Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

45. Еріх Марія Ремарк (1898—1970)

Еріх Марія Ремарк — німецький письменник-реаліст, ветеран першої світової війни, представник літератури "втраченої генерації". Провідна тема його творчості – тема безглуздої жорстокості війни та  понівеченої долі молодого покоління — розкривається в романах "На Західному фронті без змін" (1929), "Повернення" (1931), "Три товариша" (1937). Політемігрант, антифашист, гуманіст, Е. М. Ремарк присвятив свої твори боротьбі з будь-якими формами насильства,  соціальної та духовної несвободи. Це такі популярні романи, як "Люби ближнього твого" (1940), "Час жити і час помирати" (1945), "Тріумфальна арка" (1946), "Чорний обеліск" (1959) та ін.

 

Еріх Марія Ремарк народився в німецькому місті Оснабрюк, у сім'ї палітурника. Вісімнадцятирічним юнаком пішов на війну, записавшись добровольцем, і до кінця війни був у окопах Західного фронту. П'ять разів був поранений, страшний і жорстокий світ війни побачив очима простого солдата і таким відобразив його у своїх творах.

Після війни Ремарк змушений був шукати своє місце в суспільстві, яке швидко змінювало високі ідеали на вшановування чистогану. Він вчителював у селі, грав на органі в церкві, тесав кам’яні брили на цвинтарі, працював в автомайстерні, був гонщиком, згодом став журналістом. Крізь несміливі спроби початківця Ремарк  йшов до "своєї" теми в літературі – безжально загубленої юності цілого покоління на безглуздій війні.

Він одним з перших розповів "окопну" правду про першу світову  своїм романом "На Західному фронті без змін", відкрив тему "втраченої генерації" у світовій літературі (влучний вираз американської письменниці Гертруди Стайн став епіграфом до роману Хемінгуея "Фієста" і згодом набув узагальнюючого філософського значення). Драматичне спостереження за долею "втраченої генерації" письменник веде протягом багатьох років на різних історичних етапах, утворюючи своєрідну трилогію. Це романи "На Західному фронті без змін" (1929), "Повернення" (1931) і "Три товариша" (1937).

Дія роману "Три товариша" відбувається в 1928 році, за часів Веймарської республіки, "десять років потому", як закінчилася перша світова війна. Автор реалістично змальовує кризовий стан у республіці: економічний занепад, безробіття, прагнення будь-якою ціною знайти гроші, невпевненість у завтрашньому дні, що веде декого до самогубства. Сама обстановка нібито навіює хижацьку мораль та виправдовує певні вчинки.  Хто зможе вистояти за таких обставин? Три фронтові товариша, які пройшли крізь вогонь світової війни.

Проте разом з героями читач підмічає профашистські настрої і конкретні політичні зміни, характерні для  Німеччини 30-х років, якою править Гітлер. Історичні паралелі, що спостерігаються у творі, автор уводить з певною метою. Роман, який був написаний напередодні другої світової війни, прагнув застерегти від нового воєнного лиха. Твір нагадував про розтрощені долі молодих солдат минулої війни, яким тепер вже за 30 років, змушував замислитися над одвічними людськими цінностями, серед яких — щира дружба і вірне кохання.

Роман тяжіє до ліричної сповіді, що її веде один з головних героїв Роберт Локамп. Його друзі — головні герої роману — колишні однокашники, а потім однополчани — Отто Кестер і Готфрід Ленц. Вони утримують невеличку автомайстерню і таким чином виживають у скрутні часи. Молоді люди різні за характером, здібностями, уподобаннями. Роббі вправний у комерції, діяльний і через те здається досить дорослим чоловіком, який вже втратив свої ілюзії, хоча й досі – дещо наївний. Отто небагатослівний, педантичний, цілком надійний, захоплений механік та автогонщик. Готфрід трохи ідеалістичний, він  сам себе називає "останнім романтиком". Попри різні вдачі, вони люди однієї долі. Їх єднає солдатська дружба, закони фронтового братства, чесність і відданість товаришу. Після довгих поневірянь вони знову разом. Жорсткі слова, скепсис, цинізм, холоднокровність, чорний гумор у розмовах – це тільки броня, що захищає їхню чутливість, ніжність, біль.

Композиція твору перемежовує реальні події зі спогадами про війну. У день свого тридцятиріччя Роберт Локамп рік за роком перебирає прожиті часи. З його мину­лого постає війна, втрата друзів, фронтовий лазарет, рідкіс­ні моменти затишшя, солдатський відпочинок біля води. У романі йдеться про мирне життя, проте війна 1914—1918 років постійно присутня болісним відлунням у душі героїв, повсякчасним нагадуванням про їхнє фронтове минуле, про зраджений "час великих мрій та мужніх чоловіків".

