Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.2. Об'єкти та суб’єкти СРТ і форми трансферу технологій

Об'єкти СРТ
Усі речі навколишнього світу являють собою об'єк­ти-носії технологій: природних, виробничих, суспільних. Об'єкти СРТ виступають в уречевленому та в не уречевленому виглядах.
До перших належить абсолютно переважна в міжнародній тор­гівлі за кількісними й вартісними показниками найрізноманітніша номенклатура товарної продукції виробничої сфери. Ці товари є матеріальними носіями втіленої в них технології продукту. У США, наприклад, у структурі загальних витрат на промислові вдосконалення і розробки в останні десятиріччя на виробництво нових товарів припадало 35%, удосконалення існуючих товарів — 45 %, нових технологій — 20 %.
Товари класифікуються згідно з розробленим ЮНКТАД коефі­цієнтом технологічної місткості торгівлі (ТМТ), який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на ви­робництво товарів і торгівлю ними. Так, у країнах ОЕСР високотехнологічномісткими вважаються аерокосмічне устаткуван­ня (22,7 %), комп'ютери (17,5 %), електроніка (10,4 %), ліки (8,7 %) тощо; середньотехнологічномісткими — автомобілі (2,7 %), хімікати (2,3 %), різна промислова продукція (від 1,6 % до 1,8 %) і т. д.; низькотехнологічномісткими — будівельні матеріали (0,9 %), продукти харчування (0,8 %), судна (0,6 %), горні метали (0,6 %), текстиль, одяг, взуття (0,2 %).
Загалом середній коефіцієнт ТМТ для першої групи товарів становить 11,4 %, другої — 1,7 %, третьої — 0,5 %.
Є й інші — якісні критерії віднесення продукції до високотехнологічної (наукоємної): частка зайнятих у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) — не менш ніж 2,5 % загальної чисельності працівників, досягнення світового рівня якості продукції, висока експортна квота, використання високих технологій (hi-tech) тощо.
Об'єкти СРТ у не уречевленому вигляді представлені результа­тами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нема­теріальними носіями технологій продуктів, процесів та управ­ління.
Класифікувати їх через внутрішню цілісність можливо лише умовно на:
·    позаринкові: інформаційні масиви друкованої спеціальної пе­ріодики, довідників, підручників, науково-технічних видань;
знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;
·    потенційно ринкові: патенти, «ноу-хау», науково-технічна до­кументація, копірайт, управлінський консалтинг тощо. Ймовір­ність ринкового використання цих об'єктів СРТ дуже невелика. За статистикою, з усього числа новацій, що патентуються у світі, використовується не більше 3—5 %, відсів ідей на стадії їх утілення в продукт чи процес сягає 99 із 100, а з кожних
·    лізинг — довгострокова оренда устаткування, насамперед високотехнологічного, з метою його прибуткового використання за мінімальних стартових витрат;
·    договори з приводу копірайту — уступка виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану про­дукцію;
·    франчайзинг — використання для збуту товарів торговельної марки (індивідуального символу) їх виробника зі збереженням за останнім права власності на технологію їх виготовлення;
·    надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, ме­неджмент, підготовку персоналу тощо.
На практиці зазначені форми трансферу технологій доповню­ють одна одну, особливо в масштабних проектах, у міждержавних угодах про промислово-інвестиційне співробітництво, науково-технічну та виробничу кооперацію та ін.
Некомерційні форми руху технологій опосередковують процеси відтворення позаринкових об'єктів СРТ. Саме вони становлять «кореневу систему» розвитку міжнародного технологічного об­міну, посилення інтелектуального потенціалу й пріоритетності «людського капіталу» як продуцента інновацій. Сучасні «соціальні технології» дифузії власності, дивізіоналізації управління, делегу­вання повноважень, мотивації творчої праці можна порівняти з найрадикальнішими виробничими технологіями.
До некомерційних (квазікомерційних) форм трансферу і дифузії технологій належить міжнародне технологічне сприяння (допомога). Його цільова функція —через сферу технологій процесів, продуктів та управління допомогти країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою посилити ринкові основи економіки. Між­народне технологічне сприяння надається у формах:
• технологічних грантів, тобто безоплатного передання технологій і устаткування, у вигляді консалтингу та підготовки національ­них кадрів;
• співфінансування, а саме реалізації спільних проектів з покриттям певної частини витрат за рахунок країни-реципієнта.
Таке технологічне сприяння може здійснюватися на двосто­ронній, багатосторонній (міжурядовій чи за участі регіональних організацій) та міжнародній (за участі міжнародних організацій) основі. В регулярних бюджетах більшості розвинутих країн, про­відних міжнародних організацій (ПРООН, ЮНІДО, ЮНКТАД, МВФ, МБРР та ін.) передбачаються спеціальні кошти на міжна­родне технологічне сприяння.
Суб'єкти СРТ і канали трансферу технологій
На сучасному СРТ функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів світової економіки:


моно- і мікрорівень – університети та наукові заклади, бізнес центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, на частку яких припадає до 2/3 світового обсягу «чистих» іновацій.



