5.2.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості

Америка — частина світу, утворена двома материками. Цей континент колись ще назвали Новим Світом, на відміну від уже обжитого європейцями Старого Світу.

Згідно з історичними даними люди прибули до Америки з Азії ще ЗО тис. років тому, оскільки там, де нині Берингова протока, колись був суходіл. Ним і скористалися вихідці з Азії, щоб пере­селитися до Америки.

За 8 тис. років до н. є. вони вже розселилися по всій Аме­риці. Можливо, у VIII-IX ст. н. є. в Америці побували вікінги, але відкриття Америки приписують X. Колумбу, який у 1492 р. під час своєї першої трансатлантичної подорожі дістався Вест-Індії, а в 1498 р. — під час третьої — Американського континен­ту. У 1501 р. італійський мореплавець Америго Веспуччі, шука­ючи біля берегів Америки шляху на Схід, дійшов висновку, що Америка не є частиною Азії (у що вірив X. Колумб). Відкриту частину світу в 1507 р. назвав Америкою німецький географ М. Вальдземюллер у звіті про подорож А. Веспуччі. У 1538 р. цю назву повторив фламандський географ і картограф Герардус Меркатор (справжні ім'я та прізвище — Герхард Кремер). У світі лише одній людині судилося зафіксувати своє ім'я у назві цілої частини світу.

Ця частина світу складається з двох континентів — Північної Америки і Південної Америки. До Північної Америки належать Центральна Америка і Вест-Індія. Разом з островами площа Північної Америки становить понад 24 млн кв. км, а кількість населення — понад 450 млн чол.

Клімат Північної Америки змінюється від арктичного на Крайній Півночі до тропічного в Центральній Америці і Вест-Індії, у прибережних районах — океанічний, у внутрішніх — кон­тинентальний.

Середні температури січня змінюються від -36° С на півночі Канадського Арктичного архіпелагу до +20° С на півдні Флориди і Мексиканського нагір'я, а липня — від +4° С на півночі зазна­ченого архіпелагу до +32° С на південному заході СІЛА.

Найбільша кількість опадів спостерігається на тихоокеан­ському узбережжі Аляски і Канади та північному заході США (щорічно до 3000 мм), у південно-східних районах — 1000-1500 мм, на центральних рівнинах — від 600 до 1200 мм, у міжгірських долинах субтропічних і тропічних районів Кор­дильєр — 100-200 мм. Стійкий сніговий покрив формується взим­ку на північ від 40-44° північної широти.

Грунтово-рослинний покрив представлений серією зон від арк­тичних пустель до тропічних вічнозелених лісів. Загалом ліси різних типів охоплюють третину площі материка: типова тай­га, високостовбурні хвойні ліси, змішані, широколисті і вічно­зелені.

Степи і напівпустелі переважають у внутрішніх регіонах ма­терика. У внутрішніх районах Кордильєр подекуди розвинуті пустелі.

Гірська система Кордильєри розташована на заході Північно­американського материка (найвища точка — гора Мак-Кінлі — має 6193 м), на сході континенту — неосяжні рівнини, плато та середньовисотні гори. На північному сході материка — Лаврентій-ська височина, на півночі — низовина Макензі. Внутрішні райони зайняті Великими (високими) та Центральними (низькими) рівни­нами. Вздовж південно-східного узбережжя розташувалися При-атлантична і Примексиканська низовини.

На Північноамериканському континенті є поклади корисних копалин світового значення:

•    залізна руда, нікель, кобальт, золото, уран (Лаврентійська
височина);

•    кам'яне вугілля, нафта, горючі гази, калійні солі (в Ка­
наді);

•    нафта і газ (Примексиканська низовина, північна частина
Канадського Арктичного архіпелагу);

•    азбест (Північні Аппалачі);

•             кольорові і рідкісноземельні метали (Кордильєри).
Природа Північної Америки зазнала значного впливу люд­
ської діяльності.

Центральною Америкою вважається південна частина мате­рика Північна Америка, розташована у тропічних широтах між Тихим і Атлантичним океанами, на стику з Південною Амери­кою, між впадиною Бальсас біля південного краю Мексиканського нагір'я до Дар'енського перешийка. Інколи південною межею Центральної Америки вважають перешийки Теуантепек і Па­намський.

