Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1. Теоретичні передумови системного підходу

5.1. Теоретичні передумови системного підходу

Розвиток фондового ринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування цінних паперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку; удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів; раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпечення конкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкування обліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондового ринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ризику інвестицій у цінні папери; запобігання порушенням правил і норм; узгодження фондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.

Досягнення позитивних результатів у кожному з напрямів зумовлюється розв’язанням відповідних методологічних проблем на підставі системного підходу.

Системний підхід — це, власне, методологія застосування способів дослідження систем. Системний підхід базується на загальних принципах, застосовуваних до будь-якої наукової дисципліни, і водночас конкретизується щодо кожної з них. Історія природничих, технічних і суспільних наук накопичила багатий досвід системного підходу до явищ, що вивчаються ними. Саме системний підхід сприяв, наприклад, відкриттю закону всесвітнього тяжіння, створенню періодичної системи елементів, наукової класифікації фауни і флори. Блискучим застосуванням системного підходу є створене
В. І. Вернадським учення про біосферу. Успіхи застосування системного підходу в різних галузях знань зумовили потребу узагальнити накопичені й перевірені практикою методичні положення. Перший варіант загальної теорії систем було запропоновано О. О. Богдановим іще 1912 р., але тільки через піввіку дозріли умови для визнання такої теорії за необхідну для дальшого розвитку науки. Саме в цей період загальна теорія систем у викладі Л. фон Берталанфі та інших дослідників системного підходу привернула до себе загальну увагу. Користуючись системним підходом Н. Вінер сформулював основи кібернетики, почала розвиватися теорія інформатики, стало можливим опрацювання та широке застосування електронної обчислювальної техніки. Проте технічні системи мало що дали для вирішення проблем управління суспільними системами, котрі, як відомо, є найскладнішими формами організації матеріального світу. У багатьох випадках можна було запозичити лише принципи управління технологічними процесами як більш замкнутими і квантифікованими. Потреба управляти багатоплановими системами соціально-еконо­мічного розвитку привела до формування системного аналізу, який використовує економіко-математичні методи і на цій підставі формує власний формальний апарат аналізу. Поняття “система” і “комплекс” стали атрибутом економічних реформацій, успіх яких багато в чому визначається тим, наскільки ці поняття реалізуються на практиці.

Емісія та обіг цінних паперів завжди розглядалися як певний комплекс, що складається з компонентів, елементів, дій і типів. Саме системний підхід уможливив оформлення фондового ринку в складну та ефективну систему, причому значення такого підходу зростає із розвитком фондового ринку, що надзвичайно важливо на етапах його становлення в країнах з перехідною економікою. Наголос на системному характері розвитку й функціонування фондового ринку зумовлений самою реальністю та новими вимогами до пошуків ефективних засобів його дальшого вдосконалення.

Термін “система” має різну місткість і чистоту. Найсуворіші вимоги до нього пред’являє теорія системного аналізу, особливо коли предметом вивчення є високоорганізовані самокеровані системи. У суспільних науках до систем часто відносять і менш компактні утворення, але і в цьому разі те, що віднесено до системи, має відповідати мінімуму обов’язкових вимог.

Необхідно передовсім уточнити, що саме створює предмет системи. Безперечно системою є фондовий ринок як такий — з усіма його елементами і проявами. У цьому разі ми маємо справу з системою-реальністю. Реальність даної системи не зменшується тим, що вона досить тісно зв’язана з людським фактором, оскільки фондовий ринок є не природною, а суспільною категорією.

У прагненні описати, охарактеризувати систему-реальність будується система-модель, яка тією чи іншою мірою відображає першу. Система-модель уміщує вже не справжні (за складом і кількістю) елементи фондового ринку, а лише показники, що відповідають цим елементам. Система-модель не може бути абсолютно адекватною системі-реальності, оскільки не здатна відтворювати всі подробиці (складові) складного процесу випуску та обігу цінних паперів і не встигає за реальними змінами в системі-реальності. Система-модель тяжіє до адекватності із системою-реальністю, але ніколи такою не стає.

