4.3. Утвердження Малоросійської колегії при владі в Гетьманаті

Утвердження Малоросійської колегії при владі в Гетьманаті

Малоросійська колегія почала функціонувати в Україні в до­сить сприятливий для російської сторони час. З (14) липня 1722 р. помер український гетьман Іван Скоропадський. Період міжгеть-манства створював непогані умови для зосередження влади в руках Колегії. У російській історії подібний прецедент уже був — смерть патріарха Андріана в жовтні 1701 р. світська влада використала для ліквідації патріаршого сану та запровадження замість нього спочат­ку Монастирського приказу, а пізніше — Синоду. Щоправда, у ви­падку з Україною російський уряд був занепокоєний можливою ак­тивізацією "сепаратистської" діяльності автономістів усередині країни та козаків-емігрантів на чолі з гетьманом П. Орликом — за її межами. Тому, коли 10 (21) липня з донесення глухівського комен­данта Б. Скорнякова-Писарєва в Москві стало відомо про смерть ге­тьмана, Сенат негайно розробив комплекс превентивних заходів, спрямованих на запобігання негативним для російських інтересів наслідкам цієї події. Насамперед президентові С. Вельямінову на­казано було негайно, "...оставляя все свои тягости, как найскорее" вирушити до Глухова "и будучи там престерегать накрепко, чтоб как в старшине, так и в протчих при сей вакансии каких противнос-тей не было и народ к тому побуждаем не был"88.

Київському генерал-губернаторові І. Ю. Трубецькому також рекомендувалося перервати відпустку і повернутися в Україну, "а приехав, иметь осмотрение... и команды своей в полках стоящие на границех в Малой России на квартирах приказать того престерегать накрепко..., дабы как на границе, так и внутри никаких тайных пе­ресылок... и смятения не было"89. Для виконання поставленого за­вдання пропонувалося не лише "смотрение иметь" на існуючих за­ставах, а й "прибавить новые в пристойных местах"90. Подібні роз­порядження були надіслані також командуючому російськими вій­ськами в Україні генералові Вейзбаху, який, крім того, мав негайно вивести драгун з квартир у полки та "...обид и разорений народу малоросийскому не чинить..."91.

Сенатське повідомлення про смерть гетьмана і порядок роботи Малоросійської колегії за нових умов бригадир Вельямінов отри­мав по дорозі в Глухів, куди він прибув 21 липня (с.с.)92. Разом з президентом в Україну приїхала лише невелика частина канцеляр­ських служителів. Решта канцеляристів, а також радники та асесори Колегії з'їхалися до Глухова в серпні — на початку вересня. Причо­му й тоді її штат не був повністю укомплектованим, оскільки части­на канцеляристів, переведених у Глухів із Сєвської та Бєлгородсь­кої провінцій, затрималась у зв'язку з передачею справ, колезький секретар за наказом Вельямінова залишався в Москві для отримання регламентів і зразків діловодної документації, а третина канцеляр­ських посад залишалася вакантною93.

Однак ця обставина не завадила президентові з перших днів пе­ребування в Україні активно розпочати роботу із зосередження вла­ди в руках нового державного інституту. Так, уже 31 липня (с.с.) з Колегії було відправлено до Генеральної військової канцелярії пер­ше розпорядження94.

Як зазначалося вище, запровадження в Україні колезької систе­ми управління в правовому відношенні ґрунтувалося на дуже непе­вних аргументах, ефемерність яких була очевидною як для російсь­кої, так і для української сторони. Намагаючись компенсувати від­сутність правових підстав для реформування державного ладу Ге­тьманату, російська адміністрація при заснуванні й на початку фун­кціонування Колегії звернула особливу увагу на соціальний аспект її діяльності.

Початок 20-х pp. XVIII ст. характеризувався загостренням со­ціальних суперечностей в українському суспільстві, посиленням економічної диференціації серед його членів. Крім того, характер­ною ознакою того часу стали численні службові зловживання міс­цевої адміністрації й неспроможність уряду ліквідувати чи принай­мні загальмувати динаміку їх зростання. Все це викликало в насе­лення розчарування політикою Гетьманату, призводило до па­діння авторитету гетьмансько-старшинської влади загалом95.

Суспільні настрої в Україні були добре відомі царському рези­дентові Ф.Протасьєву, який не лише своєчасно інформував про них уряд, а й уміло використовував наявні суперечності у своїй практи­чній діяльності. Недаремно жителі Стародубського полку на почат­ку 1722 р. порушували перед імператором клопотання про призна­чення його на вакантну посаду полковника «яко тамошним правам хранительного мужа»96. Проливають світло на діяльність Прота-сьєва і неодноразові скарги, що подавалися на нього гетьманом Скоропадським до Москви. Змальовуючи дестабілізуючу роль ре­зидента, український правитель, зокрема, зазначав, що чолобитни­ки з Гетьманату, які турбують своїми клопотаннями царя, роблять це здебільшого "...з наущенія Федора Протасьева", котрий, "...мішаючи порядки, многих винних заступает для взятков и при­хотей своих, як о том подлинным суть документа, и побуждает их упрямится и маестат вашего величества напрасно турбовати, иская под тем свои прибыли, а не государственного інтересу..."97.

