4.24. Розвиток капіталізму в США в першій половині XIX ст

У першій половині XIX ст. США переживали процес бурхливого роз­витку капіталізму. На північному сході країни швидко зростала фабрична промисловість. Там же була сконцентрована більша кількість робітників. На півночі та заході країни переважало фермерське господарство.

Різні шляхи економічного розвитку Півночі і Півдня справили великий вплив на хід історичного розвитку СТА: буржуазія Півночі і плантатори Півдня у боротьбі за зміцнення своїх економічних позицій привели країну до громадянської війни.

Кінець XVIII — перша половина XIX ст. були часом стрімкої терито­ріальної експансії США. Були приєднані Луїзіана (французьке володіння, що його продав Наполеон І) та придбана в Іспанії Флорида.

США взяли на себе місію вершителя долі усієї Західної півкулі, прого­лосивши в 1823 р. доктрину Монро. Сутність цієї доктрини полягала в тому, що США виступили проти можливого втручання європейських країн у латиноамериканські справи (після втрати Іспанією усіх колоній в Південній Америці) і в справи Американського континенту загалом. США як найбільша країна Західної півкулі відкрито проголосили своє право на політичне лідерство у цій частині планети

До середини XIX ст. внаслідок війн з індіанцями та з Мексикою тери­торія США збільшилася в 2 рази.

США не брали участі в європейських війнах, що давало можливість уникати великих витрат на армію і не зазнавати воєнних спустошень. Швидкому економічному розвитку сприяли і природні умови: м'який клімат, родючість землі, велика кількість лісів, корисних копалин.

Наявність вільних земель на заході США приваблювала переселенців із Європи. Серед іммігрантів було чимало кваліфікованих ремісників і робітників. У 1800—1850 рр. населення США збільшилося більш ніж у

4 рази — з 5,3 млн. чоловік до 23 млн.. Землі, що належали індіанським племенам, вважалися власністю держави, їх продавали білим переселен­цям. Індіанців винищували або відтісняли все далі на захід.

Наприкінці XVIII — у перші десятиріччя XIX ст. США за рівнем економічного розвитку відставали від Західної Європи, особливо від Англії. Створення внутрішнього ринку і запозичення англійських технічних до­сягнень (механічних ткацьких станків, сільськогосподарських машин тощо) дали поштовх промисловій революції. Окремі підприємства фабричного типу виникли в США наприкінці XVIII ст., а в другому десятиріччі XIX ст.XIX ст. на американських річках вже плавали сотні пароплавів. Залізниці з'явилися на початку 30-х рр., а до 1860 р. США вийшли на перше місце у світі за їхньою протяжністю — понад 50 тис. км. фабрична система почала втілюватися у текстильній та інших галузях. Перехід металургії на вугільне паливо зумовив швидке зростання вироб­ництва заліза. У ЗО—40-х рр. відбувався переворот в області транспорту. У 1807 р. було випробувано пароплав Фултона, а в середині

Безперервне освоєння нових земель визначало переважно аграрний характер економіки США. На захід їхали як американці, так й іммігранти з надією отримати землю. Купівля землі та улаштування на ній ферми було досить дорогою справою, але існувала можливість працювати на орендо­ваній землі.

Більшість ферм були сімейного типу. Фермери не зазнавали феодаль­ної експлуатації. Вони могли більше продавати й купувати товарів, ніж селяни, які залежали від поміщика. Фермери цілком задовольняли потре­би американського населення в сільськогосподарській продукції. Це сприяло швидкому розвитку капіталістичної економіки.

У першій половині XIX ст. бурхливо розвивалося і плантаційне рабо­власницьке господарство Півдня. У цей період бавовна замість тютюну стала основною культурою рабовласницького Півдня. Більша частина ба­вовни вивозилася в Англію. Збільшилося вирощування цукрової тростини. Плантаційне господарство мало екстенсивний характер і повинне було "переміщуватися" на нові землі, оскільки бавовна і тютюн виснажували землю. Зростання попиту на бавовну також спонукало плантаторів захоп­лювати нові землі на півдні і заході країни. В заселенні вільних земель було заінтересоване суспільство, але в цій справі рабовласники вирізня­лися агресивністю, непримиренністю в відстоюванні особистих інтересів Півдня. Після прийняття в 1809 р. закону про заборону ввезення рабів тривалий час їх завозили до США контрабандне. У 1860 р. в країні було близько 4 млн. негрів-рабів, вільних негрів на Півночі, де деякі штати скасу­вали рабство, було близько півмільйона осіб.

У першій половині XIX ст. відбулося становлення двопартійної систе­ми США. На президентських виборах 1828 р. плантатори і широкі маси фермерства, ремісники і навіть робітники об'єдналися для обрання прези­дентом Ендрю Джексона, відомого своєю участю у війнах проти індіанців.

Проголошуючи себе захисником інтересів народу, він виступив проти сприяння великим капіталістам Півночі. Плантатори вбачали в ньому прихильника компромісу між рабством на Півдні і системою найманої праці та фермерства на Півночі. Однодумці Джексона згуртувалися і стали називати себе Демократичною партією, датою заснування якої вважається 1828 р. У партії поступово посилювався вплив рабовласницького Півдня.

В умовах загострення інтересів Півночі та Півдня, новою політичною силою, що рішуче протистояла рабовласникам, стала Республіканська партія, створена в 1854р. в Чикаго. Вона об'єднала фермерів і представників буржуазії, невдоволених політикою Півдня, що була спрямована на поши­рення рабства на нові землі, і перешкоджала вирішенню питання про зем­лю на користь широких мас фермерства. Створення цієї партії стало про­вісником назрівання відкритого конфлікту між Північчю і Півднем.

У першій половині XIX ст., коли переселення на західні землі стало масовим, сформувалося два потоки колонізації — північний із вільних штатів і південний — із рабовласницьких. Рабовласники намагалися узаконити рабство на нових територіях, а конституції північних штатів забороняли його. Громадськість Півночі співчувала рабам, але мало хто виступав за їхнє звільнення, адже вони вважалися приватною власністю плантаторів. Інколи раби підіймали повстання. Найбільшим із них було повстання 1831 р. у Віргінії під керівництвом Ната Тернера. Прихильники скасування раб­ства — аболіціоністи — допомагали рабам втікати від плантаторів. Були створені таємні маршрути для негрів-втікачів, які переправлялися на Північ і в Канаду. Приєднання в 1854 р. відібраних у Мексики територій (до складу США увійшло два штати — Канзас і Небраска) викликало гостре протиборство між плантаторами і противниками рабства.

Конгрес США прийняв закон, за яким населення цих штатів саме визначало правомірність рабства. Рабовласники за допомогою озброєних банд найманців намагалися запровадити рабство в штаті Канзас. Ферме­ри чинили опір. Протягом 1854—1856 рр. тут точилася громадянська війна. Фермери взяли верх над рабовласниками, але уряд послав до Канзасу війська, які допомогли рабовласникам відновити владу. У 1857 р. Верхов­ний суд США дозволив переслідувати і ловити рабів-втікачів на всій те­риторії країни, а також оголосив неконституційним будь-який закон, що забороняв рабство. Це викликало різке невдоволення народних мас на Півночі та Заході. Ситуація в країні загострилася.

1859 р. загін повстанців під керівництвом білого фермера Джона Брауна захопив армійський арсенал і намагався викликати масове повстання рабів на Півдні та знищити рабство. Повстання було жорстоко придушене; Бра-ун був страчений. Це повстання було ніби репетицією громадянської війни, що розпочалася в 1861 р.