ри­нок. Ці контракти укладаються головним чином з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Особа, яка зобо­в'язується поставити відповідний актив за контрактом, відкриває коротку позицію, тобто продає контракт. Особа, яка здобуває актив за контрактом, відкриває довгу позицію, тобто купує конт­ракт. Відкриваючи позиції, контрагенти зобов'язані внести в роз­рахункову палату гарантійні платежі. За форвардним контрактом виграші (програші) реалізуються інвесторами тільки по закінченні строку контракту, коли між ними відбуваються взаєморозрахунки. За ф'ючерсними угодами розрахункова палата на кінець кожного торговельного дня проводить перерахунок позицій інвесторів, пе­реказуючи суму виграшу (програшу) з рахунку сторони, що прог­рала, на рахунок сторони, що виграла. Сума виграшу (програшу) має назву варіаційної маржі. З метою обмеження ризику банкрут­ства та спекуляцій біржа встановлює ліміт відхилення ф'ючерсної ціни попереднього торговельного дня та ліміт відкритих позицій для спекулянтів.
Ф'ючерсна ціна — це ціна, яка фіксується при укладанні ф'ючерсного контракту. Вона відображує сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу. В момент укладання контракту ф'ючерсна ціна може бути вищою (премія) або нижчою (знижка) за ціну спот. До моменту закінчення строку контракту ф'ючерсна ціна має дорівнювати ціні спот, інакше виникає можливість здійснити арбітражну операцію: якщо ф'ючерсна ціна перевищуватиме спотову, то арбітраже? продасть контракт і придбає актив, за зворотної ситуації він продасть актив і придбає контракт.
Дуже поширилися на міжнародному ринку з початку 80-х років валютні та процентні свопи, з якими сьогодні пов'язана більшість облігаційних позик. Валютні свопи виникли на основі паралель­них кредитів та компенсаційних позик передусім у Великій Бри­танії в 70-ті роки нашого століття. Як такий ринок свопів постав у 80-ті роки. Перший валютний своп був здійснений у 1981 р., а перший процентний своп — у 1982 р. Своп — це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов. Нині свопи укладаються здебільшого за допомогою фінансових посередників. При укладанні свопу посередник бере на себе кредитний та ринковий ризики. Серед багатьох різновидів свопів ми розглянемо тільки чотири основних.
Валютний своп — це обмін номіналу та фіксованого процента в одній валюті на номінал і фіксований процент в іншій валюті. Іноді реальний обмін на номінал не відбувається. Здійснення валютного свопу може зумовлюватися різними причинами, на­приклад, валютними обмеженнями з конвертованості валют, на­маганням усунути валютні ризики або бажанням випустити облі­гації у валюті іншої країни, коли іноземний емітент невідомий у даній країні, що внеможливлює для нього прямий доступ до ринку даної валюти.
Процентний своп — це обмін боргового зобов'язання з фік­сованою процентною ставкою на зобов'язання з плаваючою став­кою. Особи, беручи участь у свопі, обмінюються тільки процент­ними платежами, але не номіналами. Платежі здійснюються у єди­ній валюті. За умовами свопу сторони зобов'язуються обміню­ватися платежами протягом кількох років. Звичайно термін чин­ності угоди про своп коливається від 2 до 15 років. Одна сторона виплачує суми за твердою процентною ставкою від номіналу, зафіксованого в контракті, а друга — суми за плаваючою процен­тною ставкою від даного номіналу. Як плаваючу процентну ставку часто використовують ставку ЬІВОЕ.. Особа, яка здійснює фіксо­вані виплати за свопом, є покупцем свопу, а особа, яка здійснює платежі за плаваючою ставкою, — продавцем. За допомогою свопу сторони контракту отримують можливість обміняти свої зобов'язання з твердою процентною ставкою на зобов'язання з плаваючою процентною ставкою, і навпаки.
Своп активів — це обмін активами з метою створення синте­тичного активу, спроможного дати вищий доход. У рамках такого свопу актив, який приносить фіксований доход, можна обміняти на актив в іншій валюті.
