Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.3. Світова валютна система

Як відомо, кожна країна має свою грошову одиницю (валюту).
При міжнародних розрахунках по світогосподарському то­варообігу та кредиту, прямих іноземних інвестиціях та інших міжнародних зв'язках виникає необхідність обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої країни. На цьому ґрунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосе­редковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства. Учасниками цих відносин є банки, девізні відділи великих підприємств та маклери.
Валютні відносини — це невід'ємний елемент сучасних рин­кових зв'язків, а відтак вони регулюються такими чинниками, як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція). Тому для аналізу валютних ринків застосовується теорія ринкового по­питу і пропозиції, що ґрунтується на законах конкуренції. У сфері прямих валютних інвестицій існують монополія і олігополія.
Конкретною формою організації валютних відносин є світо­ва валютна система (СВС). Вона становить сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійсню­ються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС залучає до себе: систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових зв'язків і відносин.
Під валютою слід розуміти будь-який товар, здатний вико­нувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні - це наявна частина грошової маси, яка пере­ходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.
Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового господарства.
Залежно від статусу валюта поділяється на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).   
Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб даної країни.
Так, валюта України - це:
а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших фор­мах, що перебувають в обігу та є законним платіжним за­собом на території України; вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у вне­сках банківських та інших кредитно-фінансових устано­вах на території України;
б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, кредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сер­тифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.
Національна валюта є основою національної валютної сис­теми.
Іноземна валюта - це грошові знаки іноземних держав, кре­дитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових оди­ницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.
Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резерв­ний засіб. Наприклад, СПЗ (SDR Sесіаl Dгаwіпg Rіghts) спеціальні права запозичення, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжна­родних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і розрахунковою одиницею МВФ; євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, введена у 1999 р. у межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною одиницею країн ЄС з 2002 р.
По відношенню до валютних запасів країни розрізняють ре­зервну валюту.
Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки певних держав нагромаджують і зберігають ре­зерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях. Резервна валюта є базою виз­начення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, вона використовується для проведення валютної інтервенції з ме­тою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи.
Країна-емітент резервної валюти набуває ряд переваг: мож­ливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників у конкурентній боротьбі на світовому ринку.
Щодо до курсів інших валют розрізняють сильну (тверду) та слабку (м'яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним валютним курсом. Поняття твердої валюти нерідко використовується як синонім конвертованої валюти.
За режимом використання розрізняють вільно конвертова­ну, частково конвертовану, неконвертовану валюту.
За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і безготівковою.
За принципом побудови - "кошикового" типу і звичайною.
Валютний кошик — це метод співмірності середньозважено­го курсу однієї валюти щодо до визначеного набору інших валют. Важливим моментом розрахунку валютного кошика є визначення його складу, розміру валютних компонентів, тобто кількість оди­ниць валюти в наборі.
 Валютний курс та його кількісні показники
"Обмінний валютний курс" - це:
• кількість одиниць однієї валюти, яка необхідна для прид­бання одиниці іншої валюти;
• ринкові ціни однієї валюти, виражені в іншій валюті;
• сукупність цін валют, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем.
Змістом валютної операції - це обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Кожна національна валюта має певну ціну, яка виражається в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, 1 дол. коштує 132,08 єни. Ця ціна валюти називається валютним курсом. Ціни валют щоденно публікуються.

Розрахункові види валютних курсів
Для оцінки темпів економічного розвитку використовують кілька розрахункових видів валютних курсів
1. Номінальний валютний курс. Це - курс між двома валю­тами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їх обміну однієї на іншу). Наприклад, номінальний валютний курс долара до фунта дорівнює 2,00 дол./ 1 фунт.
2. Реальний валютний курс. Це - номінальний валютний курс, скорегований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.
Наприклад, номінальний валютний курс гривні по відно­шенню до долара впав з 5,4 до 5,6 грн./ дол. Ціни в США за цей са­мий період зросли на 0,4%, в Україні - на 8%. Внаслідок цього ре­альний валютний курс становив:
 

