Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1. Соціально-економічні проблеми як об’єкт філософського осмислення

5.1. Соціально-економічні проблеми як об’єкт філософського осмислення

Суспільство — це відносно стале об’єднання людей, колективів, груп, організацій, територіальних та інших одиниць, а також матеріальних об’єктів у систему на основі різноманітних і складних зв’язків, залежностей і домовленостей, котрі так чи інакше визнають його члени. Ця система структурується власним цент­ром, є відносно незалежною від інших, здатна підтримувати рівновагу з довкіллям, бути самодостатньою і саморегульованою. Вона може мати різноманітні підсистеми і сама бути частиною більшої та складнішої системи.

Уявлення про суспільство як систему в наш час дуже поширені. Системно-структурний метод дає змогу: по-перше, виділити складові елементи і знаходити серед них головні через побудову певної ієрархії; по-друге, звільнити від необхідності детального переліку всіх зв’язків завдяки лише вказуванню на системність об’єкта; по-третє, чіткіше уявити взаємообумовленість усіх елементів суспільства і зрозуміти віддалені наслідки будь-яких струк­турних змін; по-четверте, бачити в суспільстві нову якість, а не просту суму складових елементів; по-п’яте, моделювати деякі властивості інших, простіших систем; по-шосте, переносити системне бачення на окремі елементи суспільства.

Як відомо, системний метод є всезагальним для науки. У суспільствознавстві він набуває деяких особливих рис. Для розуміння цієї особливості треба ввести уявлення про суспільство як соціальний організм. Але при цьому не слід надто захоплюватися біологічними аналогіями, тому що тільки стала збалансована соціальна система подібна до біологічного організму. Якщо суспільст­во переживає глибинні трансформації, то більш придатним для його аналізу стає галузевий підхід. Під ним у даному випадку розуміють розгляд розвинутої, самодостатньої, самоврядованої підсистеми суспільства. Галузевий метод є зручним лише у випадках необхідності дати загальну характеристику розвинутого сус­пільства як системи, показати його окремі частини і складність структури, перейти до аналізу цих складних частин.

Як один із можливих методів суспільствознавства може бути використаний так званий суб’єктний метод. Він виділяє активних учасників історичного процесу (індивіди, соціальні групи), тобто тих, хто активно й усвідомлено впливає на перебіг подій і є відносно самостійним у своїх діях.

Для наукового аналізу суспільства Л. Є. Гринін[1] пропонує метод одиниць аналізу. До них він зараховує передусім родинні, етнічні, виробничі (господарські), економічні (пов’язані з обігом, розподілом, накопиченням капіталу), політичні, військові, духовні (релігійні, ідеологічні тощо) одиниці. Чиста одиниця — це ідеальний тип. Цей вимір суспільства, на його думку, має багато переваг перед іншими:

він простий, нейтральний, деідеологізований;

вказує на певний ліміт, рівень, амплітуду;

дає можливість для плідних класифікацій і типологій;

не зумовлює загального окремими формами й історичними періодами конкретного суспільства;

дозволяє спиратися на природні підстави й утворення;

служить зручним фоном або відправною точкою аналізу;

легко пов’язується з суб’єктним методом.

Існує також метод пошуку «соціального вектора» (своєрідного «магнітного полюса») суспільства. Сутність його полягає в існуванні неекономічного (або позаекономічного) моменту в розвитку суспільства в цілому.

Дуже популярний серед марксистів політекономічний метод аналізу суспільства, згідно з яким поза межами комуністичної формації скрізь треба шукати експлуатацію людини людиною, відношення купівлі-продажу, суперечність між працею і капіталом. Але він придатний лише для суспільств, де є елементи товарного господарства.

Г. Маркузе є прихильником психолого-антропологічного методу, пов’язаного з пошуком природних потягів людського організму (інстинкту, немотивованих дій тощо). Цей підхід може бути похідним, але не вирішальним у порівняльному аналізі різних суспільств.

Останніми роками у зв’язку з осмисленням нових реалій (науки, техніки, різних видів виробництва й організації суспільства) сформувався так званий інституціональний метод. Він пов’яза­ний зі спробою розглянути розвиток окремих інституцій у широкому контексті, не поширювати сучасні реалії на минулу історію. Цей метод посідає проміжне місце між системно-структурним і галузевим методом.