Товарний своп — обмін фіксованих платежів на плаваючі пла­тежі, величина яких прив'язана до ціни товару. Активному поши­ренню товарних свопів у сучасних умовах сприяло посилення нестабільності цін на товарних ринках. Перевага товарних свопів порівняно з біржовими контрактами полягає в тому, що біржові контракти не є довгостроковими і дають змогу хеджувати позиції учасників економічних відносин тільки на обмежений період часу. Товарні ж свопи можуть бути укладені на тривалий період та фіксувати відповідний рівень ціни для низки моментів часу в майбутньому.
Опціон — це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов'язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом уз­годженого строку. Суть опціону полягає в тому, що він дає одній зі сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитись від його виконання. Одна особа купує опціон, тобто отримує право вибору. За це право покупець опціону сплачує продавцеві деяку винагороду, яка має назву премія. Продавець опціону по­винен виконати свої зобов'язання за контрактом, якщо покупець (отримувач) опціону вирішує його виконати. Покупець має право виконати опціон, тобто купити або продати актив, тільки за тією ціною, яка зафіксована в контракті. Цю ціну називають ціною виконання. Опціони, як правило, укладаються на акції, облігації, індекси, процентні цінні папери, валюту, ф'ючерсні контракти, товари.
З погляду строків виконання опціон поділяється на 2 типи:
1) американський; 2) європейський. Американський опціон може бути виконаний у будь-який день до строку закінчення контракту або в день його закінчення. Європейський — тільки в день за­кінчення строку контракту.
Є два види американських та європейських опціонів: 1) опціон на купівлю, або опціон-кол; 2) опціон на продаж, або опціон-пут. Опціонкол дає можливість покупцеві опціону купити актив, який лежить в основі контракту, або відмовитися від його продажу. Інвестор купує опціонкол, якщо розраховує на збільшення курсу активу, і купує опціон-пуг, якщо розраховує на зниження курсу. Виписуючи опціон, продавець відкриває в даній угоді коротку позицію, а покупець — довгу. Відповідно до цього поняття «ко­роткий кол» або «короткий пут» означають продаж опціонів код або пуг, а «довгий кол» або «довгий пут» — їх купівлю.
З точки зору фінансового результату, який опціони принесуть власнику в разі негайного виконання, вони поділяються на опціо­ни з виграшем, без виграшу та з програшем.
Інвестор може обмежитися тільки купівлею або продажем опціону, без страхування своєї позиції. Такий опціон (позиція) має назву непокритого. Це означає, що в разі несприятливого розвитку кон'юнктури вкладник зазнає збитків. Проте він може мінімі­зувати ризик втрат шляхом додаткової купівлі або продажу інстру­менту, який лежить в основі опціону. Такий опціон має назву покритого, а позиція — хеджованої, тобто застрахованої від збитків.
З метою обмеження спекулятивної активності біржа вста­новлює позиційний ліміт та ліміт виконання контрактів. По­зиційний ліміт визначає максимальну кількість контрактів, які може відкрити інвестор з кожної сторони ринку. У цьому разі однією стороною ринку вважаються довгий кол та короткий пут, іншою стороною — короткий кол і довгий пут. Ліміт виконання встановлює максимальну кількість контрактів, які можуть бути виконані інвестором протягом кількох торго­вельних днів поспіль.
Опціонні контракти укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринку. До 1973 р. торгівля опціонами велася тільки на позабіржовому ринку. З початком укладання біржових угод обсяг позабіржової торгівлі значно скоротився.
Варант —це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти зви­чайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвес­тора. Іноді варанти відділяються від таких активів, і тоді вони обертаються самостійно. Варанти відрізняються від опціонів тим, що вони випускаються на триваліший період часу, а деякі з них можуть бути безстроковими. Якщо виконується варант акцій, то збільшується загальна кількість акцій даної компанії, які оберта­ються, що призводить до зниження прибутку на акцію та ціни акції. При виконанні варанту облігацій компанія збільшує розмір своєї заборгованості в результаті випуску додаткової кількості облігацій. Оскільки сам емітент установлює умови випуску своїх паперів, то умови варанту можуть передбачати обмін його як на облігацію, разом з котрою він був емітований, так і на іншу облігацію. Як різновиди цих паперів можуть бути емітовані ва­ранти, за якими передбачається нарахування процентів, варанти, які дають право придбати облігацію в іншій валюті, ніж облігація, з якою вони були випущені, крім того, варант може бути емі­тований самостійно, без прив'язки до облігації. Нові види цінних паперів — варанти — похідні від реальних акцій та облігацій у цілому й становлять новий механізм ринку цінних паперів, який слугує здебільшого перерозподілу діючих капіталів, а не мобі­лізації їх для масового фінансування економіки.