Система-модель фондового ринку є статичною моделлю, яка фіксує (реєструє) реальний процес випуску й обігу цінних паперів. Але для того, щоб одержати таку “фотографію”, потрібно володіти певним арсеналом засобів, сукупністю методів і показників, тобто правомірно говорити про третю систему — систему-моделювання. На відміну від статичної системи-моделі система-моделювання є процесом, сукупністю певних дій, що забезпечує з можливою точністю відбиття системи-реальності в системі-моделі. Чим досконаліша система моделювання, тим повніше можна відобразити (репродукувати) реальний фондовий ринок у вигляді системи-реальності [1].

Цілковиту слушність мають відомі вчені з теорії систем І. В. Блау­берг та Е. Г. Юдін, котрі вважають, що пошуки “одного загального визначення поняття “система” навряд чи можна вважати вдячним завданням” [7]. Справді, система завжди характеризується цілою низ­кою ознак.

Перша ознака — система повинна мати структуру, тобто складатися з певної множини складових (елементів, компонентів, частин, розділів), що відрізняються різноманітністю. Структурованість фондового ринку, який претендує на звання системи, помітно на будь-якому його “розрізі”: цінні папери та їхні похідні; етапи їхньої емісії та обігу; основні учасники фон­дового ринку, їх функції, права та обов’язки; інфраструктура, види забезпечення фондового ринку. “Компонентами системи можуть бути не тільки речі, але також властивості і стан, зв’язки й відношення, фази, етапи, стадії, цикли і рівні функціонування та розвитку” [35]. Ця установка є справедливою і щодо фондового ринку, який за першою ознакою можна віднести до класу систем, що характеризуються складною багатоярусною структурою.

Друга ознака — система повинна бути цілісною, тобто її компоненти мають перебувати в певній взаємозалежності, обумовлюючи один одного, будучи складовими частинами, виступаючи як причини, наслідки чи форми прояву. “Будь-які спроби знайти суть цілісності, залишаючись на рівні елементів, призводять до того, що пізнання втрачає грунт об’єк­тивних факторів” [35]. Система “фондо­вий ринок” має безліч таких прикладів: опціон входить як складова частина у групу похідних фінансових інструментів; застава є причиною збільшення надійності цінного паперу; брокерська послуга є однією з форм виявлення посередницької діяльності і т. д. існують зв’язки не тільки всередині кожного “розрізу”, а й між елементами різних “розрізів”, наприклад, зміна функцій реєстратора цінних паперів впливає на характер документального забезпечення системи, а зміна термінів платежу — на уточнення функцій сторін угоди.

Третя ознака — система повинна мати чіткі межі, які дають змогу відрізняти те, що входить у неї, від того, що не входить. І хоча “у багатьох випадках неможливо чітко розділити всі елементи системи на внутрішні та зовнішні” [40], усе-таки це потрібно робити, без огляду на певну умовність встановлення таких меж. Це передовсім стосується меж самого фондового ринку, які уможливлюють відокремлювання його від суміжних ринків — грошового, фінансового, товарного та ін.

Четверта ознака — кожна система має перебувати в певній ієрархії систем. Стосовно фондового ринку це означає, що він входить у склад фінансового ринку, а фінансовий ринок, у свою чергу, входить у загальний національний ринок. Ієрархія поширюється не тільки вгору, а й униз — фондовий ринок складається з ринку акцій, ринку облігацій, ф’ючерсного ринку тощо. У свою чергу, ринок облігацій розподіляється на ринок державних, муніципальних, кооперативних облігацій. Збільшення порядку системи, тобто підвищення її ієрархічного рівня, створює ефект її цілісності.

П’ята ознака — система мусить мати певний набір функцій, на що прямо вказують теорії систем [34]. Групування функцій усередині фондового ринку здійснюється за різними “розрізами”: визначені функції має кожний суб’єкт фондового ринку, кожний етап випуску та обігу цінних паперів, кожний контролюючий орган. Класифікація функцій уможливлює формування комплексної технології обігу цінних паперів.