3. Номінальний ефективний валютний курс. Він розрахо­вується як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн, зваженим у відповідності з пито­мою вагою цих країн у валютних операціях даної країни.
4. Реальний ефективний валютний курс. Це номінальний ефективний валютний курс, скоригований на гшщ у^та. цін або інших показників витрат
     виробництва, який пока­зує динаміку реального валютного курсу даної країни
        до валют країн - основних торговельних партнерів.
 Фіксовані та гнучкі (плаваючі) валютні курси
У ринковій економіці ціни на товари і послуги визначають­ся попитом та пропозицією, тобто є ринковими цінами. Валютні курси — це ціни валют. Чи визначаються вони, як і ціни інших то­варів, попитом і пропозицією?
Режим валютного курсу, встановлений сучасною валютною системою, характеризується тим, що:
1) вона дозволяє використовувати як фіксовані, так і плава­ючі валютні курси або їх змішаний варіант;
2) країни-члени МВФ при проведенні курсової політики повинні дотримуватись   
 основних принципів, вироблених МВФ: а) валютний курс повинен бути
економічно обґрунтованим; б) інтервенція центрального банку здійснюється з
метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань; в)
при проведенні інтервенції враховуються інтереси інших країн.
Режим фіксованих валютних курсів — це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів. Класичною формою фіксованих курсів є валютна система "золотого стандарту", коли кожна країна вста­новлює золотий зміст своєї грошової одиниці. Валютні курси при цьому являють фіксоване співвідношення золотого змісту валют.
Гнучкі або вільно плаваючі валютні курси — режим, за яко­го курси обміну валют визначаються безперешкодною грою попи­ту і пропозиції. Ринок валют урівноважується за допомогою ціно­вого, тобто курсового механізму.
Компромісні валютні курси — це режим, за яким поєдну­ються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного рикку лише частково здійснюється ру­хом самих валютних курсів.
Крос-курс та тристоронній арбітраж
Кожна валюта має не один валютний курс, а стільки, скільки існує валют. Обмінні курси валют, маючи різне числове вираження, взаємопов'язані і становлять сукупність цін, взаємо­пов'язаних тристороннім арбітражем. Арбітраж — це операція обміну двох валют через третю з метою отримання прибутку, ви­користовуючи різницю між обмінним курсом і крос-курсом. Він називається тристороннім, оскільки до нього залучені три валюти
Крос-курсом називається курс обміну двох валют (А і В) че­рез третю валюту (С). Визначення крос-курсу відбувається шля­хом конвертації валюти А спочатку у валюту С, а потім — валюти С у валюту В.
(А/С) х (С/В) - А/В

Сутність та види валютного ринку
Сукупний фінансовий ринок включає в себе ринок інозем­ної валюти, євровалюти, ринки хеджування (ф'ючерсів та опціонів), міжнародний ринок цінних паперів (облігацій, акцій). Найбільший ринок — це валютний ринок. Особливість цього рин­ку полягає в тому, що він:
• нематеріальний;
• не має конкретного місцезнаходження;
• механізм його функціонування — обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни;
• є міжбанківським ринком;
   *  завдяки процесу телекомунікації та інформатики є гло­бальним, тобто розгорнутим
        у масштабі всього світу.
Головні учасники міжнародного валютного ринку — ко­мерційні банки, корпорації, які займаються міжнародною торгівлею, небанківські фінансові установи (фірми з управління активами, страхові компанії), центральні банки.

Основними функціями валютного ринку є:
• грошові перекази;
• хеджування;
• кліринг;
• кредит.


Спотовий ринок та обмінний курс "спот"
Спотовий ринок — це ринок, на якому здійснюються опе­рації поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськи­ми депозитами і негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції "спот" потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди.
Курси негайного обміну валют називаються поточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.

