Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.6. Рівень продовольчого забезпечення населення

4.6. Рівень продовольчого забезпечення населення

Продовольча безпека на всіх етапах розвитку суспільства була і залишається однією з найважливіших проблем розвитку цивілізованого суспільства. Це проблема національного життєзабезпечення всіх верств населення держави. Без нормального і стабільного розвитку продовольчого комплексу і повного забезпечення всіма продуктами споживання ніяке суспільство існувати не може. Це аксіома, що повинна визначати внутрішню і зовнішню політику держави, її економічну, фінансову, соціальну і науково -технічну стратегію. Фундаментальною основою розв'язання національної продовольчої безпеки та продовольчої незалежності нашої держави має бути стабільний розвиток агропромислового комплексу і постійне нарощування виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів. Проте необхідно відзначити, що за роки соціально - економічних перетворень і здійснюваної ринкової трансформації виробництво сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів з кожним роком зменшується, а продовольче забезпечення населення знизилося до критично небезпечної межі. Якщо у всьому світі відбувається постійне нарощування виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, то в Україні -зменшення.

Зменшення виробництва сільськогосподарської продукції, порушення економічних, технологічних зв'язків між промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, деформація сировинних зон підприємств харчової і переробної промисловості, дезінтеграція і призупинення процесів вертикальної та горизонтальної інтеграції призвели до значного скорочення виробництва продуктів харчування. Багато промислових підприємств недовантажені, їх потужності використовуються тільки на 30 - 50%. Найскладніше становище виявилося в таких галузях харчової промисловості як цукрова, м'ясна, молочна, олійно-жирова, плодо­консервна та інших. Однак не лише зменшення виробництва продуктів харчування характерне для харчової промисловості. Значно погіршуються її якість та поживна цінність. Нижчою стала жирність молока і молочних продуктів, погіршилась якість м'ясних виробів, значно зменшився їх асортимент.

Найгірше те, що зменшилося виробництво продукції для дитячого харчування, дієтичної та екологічної продукції для населення, яке проживає в радіаційно і промислово забруднених зонах, а також для людей, які перебувають на лікуванні в лікарнях, санаторіях і на курортах. Про спад виробництва найважливіших продуктів харчування бачимо з даних таблиці 44. Отож в Україні постійно скорочується виробництво всіх видів продовольчої продукції. Натомість зростає експансія зарубіжних товаровиробників на внутрішній продовольчий ринок. Залежані, неякісні і дешеві продукти, які завозяться із зарубіжних країн, витісняють вітчизняних товаровиробників.

Обґрунтування обсягів сільськогосподарської продукції для певного забезпечення населення всіма необхідними продуктами харчування та прогнозних показників розвитку агропромислового комплексу і розміщення його галузей Інститутом аграрної економіки НАН України здійснено варіантні розрахунки можливого збільшення виробництва продуктів харчування, їх раціональної і критичної межі. За його даними, орієнтовані обсяги виробництва зерна як найважливішого стратегічного продукту для задоволення мінімальних внутрішніх потреб за кризового стану економіки повинні становити на менше 32 млн. т. Фактично ж виробництво зерна за 1998 р. становило 26,5 , за 1999 р. - 24,6, за 2000 р. - 24,5 млн. т, тобто фактичне виробництво зерна було нижчим від критичної межі. Фактично зерна вистачало тільки для забезпечення населення хлібом і хлібопродуктами, а вже для забезпечення тваринництва концентрованими кормами зерна не вистачало. Для нормального функціонування продовольчого комплексу і споживчого ринку в Україні необхідно виробляти 43,5 млн. т зерна. Отже, головним для продовольчого комплексу України має бути стабільне нарощування виробництва зерна. Однак в перспективі виробництво зерна можна довести до 55 млн. т, що дозволить забезпечити приріст населення, повністю забезпечити його потреби в хлібі та хлібопродуктах і створити необхідні запаси фуражного зерна для повного забезпечення ними тваринництва.

