Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.4. Економічні нормативи, що регламентують діяльність омерційних банків

4.4. Економічні нормативи, що  регламентують  діяльність омерційних банків

Національний банк України встановив для комерційних банків обов'язкові економічні нормативи, що поділяються на три групи.

 

І. Економічні нормативи, що
      регламентують капітальну базу банків

Показники

Нормативне значення

Н1— мінімальна величина капіталу банку

Не менше ніж

2 млн. ЕКЮ на 01.04.98 р.

3 млн. ЕКЮ на 01.04.99 р.

Н2 — мінімальна величина статутного капіталу банку

Не менше ніж 1 млн. ЕКЮ

Н3— показник платоспроможності 

К/А*ризик

Не менше ніж 8 %

Н4— показник достатності капіталу

К/За

Не менше ніж 4 %

 

Залежно від дотримання нормативів капітальної бази, додержання порядку і строків формування резерву на покриття кредитного ризику Національний банк поділяє комерційні банки на 3 категорії капіталу і ре­комендує комерційним банкам здійснювати розподіл капіталу відповідно до встановленої їм категорії. Для тих банків, які своєчасно не сформують капітал згідно з обов'язковими нормативами. Національний банк розробив механізм нарощування капітальної бази.

За сумою сплачених статутних фондів на початок 1998 р. комерційні банки України поділяються на такі групи:

5 млн. ЕКЮ і більше        — 24 банки

3 - 5 млн. ЕКЮ                 — 27 банків

2 - 3 млн. ЕКЮ                 — 12 банків

1 - 2 млн. ЕКЮ                 — 36 банків

 

ІІ. Економічні нормативи, що регламентують ліквідну позицію    комерційних банків

Показники

Нормативне значення

Н5 — показник миттєвої ліквідності (К+Кр)/(Рп+Пр)

Не менше ніж 15 %, з 01.01.99 р.—20%

Нб — показник загальної ліквідності А/З

Не менше ніж 100 %

Н7 — показник співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку Ва/Рл

Не менше ніж 15 "/в, з 01.01.99 р.—20 %

Н8 — максимальний розмір ризику на одного по­зичальника

Не більше ніж 25 %

Н9 — норматив «великих» кредитних ризиків

Не більше 8-кратного розміру капіталу

Н10 — норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдеру

Не більше ніж 5 %

Н11 — норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, нада­них інсайдерам

Не більше ніж 40 %

Н12 — норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик Мб/К

Не більше ніж 2СР%

Н13 — норматив рефінансування Мб0+Цк/К

Не більше ніж 300 %

Н14 — норматив інвестування Кін   К+ЦП+Ва

Не більше ніж 50 % Коп.

Н15— норматив загальної відкритої валютної по­зиції банку Вп/К

Не більше ніж 40 %, з 01.07.98 р. — 30 % з 01.10.98 р. — 20 %

Н16 — норматив відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті  Він/К

Не більше ніж 20 %, з 01.07.98 р. — 15 % з 01.10.98 р. — 10 %

Н17— норматив відкритої валютної позиції в неконвертованій валюті  Вн/К

Не більше ніж 10 %,

з 01.07.98 р.—5%

Н18 — норматив відкритої валютної позиції у всіх банківських металах

Вм/К

Не більше ніж 10% ^ ^

 

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених еко­номічних нормативів здійснюють відділи нагляду обласних управлінь і Де­партамент безвиїзного нагляду Національного банку України. За порушен­ня економічних нормативів Національний банк вживає заходів впливу згідно з Інструкцією «Про порядок регулювання та аналіз діяльності ко­мерційних банків» та Положенням про застосування НБУ заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства.

 

Банківський нагляд: методи проведення та заходи впливу

Нагляд за діяльністю банків НБУ та його установи традиційно здійснюють за допомогою двох методів:

— безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;

— виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг діяльності окре­мих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядо­вими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. Безвиїзний нагляд грунтується на аналізі звітності, що подасться органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість відстежувати фінансовий стан банків.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застере­ження, що дозволяє наглядовим органам приймати рішення про застосу­вання до банків коригуючих заходів до загострення ситуації або до прове­дення інспекційної перевірки на місці.

Інспекційні перевірки банків на місцях повинні проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, на які наражається той чи інший банк, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дозволяє органам банківського нагляду відстежувати такі аспекти діяльності банків:

- достовірність звітності;

- дотримання законів і нормативних актів;

- надійність управління банком;

- стійкість фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.

Економічний аналіз діяльності банків дозволяє наглядовим органам визначити в процесі нагляду узагальнюючу (рейтингову) оцінку фінансо­вого стану комерційного банку. При визначенні необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої всі банки можна розглядати під єдиним кутом зору. Такою системою є загальновідома система САМЕЬ. Рейгингову оцінку визначають департаменти безвиїзного нагляду (попе­редній рейтинг) та інспектування Національного банку України, а також відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Департамент безвиїзного нагляду на основі аналізу звітності ко­мерційного банку формує «попередній» рейтинг. Якщо ця оцінка становить «3», «4» і «5» і при цьому банк не знаходиться в режимі фінансового оздо­ровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк знаходиться в одному із наведених режимів, нагляд за його діяльністю буде здійснювати департамент з питань роботи з проблемними банками та відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Система рейтингу банків включає визначення таких показників: - достатність капіталу;

- якість активів;

- якість управління;

- дохідність;

- ліквідність. Сукупний рейтинг банку визначається таким чином:

- за кожним із наведених показників нараховуються бали від 1 (сильний) — до 5 (незадовільний);

- бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення сукупної рейтингової оцінки.

Сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан банку: «сильний», «задовільний», «посередній», «граничний», «незадовільний». Національний банк України на основі аналізу діяльності банку, враховуючи його рейтинг, визначає, в якому режимі працюватиме банк:

- у звичайному режимі згідно з отриманою ліцензією;

- у режимі фінансового оздоровлення;

- в особливому режимі фінансового оздоровлення;

- в режимі призупинення діяльності, коли вирішується питання про його реорганізацію або ліквідацію.

До комерційних банків, які порушують банківське законодавство, Національний банк вживає заходів впливу. Вибір таких заходів впливу проводиться з урахуванням:

- характеру допущених комерційним банком порушень;

- причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

- загального фінансового стану комерційного банку;

- значущості комерційного банку на ринку послуг. Заходи впливу до комерційних банків:

1) непримусові — лист із зобов'язанням; письмове попередження;

2) примусові — підвищення норми обов'язкових резервів; відкли­кання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських операцій; усу­нення керівництва комерційного банку від управління; призначення тимча­сової адміністрації для управління банком; стягнення за рішенням суду штрафу в розмірі неправомірно отриманого доходу; ліквідація банку;

3) переведення комерційного банку в режим фінансового оздоров­лення представляє систему непримусових та примусових заходів, спрямо­ваних на усунення порушень у діяльності банку, які призвели його до збит­кової діяльності або скрутного фінансового стану.

Підставою для переведення комерційного банку у режим фінан­сового оздоровлення є віднесення банку до категорії проблемних, відсутність необхідного рівня капіталу, порушення банківського законодав­ства. Переведення здійснюється відповідно до постанови Правління Національного банку України.

Комерційний банк розробляє програму фінансового оздоровлення і надає п регіональному управлінню НБУ, яке, у свою чергу, проводить її ек­спертизу і разом із своїми висновками подає відповідному департаменту системи банківського нагляду України. Зміст програми фінансового оздоровлення:

- аналіз причин, які спричинили погіршення фінансового стану та збиткову діяльність комерційного банку;

- конкретні заходи фінансового оздоровлення із зазначенням термі­нів їх виконання та розрахунок економічного ефекту від їх упровадження;

- прогнозні показники діяльності банку після вживання заходів фінансового оздоровлення;

- кошторис витрат щоквартально в цілому по банку та з розподілом по філіях.

У разі поліпшення фінансового стану банк переводиться у загальний режим роботи згідно з постановою Правління Національного банку. В разі погіршення ситуації в банку під час дії режиму фінансового оздоровлення (максимальний термін 12 місяців) Правління НБУ може прийняти рішення про переведення банку на особливий режим контролю за його діяльністю з боку відповідальних виконавців регіонального управління НБУ.

Банку, що працює в режимі фінансового оздоровлення, заборо­няється займатися окремими банківськими операціями (наприклад, залу­ченням вкладів фізичних осіб), в той самий час для підтримки такого банку НБУ може надати стабілізаційну позику.

Якщо протягом встановленого строку фінансовий стан банку не поліпшиться. Правління Національного банку приймає рішення про відміну режиму фінансового оздоровлення та про призупинення діяльності банку.

 

 Створення системи гарантування депозитів

В останні роки в Україні розробляється проект закону «Про гаранту­вання вкладів фізичних осіб». Цілі створення системи гарантування (стра­хування) депозитів:

-      захист економічних інтересів вкладників банків;

-      підтримка стабільності банківської системи;

-      стимулювання заощаджень, необхідних для інвестицій у реальний сектор економіки.

У світовій практиці діють дві системи гарантування депозитів:

- американська система (державна система, використовує різні засо­би вирішення проблемних ситуацій у банківській сфері, виконує наглядові функції, фінансове підтримується державою, більшість банків країни є учасниками цієї системи);

- німецька система (недержавна система, характерна обмеженістю або відсутністю формування страхового фонду, діє за принципом доб­ровільної участі банків у системі).

У країнах Європейської співдружності реалізується програма запро­вадження уніфікованих засобів гарантування депозитів. Директивою ЄС від 30 травня 1994 р. «Про програму гарантування депозитів» передбачені такі положення:

- кожна країна, яка є членом ЄС, повинна мати одну або декілька програм гарантування депозитів;

- участь у програмі гарантування депозитів є обов'язковою для всіх кредитних інститутів;

- кредитні інститути, які не є членами програми гарантування депо­зитів, не мають права приймати депозити;

- мінімальний рівень покриття встановлений у розмірі 20 000 ЕКЮ на одного вкладника;

- програма гарантування депозитів вступає в дію, коли депозити стають недоступними.

В Україні банки до прийняття закону про страхування (гаранту­вання) депозитів зобов'язані по депозитах фізичних осіб (у розмірі 15 %) створювати обов'язкові резерви шляхом придбання облігацій внутрішньої державної позики з подальшим їх блокуванням у Депозитарії НБУ.