Форвардний ринок та форвардний курс
Форвардний ринок — це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (фор­вардні) угоди — це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укла­дення.
Інтервал у часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди.
Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу "спот". Різниця між курсами "спот" і "форвард" визначається як скидка (дисконт — (dіs або депорт — Д) з курсами "спот", коли курс термінової угоди нижчий, або премія (рт або репорт — К), коли він вищий від курсу "спот". Премія означає, що валюта коти­рується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою "спот".

 Ф'ючерсний ринок та ф'ючерсний курс
В 70-х роках на ряді бірж з'явились ф'ючерсні і опціонні ва­лютні операції — нова спеціальна форма спекулятивних угод і хеджування валютних ризиків з великими банками.
Валютні ф'ючерси й опціони, як і форвардні контракти, пе­редбачають майбутній обмін валютами. Однак строки, а головне, умови обміну відрізняються від умов форвардних контрактів, що дозволяє більш гнучко уникати валютних ризиків.
Відмінність полягає насамперед у тому, що валютні ф'ючерси ліквідні, їх можуть купити і їх можуть продати більшість суб'єктів бізнесу на біржовому ринку. Крім того, ф'ючерсні кон­тракти можна перепродати на ф'ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання; ф'ючерсні контракти стандартизовані (наприклад, 62 500 ф. ст., 100 тис. дол., 125 тис. євро) і їх виконан­ня гарантоване за рахунок гарантійного внеску в кліринговий дім. Це — депозит, як вноситься клієнтами готівкою.
За ф'ючерсним контрактом покупець валютного ф'ючерсу бере на себе зобов'язання купити, а продавець — продати валюту протягом певного строку за курсом, домовленим при укладенні контракту.

 Валютні опціони
Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна вико­нання. Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагають стандартизованої форми контрактів і гарантії їх вико­нання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф'ючерсних контрактів. Од­нак опціони мають одну важливу особливість: інвестор має право (а не зобов'язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф'ючерсним контрактом обмін валюти є обов'язковим навіть у то­му випадку, коли операція виявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна — зроби­ти обмін, якщо операція невигідна — відмовитись від нього.
Існують два основних типи опціонів: опціони "колл" та опціони "пут". Опціони "колл" дають своїм власникам право, але не зобов'язання купити валюту за ціною, вказаною в контракті, яка називається ціною виконання опціону. Опціони "пут" забез­печують своїм власникам право, але не зобов'язання продати ва­люту за ціною, вказаною в контракті. Американські опціони мо­жуть бути використані в будь-який момент до закінчення строку, а європейські — лише за настання строку.
Опціони як вид хеджування привабливіші, ніж форвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання. По­купець опціону повинен платити високу надбавку до них, яка фіксується в опціонному контракті.

 Спекулятивні валютні операції
Строкові валютні угоди використовуються в спекулятивні цілях. Валютного спекулянта не цікавить реальність валютні курсів і наслідки, до яких можуть призвести спекулятивні операг Для нього валюта — такий самий біржовий товар, як акції, сиров на тощо. Спекулянта цікавить можливість отримання прибут внаслідок зміни в короткочасній перспективі валютного курсу.
Спекулянти валют впливають на стан валютного рин цілеспрямовано, купуючи або продаючи валюту, щоб добити зниження валютного курсу або його підвищення. Граючи підвищення або зниження курсу валют, вони можуть отримг прибуток або зазнати збитків. Валютна спекуляція досягає інкс таких масштабів, що їй безсилі протистояти валютні інтервен центральних банків, хоча вони можуть здійснюватись на декілі мільярдів доларів на день.
Спекуляція на форвардному валютному ринку ґрунтується на припущенні про підвищення валютних курсів "спот" у майбут­ньому в порівнянні з форвардним курсом. Щоб уникнути ризику помилки відносно майбутнього курсу "спот", професійний спеку­лянт валютою вкладає тисячі форвардних валютних угод, і, якщо передбачення про загальний характер змін валютних курсів справдяться, його операції виявляться прибутковими.

