5.1. Централізація та інтернаціоналізація фондових ринків – провідна тенденція сучасності

Фондові ринки зароджуються у період становлення капіталістичних відносин як більш ефективна форма акумулювання, обігу та перерозподілу капіталу у вигляді цінних паперів, ніж чисто грошова форма обігу. Крім того, цінні папери (ЦП) відтворюють не лише обіговий капітал, а й основні фонди підприємств і компаній. Через ринок цінних паперів (РЦП) акумулюються грошові нагромадження держави, підприємств, компаній, банків, приватних осіб та спрямовуються на виробниче і невиробниче вкладення коштів (капіталу).

Найбільш просту схему фондової взаємодії схематично можна представити таким чином:

В дійсності ж відбувається більш складна взаємодія, коли між емітентом та інвестором задіяні інші структури – інститути та суб’єкти фондового ринку: фондові біржі, торговці цінними паперами, депозитарії, клірингові установи, зберігачі, реєстратори тощо.

Головним інститутом ринку цінних паперів була і залишається фондова біржа. Пріоритет бірж на фондовому ринку пояснюється тим, що вони сприяють значно більшому розповсюдженню капіталу, ніж це спроможна забезпечити позабіржова торгівля ЦП. Підприємства – емітенти, як й інвестори, зацікавлені саме в як найбільшому розосередженні капіталу, що забезпечує їм фінансову стабільність. Крім того, біржа робить довгострокові вклади ліквідними – тобто здатними переводитись у грошові кошти, задовольняючи як зрозуміле бажання вкладників одержувати якомога більш короткострокові вклади, так і прагнення дебіторів одержувати довгостроковий капітал.

Провідне становище фондових бірж, яке зберігається століттями, обумовлене універсальністю механізму біржової торгівлі. Законодавство у країнах з ринковою економікою змінювалося неодноразово, але основні принципи біржової торгівлі залишалися в основному сталими, лише адаптуючись до нових умов та удосконалюючись. У жодній країні фондова біржа не відмерла як застарілий інститут. Навпаки, йде розвиток біржової торгівлі з використанням сучасних комп’ютерних та телекомунікаційних технологій.

Найстарішою у світі фондовою біржею вважається Амстердамська біржа (заснована у 1602 році), на якій проводилися операції з цінними паперами Ост-Індської та Вест-Індської компаній. Фондові біржі з’являються (чи шляхом спеціалізації перепрофілюються з універсальних або товарних бірж) і в інших країнах Європи, а згодом і Північної Америки.

Створення та розвиток фондових бірж були досить хаотичними, хоча вже у XVIII – XIX століттях вони характеризувалися більш-менш однаковими принципами діяльності, що відзначали біржову торгівлю в цілому. За умов нерозвинутих комунікаційних зв’язків у країні могло виникнути декілька бірж. Чи раціонально, скажімо, було возити в диліжансах або фургонах акції чиказьких компаній на Нью-Йоркську фондову біржу? Краще, напевно, було, організувати власну біржову торгівлю у Чикаго.

Окрім того, створення в країні декількох бірж характерно для країн з федеративним політичним устроєм, коли окремі штати (землі, кантони) можуть мати суттєві відмінності у законодавстві.

З даними 1992 року, у світі діють 22 єдині національні фондові біржі, тобто в цих країнах інші біржі або згорнули свою діяльність, або й зовсім не виникали. До них слід приєднати і практично усі постсоціалістичні країни (крім Росії та України), Китай і В’єтнам, де єдині загальнонаціональні фондові біржі були створені на початку 90-х років. 13 країн (США, Італія, Канада, Швейцарія, Японія) мають по декілька бірж, що склалося історично.

Незважаючи на це, загальною тенденцією є концентрація біржової тор­гів­лі, створення об’єднань національних бірж, тобто йде процес централізації ринків цінних паперів.

Протягом останнього десятиріччя різко зросли вимоги до ефективності функціонування фондового ринку. Усунення адміністративних бар’єрів, особ­ливо в рамках Європейського Союзу, де з початку 1999 року у безготівковому обігу почала функціонувати єдина валюта – ЄВРО, широкий розвиток системи комунікацій призвели до більш глибокої інтеграції торгівлі цінними паперами.

Інтеграція ринків капіталу, особливо РЦП, є однією з головних тенденцій сучасної світової економічної системи. Інтеграційні процеси значно збільшують обсяги торгівлі цінними паперами, розширюють їх спектр у біржовому обігу, в цілому сприяють переміщенню капіталу. В той же час вони потребують, по-перше, централізації національних фондових ринків, коли національний ринок працює за єдиними правилами, і, по-друге, міжнародної стандартизації та уніфікації ринків, функціонуючих в окремих країнах.

Централізований фондовий ринок – це ринок, на якому той чи інший цінний папір має єдине місце котирування, як правило – одну загальнонаціональну систему котирування безперервно чи методом фіксингу, а ціна на нього встановлюється шляхом співставлення попиту і пропозиції. Ця ціна є обов’язковою для інвесторів, емітентів, торговців.