Тому, прагнучи нейтралізувати можливий опір реформі з боку старшини, Колегія свою діяльність в Україні розпочала з того, що, за свідченням П. Полуботка, "...публиковала своими... универсала­ми, дабы всем, кто, якие и от кого имееть обиды, удавался до оной

колегии з чолобитием и искал себе управы..."98. Водночас з кінця липня бригадир почав вимагати від генеральної старшини притяг­нення до судової відповідальності місцевої козацької адміністрації, на яку скаржилися обивателі. Так, уже 31 липня (с.с.) Колегія надіс­лала до Генеральної військової канцелярії наказ про негайний ви­клик до Глухова для проведення слідства хорунжого Кролевецької сотні Г.Падалки, на якого надійшла скарга від підданих селян". А З (14) серпня президент Колегії, будучи присутнім при розмові київ­ського генерал-губернатора з генеральною старшиною, порушив питання про насильницьке "обертання» козаків у підданство100. 17 (28) серпня російська установа надіслала військовій канцелярії указ, яким забороняла залучати козаків "до жадных роботызн", а та­кож стягувати "судовые наклады з оных под опасением штрафа"101. Крім того, Колегія вимагала від генеральної старшини «безобходного» розміщення на квартирах драгун, тобто знищувала старшинські привілеї, які існували раніше102.

Імператорський указ про виплату "прогонных денег Малорос­сиянам за подводы от великоросийских чинов" (про що українська адміністрація не раз порушувала перед монархом клопотання) було оприлюднено в середині серпня 1722 р. також Колегією103. Більше того, навіть питання про залучення українських коштів до імпера­торської казни російська адміністрація прагнула подати таким чи­ном, нібито це робиться з метою ліквідації існуючого в цій сфері безладдя.

Загалом же протягом першого місяця своєї діяльності в Україні Колегія надіслала до Канцелярії 34 укази, з яких 10 стосувалися су­дочинства (здебільшого притягнення до судової відповідальності козацької старшини), 11 — розміщення та утримання на українсь­кій території російських військ, 7 — організації фінансової служби та залучення українських коштів до колезької казни, 6 — різних ад­міністративних розпоряджень (організація пошти, виплати "прогонних" грошей, запровадження інституту комендантства то­що)104.

Демагогічні заяви авторів маніфесту від 16 (27) травня 1722 р. про те, що Колегія "...учинена не для чего иного, токмо для того, да­бы малоросійский народ ни от кого, как неправедными судами, так и от старшины налогами утесняем не был..."105, а також її перші кроки в Україні, що мали чітко виражений соціальний флер, спри­чинили появу серед українських суспільних низів ілюзій щодо ме­сіанських функцій російської владної структури, здатної відновити соціальну справедливість у суспільстві. Наслідком цього стала ма­сова подача до Колегії чолобитних з приводу насильств адміністра­ції і державців.

Так, уже в першому донесенні Колегії до Сенату, датованому 14 (25) серпня 1722 p., бригадир Вельямінов доповідав, що українське населення с радостию приемлет її заснування і ...многие из них приходят и подают на старшину и на протчих знатных людей в своих обидах челобитные"106. Причому висловлена президентом теза не була голослівною. Протягом серпня—вересня 1722 р. до Колегії лише з Глухівської та суміжних з нею сотень надійшло близько ЗО чолобитних, в яких порушувалися клопотання про су­довий розгляд справ щодо звинувачення старшини та державців у службових зловживаннях, загарбаннях майна і ґрунтів, насиль­ницькому поверненні козаків у підданство тощо. Звинувачення були пред'явлені представникам генеральної, полкової та сотен-ної старшини, членам їхніх сімей. Аналіз судової практики Коле­гії в наступні місяці дає можливість висловити припущення, що динаміка даного процесу зберігалась і надалі, відмінною його ознакою ставало лише розширення географії позовів.

Спочатку реакція російських чиновників була досить оператив­ною. Лише протягом першого місяця функціонування Колегія на­діслала до Генеральної канцелярії близько 10 указів про притягнен­ня до судової відповідальності старшини і державців. Переважна більшість чолобитних, зареєстрованих у Колегії протягом верес­ня—жовтня 1722 p., була оперативно розглянута. Виняток станови­ли справи, які стосувалися насильницького повернення в підданст­во, що пояснювалося відсутністю в російському законодавстві від­повідних норм і прецедентів.

Крім масового подання чолобитних, соціальні низи українсько­го суспільства вдавались і до більш рішучих способів протесту. В другій половині 1722 р. до військової канцелярії почали надходити з місць тривожні повідомлення про відмови поспільства виконува­ти повинності на користь державців. Так, Миклашевський скаржив­ся генеральній старшині, що "подданные..., уже лет сорок находя­щиеся у нас в подданстве..., тепер с подговору чьего или сами со­бою в развращение пришли и не хотят отдавать надлежащего свое­го послушенства"107. Колишній осавул генеральної артилерії Кар-пека також доносив у Глухів, що його піддані з села Пустогородни-ця "нехотящих быть в подданстве"108. Причому подібні випадки бу­ли непоодинокими. Про це свідчив універсал Генеральної військо­вої канцелярії від 7(18) серпня 1722 р., в якому, зокрема, під загро­зою "туремного вязеня" і "публичного каранія" наказувалося, щоб "...посполство, подданстве зостаючое, не показовали жадного само-волства против своих владілцов"109. Проте, ймовірно, погрози не дали бажаного результату, оскільки 13 (24) грудня цього ж року ге­неральна старшина була змушена повторно видати універсал ана­логічного змісту110.