В Україні намітилась чітка тенденція виробництва цукру, а, відповідно і його споживання. Однак обсяг його виробництва далеко нижчий і наближається до критичного. Для того, аби в достатній мірі забезпечити внутрішні потреби країни в цукрі, треба хоча б виробляти 2210,2 тис. т, фактично у 2000 р. його вироблено 1801,0. тис. т. тобто на 409 тис. т. менше, критична межа - 1560 тис. т. Для того, щоб забезпечити повністю внутрішні потреби в цукрі і збільшити його експорт, необхідно щорічно вирощувати 50 млн. т цукрових буряків. Що ж стосується такого цінного продукту як олія, то її виробництво вище від раціональної і критичної межі. Однак, враховуючи тенденцію постійного скорочення її виробництва, необхідно вжити всіх заходів, щоб не допустити її зменшення. З 1990 р. по 1999 р. виробництво олії зменшилося з 1003,8 до 505,2 тис. т, у 2000 році - до 972 тис. т. У той час темп виробництва насіння соняшнику зменшився з 2570 до 3457,4 тис. т. Це пояснюється тим, що значна кількість насіння соняшнику йде на експорт у той час, коли власні олійниці простоюють.

Дуже цінними і поживними продуктами харчування є плоди і ягоди. Протягом останнього часу намітилась чітка тенденція скорочення їх виробництва, а, відповідної, їх споживання. Але їх раціональна і критична мета далеко вища, ніж їх виробництво. Потреби населення у плодах і ягодах задовольняються менше ніж на третину. Тому проблемам розвитку садівництва і ягідництва необхідно приділяти особливо важливого значення. Їх щорічне виробництво необхідно довести до 6,0 - 7,0 млн. т. Тільки при цьому обсязі їх виробництва можна повністю забезпечити ними населення України.

Основним продуктом харчування в Україні є картопля. Рівень її виробництва нижчий від її раціональної і критичної межі. Тільки в одному 2000 р. він був вищим від показників. Тому для нормального продовольчого забезпечення населення картоплею, а тваринництва кормами, її виробництво в Україні необхідно довести до 25 - 28 млн. тонн.

Важливе місце в продовольчому раціоні займає городина. Від її споживання в організм людини надходить найбільше вітамінів і найбільше потрібних мікроелементів. Однак виробництво городини в Україні з кожним роком зменшується, вона далеко не забезпечує потреб населення. Вирощування овочів менше від раціональної і критичної межі. Тому їх виробництво необхідно постійно нарощувати. З метою цілорічного забезпечення населення городиною необхідно збільшити площі під нею і розширити парниково - тепличне господарство, площі діючих тепличних господарства. У перспективі виробництво городини необхідно довести як мінімум до 8 - 10 млн. тонн.

За індикативною інтеграційною оцінкою можливостей виробництва продукції рослинництва за умови повної ресурсної забезпеченості сільськогосподарських підприємств і господарств Україна в найближчі роки має реальні можливості у 1,5 - 2,0 рази збільшити виробництво усіх видів продукції і повністю забезпечити населення хлібом і хлібопродуктами, картоплею, городиною, плодами, ягодами і виноградом, створити великі запаси продовольства на випадок стихійного лиха і непередбачених ситуацій.

Продовольчий комплекс повинен базуватися на інтенсивному розвитку тваринництва. Молоко, м'ясо, яйця, риба і продукти їх переробки - дуже цінні і висококалорійні продукти харчування населення. Тому проблемам прискорного розвитку тваринництва необхідно надати особливо важливого значення. Найбільш цінним продуктом є молоко. Його виробництво з кожним роком зменшується і є постійно нижчим від раціональної і критичної межі. Тому населення змушене споживати молока і молокопродуктів значно нижче науково обґрунтованих норм. Так, у 2000 р. виробництво молока становило 1265,7 тис. т, раціональна межа становила 24185,6, а критична - 22530,6 тис т. Отже, проблемам розвитку молочного скотарства і збільшення виробництва молока необхідно надати особливо важливого значення.