Нарешті, слід вказати на широко відомий у марксизмі метод поділу всіх суспільних явищ і процесів на базисні (вихідні) і надбудовні (похідні). У класичному трактуванні вони придатні лише для пояснення обмеженої кількості ситуацій. Наприклад, з позицій цього методу не можна виправдати наявності таких феноменів, як економічне мислення або економічна свідомість, бо, з одного боку, економіка — явище базисне, а з другого, свідомість, ідеї, думки, почуття належать до надбудови.

Таблиця 21

КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ

Підходи до класифікації
соціально-економічних проблем

Типи проблем

1. Цільовий

1. Практичні (прикладні), науково-теоретичні

2. Об’єктний

2. Аналітичні, конструктивні, змішані

3. Функціональний

3. Стратегічні (ключові), тактичні

4. Призначення

4. Підтвердження, знаходження

5. Збереження

5. Компенсаторні, прогностичні

6. Структурний

6. Симплексні і комплексні

7. Методологічний

7. Об’єктні, апаратні (логічні, математичні)

8. Субстанціональний

8. Комбінаторні, творчі

9. Методичний

9. Регулярні, іррегулярні

10. Існування (істинності)

10. Реальні, уявні

11. Операційний

11. Експериментальні, теоретичні

12. Часовий

12. Актуальні, потенційні

13. Просторовий

13. Відкриті, закриті

Класифікація соціальних наук можлива за трьома підставами: предметом, методами, метою дослідження. За предметом дослідження виділяються три основні групи соціальних наук. По-перше, це історичні науки (історії окремих країн, народів, регіонів, всесвітня історія, економічна історія, історія окремих галузей народного господарства, історія філософії, історія науки і техніки, історія держави і права тощо). По-друге, це теоретичні науки, що вивчають окремі галузі суспільного життя — економіку, право, мораль, мистецтво, процес навчання і виховання тощо. По-третє, це соціальні науки, що вивчають суспільне життя в цілому (філософія історії або соціальна філософія). За методами дослідження соціальні науки поділяються на історичні та теоретичні, за метою дослідження — на фундаментальні (філософія, політична економія, соціологія) і прикладні (конкретні економіки, конкретні соціологічні дослідження, соціальна й економічна статистика тощо). Перелік можливих соціально-економічних типів проблем за відповід­ними підходами до їх класифікації наданий також у табл. 21.

На думку Є. Ф. Борисова, наукові методи дослідження за рівнями поділяються на загальні (філософські), загальнонаукові і специфічні1. Горизонтальна класифікація методів соціально-еко­номічного пізнання пропонує декілька головних методів: суб’єк­тивно-ідеалістичний, неопозитивістсько-емпіричний, раціоналістичний і діалектико-матеріалістичний.[2] В. П. Кохановський[3] до основних груп багаторівневої концепції методологічного знання зараховує: 1) філософські методи (є способом філософствування);
2) загальнонаукові методи і підходи (універсальні для використання у всіх науках); 3) спеціально-наукові методи (використовуються у певній науці); 4) дисциплінарні методи (придатні лише для досліджень у межах окремої наукової дисципліни; 5) міждисциплінарні методи (виникають на перетині предметів різних дисциплін). Дуже важко, за концепцією В. П. Кохановського, розрізнити методи третього, четвертого і п’ятого рівнів, тому краще деякі з них об’єднати. Саме так зробив С. В. Мочерний у книжці «Методологія економічного дослідження»: в остаточному вигляді основні структурні підсистеми методології соціально-економічного дослідження у нього виглядають таким чином[4]: 1) філософські; 2) загальнонаукові; 3) спеціальнонаукові; 4) дисциплінарні і міждисциплінарні.



[1] Гринин Л. Е. Формации и цивилизации // Философия и общество. — 1997. — № 3. — С. 34.

1 Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юрист. — 1997. — С. 55.

[2] Теоретическая экономика. Политэкономия / Под ред. Журавлевой Г. П., Мильчаковой Н. Н. — М.: ЮНИТИ. — 1997. — С. 42.

[3] Кохановский В. П. Философия и методология науки. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. — С. 183—185.

[4] Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження. — Л.: Світ, 2001. — С. 46.