 мезорівень – ТНК і МНК, національні компанії й науково-технічні комплекси, які є провідними патентувачами, впродовжувачами, що забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу іновацій.

макрорівень – держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції СРТ є визначальною


мегарівень – міждержавні утворення  та інтеграційні угрупування, в межах яких зусилля зосереджують ся на окремих ключових напрямках НТР

метарівень – міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких особливо слід вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються а також формування світового ринку економічно безпечних технологій



* Вирішальна роль продуцента інновацій і технологій залишається за національними науково-технічними (інноваційними) системами
Національна науково - технічна (інноваційна) система - сукупність вза­ємопов'язаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань і технологій в межах національних кордонів - дрібні  і  крупні  компанії,  університети, держлабораторії, технопарки й інкубатори, а також комплекс інститутів правового, фінансового і соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси.
Складові національної науково - технічної (інноваційної) системи

Науково-технічний потенціал характеризується рівнем забез­печеності вченими і спеціаліс­тами, матеріальними та інфор­маційними ресурсами, а також механізмом управління

Національна науково-технічна та
інноваційна політика
 формує технологічну «траєкторію» роз­витку країн. Включає прогнозування розвитку науки й техніки, вибір пріоритетних напрямів НТП, розробку національних програм фундаментальних і прикладних досліджень тощо.

+
Періоди розвитку науково-технічної (інноваційної) системи світу

І.ХІХ-поч.ХХст.
У Німеччині і США виникли перші експериментальні і науково-дослідні лабораторії. Першу дослідну лабораторію у Німеччині відкрила фірма «БАСФ» в 1877 р., в США - «Дженерал електрик» в 1900 р. У наступні роки стрімко зростає кількість наукових підрозділів приватних компаній, особливо в хімічній і нафтохімічній промисловості, металургії і приладобудуванні

II. 20 - 30-і рр. XX ст.
США і європейські країни цілеспрямовано фінансують наукову діяльність в
галузях, що мають загальноекономічне і військово-стратегічне значення
(авіація і військово-морський флот, сільське господарство. Основна частина
досліджень і розробок велась у корпораціях, решта - у держ. лабораторіях, у
вузах.

III. 40 - 70-і рр. XX ст.
Істотно розширилась мережа держ. лабораторій і інститутів, збільшувалась частка держ. фінансування і посилювалась регулююча функція держави у сфері науки (США, Велика Британія, Франція, Німеччина)

IV. 80 - поч. XXI ст.
Зменшення частки державних коштів у фінансуванні промислових досліджень і розробок (максимум - в США - в 2 рази за 10 років). Натомість збільшується самофінансування досліджень і залучаються зарубіжні кошти.
 
Процес формування державою своєї науково-технічної та ін­новаційної політики охоплює прогнозування розвитку науки й техніки, вибір пріоритетних напрямів НТП, розробку національних програм фундаментальних і прикладних досліджень тощо. З огляду на визначальний вплив технологій на міжнародну конкурентоспроможність, можливості «подвійного призначення» (в тому числі військового), соціальні наслідки їх використання держави здійснюють пряме і непряме втручання в процеси вивозу-ввозу технологій як засіб гарантування національної безпеки.
Географія поширення досягнень НТР є вкрай нерівномірною і має чітку залежність від науково-технічних потенціалів країн. 9/10 світового обсягу патентів та ліцензій, а також витрат на науково-дослідні та проектно-експериментальні розробки при­падає на десятку ринкове розвинутих країн.
Як свідчать наведені в табл. 5.1 дані, домінуючі позиції нетто-експортера технологій на СРТ належать США. Надходження в цю країну за продаж патентів та ліцензій зросли в 1975—1995 рр. вдесятеро і сягають 27 млрд.. дол. США, тобто 56 % загально­світового обсягу (48 млрд.. дол. США).