Єврофінансові ринки
80—90-ті роки характеризувались особливо швид­ким розвитком єврофінансових ринків — однієї з найважливіших частин міжнародних фінансів. За останні 15 років саме за рахунок насамперед євроринків фінансовий сектор зростав темпами 20— 40 % щороку. Головною функцією євроринків є здійснення по­зичково-кредитних операцій у євровалютах. Євровалюта — це валюта, що перерахована на рахунки іноземних банків і викорис­товується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну— емітент цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Префікс «євро» свідчить про вихід національних валют з-під кон­тролю національних валютних органів. Наприклад, євродолари — це долари, що перераховані в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 р.). Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку США.
Основна частка операцій на ринку євровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60 %), євромарками (14 %), євроєнами (6 %), єврошвейцарськими фран­ками (6 %), євро (3 %), єврофранцузькими франками (1 %). Термін «євровалюта» охоплює не тільки кошти, що депоновані в Європі, але також валюти, що використовуються в Азії та інших регіонах світу.
Спочатку євродоларами вважалися тільки долари, що нале­жали іноземцям і були депоновані за межами США. Такі доларові депозити за межами США існували ще наприкінці XIX ст. Ринок євровалют, спершу євродоларів, виник із кінця 50-х років. Якщо власник доларового депозиту перераховує його з американського банку в іноземний, то виникають євродолари. Сутність перетво­рення долара в євродолар полягає в тому, що кошти власника доларів надходять у розпорядження іноземного банку, який ви­користовує їх для кредитних операцій у будь-якій країні. Посту­пово поняття євродоларів розширилось і стало охоплювати дола­ри, що використовуються іноземними банками, розташованими як за межами США, так і у вільній банківській зоні.
Розвиток ринку євровалют зумовили такі чинники:
• об'єктивна потреба в гнучкому міжнародному фінансово-кре­дитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, що дедалі зростає;
• запровадження конвертованості головних валют з кінця 50-х років;
• розвиток всебічної лібералізації (дерегуляції, дерегламентації) фінансової діяльності всередині країн і на міжнародній арені у 80-х роках;
• зближення національних і регіональних ринків і перетворення їх на один глобальний фінансовий ринок;
* розширення обсягу фінансових операцій у зв'язку з впрова­дженням нових інформаційних систем, використанням ком­п'ютерних систем, інтернетних форм.
Особливу увагу слід звернути на такий чинник, як сек'юритизація фінансових ринків. Цей процес полягає в тому, що в структурі фінансових операцій зростає питома вага цінних па­перів, розширюється набір цінних паперів як фінансових інст­рументів, з'являються їхні гібриди з банківськими операціями, а кредити набувають ознак цінних паперів; сек'юритизація зрештою привела до зниження ролі банків як посередників-кредиторів. Це явище дістало назву «дезінтермедіації». Посе­редництво (інтермедіація) між позикодавцями та кінцевими інвесторами стає непотрібним. Будь-яка позика перетворю­ється на ринковий актив. Національне законодавство також стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках з метою отримання більших прибутків. Спочатку така практика заохочувалася тільки в США, де в 1957 р. було запроваджено диверсифіковані про­центні ставки залежно від строку депозиту і заборонено виплату процентів за депозитами до запитання і строком меншим, ніж ЗО днів. Унаслідок цих заходів стало більш вигідно депонувати долари за кордоном.
