5.13. Велика Британія у 1918-1939 рр

Велика Британія як одна із провідних держав Антанти у результаті перемоги в Першій світовій війні отримала мандат на значну частину німецької і турецької колоніальної спадщини, був розгромлений її голов­ний супротивник — Німеччина. Але перемога дісталася дорогою ціною. Людські втрати становили 750 тис. убитими, 1,7 млн. поранеиими, країна втратила більше третини національного багатства, скоротився: випуск про­мислової продукції, зменшився торговельний флот. Зі світового кредитора Англія перетворилася у боржника.

Наприкінці 1918 р. в Англії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобув блок консерваторів і лібералів. Лейбористи отримали 59 місць у палаті громад. Уряд знову очолив Ллойд Джордж:.

Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнніих кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впрювадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийня­то програму допомоги безробітним і будівництва дешевого жїитла для не­заможних тощо.

У зовнішній політиці Ллойд Джорджа важливе місце посідала бороть­ба з Радянською Росією. На початку 1919 р. Велика Британія разом з Францією і США розпочали проти неї воєнну інтервенцію, а в радянсько-польській війні підтримала Польщу. Британські домініони — Кашада, Австра­лія і Південно-Африканський Союз — отримали статус автоіномних дер­жав у складі Британської імперії. У 1921 р. англійська колоінія Ірландія дістала статус домініона (шість графств у Північній Ірландії з переважно протестантським населенням, а не католицьким, як у решті Ірландії, зали­шились у складі Великої Британії).

Уряд Ллойд Джорджа виявився неспроможним подолати фінансові негаразди. Купівельна спроможність населення падала. У 19Г9-—1923 рр. ширився страйковий рух. Особливо гострий конфлікт виник у 1921 р. між власниками і шахтарями.

1923 р. в Англії відбулися чергові вибори. Ліберали і лейбористи, які збільшили своє представництво в палаті громад, домовилися про. коаліцію, і на початку 1924 р. прем'єр-міністром став лідер лейбористів Джеймс Рамсей Макдональд. Уряд вдосконалив систему страхування та соціаль­ного забезпечення, скоротив непрямі податки, встановив дипломатичні відносини з СРСР. Парламентські вибори в жовтні 1924 р. лейбористи програли. Однопартійний уряд консерваторів очолив Стенли Болдуїн.

У 1925—1926 рр. у країні загострилися соціальні суперечності. У се­редині 1925 р. власники вугільних шахт оголосили про закриття нерента­бельних копалень у разі, якщо федерація гірників не погодигься на зни­ження заробітної плати, подовжений робочий день, скорочення кількості робітників тощо. У травні 1926 р. розпочався загальний страйк шахта­рів. Уряд оголосив про введення надзвичайного стану. Верховний суд виніс

рішення про незаконність страйку. Семимісячна боротьба англійських шах­тарів зазнала поразки. У листопаді 1926 р., незважаючи на значну мате­ріальну і фінансову допомогу з боку Радянського Союзу, страйк гірників припинився.

1927 р. парламент прийняв закон про промислові конфлікти і тред-юніони, яким вводився спеціальний "охолоджувальний" період між оголо­шенням і початком страйку, а організатори неконституційних страйків та їх учасники підлягали штрафу; заборонялося масове пікетування, обмежу­валися внески профспілок на потреби Лейбористської партії. Антипроф-спілкове законодавство уряду Болдуїна ускладнило становище робітників.

1927 р. Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з СРСР. В умовах світової економічної кризи1, що в 1929 р. охопила і цю країну, масового безробіття, зростання страйкового руху знову посилилися позиції лейбористів. На виборах 1929 р. вони домоглися абсолютної більшості і сформували однопартійний уряд на чолі з Макдональдом. Він спробував подолати кризу зниженням державних видатків, зокрема скороченням до­помоги безробітним, допомогою приватному капіталу. Проте його зусилля виявилися марними: падіння виробництва тривало, у таких провідних галу­зях, як металургійна, вугільна, суднобудівна, воно становило 60% . Кількість безробітних у 1933 р. досягла 3 млн. чол. В умовах цілковитої депресії уряд у 1931 р. пішов у відставку. На парламентських виборах того ж року лейбористи зазнали поразки.

Макдональд, який з групою своїх прихильників вийшов із партії, сфор­мував "Національний кабінет", залучивши до нього консерваторів і націо­нал-лібералів. Головною метою їхньої політики були спроби вийти з кризи шляхом зниження соціальних витрат, заробітної плати службовцям, підви­щення митних податків на товари, що ввозилися- в країну. У 1934 р. країна вийшла зі стану економічної кризи.

До початку Другої світової війни економіка досягла докризового рівня. Причиною швидкого економічного підйому кінця 30-х років було збільшення капіталовкладень у промисловість і розширення військового виробництва. Але безробіття залишалось високим.

У 1935 р. Макдональд пішов у відставку, а прем'єр-міністром став лідер консерваторів Болдуїн. У 1937 р. на чолі уряду став консерватор Невілл Чемберлен. Уряд Чемберлена здійснював широку програму озбро­єнь. У 1939 р. в мирних умовах було введено загальну військову по­винність. У сфері зовнішньої політики "національний уряд" Болдуїна — Чемберлена фактично потурав агресії фашистської Німеччини та Італії: з Німеччиною було укладено військово-морську угоду, що дало можливість

' У 1929—1933 рр. більшість розвинутих країн світу опинилися в лещатах небувалої економічної кризи, причинами якої були порушення основних пропорцій світової системи господарства, стихійне нарощування виробництва, низький рівень доходів основної маси населення.

останній створити надводний і підводний флот, не протидіяв загарбанню Італією Ефіопії, під час громадянської війни в Іспанії проголосив політику "невтручання", Ідо сприяло італо-німецькій інтервенції проти республікан­ського уряду. При потуранні Великої Британії Німеччина у 1938 р. при­єднала до себе Австрію.

Агресія Японії проти Китаю в 1937 р. погіршила англо-японські відно­сини, але Велика Британія лише обмежилася осудженням дій японських мілітаристів.

Від політики "невтручання" уряд перейшов до політики безпосередніх поступок агресорам. 1938 р. Англія стала ініціатором ганебного мюнхен­ського зговору щодо розчленування Чехословаччини і її поглинання Німеч­чиною. 1939 р. Англія і Франція уклали угоду про взаємну допомогу у разі агресії з боку третьої держави; вони надали гарантії безпеки Польщі, Ру­мунії та Греції, а також розпочали переговори з СРСР. Безуспішний хід англо-французько-радянських переговорів призвів у серпні 1939 р. до німецько-радянського зговору, що відкрив шлях до розв'язання Другої світо­вої війни.