5. 5. Педагогічні методи і технології
Розглянемо конкретні соціально-педагогічні методи соціальної роботи. Бесіда має індивідуальну і групову форми, може бути заздалегідь підготовленою і спонтанною. Вона стимулює інтерес клієнтів до обговорення актуальних проблем життєдіяльності, життя соціуму, колективу і має великий виховний потенціал, використовуючи життєвий досвід учасників. При розробленні теми важливо визначити
спектр соціально важливих проблем, що порушуватимуться, і з урахуванням очікуваної цілі сформулювати питання.
У свій час добре зарекомендував себе мітинг, що дає змогу швидко реагувати на події, створювати в учасників психологічну установку на їхнє сприйняття і мотивацію до діяльності. Звичайно, мітинг — це разовий захід. Його інформативна роль обмежена: учасники, як правило, уже заздалегідь знають, із якою конкретною ціллю він збирається. Головне в ньому — соціально-психологічний компонент, що дає змогу мобілізувати учасників на якусь неординарну справу: протест проти чогось, що стосується інтересів учасників, або підтримку якихось дій чи явищ. Мітинг є сильною емоційною підтримкою групової згуртованості учасників, об'єднаних спільною ціллю, маніфестацією єдності.
Якщо мітинг несе в собі визначений момент стихійності, то збори індивідів, об'єднаних за якоюсь ознакою, маючи також багатий емоційний потенціал, вирізняються підготовленістю, організованістю і деякими наслідками, що можуть бути результатом їхнього рішення. Вони мають великий виховний потенціал насамперед як орган колективного керування або самоврядування, виражають волю більшості учасників, мобілізують їх на активну діяльність з реалізації прийнятих рішень.
Збори можуть бути частиною діяльності якоїсь установи або об'єднання, на них звітують про виконану роботу, обирають представників у ті чи інші виконавчі органи, затверджують плани. Збори — це школа спілкування, оцінки ситуації, придбання комунікативних, інколи полемічних управлінських навичок. На жаль, масовий характер заходу не завжди дає можливість охопити і залучити до активної діяльності усіх присутніх.
Велика виховна роль такої специфічної форми спілкування, як диспут, де формуються і закріплюються полемічні уміння, виникає впевненість у собі, уміння залучати й утримувати прихильників. Крім того, диспут може оголити різні сторони істини, що нерідко трапляється в соціальній роботі, й учить більш глибокому розумінню суті соціальних проблем. Диспут — це організована полеміка за заздалегідь визначеною темою; у той же час дискусія — це відстоювання різноманітних точок зору, можливо, за темою, що виникла спонтанно. Соціальному працівнику, педагогу, терапевту доводиться регулярно вступати в дискусії з клієнтами (іноді також із представниками інших
соціальних установ, із начальством, працівниками органів соціального керування тощо). За всієї емоційної насиченості основне в дискусії — це логічна обґрунтованість і особиста переконаність учасників, що дасть можливість їм вплинути на своїх опонентів.Людина прагне дізнатися про свої можливості, пізнати, випробувати свої сили, розвинути здібності. Психологічні методики допомагають вивільнити приховані сили особистості за допомогою тренін-гів, різноманітних групових методик і аутотренінгів. Навчання спільній діяльності, узгодженню потреб і інтересів, лідерським і виконавчим умінням також сприяє удосконаленню соціального функціонування людей.
Активною формою соціально-педагогічних технологій є створення об'єднань самоврядування — клубів, асоціацій, груп самодопомоги і взаємодопомоги. Зазвичай така організація створюється рішенням зборів ініціаторів, що висувають цілі діяльності, залучають прихильників, розробляють проект статуту клуба, обговорюють його і затверджують на зборах. Але фахівці із соціальної роботи мають знати, що це один із найбільш плідних шляхів поліпшення соціального обслуговування населення і розвитку соціальних навичок і якостей. Тому вони повинні виступати організаторами таких груп або надавати допомогу в їх створенні й діяльності.