Наступні місця зі значним відставанням займають Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, а також Італія, Нідер­ланди, Швеція, Швейцарія. Хоча ці країни є основними «поста­чальниками» технологій на СРТ, більшість із них зостається нетто-імпортерами, їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних. Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх десятиріч лише США, і Велика Британія та Швеція. Характерним, як можна помітити з наведених даних, є надвисокий ступінь монополізації СРТ, що набагато вищий, ніж в інших сегментах міжнародної торгівлі. До 90 % нових технологій спрямовуються внутрішньокорпоративни-ми каналами, відповідна частина платежів надходить від закор­донних філій до материнських компаній. «Внутрішній трансфер» є усталеною формою маскування і максимізації прибутку ТНК, збереження їхнього технологічного лідерства.
Зазначені країни утворюють своєрідний «високотехнологічний полюс» сучасної світової економіки. Його найближче оточуюче середовище становлять науково-технічні системи:
• інших розвинутих держав—членів ОЕСР;
• «нових індустріальних країн»;
• Китаю та кількох колишніх соціалістичних країн, що подолали кризу ринкової трансформації.
Ці групи країн—суб'єктів СРТ мають власні технологічні на розробки в деяких сферах НТР, для них характерні «нішеві прориви» на СРТ, адаптування до національних умов та імітація (реверсивна інженерія) інновацій і технологій, що генеруються «полюсом».
«Периферію» СРТ становлять країни, що розвиваються. На ці, найбільші за кількістю та чисельністю населення, країни припадає лише 4 % світових витрат на НДДКР, 10 % інженерно-технічних кадрів. У більшості з них науково-технічні потенціали перебува­ють у зародковому стані і виступають, як правило, в ролі ре­ципієнтів міжнародної технічної допомоги. Деякому пожвавленню їх діяльності сприяла стратегія ТНК, спрямована на залучення до технологічного пошуку місцевих дослідницьких центрів і персона­лу, хоч обсяг відповідних витрат не перевищує 10 % власних витрат цих країн на НДДКР. Платежі країн, що розвиваються, за технології сягають 1/3 зростання їхньої величезної зовнішньої заборгованості, не перевищуючи водночас 20 % світового обсягу платежів за ліцензії.
Діяльність суб'єктів СРТ спрямовується такими основними каналами трансферу інновацій і технологій, як:
• міжнародна торгівля інноваційноємною продукцією — найдинамічніша складова світового товарообміну, яка віддзеркалює тен­денцію переходу суспільного виробництва від предметного до технологічного поділу праці;
• ліцензійна торгівля, яка, не перевищуючи за обсягом кількох відсотків зовнішнього товарообміну ринкове розвинутих країн, відіграє ключову роль у комерційному трансфері «чистих» тех­нологій, формуванні сучасного СРТ;
• наукоємний сервіс —надання високопрофесійних послуг у сфері виробництва, обігу та управління (інжиніринг, консалтинг, інформінг, підготовка кадрів та ін.) —найдинамічніша складо­ва всієї сукупності міжнародних економічних відносин;
• міжнародне науково-технічне співробітництво (комерційне й некомерційне) при здійсненні замовлених, кооперованих чи спільних досліджень і розробок на міжвідомчому, міжурядо­вому, міждержавному рівнях, в інтеграційних угрупованнях і ТНК; при обміні досвідом, друкованою та комп'ютеризованою інформацією;
• комплексний трансфер технологій (стосовно країн, що розвива­ються, дифузії вже «зрілих» технологій) може охоплювати вище­зазначені та деякі інші різновиди господарських взаємовідносин суб'єктів СРТ і формується у вигляді:
1) прямих зарубіжних інвестицій, які забезпечують контроль прямого інвестора за об'єктом;
2) дво- або багатостороннього підприємництва (співробітництва) зі спільним контролем за об'єктом;
3) підрядних, контрактних угод та операцій (управлінських, будівельних, лізингових, «під ключ», «ринок у руки», «товар у руки», франчайзингу, технічного сприяння та ін.) з контролем за об'єктом країни-реципієнта.
Стратегії та економіка трансферу технологій
Розвиток СРТ характеризується, як уже зауважувало­ся, надвисоким рівнем ринкової невизначеності, комерційного ризику. Набула розмаху «тіньова» діяльність у науково-технічній сфері: нелегальна торгівля технологічними секретами, промисло­вий і комерційний шпіонаж, несанкціонований франчайзинг, під­робка товарів-інновацій.
Утім, удало відібрана й апробована, надалі вчасно освоєна й позиціонована на ринку технологія-інновація (чи її продукти) може забезпечити монопольне високу прибутковість, набагато перевищити стартові виграти виробника чи споживача. Тож тех­нологічний бізнес, тим більше в межах СРТ, вимагає обгрунтова­ного і цілеспрямованого стратегічного вибору і сталого моніторингу мінливих альтернатив організаційно-маркетингового та еко­номічно-комерційного забезпечення інноваційної діяльності.
Сучасна модель стратегічної поведінки суб'єктів СРТ має таку конфігурацію:
• перша її фаза (національна) полягає здебільшого у власному освоєнні технологій-інновацій і наповненні новими товарами внутрішнього ринку, спрямована на здобуття конкурентних пе­реваг, формування ринкової ніші продукту, зняття «цінових вершків»;
• друга фаза (транснаціональна — внутрішньофірмова) спрямо­вується на закріплення здобутих переваг, розширення «гео­графії» виробництва і поставок, нарощування маси прибутку шляхом трансферу технологій закордонним філіям ТНК, пря­мих іноземних інвестицій;
• третя фаза (міжнаціональна — міжфірмова) охоплює комер­ційну, а також некомерційну дифузію вже «зрілих» технологій. Залежно від дії численних факторів внутрішнього й зовніш­нього середовища, завдань і можливостей фірми (корпорації) ос­новні інноваційні стратегії суб'єктів СРТ класифікуються таким чином:
• наступальна, що орієнтована на використання радикальних інновацій, плодотворних технологій, випуск новітніх продуктів, лідерство на ринку;
• захисна, що пов'язана з удосконалювальними інноваціями, мін­ливими технологіями і є найпоширенішою в розвинутих країнах;
• імітаційна, що передбачає копіювання піонерних технологій з залученням модернізувальних інновацій і є найхарактернішою для попереднього періоду економічного зростання Японії, «но­вих індустріальних країн» Азії («що Європа зробить, то Азія підробить»).
До інших — квазіінноваційних стратегій належать: 1) залежна (субпідрядна, кооперативна); 2) традиційна (майже незмінна в часі); 3) «за нагодою» (кон'юнктурна, «нішева»). Для суб'єктів СРТ характерним є використання «змішаних» стратегій залежно від виду продукту, процесу, факторів ринкового середовища.
Реалізації вказаних інноваційних стратегій притаманне спе­цифічне маркетингове наповнення. Якщо для останніх трьох мо­жуть застосовуватись класичні виробнича, товарна, збутова та традиційна концепції маркетингу, то для першої трійки стратегій мають залучатися нові концепції соціально-економічного та інно­ваційно-технологічного маркетингу (див. рис. 5.1).
За умов інформаційного етапу НТР, переходу від примату Продуктів до примату процесів (послуг), від техно- до антропоген­ної цивілізації в сучасному маркетингу відбулися суттєві зміни. Його характеристика як інноваційне -технологічного віддзеркалює нагальні суспільні потреби й можливості в перспективному рин­ковому моделюванні, екологізації світогосподарських зв'язків, гар­монізації процесів техноглобалізму.
 
