5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспільство" та пізнання їх

З окремими аспектами змісту категорії "культура" тісно переплітається зміст категорії "цивілізація". Як і катего­рія "культура", категорія "цивілізація" належить до бага­тозначних. Нерідко обидві категорії розглядаються окреми­ми дослідниками як тотожні за змістом у ряду "культу­ра" — "цивілізація" — "суспільство". Також до цього ряду додають категорію "людство" (див.: Бестужев-Лада И£. Аль­тернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — С. 15).

Дискутивність такого підходу може зумовлювати сер­йозні соціальні, когнітологічні проблеми. Адже категорія "цивілізація" може вживатись як більш загальна, за допо­могою якої здійснюється порівняльна характеристика ста­ну минулого суспільства у змісті найвищої стадії (епохи, ери) його розвитку. У зазначеному контексті було б недо­цільно використовувати терміни-синоніми в умовах дефі­циту понять. До того ж слід зазначити, що в межах однієї цивілізації можна розглядати протиставлення таких явищ, як культура й антикультура (субкультура).

Система гуманітарної просвіченості чи освіти передбачає набуття цілісних знань про соціокультурний розвиток люд­ства — як макроцивілізації, що складається з регіональних цивілізацій та мікроцивілізацій. Розуміння зазначеного підходу покликане стати важливим чинником гуманітарно­го знання і гуманітарія, і технократа, оскільки без загаль­ного бачення генетики культури суспільства неможливо системно усвідомити окремі феномени культури (у тому числі культури будь-якої науки). Кожне соціальне явище з погляду науки має певну генетику — закономірності спад­ковості чи мінливості свого об'єкта (предмета). Все це набу­ває відображення в онтології — множині емпіричного мате­ріалу, на основі якого формуються теорія, наука.

Вивчення історії будь-якого соціального явища потре­бує того, щоб людина мала уявлення про розвиток та інва­ріантні характеристики як окремих цивілізаційних систем (регіональних — наприклад євро-атлантичної, азіатської, африканської, чи мікроцивілізацій — окремої країни, на­роду, нації, етносу та ін.), так і загальнолюдської цивілі­зації (макроцивілізації) в цілому. Історія світової цивілі­зації вже має обов'язкову складову сучасної гуманітарної освіти. У навчальних закладах історію різних цивілізацій вивчають починаючи з початкових класів загальноосвіт­ньої школи і закінчуючи здобуттям вищої освіти, незалеж­но від того, чи ця освіта гуманітарна, технічна або інша.

Щодо сутності цивілізаційно-культурної єдності можна взяти до уваги думки Юрія Павленка про те, що "розгляд основних концепцій соціокультурного розвитку людства підводить до висновку про те, що адекватне осмислення остан­нього сьогодні вже неможливе на базі самої лише стадійної парадигми. На одному щаблі еволюції, як правило, існує два чи більше типів соціокультурних систем із притаманними їм специфічними тенденціями й напрямками подальшого руху" (див.: Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Со­ціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. / Відп. ред. С. Кримський. — К.: Либідь, 1996. — С. 13).

"Синергетичне" мислячі історик, культуролог, політо­лог, економіст, правознавець оцінюють певне соціальне явище (соціальне рішення) не шляхом прямолінійного по­рівняння попереднього та наступного станів динамічних систем, а порівнюючи реальний хід і наступні події з віро­гідним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.

Щодо останнього, синергетика співвідноситься з альтер-нативістикою — міждисциплінарним напрямом прогнозу­вання перспектив переходу до альтернативної цивілізації (суспільства, культури), цивілізації відмінної від існуючої, що знаменує вихід суспільства з катастрофічного стану, який було визначено попередньо у рамках футурології. Сьогодні альтернативістика особливу увагу приділяє про­блемам, які мають глобальні чинники (див.: Бестужев-Лада И.В. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — 352с.).

Через глобальні чинники зазначені вище наукові дис­ципліни співвідносяться з глобалістикою — напрямком філософсько-соціологічних досліджень проблем, які мають позитивний чи негативний планетарний (світовий, глобаль­ний) зміст.

Нові підходи щодо з'ясування сутності соціальних явищ пропонує і когнітологія — наука про пізнання та соціаль ну рефлексію на рівні індивідуального та соціального інте­лекту. Вона зародилася на межі соціальної психології та теорії інформації про ентропію (невизначеність), а також критичну масу інформації як чинник щодо подолання не­визначеності (незнань, відсутності знань внаслідок обме­ження можливостей доступу, обробки та усвідомлення да­них, даних, які не стали інформацією).

Простіше ця думка звучить у народній мудрості: "Чому ми бідні? А тому що... мало маємо знань".

Наступний методологічний аспект, через який пропо­нується пізнання сучасних соціальних змін, формування світової культури, — це нормативістський підхід. Основ­ним чинником його об'єктивного відображення є культура права, що набуває логічного завершення в нормах публіч­ного права на рівні законодавства: кодифікованого — Кон­ституції країни, кодексів окремих галузей права (цивіль­ного, адміністративного, трудового, кримінального) та ко­дексів комплексних міжгалузевих інститутів права (зе> мельного, водного, повітряного, лісного тощо) і некодифі-кованого (господарського, комерційного, підприємницько­го, інформаційного права тощо).

У культурологічному аспекті право завжди було і є відображенням культури суспільних відносин, у тому числі суспільних інформаційних — суспільних відносин щодо інформації.

На основі названих методологічних засад пропонується з'ясування сутності такого предмета дослідження, як інформаційна культура. Для його з'ясування за методом системного аналізу розглянемо сутність провідних складо­вих інформаційної культури — інформації та культури, а також синтезуємо їх у новій якості, як одну категорію.

Відповідно до когнітивного суспільствознавства будь-яка категорія (дефініція), термін, поняття у конкретного індивіда чи соціальної групи викликає відповідну сутніст-ну рефлексію (розуміння). Ця рефлексія визначається рівнем ентропії (невизначеності), яка сформована у комп­лексі знань, набутих протягом певного періоду життя. Ба­жання подолати сформований комплекс знань породжує нові знання, які все одно асоціюють із попередніми знан­нями. Щодо цього між фахівцями різних професій, різних галузей знань побутує подібне за змістом порівняння аль­тернатив. Наприклад, між "фізиками" і "ліриками" (пое­тами), між "юристами" і "технарями", хоч історія і знає багато прикладів "фізиків-ліриків", "юристів-технарів", "технарів-юристів". Це, як правило, люди, що подолали професійні (світоглядні) комплекси. Проте не виключено, що деякі з тих, хто має "подвійну освіту", лише роблять вигляд, що подолали такі світоглядні комплекси.

У соціальних науках з історії відомо, що нові знання, як правило, зароджуються на межі різних традиційних наук, як гарна троянда народжується на культивованому ґрунті, у якому вдосталь мертвого — колишнього живого (перегною).