Упродовж життя кожен індивід неодноразово зустрічається з необхідністю адаптуватися до якогось соціального середовища. Особливо гостро постає це питання, коли індивід із певних причин виявився поза нормальним суспільним оточенням — у результаті тривалої хвороби, тюремного ув'язнення тощо. Нарешті, у періоди масштабних соціальних перетворень цілі соціальні верстви і групи перебувають в процесі адаптації до умов, що радикально змінилися.
Педагогічні технології адаптації містять навчання насамперед новим професіям, засобам забезпечення власного існування і життя своєї сім'ї за допомогою засобів, адекватних умовам, що змінилися. Це бізнес-інкубатори, школи лідерів, виборців тощо.
Родовою функцією соціальної педагогіки є сприяння сім'ям у подоланні шкільних труднощів їхніх дітей. Це здійснюється за допомогою особистісної діагностики й аналізу шкільних труднощів, а також організації груп і класів вирівнювання із застосуваннями інноваційних авторських навчальних методик, що уможливлюють переборювання ускладнення. Важливі складові такої роботи — супервізорство, професіональне наставництво досвідчених спеціалістів соціальної роботи і соціальної педагогіки над колегами, що тільки починають працювати.
Іншою важливою частиною такої роботи є взаємодія із сім'єю важкої дитини, виявлення її проблем, надання допомоги дитині та її близьким. Можливо, дорослі члени сім'ї не мають потрібної компетенції, щоб зауважити й оцінити негативні процеси, що відбуваються з дитиною, вони не знають, як поводитися в такій ситуації, чим допомогти дитині. Іноді причина кризової ситуації в сімейних стосунках полягає в малозабезпеченності або бідності. Такі сім'ї потребують матеріальної допомоги. Крім того, сім'ї дуже мало поінформовані про свої права у взаємовідносинах із освітньою системою, про джерела соціальних ресурсів, спроможні їх підтримати. Нарешті, члени сім'ї можуть бути асоціальними суб'єктами, які нехтують виконання своїх батьківських обов'язків. Якщо соціально-виховна робота з ними не дає результатів або неможлива, необхідно порушувати питання про вилучення дитини (дітей) із сім'ї і про подальший устрій її долі.
Поряд із загальною соціальною педагогікою діє кондуктивна педагогіка. Це один із специфічних напрямів педагогічної діяльності, роботи з дітьми-інвалідами й дітьми з обмеженими можливостями. Кондуктивна педагогіка поєднує в собі як загальнопедагогічні, так і спеціалізовані принципи і методи. Вона була розроблена професором Пето в 1945-1967 pp. і широко застосовувалася в Інституті Пето з дослідження і лікування розладів опорно-рухового апарата (Будапешт). Вплив на дитину з обмеженими можливостями здійснюється спеціально навченим в інституті кондуктором (від лат. Conductor — супровідний) і спрямований на створення самостійної активності і незалежності дитини, що прагне адаптуватися до навколишнього середовища, її навчають, керують нею у повсякденній діяльності, задовольняють її біологічні та соціальні потреби.
Заняття з групою з 6-7 дітей проводить один кондуктор, який володіє основами знань у галузі медицини, педагогіки, лікувальної гімнастики, психології, дефектології тощо. Заняття починаються о 6-7 годині ранку і тривають 6-7 годин із перервою на денний сон лише для дітей молодшого віку.
Діти навчаються в тому ж приміщенні, в якому живуть. У ході проведення занять практикується тепле, доброзичливе спілкування, спокійний тон і емоційна настроєність кондуктора на залучення дитини до занять. Зауваження конкретній дитині ніколи не робляться; помилка і невдачі обговорюються в звертанні до всієї групи. У процесі занять опановуються навички різноманітних видів діяльності в побутовому самообслуговуванні (підйом, умивання, одягання, харчування тощо), а також па доступному рівні розвитку інтелекту (малювання, письмо, рахунок). Як наслідок значна частина дітей (близько 70 %, за даними Інституту Пето) переходить у звичайні дитячі установи і спроможна навчатися в загальноосвітній школі.