Шоста ознака — система повинна мати цільову налаштованість, тобто мати певну ціль або набір цілей, досягнення яких забезпечує її функціонування. Системний аналіз передбачає генеральну ціль в ієрархії (дереві) цілей і завдань, розв’язання яких забезпечує досягнення такої генеральної цілі. Цільову спрямованість, властиву фондовому ринку, зв’я­зано передовсім із тим, що цілі учасників ринкових відносин, котрі визначаються їхніми інтересами, не повністю збігаються і можуть входити в суперечність, що підтверджується наявністю служби арбітражу.

Сьома ознака — системі має бути притаманна здатність до розвитку, удосконалення і тим самим до самозбереження. Життєздатність системи забезпечується динамічною постійністю названих вище ознак: постійністю — бо з часом вони не розчиняються в масі характеристик інших систем, і динамічністю — бо вони змінюються лише в процесі модифікування системи за іманентними закономірностями. Кількадесят років роз­витку світового фондового ринку запевняють як у стійкості та незмінності багатьох його елементів, які стали класичними, так і в постійному рухові вперед, згідно з новими запитами і новими можливостями економіки (можна лише дивуватися, наскільки вони безмежні). Ускладнюючись у своєму вдосконалюванні, фондовий ринок прагне спрощень, де тільки вони можливі. Таке, здавалося б, суперечливе явище насправді є ознакою високої культури авторів кожної новинки: чи то створення цінного паперу з новими властивостями, чи поєднання функцій одним функціонером фондового ринку. Розвиток фондового ринку супроводжується постійним осмислюванням накопичуваного досвіду. Проте стійкість системи не означає її нерухомості. Навпаки, закріплення та стабілізація досягнутого є лише сходинкою для нового етапу розвитку. І якщо фондовий ринок здатний, користуючись загальними принципами й нормами світової економіки, відображати водночас і особливості якоїсь країни, у цьому потрібно бачити діалектику взаємодії консерватизму і новаторства, інертності та гнучкості, уміле реагування на умови й можливості, які є в конкретній країні.

Восьма ознака — система може бути життєздатною, якщо вона буде самонастроюватися, коли їй буде властивий певний автоматизм реагування на зміну ситуації. Такою здатністю фондовий ринок теж володіє. Його самонастроювання полягає в селекції форм і засобів обігу цінних паперів за принципом — прийнятне те, що відповідає запитам економіки. Фондовий ринок сам підказує законодавцям, що потрібно змінювати. Такий “диктат” виявляється в тім, що життєздатними є лише такі закони та інструкції, які об’єктивно необхідні для нормального (з погляду потреб економіки) функціонування фондового ринку. Практика неодноразово запевняла нас у тім, що надумані правила й норми не спроможні керувати фондовим ринком, який згідно з об’єктивними закономірностями і тенденціями розвитку економіки самостійно визначає, що потрібно, а що ні. Мистецтво законодавця і полягає в тім, щоб розпізнати ці закономірності й писати просто про складне (але не навпаки!).

Системи, без огляду на їхні спільні риси, є нестандартними. Кожна система має власну специфіку, власне обличчя. Про фондовий ринок, зокрема, можна говорити як про дуже оригінальну систему, котрій нелегко знайти аналог з-поміж інших економічних систем.

Перша особливість системи фондового ринку — компромісність моделювання. Паралельне опрацювання “ідеальної” моделі, що створюється на базі сучасної теорії без урахування інформаційних, організаційних, кадрових та інших реалій, і “робочої” моделі, яка менш адекватно відбиває дійсність, але пристосована до наявної конкретики, — усе це найбільше стосується саме фондового ринку. Обидві моделі є необхідними, але потрібно чітко бачити різницю між ними (“що є що”) і потім правильно їх поєднувати, допускаючи певний компроміс між вимогами теорії та можливостями практики. В іншому разі може створитися безглузда ситуація, коли теоретики зайняті створенням ідеальної моделі, а практики змушені працювати наосліп. У літературі з системного аналізу на цю особливість моделювання не раз звертали увагу. “Системний об’єкт звичайно не дається дослідникові прямо, безпосередньо як система, і його системність схоплюється спочатку лише інтуїтивно” [7]. Ідеальна модель фондового ринку необхідна для того, щоб, опрацьовуючи робочу модель, заздалегідь передбачити в ній ті положення, які будуть потрібні в майбутньому. Водночас вдало створена робоча модель прискорює просування до ідеальної моделі. Так відбувається їх взаємодоповнення.