Валютні ризики
Всі учасники міжнародного валютного ринку піддаються валютним ризикам, тобто небезпеці втрат при здійсненні тих чи інших операцій. Валютні ризики пов'язані з інфляцією і коливан­ням валютних курсів. Якби обмінні курси були фіксованими, то не існувало б валютних ризиків. Об'єктивною основою валютного ризику є те, що в довгостроковому плані валютні курси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому — від рішень державних органів з економічних питань, спекуля­тивних операцій, чуток і очікувань, політичних подій і, нарешті, від неправильних рішень дилерів.

Ризики обмінних курсів поділяються на:
• операційні;
• бухгалтерські (перерахункові);
• економічні.

Урядове втручання в діяльність валютних ринків
Уряди можуть впливати на обмінний курс своїх валют: а) купуючи і продаючи на валютному ринку великі партії іноземної валюти; б) проводячи економічну політику, яка впливає на зміну попиту і пропозиції національної валюти; в) укладаючи міжна­родні договори, що мають відношення до обмінних курсів.
Впливати на валютний курс уряди можуть, використовую­чи два типи державної макроекономічної політики:
• кредитно-грошову, яка впливає на обмінний курс через механізм зміни грошової пропозиції;
• податково-бюджетну, яка впливає на валютний курс шля­хом зміни державних витрат і податків.

Податково-бюджетна (або фіскальна) політика — це політи­ка зміни рівня оподаткування й урядових витрат, яка викликає бюджетні дефіцити або перевищення.
Податково-бюджетна політика може бути обмежувальною і експансіоністською.

Ринок євровалют
У міжнародній валютній термінології розрізняють:
·    валютні ринки, тобто продаж і купівлю валюти в країні її походження;
·    євровалютний ринок — ринок депозитних операцій в іно­земній валюті за межами країни походження цієї валюти.     

Ринок євровалют виник у 1950-х роках. Передумовами роз­витку цього ринку були:
• по-перше, можливість філій американських банків в Європі і європейських банків сплачувати за доларовідепозити вищі відсотки, ніж у США. Крім того, дола­рові кредити, які видавались в Європі, коштували дешевше;
• по-друге, надлишок коштів у доларах у країн-експортерів нафти з Близького
Сходу і країн, які віддавали перевагу розміщенню в європейських банках;
• по-третє, попит на доларові кредити збоку країн, що роз­виваються;
•по-четверте, зняття валютних обмежень у просуванні капіталу західноєвропейськими країнами.

Міжнародні розрахунки та їхні основні форми

Міжнародні розрахунки — це:
а) комерційні платежі за грошовими вимогами і зобов'язан­нями, що виникають між підприємствами, банками, уста­новами й окремими особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;
б) некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням паса­жирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.          

Основними формами міжнародних  розрахунків у міжнародній торгівлі є товарний акредитив і акцепт документів, переданих банкові на інкасо.

Акредитив — це розрахунковий або грошовий документ, який є дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за  рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або сплатити пред'явникові акредитива певну суму грошей. Акредитив може бути: безвідкличним, відкличним, передат­ним (переуступним).

Крім методу фінансування зовнішньої торгівлі за допомогою акредитивів, існують і інші методи: документарний перевідний вексель для інкасування, факторинг, форфейтинг тощо.

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів грошові кошти, що належать клієнту, від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їхню адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на цого рахунок у банку.
Ця форма платежу широко розповсюджена, оскільки дешевша у порівнянні з акредитивом.                

Платіжний баланс та його структура

Платіжний баланс країни становить систематичний запис та оцінку операцій, пов'язаних з отриманням і виплатою грошо­вих коштів між резидентами цієї країни і резидентами решти світу. В США резидентами вважаються всі урядові установи, кор­порації, фінансові інститути і громадяни, які постійно прожива­ють у країні.

Якщо корпорація має зарубіжне відділення або філію, то во­ни вважаються нерезидентами. В Німеччині до резидентів відно­сять не лише громадян країни, а й іноземних підприємців, які вла­штувались у ФРН.

Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її про­позицію, дебет — витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї

Платіжний баланс складається з трьох частин:
• "Рахунок поточних операцій";
• "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій";
• "Рахунок офіційних резервів".


