Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.7. Специфіка логіки соціально-економічного пізнання

4.7. Специфіка логіки соціально-економічного пізнання

У своєму рефераті «Логіка соціальних наук» К. Поппер1 висунув 27 тез щодо логіки соціально-економічного дослідження. Наведемо деякі з них.

Базовою проблемою будь-якої теорії пізнання є проблема співвідношення між знанням і незнанням. Без проблеми не існує знання, так само, як без знання не існує проблем. Тобто проблема — це певна «напруга» між знанням і незнанням: її не може бути без знання, її не може бути й без незнання. З погляду логіки проблема — це певні суперечності між нашими знаннями і фактами.

Пізнання починається не з сприйняття і споглядання, не із збирання інформації або фактів, а з виявлення проблем.

Соціальні науки, як і всі інші, можуть бути успішними або безуспішними, цікавими або нецікавими, плідними або безплідними. Вони перебувають у залежності від того значення й інтересу, котрі приділяються тим чи іншим проблемам, а також від їхньої доступності, прямої і чіткої постановки. Подолання злиденності, неписьменності, політичного пригнічення, безправ’я є вихідними проблемами суспільствознавства, соціальних наук.

Сутність методу соціальних наук, як і наук природничих, складається з випробування рішень проблем (тобто рішення пропонуються і підлягають відкритій критиці). Якщо рішення відкрити для предметної критики, то існують спроби його спростування; якщо одне рішення спростоване, то необхідно випробу­вати інше рішення; якщо воно витримає критику, то воно заслуговує подальшого обговорення і критики. Науковий метод розв’язання проблем під контролем суворої критики є критично розвинутим методом «випробувань і помилок» (trial and eror). Так звана об’єктивність науки складається з об’єктивності критичного методу (тобто жодна теорія не може бути вільною від критики, а допоміжним логічним засобом критики є об’єктивна критика логічної суперечності).

Напруга між знанням і незнанням детермінує проблему і спробу її розв’язання. Ця напруга назавжди залишається неподоланною. Прикладом такої напруги можуть служити негаразди методологічного натуралізму або сцієнтизму (від лат. scentia — знання, наука), котрий потребує від соціальних наук застосування до своїх досліджень наукових методів, тобто методів природничих наук. Відповідно до цієї вимоги дослідження потрібно розпочинати із споглядання й вимірювання (наприклад, із збирання статистичної інформації), потім індуктивно рухатися до узагальнень і теоретичних побудов. Саме так можна наблизитися до ідеалу наукової об’єктивності. При цьому слід розуміти, що в соціальних науках досягти об’єктивності дуже складно, тому що об’єктивність означає свободу від оцінок з боку того чи другого соціального прошарку, класу, групи.

Незважаючи на існування теоретичної соціології, чомусь прикладна (спеціальна) соціологічна теорія — антропологія (етнологія) перетворилась на всезагальну соціальну науку — соціальну (філософську) антропологію. Коротко кажучи, соціологія і антропологія помі­нялися місцями: соціальна антропологія перейшла зі становища прикладної науки на становище загальної соціальної теорії.

Так звана наукова спеціалізація є лише обмеженим та сконструйованим конгломератом проблем і рішень. У дійсності присутні проблеми і наукові традиції. Тому перемога антропології вказує на перемогу псевдоприродничого методу.

Перемога антропології є перемогою уявного споглядання, уявного опису, уявної об’єктивності. Тому це піррова перемога1. Ще одна така перемога — і ми втратимо і соціологію, і антропологію.

Неправильно думати, що об’єктивність науки залежить від об’єктивності вчених. Так само неправильно думати, що природознавець об’єктивніший за представника соціальних наук. Природознавець теж відстоює «вузькопартійні інтереси» (власні, наукової школи і т.п.). Саме тому деякі видатні фізики виступали проти нових ідей.

Наукова об’єктивність притаманна лише критичній традиції. Вона не є приватною справою тих або інших учених, вона є суспільною справою взаємної критики, дружньо-ворожчого розподілу праці між науковцями, їхньої спільної праці й роботи один проти одного. Тому наукова об’єктивність залежить від низки суспільних і політичних відносин, що спонукають до критичної традиції.

Так звана соціологія знання, що шукає об’єктивності в поведін­ці окремих учених і пояснює необ’єктивність соціальним становищем ученого, цілком ігнорує залежність об’єктивності від критики. Те, що не помічає соціологія знання, це і є соціологією наукової об’єктивності. Остання може отримати пояснення лише за допомогою таких соціальних категорій, як, наприклад, конкуренція, традиція, соціальні інститути, державна влада тощо.

У науковій діяльності треба прагнути до нездійснимого виключення позанаукових цінностей з наукової діяльності. Є суто наукові (а також позанаукові) цінності й антицінності. Хоч й неможливо звільнити науку від позанаукових додатків і оцінок, одним із завдань наукової критики й наукової дискусії є боротьба з ототожненням цих різних галузей знання. Позбавлення вченого «партійності», упередженості означає позбавлення його від людяності.

Найважливіша функція власне дедуктивної логіки полягає в тому, щоб бути засобом критики. Дедуктивна логіка є теорією законності логічних умовиводів і висновків. Необхідною і вирішальною умовою законності логічного отримання висновків є таке положення: якщо істинні засновки, то повинні бути істинними й висновки. Тобто дедуктивна логіка є теорією перенесення істини від засновків до висновків. Дедуктивна логіка є також теорією зворотного перенесення хибного висновку на один із засновків. Отже, якщо висновок хибний, то й засновок не може бути цілком істинним. Таким чином дедуктивна логіка перетворюється на теорію раціональної критики. За її допомогою можна відшукати неприйнятні висновки в об’єкті критики. Якщо висновок з того чи іншого припущення є хибним, то й припущення є хибним. Наукова теорія є дедуктивною системою. Тому вона, по-перше, є засобом пояснення або розв’язання проблем, по-друге, її можна критикувати за одержаними результатами.

