4.36. Балканські війни

У боротьбі за остаточне звільнення від турецького гніту народів Бал-канського півострова у 1912 р. оформився Балканський союз, основу якого склав болгаро-сербський договір. Згодом було укладено болгаро-грецький союзний договір і болгаро-чорногорську угоду. Союз"(Болгарія, Сербія, Чор­ногорія і Греція) формувався при підтримці Росії, що намагалася перешко­дити Австро-Угорщині і Туреччині в їхній експансії на Балкани. Союз підтримували Англія і Франція.

У 1912—1913 рр. відбулося дві Волконські війни: перша — з жовт­ня 1912 р. до травня 1913 р., друга — з червня до серпня 1913 р. Болгарія і Сербія намагалися оволодіти частиною Македонії. Болгарія хотіла мати вихід до Егейського, а Сербія — до Адріатичного морів.

Приводом до проголошення війни стала відмова Туреччини провести реформи в європейських володіннях з надання автономії Македонії і Фракії. Союзники вимагали також призупинити мобілізацію турецької армії. У жовтні Чорногорія розпочала воєнні дії проти Туреччини, а згодом у війну вступили інші члени союзу. Чисельна перевага військ союзників, ліпша організованість, проведення воєнних дій на територіях, що були заселені спорідненими народами, визначили успіхи союзних військ. Болгарська ар­мія скувала турецькі війська, які у Фракії прикривали шлях на Стамбул. А в битві біля Люлебургаза турецькі війська були розбиті. Решткам і резерв­ним частинам вдалося закріпитися біля Стамбула.

Значних успіхів союзні війська досягли в Македонії і Албанії. Сербські війська вийшли до Адріатичного моря. У південній Македонії грецькі війська разом з болгарськими зайняли Салоніки. Грецький флот панував в Егей-ському морі та блокував вихід із проток.

Ці успіхи союзних військ занепокоїли царську Росію, Австро-Угорщи­ну і Німеччину: Росія не хотіла окупації болгарами Стамбула, бо вбачала в цьому ускладнення з вирішенням питання щодо проток Босфор і Дарда­нелли, на які вона претендувала. Австро-Угорщина виступила проти вихо­ду до Адріатичного моря Сербії (Сербію підтримувала Німеччина). До того ж турецькі війська зупинили болгар на підступах до Стамбула. За таких умов у грудні 1912 р. між союзниками і Туреччиною було досягнуто пере­мир'я. Проте в цей час у Стамбулі було здійснено переворот і до влади прийшли так звані младотурки, які домовилися про іноземні позики, взяли курс на зближення з Німеччиною. Новий уряд відмовився від умов пере­мир'я, і у лютому 1913 р. розпочався новий етап війни. Проте після ряду поразок новий уряд пішов на нове перемир'я, і за Лондонським мирним договором Туреччина втратила європейські володіння, крім Стамбула і деякої території Фракії.

Друга Балканська війна була спричинена різким загостренням відно­син у таборі союзників. Греція претендувала на території в Македонії і Фракії, а Сербія, яка не одержала виходу до Адріатики, вимагала компенсації в Македонії.

Для реалізації своїх планів Греція і Сербія підписали таємний договір (1913 р.) проти Болгарії, до якого приєдналася і Румунія, що за свій нейтра­літет у попередній війні прагнула компенсації. Підігрівала міжусобиці і Австро-Угорщина, яка розглядала Балканський союз як дітище Антанти. У червні болгарські війська атакували грецькі й сербські позиції в Маке­донії. На підтримку Сербії виступили Чорногорія, а потім свої війська на Софію направила і Румунія. Поразкою болгарських військ на грецькому і сербському напрямку скористалася Туреччина, яка, порушивши умови Лон­донського договору, захопила в Адріанополь. Болгарія капітулювала. Згідно з Бухарестським мирним договором 1913 р. між Болгарією з одного боку і Грецією, Румунією, Сербією і Чорногорією з іншого, Болгарія втрача­ла більшу частину територій в Македонії і Фракії. Крім того, за умовами договору між Туреччиною і Болгарією остання вимушена була залишити Адріанополь.

Внаслідок цих війн відносини між балканськими державами, між Австро-Угорщиною і Сербією, між Австро-Угорщиною і Росією стали надзвичайно напруженими. Румунія відійшла від Троїстого союзу і почала зближуватися з Антантою, а Болгарія перейшла на бік авст-ро-німецького блоку.