Найбільш калорійним продуктом харчування є м'ясо яловичини, свинини і птиці. Впродовж останнього періоду виробництво м'яса в Україні постійно знижується, а його виробництво на 2387,0 тис. т нижче від раціональної і на 1637,7 тис. т нижче від критичної межі. Отже населення країни не доїдає його дуже великої кількості. М'ясний голод компенсується через інші, менш цінні продукти харчування.

Проте і вони не можуть компенсувати повною мірою нестачу м'яса. Тому проблемам розвитку м'ясного скотарства, свинарства, вівчарства необхідно приділити особливу увагу. Виробництво м'яса повинно здійснюватись насамперед за рахунок свинарства як найбільш скороспілої галузі тваринництва. Розвиток усіх його галузей повинен відбуватися на основі індустріалізації, інтенсифікації і спеціалізації ското- і свино­відгодівельних господарств, великих птахофабрик бройлерного і м'ясного напрямку спеціалізації.

Таблиця 44

В раціоні харчування населення важливе місце займають курячі яйця. В минулому в Україні птахівництво було дуже розвиненим і воно виробляло

Фактичне виробництво сільськогосподарської продукції, її реалізація і критична маса, тис. т достатню кількість яєць для повного забезпечення населення. Протягом останніх років припинили своє існування багато птахофабрик, а ті, що залишилися, скоротили виробництво яєць і м'яса. Якщо у 1990р. в Україні було вироблено 15187,2 млн. шт. яєць, то в 2000р. тільки 8808,5 млн. шт. раціональна межа їх виробництва складає 15535,6, а критична - 13190,5 млрд. штук. Отже, населення нашої країни не доїдає велику кількість яєць. Збільшення їх виробництва може бути досягнуте на основі розвитку птахівництва і збільшенню їх поголів'я в особистих господарствах населення та сільськогосподарських підприємствах суспільного сектора. Однак в минулому виправдовували себе великі птахофабрики як яєчного так і бройлерного напрямків спеціалізації. Тому реконструкцію діючих і спорудження нових птахофабрик необхідно ув'язати з загальними програмами розвитку агропромислового комплексу.

Продовольча проблема в Україні може бути розв'язуватись не тільки за рахунок збільшення їх власного виробництва але й за рахунок імпорту. У зв'язку із зменшенням власного виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів Україна стала імпортувати зерно, борошно, цукор, городину, овочі і фрукти, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти та інші види продовольчої продукції. Цілий ряд товарів, які раніше були недоступними для українського споживача, появилися на внутрішньому продовольчому ринку. Це оливкова олія, ананаси, банани, лимони, апельсини та інші види продукції. Однак їх імпорт далеко не компенсує тих великих витрат продовольства, яких зазнала Україна протягом останніх років. Крім того, імпорт, яким би він великим і масштабним не був, не може задовольнили потреби України у продовольстві. Тому вона повинна розвивати власний продовольчий комплекс з тим, щоб збільшити власний продовольчий фонд до розмірів, які б могли повністю забезпечити країни у власних продуктах харчування. Поки що має місце зворотна тенденція.

Зменшення виробництва усіх видів продукції землеробства і тваринництва   та   продуктів   їх   переробки   призвели   до   скорочення продовольчих ресурсів і їх запасів. Фонди споживання продуктів харчування з кожним роком скорочуються. (Табл. 45).

Таблиця 45 Фонди споживання основних продуктів харчування, тис. т

З 1990 р. по 2000 р. фонди споживання м'яса зменшилися на 1930 тис. т, молока - на 9575 тис. т, яєць на 7995,8 тис. шт., хліба і хлібопрожуктів - на 1173,3 тис. т, картоплі - на 179,0 тис. т, городини - на 367 тис. т, плодів і ягід - на 1020,5 тис. т, риби і рибопродуктів - на 485 тис. т, цукру - на 786,8 тис. т і олії - на 129,2 тис. т. Зменшення фондів споживання дуже загострило продовольчу проблему в Україні. На зменшення виробництва продовольчих товарів моментально зреагували ринок і ринкові ціни. В умовах зменшення виробництва продовольчих товарів ринкова ціна стає далеко вищою від їх вартості: чим менше їх надходить на ринок, тим вища їх ціна. В Україні ріст цін коригується із зменшенням продовольчих товарів і зростанням їх дефіциту. Отже, суттєві корективи в цінову ситуацію на продовольчому ринку може внести і їх експорт із зарубіжних країн.