Впровадження принципу централізації ринку є найбільш дієвим антимонопольним заходом, що забезпечує рівність прав для усіх учасників торгів цінними паперами – емітентів, інвесторів (інституціональних та приватних), професійних посередників ринку – торговців, банків, інвестфондів та інвесткомпаній. Централізація унеможливлює встановлення монопольної ціни на цінні папери з боку емітента чи посередника-торговця, а для торговців цінними паперами створює конкурентне середовище, захищаючи їх від незбалансованих дій в умовах нестабільної кон’юнктури та мінімізуючи ризики. Вона також дозволяє уникнути подрібнення ринку на нерівноцінні сегменти за географічною ознакою, оскільки дає можливість визначення індексів курсу цінних паперів на території всієї країни. Тобто централізована модель фондового ринку – це надійний засіб попередження кризових ситуацій, підтримання і постійного вирівнювання курсів цінних паперів, усунення проявів монополізму окремих суб’єктів ринку та зменшення їх ризиків.

Тому у 80-ті роки національні ринки в економічно розвинутих країнах вступили у стадію розвитку, яку можна охарактеризувати як "централізація ринку".

За ідеєю, централізована модель фондового ринку виглядає так: в країні функціонують єдина фондова біржа, єдиний (центральний, національний) депозитарій цінних паперів та єдиний розрахунковий (кліринговий) центр.

Така модель ринку працює у Данії, Норвегії, Південній Кореї, формується вона і в постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи, Балтії, у Китаї та В’єтнамі. У Данії, наприклад, єдиний депозитарій (VP) забезпечує усі операції на єдиній в країні Копенгагенській фондовій біржі, депозитарій Норвегії обслуговує трансакції на фондовій біржі Осло.

Ефективність централізованої моделі підтверджує досвід функціонування фондового ринку Республіки Корея. В країні працює єдина Корейська фондова біржа (КФБ), єдиний Корейський депозитарій цінних паперів (КДЦП) та єдиний розрахунковий центр. Створення в країні інших фондових бірж та депозитаріїв заборонене законодавчо. При КФБ за допомогою членів біржі створена Корейська комп’ютерна корпорація по цінних паперах KOSCOM, яка проводить котирування цінних паперів в автоматизованій торговельно-інформаційній електронній системі. Позабіржові торговці цінними паперами в обов’язковому порядку мають бути членами Корейської асоціації фондових ділерів (КАФД) і торгувати лише в електронній системі КАФД KOSDAQ. При цьому у KOSDAQ котируються тільки акції компаній, які не відповідають умовам лістингу (допуску до котирування) на КФБ, тобто акції дрібних та середніх компаній, а трансакції в KOSDAQ обслуговуються КДЦП та KOSCOM, як і операції на КФБ. (Детальніше див.: В.В. Оскольский. Фондовый рынок Республики Корея. – К., 1999).

В країнах, де історично збереглося по декілька фондових бірж, спостерігається процес поступового об’єднання бірж в єдині біржові системи. У Франції 8 бірж об’єдналися у 984 році в Товариство французьких бірж (SBF), яке діє під егідою Паризької фондової біржі разом з Національним депозитарієм Франції (SICOVAM). З 1993 року SBБ і SICOVAM очолює єдине керівництво.

У Німеччині об’єднання 7 бірж почалося у 1986 році, на базі найбільшої в країні і однієї з провідних у світі Франкфуртської біржі створене товарис­тво "Німецька біржа АГ" (Deutsche Börse AG), до складу якого входить і Німецький касовий союз (Deutschen Kassenverein) як єдиний депозитарій цінних паперів.

В інших країнах теж визначалися провідні біржі: в Швейцарії – Цюріхська, в Італії – Міланська, обіг цінних паперів на якій складає 90 % усієї на­ціональної фондової торгівлі. У США Нью-Йоркська фондова біржа, Американська фондова біржа (м. Нью-Йорк) та загальнонаціональна позабіржова електронна торговельна система NASDAQ (м. Вашингтон) користуються послугами одного депозитарію, а у 1998 році почалося злиття Американської фондової біржі та NASDAG.

Обов’язковим елементом централізованого фондового ринку є його регулювання. Воно здійснюється у формах державно-правового регулювання (розробка та прийняття відповідної законодавчої бази та контроль за її дотриманням з боку державних органів) та інституційно-правового регулювання (окремі функції регулювання і контролю передаються фондовим біржам та саморегулівним організаціям). Контроль, як правило, жорсткий, а покарання – суворе. У США, наприклад, за зловживання на фондовому ринку передбачені штрафи до 1 млн. (для юридичних осіб – до 2,5 млн.) доларів або тюремне ув’язнення до 10 років. У Великобританії – грошовий штраф у необмеженій сумі або ув’язнення до 7 років, або і те й інше. У Франції можна отримати ув’язнення від 2 місяців до 2 років разом зі штрафом до 10 млн. франків або у десятикратному розмірі від одержаного прибутку.