Друга особливість — репродукування в Україні зарубіжного досвіду випуску й обігу цінних паперів. Репродукувати — значить відтворювати, але (у даному контексті) не копіювати. Репродукування передбачає таке перенесення чогось в нові умови, коли зберігаються головні позитивні якості того, що переноситься, і враховуються умови середовища, в якому воно має функціонувати. Ринкові моделі Заходу, досконало відпрацьовані за тих умов, можуть “прижитися” в нас, але тільки з урахуванням наших можливостей. Відтак ідеться про найповніший (але не бездумний!) трансфер сучасних моделей світового фондового ринку в економіку України. Важливою є не критика самих моделей, а критичне ставлення до можливості отримати такі ж високі результати за наших екстремальних умов. Такий підхід стосується практично всіх основних аспектів фондового ринку — складу цінних паперів, механізму торгівлі ними, процесу посередництва та обслуговування.

Третя особливість — оптимізація структури та функцій фондового ринку. Під час вирішення багатьох завдань розвитку й функціонування фондового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити “золоту середину”. Це стосується, наприклад, визначення міри втручання держави в ділове життя учасників обігу цінних паперів, коли однаково небезпечними є і надмірне втручання (обмежується свобода підприєм­ництва) і надмірне невтручання (створюється середовище для зловживань). Оптимальним має бути й діловодство, забезпечуючи ретельний облік і виключаючи бюрократизацію та тяганину. Продумано треба розподілити функції між учасниками процесу випуску й обігу цінних паперів, оптимально визначити обсяг прав і обов’язків кожного з учасників.

Четверта особливість — відкритість фондового ринку як системи щодо суміжних економічних систем, інформатики й технології. Границі цієї системи хоча й чіткі, але в багатьох місцях прозорі. Наприклад, у діяльності з випуску й обігу цінних паперів активну участь беруть комерційні банки; фондовий ринок широко використовує методи, канали та мережі інформаційних систем загального призначення; тісні зв’язки існують між фондовим ринком, з одного боку, та інвестиційною й інноваційною діяльністю — з іншого. Наявність міжсистемних зв’язків зобов’язує керівників і спеціалістів установ фондового ринку оволодівати знаннями із суміжних сфер. Зобов’язує їх до цього й залежність системи фондового ринку від загального стану економіки (один із проявів відкритості системи). Ясна річ, що мало відкрити новий магазин. Потрібно знайти для до нього товари. Якою б досконалою не була інфраструктура фондового ринку, але коли через спад виробництва і згортання програми приватизації оборот цінних паперів залишатиметься незначним, то порівняння фондового ринку з порожнім або напівпорожнім магазином буде цілком доречним.

П’ята особливість — підвищена роль класифікацій щодо вдосконалення структури й механізму фондового ринку, якому притаманні такі риси, як багатомірність структури та різноманітність складових. Розкласти складові “по полицях” — це одне з найперших і найважливіших завдань системного підходу. “Перша необхідність, яку накладає на нас сам склад нашого розуму, — писав Т. Боуєн, — полягає в тім, щоб розшарувати безкінечне багатство природи на групи і класи речей. Тому перші зусилля за розроблення знань мають бути спрямовані на класифікацію. Згодом може виявитися, що класифікація є не тільки початком, а й вищою точкою людського знання”[39].

Кожна система потребує якогось забезпечення. Це стосується й фондового ринку, для нормального функціонування якого необхідні такі види (форми) забезпечення:

Теоретичне: наукові дослідження та прикладні розробки у сфері цінних паперів і фондового ринку, ретроспективний аналіз, виявлення тенденцій і закономірностей, визначення перспектив розвитку.

Стратегічне: відстеження процесу соціально-економічного розвит­ку суспільства, орієнтація на політичні ситуації, відповідність темпів розвитку фондового ринку темпам проведення економічної реформи.