Досліджен­ня перспек­тивних потреб покупця, суспільства, вимог НТР ІСРТ
   
    Визначен­ня перс­пективних можливос­тей ринку
       
    Науково-технічні можливості
   
   
    Просуван­ня про­дукції на ринок
   
   
    Інтереси суспільства
      
       
                    Ресурси / виробництво
                        Інтереси покупця
      
                    Програма маркетингу
                        Вимоги НТР і СРТ
     

Рис.5.1 
Концепція соціально-економічного та інноваційно-технологічного маркетингу
Головну мету зазначених інноваційних стратегій і маркетингу становить забезпечення їх максимальної продуктивності, еконо­мічної ефективності. Для ліцензійної торгівлі як ключового каналу комерціалізації «чистих» не уречевлених технологій основними фор­мами платіжних відносин є:
-    • роялті — періодичні (щомісячні, щоквартальні чи щорічні) відрахування продавцеві у вигляді фіксованих ставок (3—5 %, іноді більше) від доходу (прибутку, суми продажів, відпускної ціни) покупця, пов'язаного з комерційним використанням лі­цензії на період дії угоди;
-    • паушальний платіж — одноразовий платіж продавцеві за лі­цензію у зафіксованих ліцензійною угодою розмірах без по­дальших зобов'язань покупця перед продавцем;
-    • участь у прибутку — відрахування продавцеві фіксованої час­тини прибутку (10—ЗО %) покупця від комерційної реалізації ліцензії;
-    • участь у власності — передання як платіж покупцем ліцензії продавцеві частки акцій своїх підприємств, що дає продавцеві можливість контролювати користувачів своїх технологій.
Розрахунки цих ліцензійних платежів мають свою «ахіллесову п'яту», а саме невизначеність очікуваних прибутковості, еконо­мічного й соціального ефекту впроваджуваних технологій, об'єк­тивну неповноту критеріїв та механізмів їх застосування. Для оцінки ефективності інноваційної діяльності в міжнародній прак­тиці ЮНІДО рекомендує такі показники, як чистий дисконто­ваний доход, внутрішня норма прибутку, проста норма прибутку, проста норма прибутку на акційний капітал, коефіцієнт фінан­сової автономності проекту, а також термін окупності інвестицій в інноваційний проект.