Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.7. Світові фінансові кризи та інфляційні процеси

Кризи новітньої світової фінансової системи. Проблеми реформування МВФ та СБ
Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці '1995 р. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї еко­номіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський кон­тинент.
Президент Клінтон спочатку звернувся по допомогу до конг­ресу. Проте для ухвали ним рішення потрібен був час. З огляду на надзвичайну небезпеку зволікання Клінтон прийняв рішення на власний розсуд у межах своїх повноважень. Для подолання кризи 20 млрд дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд — із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій і нерухомості значно збільшують цю суму.
Під час розгортання фінансової кризи в Японії у світі перева­жала думка, що вона матиме найвагоміші негативні наслідки тільки у країнах Південно-Східної Азії і дуже незначною мірою відіб'ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, пере­хідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.
Проте, як констатує директор федеральної резервної системи США А. Грінспен, «ми ще недостатньо обізнані з комплексною динамікою нашої високотехнологічної фінансової системи з огля­ду на її безперервний розвиток». Уже влітку—восени 1998 р. дедалі частіше стало чути авторитетні думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ.' Вибух фінансової кризи в Росії в серп­ні—вересні 1998 р. прискорив події. Інфекційний процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожують стабільності ЄВС (євро, запроваджена з 1 січня 1999 р., задумана як сильна, стабільна світова валюта).
Таким чином, фінансова криза поширюється на всю глобалізо-вану фінансову систему. Дедалі частіше висловлюються побою­вання, що можуть повторитися події 20—30-х років XX ст., коли фінансово-грошова криза стала каталізатором, а то й причиною катастрофічного ходу історії. Втім, більшість дослідників сходять­ся в тому, що азійська криза позначила завершення певного етапу розвитку світової економіки і відмову від стереотипів економічної й політичної думки.
Звернімося до проблем подолання сучасних фінансових криз. Процес розгортання фінансової кризи стосується насамперед комп­лексу «позикодавець—позичальник». На думку більшості аналі­тиків, за умов розгортання фінансової кризи як позикодавці, так і боржники в країнах, що змушені звертатися за підтримкою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), мають уміло й дипло­матичне пом'якшувати славнозвісні «кондиціоналітіс» (обов'яз­кові умови, які має виконувати країна — реципієнт допомоги від МВФ), що передбачають жорстку макроекономічну політику. Ни­ні стає панівною думка, що лібералізація руху капіталів не по­винна бути самометою. Перш ніж перейти до неї, в умовах розгор­тання кризи необхідно здійснити шституційні реформи з перебу­дови економіки і рекапіталізації банківської системи. Саме це має бути пріоритетним напрямом подолання фінансової кризи. Зага­лом політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм МВФ, спроможні завдати більше шкоди, аніж принести користі.
У світових наукових колах та серед політиків давно поши­рилася думка, що із запровадженням у світову фінансову систему дериватів, які дають змогу відкладати виконання нинішніх угод на будь-який невизначений час у прийдешньому, в неї було закладе­но елементи невизначеності й великого ризику. Ірраціональний «дух звіра» (Дж. Кейнс) дістав можливість реалізовувати себе в живильному середовищі нинішньої фінансової спекулятивної сис­теми, що є своєрідним тоталізатором для небагатьох спритних гравців фінансового ринку. Однак про цю можливість у впливових колах воліють мовчати: надто могутні сили живляться соками фінансової системи-тоталізатора. Принагідне зауважимо, що біль­шість хедж-фондів — головних спекулянтів сучасної фінансової системи — є американськими.
Нині вже стало очевидним, що рецепти МВФ, його «конди­ціоналітіс» є недоречними не тільки в країнах Східної Азії. Вимоги підвищення процентної ставки і здійснення жорсткої монетарної політики, фіскальна строгість, лібералізація цін, руху капіталів, відкритість економіки за пасивності держави, закриття неприбут­кових підприємств, банків, фінансових установ за умов фінансової кризи — цей стандартний набір «кондиціоналітіс» нині ніде не може бути впроваджений без значних застережень.
Замість цих стандартних порад нині висуваються рекомендації, які, однак, ні самі собою зокрема, ні разом узяті не можуть гарантувати країні імунітету від фінансової кризи. Чимало аналі­тиків і політиків вважають, що дедалі повніша інформація про фінансову систему, її прозорість є переконливою гарантією проти кризових явищ. Тим часом відомо, що Швеція, Фінляндія, Нор­вегія є «найпрозорішими» країнами щодо діяльності банків, фі­нансових інституцій. А проте за останнє десятиріччя у цих країнах сталися найглибші кризи їх фінансових систем. І навпаки, відомо, що система інформації, контролю у німецькій фінансовій системі дає вкрай обмежену інформацію про її інститути та діяльність. За обсягом її не порівняти з інформацією про американські та бри­танські фірми. Однак Німеччина — одна з країн, де в останні часи не було великих банківських та фінансових криз. Німеччина нині найменше піддається епідемії настроїв, що випливають з поведінки отари, інстинкту, «духу звіра». До речі, портфель німецьких банків є таким же диверсифікованим, як і англосаксонських фінансових установ. Відомо й інше: фондова біржа не відіграє тут тієї ролі, що в країнах, які прийняли англосаксонську фінансову систему.
Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі імунітету щодо фінансової кризи не має ні світова фінансова система, ні фі­нансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись від економічного регулювання у сфері міжнародних і національних фінансів. Відомий західний економіст Й. Стігліц вважає, що, навпаки, це диктує «необхідність досліджувати шляхи, які дають змогу зменшити вразливість країни до кризових явищ, мінімізувати розмах кризи, якщо вона все ж прийде».
І хоча чимало економістів-лібералів роблять ставку на вільний ринок, гору бере переконання, що в наш час необхідне саме державне і міжнародне регулювання. Певна річ, ідеться про регу­лювання ринку там, де це потрібно, а не про неефективний всеосяжний жорсткий урядовий контроль. Тут дуже важливо знай­ти міру регулювання обсягів виробництва, процентної ставки, валютного курсу, торговельного і платіжного балансів (макро-економіки) і поведінки підприємств у середовищі поточної фінан­сової системи (мікроекономіки). Неприпустимі спрощені рішен­ня. Візьмімо зв'язок валютного курсу й експорту. За нормальних умов девальвація сприяє збільшенню експорту. За умов кризи, коли ланцюг банкрутств фірм, фінансових установ стає звичним явищем, нема підстав вважати, що зміни валютного курсу достатні для стимулювання експорту. За таких умов необхідні реструктури­зація фінансового сектора, відновлення його кредитоспромож­ності.
Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регу­лювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії. Тут теж потрібні велика обережність і розважливість. У структурі потоків капіталів слід розрізняти короткострокові капі­тальні активи, портфельні інвестиції та прямі іноземні інвестиції. Нині головною загрозою для фінансових систем є короткостро­кові потоки «гарячих грошей», що відповідають ірраціональним очікуванням і легко спричинюють паніку. Саме вони мають бути в центрі заходів із регулювання руху капіталів, щоб не зашкодити рухові й обсягам прямих іноземних інвестицій, без яких не може обійтися більшість молодих ринкових економік світу.
У світі панує майже всезагальна конвертованість валют із по­точних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.
Світовий банк було створено для розв'язання проблем відбу­дови зруйнованих війною країн. Потім він сконцентрувався на проблемах країн, що розвиваються, виділяв кредити на інфра­структури! проекти. Нині важко чітко визначити, чим відрізня­ються функції МВФ і СБ. На порядку денному стоїть питання реформування постбретгон-вудських фінансових інституцій, щоб привести їх діяльність у відповідність із потребами світової фінан­сової системи, яка, здається, вступила у смугу тривалих кризових процесів.
Окреме питання — перехідні економіки України, Росії, інших держав колишнього Радянського Союзу. Вже очевидно, що для них непридатні рекомендації МВФ, які передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур. У цих країнах не було бази — початкових ринкових передумов, щоб програма МВФ під назвою «вашингтонський кон­сенсус» спрацювала. Ситуація вимагає радикальної переоцінки стратегії МВФ і СБ у цих країнах. Й. Стігліц — віце-президент і головний економіст Світового банку — у своїй річній лекції (1998) в Університеті 00Н, Світовому інституті досліджень розвитку поставив завдання радикальної зміни підходів МВФ, СБ, на­укових кіл і політичної еліти Заходу до трактування проблем перехідних економік. На його думку, потрібна нова доктрина — «поствашингтонський консенсус» —- як перегляд поглядів, що панували в економічній науці й політиці Заходу впродовж останніх двадцяти років. До нього приєднався Т. Колодко, відомий поль­ський реформатор, який зумів під час свого віце-прем'єрства забезпечити швидкий розвиток Польщі на основі «терапії без шоку» й розумної еволюції.
На завершення належить чітко сказати, що перспектива ре­формування світової фінансової системи може стати реальністю завдяки тому, що СІЛА нагромадили значні ресурси, у тому числі й фінансові, аби прийти на допомогу країнам і регіонам світу, які зазнали кризових явищ. Якби фінансова криза в Південно-Східній Азії та Росії припала на час, коли самі США були б у фінансово-економічній скруті, як-от наприкінці 70-х і у 80-х роках, то сьо­годні можна було б чекати неминучого розповзання по світу валютно-фінансового й економічного лихоліття за найгіршими сценаріями прогнозистів. Неабияке значення має й те, що ЄС теж нині перебуває у стані відносно доброго економічного здоров'я.
Можливо, МВФ і СБ частково будуть об'єднані, щоб утворити одну інституцію з урегулювання світової економічної системи. Необхідно виробити й прийняти кодекс фіскальної та фінансової поведінки, додержання якого буде умовою отримання допомоги від МВФ. Цей кодекс, зокрема, може зобов'язати країни щомісяця друкувати звіти про сукупні валютні ризики країни, а також ма­теріали про розбіжності між короткостроковою і довгостроковою заборгованістю. Доцільно уніфікувати системи обліку та звітності для всіх країн, банківський і фондовий сектори мають дотри­муватися однакових правил розважливої поведінки. А втім, за збереження «кондиціоналітіс» МВФ усі ці заходи не означатимуть його докорінного реформування.
Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. роз­виватиметься через суперечності між її дедалі глобальнішим ха­рактером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними зали­шаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз.