Існують два поняття, що піддаються суто логічному визначенню: перше — це наближення до істини, друге — це пояснення. Ці поняття є відносними, тому що одне судження може наближатися до істини більше, ніж інше, а також пояснювальна сила однієї теорії може бути більш переконливою, ніж іншої. Кожна наука має певну теоретичну базу. Не існує жодної науки, що спирається лише на споглядання. Це стосується й соціології.

Психологія належить до соціальних наук, тому що вона ставить наше мислення і поведінку в залежність від соціальних відносин. Категорії «мова», «родина», «імітація» водночас належать і до психології, і до соціології. Але психологія, так само, як і психоаналіз, не можуть бути прийняті як базові науки про суспільство.

Соціологія автономна в тому розумінні, що вона може й повинна набути незалежність від психології. Така характеристика соціології детермінується тим, що вона шукає пояснення мимовільних і небажаних соціальних наслідків людських дій. Наприклад, конкуренція є соціальним феноменом, якого конкуренти не бажають, але котрий виникає і пояснюється як неминучий небажаний наслідок свідомих і планомірних дій підприємців. Соціологія автономна ще й у сенсі «розуміючої соціології» М. Вебера.

Логічне дослідження методів національної економіки приводить до результату, котрий можна застосувати до всіх соціальних наук. Цей результат вказує на те, що у соціальних науках є суто об’єктивний метод, котрий можна охарактеризувати як метод об’єктивного розуміння або метод ситуаційної логіки. Об’єктивне розуміння складається з поведінки, що об’єктивно відповідає ситуації.

Пояснення ситуаційної логіки є раціональною теоретичною реконструкцією. Ця реконструкція проводиться у надспрощеному і надсхематичному вигляді. Саме тому вона взагалі хибна. Ситуаційна логіка має на увазі фізичний світ, в якому ми діємо. Цей світ містить у собі допоміжні фізичні засоби, про які ми щось знаємо, і фізичні перепони, про які ми знаємо дуже небагато. Ситуаційна логіка має на увазі також деякий соціальний світ, що складається з інших людей, про мету яких ми теж щось знаємо, і, крім того, з соціальних інститутів. Ці соціальні інститути (овочева крамниця або університет, поліція або закон, церква або держава, дуель або харакірі) зберігають традиції, мораль, соціальний порядок, добробут людей. Якщо діють не ті інститути, що потрібні, а лише індивіди у межах інститутів або від їхнього імені, то в такому разі ситуаційна логіка цих дій стає теорією квазідій інститутів. Створення теорії бажаних і небажаних інституціональних наслідків цілеспрямованих дій може привести до теорії виникнення і розвитку інститутів.

Найдоцільніший шлях викладення результатів, здобутих у процесі соціально-економічних досліджень, — це встановлення логічних зв’язків між окремими частинами результату наукового пошуку. При цьому порядок дослідження й логічна структура тексту можуть не збігатися. Інколи буває, що остаточний результат складається з окремих частин (індукція), а буває й так, коли сформульована загальна ідея, гіпотеза, теорія підтверджуються, або спростовуються за допомогою певної серії експериментів, спостережень, вимірювань у межах частин об’єкта дослідження (дедукція).

Висновки

1. Логіка є наука про форми і закони правильного мислення. Вона є своєрідним знаряддям інтелектуального тренінгу, формує логічну культуру, допомагає на науковій основі розв’язувати теоретичні й практичні проблеми в будь-якій сфері діяльності.

2. Поняття — це базові первинні форми логічного мислення. За правилами логіки, їх можна визначати, проводити з ними різні операції: обмеження, узагальнення, додавання, віднімання, множення, поділу тощо.

3. Судження є другою формою логічного мислення. Існують різні види суджень: прості, складні, атрибутивні, релятивні, екзистенціальні, модальні тощо. Класична класифікація суджень, за логічним квадратом, включає чотири різновиди атрибутивних суджень (загальноствердні, загальнозаперечні, частково ствердні, частково заперечні). Терміни в судженнях можуть бути як розподіленими, так і нерозподіленими. Істинність складних суджень (кон’юнктивних, диз’юнк­тивних, умовних, еквівалентних) визначається за допомогою таблиці істинності.

4. Умовиводи поділяються: а) за формою міркування — на дедуктивні, індуктивні, традуктивні; б) за ступенем обґрунтованості — на достовірні (необхідні і ймовірні (правдоподібні); в) за кількістю засновків — на безпосередні й опосередковані.

5. Доведення і спростування за правилами і законами
логіки є основою правильного доказового мислення. Порушення правил доведення і спростування спричиняє відповідні помилки. Часто це стосується докорінних проб­лем життєво важливих інтересів людей, а тому й приз­водить до порушення норм моралі, права і навіть здорового глузду.

6. Існують також інші логіки, що мають значення для пізнавальної діяльності соціальних та економічних явищ і процесів: логіка соціально-економічного пізнання, логіка дії, логіка дискурсу тощо.



1 Поппер К. Логика социальных наук // Вопросы философии. — 1992. — № 10. —
С. 65—75.

1 Від імені епірського царя Пірра, який здобув перемогу над римлянами в ІІІ ст. до н. е. ціною надмірних втрат і згодом сам був розбитий ними.