У Центральній Америці переважають середньовисотні гори та вулканічні хребти. Існують діючі вулкани, найвищий — Таху­мулько — досягає 4217 м. Це регіон з високою сейсмічністю. Землетрус у Сальвадорі в січні 2001 р. забрав тисячу людських життів. Клімат тропічний, щорічна кількість опадів 3000-5000 мм. Вологі тропічні ліси розташовані на північному сході, широколисті ліси та чагарникова рослинність — на південному заході та півночі.

Південна частина Північноамериканського континенту була колонізована іспанцями ще у XVI ст. Східне узбережжя материка відкрили британці і французи у XVII ст. Згодом Семилітня війна (1756-1763 pp.) між Францією та Англією була спричинена за­гостренням боротьби за колонії. Англійці перемогли. У 1775-1783 pp. англійські колонії зі зброєю у руках вибороли свою незалежність від метрополії і утворили державу СІЛА.

До речі, нинішній переклад українською мовою офіційної на­зви країни — Сполучені Штати Америки (United States of America) — невдалий. При перекладі першого слова не враховано корінь слова union (союз). Слово state перекладено як "штат", хоч англійською мовою це означає "держава". Правильнішим був би переклад "Об'єднані Держави Америки".

У XVI ст. почалась колонізація Канади французами. Після поразки Франції у Семилітній війні Канада стала колонією Англії. Після тривалої боротьби у 1867 р. країна стала домініоном Великобританії.

Упродовж XIX ст. освоювалася західна частина материка, здо­була незалежність Мексика, на державу світового значення поча­ли перетворюватися СІЛА. Економічний і політичний вплив їх поширився на весь континент. У 1823 р. президент СІЛА Дж. Монро сформулював доктрину: "Америка — для американців!", що фактично означало: "Америка — для СІЛА!"

Південна Америка сполучена Панамським перешийком з Північною Америкою. Латинська Америка — загальна назва країн, розташованих у південній частині Північної Америки на південь від р. Ріо-Гранде-дель-Норте (включаючи Вест-Індію) і в Південній Америці. Загальна площа становить близько 21 млн км2.

На час відкриття європейцями Латинської Америки кількість місцевого індіанського населення становила щонайменше 15 млн чол. Найщільніше були заселені Центральна Америка та Цент­ральні Анди. Найменш заселеними були Чако, Патагонія, ліси Бразилії. Найвідомішими індіанськими цивілізаціями є майя, ац­теки та інки.

Майя розташовувались на півострові Юкатан, у Південній Мек­сиці, Гватемалі та частині Гондурасу. Кількість майя становила 4 млн чол. Витоки цивілізації майя простежуються за 1000 років до н. є. Розквіт її припадає на IV-VIII ст., занепад — на IX ст., відродження — на X ст. Цивілізацію підкорили іспанці у XVI ст. Про багату культуру майя свідчать залишки кам'яних храмів, збудованих на пірамідах і прикрашених скульптурами. У майя високого розвитку досягла поезія. Була створена система ієроглі­фічної писемності і розроблена математична система, на основі якої складено досить точний календар. Цивілізація відома висо-корозвиненими містами-державами, які очолювали аристократія і духовенство.

Ацтеки (інша назва — науа) прибули з півночі до центральної долини Мексики після розпаду там у XII ст. цивілізації толь-теків. Голод і посуха спричинилися до її загибелі. Ацтеки, зазнав­ши впливу цивілізацій ольмеків і тольтеків, на початку XV ст. стали домінуючим етносом у зазначеному регіоні, а ще за сто­ліття контролювали всю центральну та південну частину сучас­ної Мексики, створивши імперію кількістю 12 млн чол.

Ацтеки створили жорстке військово-політичне об'єднання. Вони вважали, що для підтримання руху Сонця потрібно щоденно живити його людською кров'ю і розглядали жертвопринесення священним обов'язком. Своєму головному богу Уїцилопочтлі вони приносили у жертву полонених воїнів, щороку убиваючи так по­над 20 тис. чол.