В Україні ціни на всі види продовольчих товарів постійно зростають, внаслідок чого вони стають недоступними для все більшої кількості населення. Про динаміку цін на основні види продовольчих товарів у торговельній мережі (крім міських продовольчих ринків) можна довідатись з таблиці 46. Наведені в ній дані свідчать, що тільки протягом останніх п'яти років ціни на окремі види продовольчої продукції зросли у 3 - 5 разів, у той же час, середньомісячна зарплата працівників у галузі економіки зросла з 78 до 230 грн. або у 3 рази, а в сільському господарстві - тільки на 20%, а в деяких галузях - всього на 10 - 15%. На сьогоднішній день витрати на харчування становлять 74,4% від усіх доходів населення. Отже, для того, щоб якось вижити в умовах продовольчої кризи, населення змушене витрачати майже всі свої доходи на придбання продуктів харчування.

Таблиця 46

Середні ціни на продовольчі товари у торговельній мережі (крім міських продовольчих ринків) у грудні відповідного року, гривень за кілограм або літр

Зменшення виробництва сільськогосподарської продукції, скорочення виробництва продовольчих товарів, значне підвищення цін на них зумовило погіршення  харчування  населення.   Дані   таблиці   46-ї  показують,   що споживання може бути, в усіх видів продукції з кожним роком зменшується і все більше не відповідає науково обгрунтованим нормам.

Таблиця 47

Споживання основних видів продуктів харчуванням населення України (на одного жителя, кілограм нарік)

Нижче науково обґрунтованих норм споживає населення всі види продуктів харчування, за винятком хліба і хлібопродуктів, а також картоплі. Калорійність раціону набагато нижча від фізіологічних потреб людини, що унеможливлює її повноцінне харчування.

У зв'язку з цим в Україні склалася катастрофічно демографічна ситуація. Внаслідок недоїдання, систематичного погіршення здоров'я населення його зростає захворюваність і смертність. Якщо у 1990 р. кількість народжених становила 657,2, то в 2000 р. - тільки 385,1 тис., у тому числі у сільській місцевості - відповідно 214,3 і 147,1 тис. осіб. Кількість померлих зросла з 629,6 до 758 тис. осіб, у тому числі в сільській місцевості з 272,5 до 301 тис. осіб. Природний приріст населення в 1990 р. становив 27,6 тис. осіб, у 2000 р. його зменшення становило 373 тис. осіб. У сільській місцевості зменшення чисельності населення в 1990 р. становило 58,2 тис. осіб, в 2000 р. -153 тис. осіб. Таким чином, внаслідок продовольчої нестачі, погіршення життєвого рівня населення його кількість рік у рік зменшується. Так, з 1999 р. по 2000 р. загальна чисельність населення зменшилася з 51,7 до 49,3 млн. осіб або на 1,3 млн. осіб2. Отже, проблема продовольчої безпеки населення, підвищення його життєвого рівня набирає першорядного значення.

Продовольча безпека повинна розвиватися як основна складова політичного курсу нашої держави, як складова механізму формування і реалізації аграрної політики в Україні на новому етапі побудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Розв'язання цієї комплексної проблеми -одна з передумов гарантування продовольчої незалежної України, підвищення життєвого рівня народу, його добробуту і постійного зростання його чисельності.