Чинники, щовпливають на стан платіжного балансу.

На платіжний баланс країни впливають чотири економічні сили: темп інфляції, реальний рівень зростання ВВП, відсоткові ставки, валютний курс "спот".

 Балансування статей платіжного балансу
Для того, щоб платіжний баланс країни перебував у стані рівноваги, повинні виконуватись три умови:
1)основна умова балансу — це нульове сальдо, тобто рівність дебетової і кредитової сторін балансу;
2) повна зайнятість у країні;
3) відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних опе­рацій.
Проблеми конвертованості національної валюти та шляхи їх вирішення

Конвертованість, або оборотність національної грошової одиниці —це можливість для учасників зовнішньоекономічних     і угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки, без прямого втручання держави в процес обміну.     
Вирішення проблеми зовнішньої конвертованості ук­раїнської національної валюти й економічні реформи в Україні повинні розглядатися саме за принципом "зустрічного руху".
Створення передумов конвертованості національної валю­ти передбачає:
1) зміну відносин власності;
2) становлення реальних ринкових відносин;
3) виникнення конкурентноздатних виробництв і галузей, особливо орієнтованих на експорт, що допоможе проти­стояти іноземній конкуренції на внутрішньому ринку і послабити тиск на платіжний баланс з боку більш вільно­го імпорту і відпливу прибутку іноземних учасників спільних підприємств;
4) здійснення заходів щодо врівноваження платіжного ба­лансу, диверсифікація експорту, контроль над зростан­ням заборгованості, накопичення валютних резервів;
5) створення достатніх стимулів для залучення іноземного капіталу;
6) забезпечення сучасної інфраструктури грошово-кредит­них відносин, недопущення довільного вилучення ре­сурсів у бюджет банків;
7) стабілізацію внутрішньої економіки і фінансів, проведен­ня ефективної антиінфляційної політики.
 Система "золотого стандарту". Бреттон-вудська валютна система
 За системи "золотого стандарту " всі національні валю­ти мали фіксований золотий вміст. Наприклад, 1 англійський ф. ст. з 1821 р. мав золотий вміст, який дорівнював 7,322385 г. зо­лота. 1 німецька марка — 0,385422 г. золота (з 1873р.). Валютний курс визначався відношенням золотого змісту валют. В даному випадку - 1:20,3.
"Золотий стандарт" був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він базувався на безпосередньому зв'яз­ку із золотом.   
Система "золотого стандарту" Перша світова війна докорінно      змінила ситуацію.
        Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшов у минуле. Світова обстановка між першою і другою світовими війнами характеризувалась економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і "велика депресія" 30-х років призвели до не­минучого і остаточного краху "золотого стандарту". Після невда­лої спроби Англії в 1925 р. повернутися до "золотого стандарту" стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований ва­лютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбу­ваються потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно проде­монстрував, що одне лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, пород­жені збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу.
Бреттон-Вудська  валютна система Окрім того, після Другої світової війни стихійно-ринковий вплив "золото­го стандарту" на рівень економічної ак­тивності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну ме­ту західних країн. Усі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об'єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінен­ня або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої ва­люти. Така система договірно-фіксованих курсів і паритетів ва­лют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 р. внаслідок Бреттон-вудської угоди і отримала назву "Бреттон-вудської системи".
Основні принципи організації валютних відносин згідно з Бреттон-вудською системою полягали в наступному:
1) Бреттон-вудська система ґрунтувалась на золотовалют­ному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжна­родних розрахунках розглядаються як еквіваленти золо­та і можуть функціонувати резерви.
2) Один з основних принципів полягав у фіксованих пари­тетах, погоджених в рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювались валюти.
Принципи Ямайської валютної системи
Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи ва­лютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку —припинення обміну доларів на золото — сталися такі події. В березні 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька мар­ка, єна, французький франк) уже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" — "кошик СПЗ" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши пра­во національним валютним органам розпоряджатися власним зо­лотом на свій розсуд. І нарешті, у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.   
Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-вудської полягає в такому:
1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-вудська система використовувала кінцевий засіб розрахунку золо­то і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СПЗ — колективну валюту МВФ — і ЕКЮ — колек­тивну валюту ЄС. Ці види валюти стали основним еле­ментом у структурі міжнародної ліквідності.
2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плава­ючі валютні курси або їх змішаний варіанта гоосц -АІЦ *
3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного бо­ку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого — всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найхарактернішим прикладом є Європейсь­ка валютна система (ЄВС) — породження ЄЕС.
4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, яких повинні дотримуватись країни-члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.
Новітні тенденції розвитку світового фінансового ринку:
• Утворення валютних блоків провідних західних валют:
а) в зону (блок) Євро прагнуть вступити країни Центральної і Східної Європи та Балтії;
б) в зону долара прагнуть вступити країни Латинської Америки за схемами:
«curency board » - Аргентина;
відмова від національної валюти і визнання американського долара як законного платіжного засобу - Панама, Еквадор;
в) «азійське євро» або зона ієни в перспективі може створитися в Південно-Східній Азії;
• Фондові ринки стають основним структуроутворювальним фактором фінансового сектора;
• Змінюється структура фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектора — корпоративних цінних паперів і їх похідних. Валюта як інструмент фінансового ринку поступово втрачає самостійне значення;
• Наростають масштаби глобального технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтерн ет-технологій;
• Зросла взаємозалежність між фінансовим і реальним секторами економіки;
• Змінилась ідеологія діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій:
видача  кредитів  країнам,  що  розвиваються відбувається лише за результатами структурної перебудови;
кредити надаються лише в особливих випадках;
скорочуються строки погашення кредиту;
• Змінюється суспільна психологія: фізичні особи все частіше вбачають в операціях на фінансовому ринку можливість вигідного і надійного розміщення своїх збережень.
              Золотовалютні резерви світу
Фізичні особи, компанії, огранізації і держава частину своїх фінансових ресурсів тримають в резерві - акти­вах, що зберігаються для можливих майбутніх витрат.
 Завдання ЗВР:
1. Забезпечення платоспроможності країни по її міжнародних фінансових зобов'язаннях, насамперед, у сфері валютно-розрахункових відносин;
2. Вплив на макроекономічну ситуацію у своїй країні через валютну ін­тервенцію - купівлю і продаж державою на внутрішньому валютному ринку іноземної валюти і підтримання тим самим обмінного курсу.

