Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.6. Характеристика сучасних паперово-грошових систем. Методи визначення і регулювання валютних курсів

4.6 Характеристика сучасних паперово-грошових систем. Методи визначення і регулювання валютних курсів

Паперово-грошова система - це така грошова система, у якій обертаються паперові гроші і білонні монети, а золото як міряло офіційної вартості валют виключено із системи і жодна валюта не розмінюється на нього за твердим курсом.

Характерні риси сучасних паперово-грошових систем промислово розвитих країн:

1. Скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото.

2. Перевага в грошовому обігу безготівкового обороту.

3. Випуск  грошей  в  обертання  не  тільки  в  порядку банківського кредитування господарства, але і значною мірою — для покриття витрат держави, і, як наслідок, - інфляційність обертання.

4. Посилення державного регулювання грошового обігу.

5. Поява нового елемента системи грошового обігу колективних валют чи
міжнародних кредитних грошей.

6. Відсутність об'єктивної основи для визначення валютних курсів. Епоха фіксованих валютних курсів, що діють у період золотого стандарту (кінець 19 століття — до 1970-х років), пройшла, і зараз обмін валют провадиться за вільно плаваючими валютними курсами, що представляють собою чисто ринковий обмінний курс.

У даний час використовуються два основних методи визначення валютних курсів:

за споживчим кошиком, що включає не менш 300 найменувань товарів і послуг у двох країнах, суми цін яких прирівнюються,

у ході торгів на валютній чи фондовій біржі, що відбуваються зааукціонною системою.

Основні способи державного регулювання валютних курсів

Для регулювання гнучких валютних курсів уряд використовує п'ять основних способів:

1. Валютна інтервенція, тобто скупка чи продаж валюти центральним банком на ринку з метою впливу на її курс. Для викиду на ринок додаткової валюти   використовуються   державні   валютні   резерви   -   так   називаний
стабілізаційний фонд, виторг від продажу золота і позики в МВФ.

2. Установлення «валютного коридору», тобто меж коливання курсу, по досягненні яких валютні торги припиняються.

3. Валютний контроль, що укладається в державному перерозподілі валютних потоків. Зокрема, держава зобов'язує фірми-експортери продавати йому всю чи частину свого інвалютного виторгу, розподіляючи потім отриману валюту між фірмами-імпортерами і збиваючи тим самим їхній валютний попит.

4. Валютні обмеження на вивіз іноземної чи національної валюти готівкою понад визначену кількість.

5. Контроль над зовнішньою торгівлею дозволяє впливати, хоча і побічно на валютний попит та пропозицію. Так, при недостачі доларів і зросту попиту на них на ринку ФРН німецька влада може стримувати товарний імпорт із США й одночасно заохочувати свій експорт в Америку. У результаті попит на долари упаде (для оплати імпорту, що скоротився, буде потрібно менше американської валюти), а доларова пропозиція збільшиться (зрослі експортні постачання в США забезпечать приплив доларів на німецький валютний ринок).

У даний час усе більш помітну роль у регулюванні валютних курсів грають міжнародні економічні організації, зокрема, Міжнародний валютний фонд. Вони використовують чотири основних способи впливу на курси валют і, відповідно, зменшення валютних ризиків:

1. Установлення   припустимих   меж   відхилень   валютних   курсів міжнародними організаціями (зараз це 2,25%) і здійснення інтервенцій у його підтримку.

2. Створення колективних валют для обмеження ризиків, зв'язаних з коливаннями валютних курсів.

3. Розробка основних принципів валютної політики.