Крізь уривчасті спогади свого героя автор відтворює широке епічне полотно соціальних потрясінь у повоєнній Німеччині, з яких виростав Третій рейх: багатолюдні демонстрації під різними прапорами, бурхливі політичні збори, інфляція, розстріли, арешти... Час втручається у фабулу роману, в цілому досить "камерного": одного з трьох головних героїв, людину лівих переконань, застрелено нацистами. Проте "Три товариша" – роман не стільки про час історичного зламу, скільки про людину, яка  вийшла з війни і силиться встояти на ногах у хисткому повоєнному світі.

Сюжет, на перший погляд, відбиває перебіг буденних подій: роботу в майстерні, відпочинок на природі, пошук заробітку... Але в мирному житті колишні фронтовики знову ведуть "бої місцевого значення" і, як колись, тримають свою "лінію фронту". Тепер їхній бліндаж — це їхня автомайстерня. Вони воюють з хижацькою мораллю, людською підлістю, душевною ницістю. Фронтові друзі чинять опір тим, хто прагне нажитися на чужій біді, хто з легкістю зрікається своєї совісті заради наживи. Вони протистоять тим, хто врешті-решт зрадив уроки війни.

Серед переконливих свідчень душевної щирості трьох друзів — епізод у луна-парку, де вони, вигравши багато призів, роздавали їх на вулиці незнайомим людям, тим, хто потребує  негайної матеріальної допомоги та моральної підтримки.

Епізод на аукціоні свідчить про непорушність законів солдатського братства: вони допомагають у скруті і карають за  підлість. Хазяїн таксі був змушений продавати свою машину, аби віддати борги, він тримався на межі відчаю, і це не змогли не помітити за найменшими деталя­ми колишні фронтовики. Вони купують його автомобіль, врятовуючи таксиста від підступного аукціонного афериста.

Повноту їхніх душ виказує ставлення до Пат, коханої Роббі. Друзі оточують її — беззахисну, хвору, чарівну — увагою, що нагадує лицарське служіння. Вона хвора на туберкульоз (наслідок голоду і холоду під час війни), але приховує це від друзів, аби не хвилювати їх. Проте війна знов нагадала про себе загостренням  невиліковної хвороби. Трагедія, що сталася з Пат, до кінця виявляє людяність фронтових друзів: Кестер на шаленій швидкості доставляє професора, щоб урятувати дівчину від нападу хвороби; продає свого улюбленого "Карла" (автомобіль, зібраний власними руками), аби  хоч трохи продовжити щастя Роббі та приреченої на смерть Пат...

Чому вони такі? Через що так цінують життя, дружбу, людяність? Бо побували на фронті, бо смерть неодноразово зазирала в їхні обличчя. Про це каже, звертаючись до Роббі, художник Фердінанд Грау: "Ти належиш до таємного братерства, члени якого скоріше загинуть, ніж зроблять кар’єру, скоріше програють, розтринькають, загублять своє життя, ніж корисливо спотворять чи забудуть недосяжний образ — той невитравний образ, брате, який вони носять у своєму серці ще від тих часів, від тих днів і ночей, коли не було нічого, окрім голого життя і голої смерті". У його словах — ідеали героїв роману "Три товариша" та його автора.

 

З теорії літератури

 

"Втрачена генерація" — назва, що позначила неформальну літературну єдність (фраза сягає епіграфа до роману Е. Хемінгуея "Фієста" і належить Г. Стайн). Витоки світогляду, що створив цю єдність, корінилися у почутті розчарування подіями та наслідкамив першої світової війни, яке охопило письменників Західної Європи та США. Хоча герої "втраченої генерації" – переконані індивідуалісти, їм не байдуже фронтове товариство, взаємна допомога, співчуття. Найвищі цінності, що їх сповідують герої, — це щира любов і віддана дружба. До теми "втраченої генерації" зверталися у своїй творчості Е. Хемінгуей (романи "Фієста", "Прощавай, зброє!"), Р. Олдінгтон ("Смерть героя"), Е. М. Ремарк ("Три товариша").

Оповідач — різновид літературного суб'єкта, особа, вигадана автором, від імені якої в художньому творі автор оповідає про події та людей. Від розповідача відрізняється граматичною формою вияву — оповідач провадить оповідь від першої особи.