Загальноприйнятий мінімум офіційних ЗВР = трьохмісячний обсяг імпорту товарів і послуг.
Величина всіх ЗВР світу = 1,7 трлн дол., в т.ч. понад 70 млрд дол. - в США, 225 млрд дол. - в Японії, 220 млрд. долл - в Китаї, 90 млрд дол. - в Тайвані, по 80 млрд дол. - у Німеччині і Сінгапурі, 50 млрд дол - в Бразилії, 25 млрд дол. - в Мексиці, в Україні - 4 млрд дол.
Склад ЗВР:
І. Іноземні валюти -3 /4 офіційних ЗВР світу.
II. Монетарне золото (близько ЗО тис. т чистого золота) - золото в державних
сховищах.
Поступово скорочується.   Причина — витіснення золота із міжнародних валютно-розрахункових відносин.
Величина золотого запасу: 8 тис. т - США; по 2,5 - 3,5 тис. т - Німеччина, Франція, Швейцарія; кілька сотень тонн ~ в Японії і Китаї; близько 300 т - в Росії.
III. Спеціальні права позик  - спеціальна міжнародна
валюта для розрахунків між державами - учасницями МВФ. Випущено в 70 - 80-х рр. XX ст. лише 21,4 млрд. (близько ЗО млрд дол.).
IV. Резервна позиція в МВФ - право на отримання від МВФ кредиту за першою
вимогою в рахунок частки країни в резервах МВФ. Величина резервної позиції = 70 млрд дол.