Інфляція у світі

Одна з причин збільшення зовнішнього боргу - позики на покриття дефіциту держбюджету

 
Дефіцит держбюджету — перевищення витрат бюджету над їх доходами
                                                (профіцит —  навпаки)
Інфляція - обезцінювання грошей і відповідне зростання цін на товари і послуги; пов'язана з дефіцитом державного бюджету.
Гіперінфляція - надзвичайно швидкі темпи зростання інфляції, які чинять   
                         руйнівну дію на обсяг національного доходу і зайнятість. Це таке    
                         становище, коли рівень інфляції перевищує 1000 %.
 дефіцит держбюджету =  інфляція
Наприкінці XX ст. — на поч. XXI ст. рівень інфляції в середньому становив:
у розвинутих країнах (РК) - 1 - 4% на рік
у країнах, що розвиваються (КР) - 5 - 7% на рік
у країнах з перехідною економікою (КПЕ) - 10-25%
       нарік
В ХХ ст. інфляція стала не епізодичним,  а систематичним явищем
 

! Різке збільшення інфляції відбувається в періоди фінансових криз:
• 1992-1993рр.-в ЄС;
• кін. 1994 р. - поч. 1995 р. - в Мексиці, переросла на всю Латинську Америку;
• 1997 р. - Таїланд, переросла на Сх. і Пд.-Сх. Азію, а потім - і на весь світ;
• серпень - вересень 1998 р. – Росія
Види фінансових криз

Валютна -зумовлює девальвацію національної валюти

Банківська — Вимагає великої державної фінан­сової підтримки

Боргова -
пов'язана із загост­ренням проблеми внутрішнього або
зовнішнього боргу

Системна — охоплює всю фінансову систему

Причини фінансових криз
• неспроможна макроекономічна політика;
• слабка національна фінансова система;
• несприятливі зовнішні умови (напр., падіння цін на основні товари національного експорту;
• неправильний обмінний курс (як правило,завищений);
• політична нестабільність