5.2. Методи управління фінансами
Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:
фінансового прогнозування
фінансового планування;
фінансового регулювання
фінансового контролю.
Основне місце в управлінні фінансами займає прогнозування. Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики. Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:
асоціацій і аналогій;
побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;
кореляційно-регресивний аналіз;
метод безпосередньої експертної оцінки;
При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:
об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;
аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;
вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;
історичний підхід.
Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом. Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:
ресурси;
економічна та фінансова ситуація;
фінансова політика.
Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів:
I. Складення аналітичного балансу
II. Виділення впливових факторів
III. Вихід на розрахункові величини факторів
На першому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, ранжированих залежно від ступеня їх вагомості. Другий етап полягає у виділенні факторів, які мають - першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів. Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.
На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план. В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє
Стосовно фінансового планування - це діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. Пропорційність - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонах, галузях, підприємствах. Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх органів фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розробки системи фінансових планів. Система фінансових планів відображає:
особливості форм і методів утворення і використання грошових фондів;
галузевий і територіальний перерозподіл фінансових ресурсів;
розподіл фінансових ресурсів за сферами фінансових відносин;
розподіл фінансових ресурсів на рівні підприємства.
Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному плану, в якому відображається рух бюджетного фонду, форми та методи його утворення і використання, структура доходів і видатків.
Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють:
стратегічні (декілька років) плани;
тактичні (квартал-рік) плани;
оперативні (до одного місяця) плани.
Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні - у відповідності до поставлених задач; стратегічні - у відповідності до поставленої мети. Принцип обгрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку. Принцип реальності грунтується на урахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки. Принцип інтегрованості зумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) із тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються на базі стратегічних, оперативні - на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціональних планів. Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою. своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища. Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування - це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, ефективної організації всього процесу.
Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення. На рівні держави фінансове програмування передбачає:
встановлення пріоритетів державних видатків за напрямками;
підвищення ефективності використання державних коштів;
припинення фінансування у відповідності з вибором альтернативного варіанта.
Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг ресурсів, які є, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети. Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х років. Суть його полягає в складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року, Показники при цьому пересуваються за п'ятирічною шкалою на рік вперед.
Планові показники першого майбутнього року є директивними, а наступні чотири роки - орієнтовними. Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконавцях. В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високо розвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, антимонопольну політики тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.
Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами — доходи і видатки учасників суспільної системи. Враховуючи різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок) система фінансового регулювання складається з наступних підсистем
Підсистема державного регулювання
Підсистема саморегулювання
Підсистема ринкового регулювання
Державне регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових. Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:
державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;
безпосереднього регулювання цін;
регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів, емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;
) системи пільг;
системі санкцій.
При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечує саморегулювання. У практиці розвинутих країн таке співвідношення перебуває в пропорції в середньому 7/3, тобто 70 % фінансових відносин само управляється і регулюється безпосередньо виробниками на основі добре налагодженої правової бази. Решту господарської системи різними методами регулює держава.
Саморегулювання відбувається на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтереси, як вони цього захочуть. Усі методи фінансового регулювання розподілу, обміну і споживання здійснюються через ринок. Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обґрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія ( поточна й довгострокова). Слід наголосити, що державне регулювання фінансами зумовлене загальнодержавними й суспільними інтересами і має здійснюватись державними органами на всіх рівнях вертикальної системи управління. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.
Сутність фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.
фінансового прогнозування
фінансового планування;
фінансового регулювання
фінансового контролю.
Основне місце в управлінні фінансами займає прогнозування. Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики. Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:
асоціацій і аналогій;
побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;
кореляційно-регресивний аналіз;
метод безпосередньої експертної оцінки;
При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:
об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;
аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;
вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;
історичний підхід.
Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом. Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:
ресурси;
економічна та фінансова ситуація;
фінансова політика.
Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів:
I. Складення аналітичного балансу
II. Виділення впливових факторів
III. Вихід на розрахункові величини факторів
На першому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, ранжированих залежно від ступеня їх вагомості. Другий етап полягає у виділенні факторів, які мають - першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів. Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.
На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план. В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє
Стосовно фінансового планування - це діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. Пропорційність - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонах, галузях, підприємствах. Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх органів фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розробки системи фінансових планів. Система фінансових планів відображає:
особливості форм і методів утворення і використання грошових фондів;
галузевий і територіальний перерозподіл фінансових ресурсів;
розподіл фінансових ресурсів за сферами фінансових відносин;
розподіл фінансових ресурсів на рівні підприємства.
Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному плану, в якому відображається рух бюджетного фонду, форми та методи його утворення і використання, структура доходів і видатків.
Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють:
стратегічні (декілька років) плани;
тактичні (квартал-рік) плани;
оперативні (до одного місяця) плани.
Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні - у відповідності до поставлених задач; стратегічні - у відповідності до поставленої мети. Принцип обгрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку. Принцип реальності грунтується на урахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки. Принцип інтегрованості зумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) із тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються на базі стратегічних, оперативні - на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціональних планів. Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою. своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища. Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування - це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, ефективної організації всього процесу.
Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення. На рівні держави фінансове програмування передбачає:
встановлення пріоритетів державних видатків за напрямками;
підвищення ефективності використання державних коштів;
припинення фінансування у відповідності з вибором альтернативного варіанта.
Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг ресурсів, які є, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети. Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х років. Суть його полягає в складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року, Показники при цьому пересуваються за п'ятирічною шкалою на рік вперед.
Планові показники першого майбутнього року є директивними, а наступні чотири роки - орієнтовними. Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконавцях. В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високо розвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, антимонопольну політики тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.
Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами — доходи і видатки учасників суспільної системи. Враховуючи різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок) система фінансового регулювання складається з наступних підсистем
Підсистема державного регулювання
Підсистема саморегулювання
Підсистема ринкового регулювання
Державне регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових. Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:
державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;
безпосереднього регулювання цін;
регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів, емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;
) системи пільг;
системі санкцій.
При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечує саморегулювання. У практиці розвинутих країн таке співвідношення перебуває в пропорції в середньому 7/3, тобто 70 % фінансових відносин само управляється і регулюється безпосередньо виробниками на основі добре налагодженої правової бази. Решту господарської системи різними методами регулює держава.
Саморегулювання відбувається на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтереси, як вони цього захочуть. Усі методи фінансового регулювання розподілу, обміну і споживання здійснюються через ринок. Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обґрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія ( поточна й довгострокова). Слід наголосити, що державне регулювання фінансами зумовлене загальнодержавними й суспільними інтересами і має здійснюватись державними органами на всіх рівнях вертикальної системи управління. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.
Сутність фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.