Законодавче: підготовка законодавчих і нормативних актів, що регламентують різні сторони випуску й обігу цінних паперів.

Юридичне: систематизація нормативно-правових документів, коментарій до них, пояснення й консультації.

Економічне: узгодження з інвестиційною політикою, техніко-економічне обгрунтування, фінансування, бізнес-плани, економічне стимулювання, оподаткування, економічний патронаж і протекціонізм.

Методологічне: розроблення й застосування методик та інструкцій, що регламентують всі сторони та етапи випуску й обігу цінних паперів.

Інформаційне: збирання та обробка інформації про правову базу і зміни на фондовому ринку, його структуру й функції, відомості про партнерів і конкурентів, дані про ціни та обсяги цінних паперів.

Маркетингове: вивчення та аналіз фондового ринку країни й зарубіжного ринку, баланси попиту і пропонування цінних паперів, визначення вигідних об’єктів вкладення капіталу та прийнятних джерел його отримання, оцінка й прогноз кон’юнктури, моніторинг на фондових біржах.

Документальне: розроблення й застосування бланків, форм, реєстрів, обгрунтування реквізитів документів, документооборот.

 Математичне: виведення формул функціональної та стохастичної залежності між елементами та явищами фондового ринку, вимірювання часових факторів (дисконтування), використання математичного апарату теорії ймовірності для оцінення ступеня ризику, проведення кореляційних досліджень.

Програмне: комп’ютеризація діяльності на фондовому ринку, роз­роблення програм.

Організаційне: структура фондового ринку, схема організації випуску та обігу цінних паперів, субординація, види організаційних компонентів, управління, планування, координація.

Технологічне: вироблення раціональних процедур укладання та оформлення угод, проведення торгів, надання посередницьких послуг.

Кадрове: підготовка кадрів спеціалістів для фондового ринку, їх перепідготовка та підвищення кваліфікації, пропаганда знань про цінні папери, етичне виховання, психологічне обслуговування.

Облікове: бухгалтерський облік, первісний облік, уніфікація облікових документів.

Контрольне: контрольні функції, звітність, ревізії, аудит.

Рекламне: пошук нових форм реклами, організація рекламної справи, визначення оптимальних витрат на рекламу, оцінення ефекту.

Технічне: службові меблі, копіювальна техніка, засоби зв’язку, транспорт, матеріально-технічне постачання.

Комунікабельне: культурно-побутові аспекти сфери діяльності на фондовому ринку — житло, охорона здоров’я, освіта, культурні структури, побутове обслуговування, підвищення рівня сервісу в усіх його видах і проявах.

Названі види забезпечення фондового ринку як системи мають підвиди, типи, форми, елементи та інші складові, котрі групуються й формалізуються як класифікатори. Прикладом диференціації певного виду забезпечення може бути перелік функцій з організації та управління фондовою діяльністю. До цього переліку входять: керівництво, підтвердження, відміна, виконання, підтримка, мораторій, участь, сприяння, обмеження, координація, ліцензування, контроль, організація, пролонгація, перевірка, розгляд, реєстрація, ревізія, обслуговування, розповсюдження, експертиза, схвалення, повідомлення, аудит, дозвіл, доповнення, аналіз, узгоджен­ня, приймання, оцінення, затвердження, заохочення, візування, відмова, покарання.

Види забезпечення фондового ринку взаємозв’язані. Наприклад, юридичне забезпечення випливає із законодавчого, взаємодіють мар­кетинг та інформаційне забезпечення, комп’ютерні програми базуються на математичних алгоритмах і т. д.

Отже, системний підхід уможливлює балансування елементів фон­дового ринку та забезпечення його оптимальної структури за етапами, виконавцями та функціями. Створюються сприятливі умови для проведення державного аналізу стану функціонування фондового ринку, для запобігання порушенням законів і правил. Але найсуттєвіший результат системного підходу полягає в систематизації цінних паперів, що є підставою для наступного їх моделювання та впорядкування інших сторін фондового ринку.



[1] У теорії систем передбачено необхідність розрізняти “дослідження системного обєкта і системне дослідження обєкта”, а також право говорити про “систему щодо створення системи”.