Основними напрямками розвитку агропромислового комплексу, стабільного нарощування його продукції має бути структурна перебудова всього агропромислового комплексу, удосконалення його функціонально-комплексної і територіальної структур; розвиток інтеграції, горизонтальної і вертикальної кооперації, комплексування і комбінування виробництва і формування нових інтеграційних структур; організаційно - економічне зміцнення усіх сільськогосподарських підприємств і господарств, поглиблення їх спеціалізації на виробництві тих видів продукції, для яких вони мають найкращі природні і економічні умови і які обходяться їм найдешевше; максимальне задіяння усіх механізмів стимулювання розвитку аграрного виробництва, удосконалення фінансово-кредитної, цінової, податкової, рентної, страхової і митної політики.

Вирішальне значення для стабільного нарощування виробництва в Україні і створення продовольчого достатку матиме підвищення продуктивності і використання аграрно-ресурсного потенціалу. Насамперед, необхідно реконструювати усі морально і фізично застарілі гідротехнічні споруди і меліоративні системи. Величезні капіталовкладення у розвиток меліорації повертаються тепер великими збитками, оскільки в результаті виходу із ладу  осушувальних і зрошувальних систем відбувається їх підтоплення, засолення і вторинне заболочення та наступний вихід із обробітку. А між тим при умові оновлення і реконструкції всіх осушувальних і зрошувальних систем меліоративного поліпшення земель можна значно підвищити їх продуктивність і економічну ефективність використання. На основі регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів, їх удобрення, впровадження науковообгрунтованих систем землеробства можна створити зони і райони стабільного і гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції.

Важливою постає проблема хімічної меліорації земель. У зв'язку із зменшенням випуску хімічних меліорантів (вапна і гіпсу) хімічна меліорація земель майже припинилася. З 1990 по 2000 p. площа вапнування кислих і гіпсування засолених земель скоротилася у 50 разів. В Україні площі орних земель, які вимагають хімічної меліорації складають понад 10 млн. га, для підвищення родючості яких необхідно щорічно вапнувати 1,9 млн. га кислих і гіпсувати 0,3 млн. га засолених і сланцюватих земель. Отже, для забезпечення розвитку хімічної меліорації необхідно створити в системі АПК власну індустрію виробництва хімічних меліорантів на основі видобутку і переробки місцевих запасів вапняку і гіпсу, розв'язати проблему фінансування хімічної меліорації.

Підвищення продуктивності, економічної ефективності використання сільськогосподарських угідь неможливе без удобрення ґрунтів. У 2000 р. у порівнянні з 1990 р. внесення у грунт мінеральних добрив у перерахунку на 100% діючої речовини на 1 га посівної площі зменшилося із 141 до 13 кг, у тому числі азотних - з 59 до 10 кг, калійних - з 39 до 1 кг, фосфорних - з 43,0 до 2,0 кг. При такій кількості внесення добрив складається від'ємний баланс поживних речовин у грунті, вступає в силу закон спадної родючості грунту. Потрібно впроваджувати енергозберігаючі технології з метою зменшення затрат на виробництво готової продукції і зниження цін на неї; створити сприятливу систему кредитування сільського господарства, що дозволить більш ефективно використовувати хімізацію для підвищення родючості грунтів; створити високоефективну службу агрохімічного обслуговування господарств. Проблему підвищення родючості грунтів і стабільного нарощування виробництва сільськогосподарської продукції необхідно розв'язувати на основі збільшення виробництва і внесення у грунт органічних добрив. Слід, однак, відзначити, що кількість внесених органічних добрив на гектар посівної площі сільськогосподарських культур зменшилася з 86 т у 1990 р. до 1,3 ту 2000 р. Постійно скорочується питома вага удобрених площ сільськогосподарських культур. Так, з 1990 р. по 2000 р. питома вага удобрених площ мінеральними добривами зменшилася з 83 до 22%, а органічними - з 18 до 3%3 . Ось чому нагромадженню органічних добрив необхідно приділяти постійну увагу. В кожному господарстві, великому чи малому, повинна бути створена своєрідна фабрика органіки, налагоджене комплексування, побудовано гноєсховища і сечозбірники з тим, щоб довести виробництво органіки не менш як до 400-450 млн. і вносити їх на кожний гектар посівної площі в Поліссі як мінімум до 20-25 т., в Лісостепу -15-20 т і в Степу - 10-15 т.