Світовий ринок позичкових капіталів, у тому числі й ринок євровалют (офшорний ринок), має дуже великі обсяги. Брутто-обсяг операцій на ринку євровалют на початку 90-х років сягнув приблизно 4,5 трлн американських доларів за рік, а нетто-обсяг — близько 3 трлн. Це пояснюється дією кредитного мультипліка­тора — коефіцієнта, що відображає зв'язок між депозитами і збільшенням кредитних операцій шляхом створення міжбан-ківських депозитів. Одні й ті самі долари протягом року неод­норазово використовуються для депозитно-позичкових опе­рацій.
Ринок євровалют не має чітких територіальних та часових меж. Він функціонує безперервно. З інституціонального погляду світо­вий фінансовий ринок євровалют — це сукупність кредитко -фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового ка­піталу у сфері'міжнародних економічних відносин. На фінансових ринках домінують євробанки та міжнародні банківські консор­ціуми. Основу складають транснаціональні банки — могутні між­народні кредитно-фінансові комплекси універсального типу з роз­галуженою мережею закордонних філій, що здійснюють операції в різних країнах, різних сферах та валютах.
Доступ позичальників на євроринок обмежений. Основними позичальниками тут є ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.
2/3 операцій на єврофінансових ринках євровалют здійсню­ється на міжбанківському ринку, а 1/3 —з небанківськими клієн­тами.
Угоди на євроринку укладаються по телефону, телефаксу та за допомогою інших засобів зв'язку. Забезпечення не використо­вується, гарантією угоди є авторитет банку або нефінансового клієнта з найвищим рейтингом. Строки євродепозитів становлять від 1 дня до 1 року, а іноді й до 2 років. Звичайна сума між-банківських депозитів — 5—10 млн дол., але укладаються угоди і на більші суми.
Процентна ставка на ринку євровалют складається з LIBOR — лондонської міжбанківської ставки пропозиції з короткостроко­вих міжбанківських операцій у євровалютах, і спреду — премії банку за банківські послуги. Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства й не оподатковуються, то вони мають змогу зменшувати процентні ставки на свої кредити, збері­гаючи високі прибутки.
Розвиток єврофінансових ринків значно підніс ефективність світових фінансів. З'явилась можливість швидко й цілеспрямо­вано мобілізувати фінансові ресурси для реалізації багатоманітних проектів. Вони сприяли глобалізації фінансових ринків.
Водночас посилилася хисткість світової фінансової системи. Почастішали періоди дестабілізації курсів і цін фінансових акти­вів, кризи ліквідності, поширилися спекулятивні операції, які не мають ніякого зв'язку з потребами торгівлі чи інвестування.
Короткостроковість позичкової діяльності веде до сповільнен­ня зростання виробництва та інвестування. Загалом виникає над­мірна конкуренція, що веде до дестабілізації фінансів, порушення взаємозв'язків ринків, поширення фінансових шоків.
Глобалізація і спекулятивний характер фінансової діяльності ускладнюють урядове регулювання фінансової діяльності.

Євродолари - фінансові ресурси, які прийшли із одних країн в банки ін­ших країн, обслуговують винятково міжнародні економічні відносини, і тому втратили свою національну належність;
переважно кошти в доларах, що знаходяться на депозитах в основному в Європі.
Євровалюти — валюти інших країн, крім доларів США, на депозитах євро­пейських банків.
Євроринок - сектор міжнародного фінансового ринку, на якому оперують
                        євроресурсами; існує з кінця 50-х рр. XX ст.                 |
Євробанки - активні кредитори на євроринку.                          
Європапери - цінні папери, що випускаються на євроринку (єврооблігації, єврокредити, євровекселі (євроноти)).

Найбільші світові фондові біржі:
- Нью-Йоркська                                           - Паризька
- Чиказька                                                     - Амстердамська
- Токійська                                                  - Брюссельська
- Осакська                                                   - Цюріхська
Лондонська          1 в 1998р. оголосили            - Дюссельдорфська
 Франкфуртська - про стратегічний альянс       - Міланська та ін.

31 біржа входить в Міжнародну федерацію фондових бірж (м. Париж)
Головна мета діяльності біржі - створення сприятливих умов для широ­комасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами
!!! Не в усіх країнах світу є фондові біржі, такі країни здійснюють торгівлю цінними паперами за системою електронних торгів (напр., системи МА80АО та ММ8 в США).