4. Визначення вимог до режиму конвертованості національної валюти.
Конвертованість валюти може бути:


-  повною, за якою усі вітчизняні й іноземні юридичні і фізичні особи безперешкодно здійснюють поточні й інвестиційні валютні операції (таких валют мало, це валюти економічно розвинутих країн, використовувані для

створення валютних резервів);

- частковою,   за   якою   зберігаються   валютні   обмеження   за визначеними валютними операціями (наприклад, обмін національної валюти не на всі, а лише на частину іноземних валют, регулювання обсягів вивозу за рубіж золота, грошових знаків і цінних паперів, грошових переказів і платежів за кордон і т.д.);

- внутрішньою, за якою правом обмінних операцій національної валюти на іноземну користаються лише фізичні і юридичні особи даної країни);

- зовнішньою, за якою  повна свобода валютних операцій для здійснення розрахунків з іншими країнами дозволена лише іноземним фізичним і юридичним особам.

Характерним атрибутом сучасних валютних розрахунків є міжнародні валюти.

Колективна валюта - це штучно створена інтернаціональна валюта, використовувана для розрахунків серед визначеного кола держав і організацій. Так, для членів МВФ із 1970р. діє така валютна одиниця, як СДР.

СДР (абревіатура англійської назви, в перекладі, спеціальні права запозичення в Міжнародному Валютному Фонді) - особлива форма нематеріальних грошей, що спираються на колективний кредит урядів країн — членів МВФ. На відміну від національних валют, колективні валюти не випускаються у виді грошових купюр чи монет, а існують у формі записів на бухгалтерських рахунках. Переваги колективної валюти в тому, що:

- розрахунки в одиницях СДР проводяться остаточно, це — не кредит, котрий потім треба буде погашати;

- резерви в СДР, на відміну від доларових резервів, не являють собою борги, виходить, їхня доля не залежить від положення боржника;

- підвищується здатність країни оплачувати міжнародні зобов'язання.

СДР використовується тільки в міжурядових перерахуваннях. У Європі колективною валютою є ЕКЮ - абревіатура англійської назви Еurоріаn Currency Unit (ECU) — європейська рахункова одиниця.

ЕКЮ - це «кошик» валют країн ЄЕС. Частка кожної валюти в «кошику» визначається, виходячи з її питомої ваги у взаємній торгівлі, у взаємному кредитуванні й у сукупному національному доході. Ця частка переглядається не рідше одного разу в п'ять років.

Відмінності ЕКЮ від СДР полягають у тому, що:

- кожна країна вносить у забезпечення ЕКЮ 20% її доларових ізолотих резервів;

- ЕКЮ активно використовується в недержавному обертанні.

За планами Європейського економічного співтовариства в 1999р. візьме старт новий валютний союз країн «Загального ринку» із загальноєвропейською валютною одиницею ЄВРО. Завершення переходу на грошову одиницю «ЄВРО» планується до липня 2002 року. На відміну від ЕКЮ, що оберталися поряд з грошовими одиницями країн «Загального ринку». Замість безлічі національних валют з'явиться єдина грошова одиниця - ЄВРО. «Пропускними» критеріями для членства у валютному союзі є:

- Низькі темпи інфляції.

- Стабільні курси валют.

Прийнятна державна заборгованість, тобто щоб дефіцит бюджету не перевищував 3%, а загальний борг складав максимально 60% від сукупної економічної продуктивності країни (валовий внутрішній продукт).

Порівняно низькі процентні ставки (приблизно 9%). Настільки жорсткі «пропускні» критерії не дозволять усім країнам ЄС відразу ввійти у Валютний союз. Проте, просування до євро вже почалося.

Євро одержує статус офіційної грошової одиниці країн-учасниць (тобто втілить в собі усі функції грошей, тоді як колишнє ЕКЮ було лише умовною розрахунковою одиницею, котра відображала масштаб цін) замість їхніх національних валют. Перерахування в євро сум у національних валютах буде здійснюватися з точністю до шести знаків після коми. Паритет перерахування ЕКЮ в євро встановлений у пропорції 1:1.

Банкноти євро будуть мати номінал в 5, 10, 20, 50, 100, 200 одиниць, монети - 1 і 2 одиниці євро і 1, 2, 5, 20 50 сантимів.

Установлено жорсткі санкції за порушення «пропускних» критеріїв валютного союзу. Він укладається в перерахуванні штрафів у Комісію ЄС.