В умовах великого дефіциту органічних і мінеральних добрив на перший план повинна виступати біологічна меліорація земель. Максимальне насичення сівозмін зернобобовими культурами і багаторічними травами, які нагромаджують у грунті велику кількість азоту, а їх поживні залишки і коріння поліпшують структуру грунту, повинно стати основою нового напряму землеробства - біологічного. На основі його розвитку можна розв'язувати найбільші проблеми, що стосуються підвищення родючості грунтів і стабільного нарощування сільськогосподарської продукції, збільшення виробництва коренеплодів для тваринництва і поліпшення за їх рахунок поживної цінності. Загальний дефіцит білка в Україні коливається у межах 2-2,5 млн. т і білкова проблема може бути розв'язана тільки за рахунок збільшення і підвищення врожайності зернобобових культур і багаторічних трав.

В Україні 2,4 млн. га сіножатей і 5,5 млн. га пасовищ, продуктивність яких дуже низька. В середньому вихід зеленої маси тут не перевищує 100-120 ц/га, а сухого сіна - 10-15 ц з гектара. При корінному поліпшенні лук і створенні багаторічних пасовищ вихід зеленої маси можна довести до 250-350 ц/га, а сухого сіна - до 80-100 га, а на зрошувальних і осушувальних луках і пасовищах - ще більше. Отже, розробка і впровадження науково обгрунтованої системи луківництва набирає особливо важливого значення.

Переорієнтація на біологічне землеробство, здійснення "зеленої революції" дозволить значно підвищити продуктивність сільськогосподарських угідь, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції.

Досить важливою і складною проблемою є розвиток тваринництва. У 2000 р. поголів'я великої рогатої худоби в Україні становило 9,4 млн. гол., у тому числі корів - 5 млн. гол., свиней - 7,6, овець і кіз - 1,8 млн. гол., тобто набагато нижче від рівня 1940 р. При цьому слід відзначити, що ще в 1995 р. Україна за розвитком тваринництва займала одне з перших місць у світі. Загальна кількість великої рогатої худоби тут становила 26,7, у тому числі корів - 8,9, свиней - 20,0, овець і кіз - 9,2 млн. гол. Отже, проблемам відновлення поголів'я продуктивної худоби, поліпшення їх породного складу і племінних якостей, підвищення продуктивності слід надати першочергового значення. Однак, подальший розвиток тваринництва неможливий без інтенсифікації кормовиробництва. Тому створенню умов для розвитку промислового кормовиробництва, відновленню роботи підприємств комбікормової і мікробіологічної промисловості, інтенсифікації польового і лукопасовищного кормовиробництва треба приділити більшу увагу.

В умовах переходу до ринкової економіки державне регулювання агропромислового   комплексу,   максимальне   задіяння   усіх   механізмів

3 Держкомстат України. Сільське господарство України: Статистичний збірник за 2000р.-К., 2001.-С. 63.

стимулювання      стабільного      нарощування      усіх      видів сільськогосподарської продукції, формування зон і районів її товарного виробництва,

поглиблення економічних, технологічних та організаційних зв'язків між ними, поглиблення інтеграційних процесів сприятиме прискореному розвитку агропромислового комплексу і підвищення економічної ефективності його функціонівання.

Отже в продовж останнього десятиріччя (1990 - 2000р.) ми маємо досить великий спад виробництва продовольчих товарів, який став загрозливим для продовольчої безпеки населення. Тому проблема розвитку харчової промисловості продовольчого забезпечення населення необхідно надати особливо важливого значення. Головним у розвитку продовольчого комплексу має бути індустріалізація, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, стабільне нарощування виробництва продукції землеробства і тваринництва, узгодження виробничих потужностей промислових підприємств харчової промисловості з сировинними ресурсами сільського господарства, удосконалення економічних, технологічних, організаційних зв'язків між промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, розвиток агропромислової кооперації, вертикальної і горизонтальної кооперації, комплексування і комбінування виробництва, організації різних агропромислових фондів.