Іспанські завойовники на чолі з X. Кортесом застали багату кастову цивілізацію з центром у місті Теночтитлан. Високого рівня розвитку досягли освіта і мистецтво, було створено сонячний ка­лендар, збудовані величні піраміди, храми, палаци. Ацтеки мали піктографічну (з елементами ієрогліфіки) писемність. Невелика армія конкістадорів у 1519 р. захопила столицю ацтеків і скину­ла імператора Монтесуму II (пізніше його вбили свої ж індіанці).

У 1521 p. X. Кортес повністю знищив Теночтитлан і заснував місто Мехіко як столицю колонії, яка мала назву Нова Іспанія. Нетривалий час X. Кортес був її правителем.

Цивілізація інків існувала протягом XIII-XVI ст. Найбільшу площу вона займала у XV ст., простягаючись на 3200 км від Еквадору до Північного Чилі. Цивілізації не були відомі колесо та писемність, але вона створила великі кам'яні будинки й роз­винуту систему доріг. Естафетні посланці могли за один день подолати відстань 240 км. Інки вміло вели терасове сільське господарство за допомогою іригаційних споруд, видобували міне­рали, виготовляли тканину, речі з металу й посуд. Абсолютист­ська монархія інків спиралася на ритуальну релігію. Імперію інків обезкровила громадянська війна 1525-1532 pp., що виникла у зв'язку з престолонаслідуванням. У 1533 р. іспанці на чолі з Ф. Пісарро розгромили імперію інків, але спорадичні повстання інків проти іспанців тривали аж до XIX ст.

На найнижчому рівні розвитку перебували індіанці тупі у лісах Бразилії. За колоніальних часів кількість індіанського населення різко зменшилося у результаті занесених європейцями хвороб, а також примусової праці. Найвища частка індіанського населен­ня у Болівії, Еквадорі, Перу та Гватемалі. Американські індіанці говорять 1700 мовами.

Південну Америку колонізували переважно іспанці починаю­чи з XVI ст. Британці, нідерландці та португальці брали участь у колонізації південно-східної частини материка. Переважна час­тина континенту належала до заморської іспанської імперії і здобула незалежність від Іспанії під час визвольної війни 20-х років XIX ст. Лідерами визвольного руху були С. Болівар та X. Сан-Мартін.

Бразилія відійшла до Португалії згідно з Тордесільяським договором 1494 р. На 1800 р. колонія стала заможнішою, ніж Португалія. Португальський імператорський двір втік від Напо­леона до Бразилії, яка стала центром португальської імперії. Коли імператор Джон VI повернувся до Лісабона у 1821 р., то залишив у Бразилії свого сина Педро як регента. Наступного року син підняв проти батька заколот (практично безкровний) і став імператором Бразилії під іменем Педро І. Його син Педро II зрікся престолу у 1889 p., і Бразилія існує як федеративна рес­публіка з 1891 р.

Отже, абсолютна більшість латиноамериканських країн ви­бороли свою незалежність завдяки тому, що війни Наполеона знесилили імперську владу метрополій. Донедавна історія Латин­ської Америки — це історія політичної нестабільності, військо­вих переворотів, громадянських воєн, соціальних революцій і повільного суспільно-економічного розвитку.

Площа Південної Америки з островами (архіпелаг Вогняна Земля, Чилійський, Фолклендські (Мальвінські) острови, Галапа­гос таін.) становить 18,28 млн км2.

У рельєфі вирізняється потужний гірський пояс Анд (найвища гора — Аконкагуа, 6960 м) на півночі й заході та платформний рівнинно-плоскогірний схід.

Уся північна рівнинна частина Південної Америки до півден­ного тропіку має середньомісячну температуру 20-28 °С. Влітку (у січні) вона знижується на півдні до 10 °С, взимку на Бра­зильському плоскогір'ї температура досягає 12 °С, у Пампі — 6 °С, на плато у Патагонії — 1 °С і нижче.

Найбільша річна кількість опадів спостерігається на навітря­них схилах Анд у Колумбії і Південному Чилі — 5-10 тис. мм. У вологих лісах Амазонії дощів випадає 2-3 тис. мм. У районах на захід від Пампи, у Патагонії, Південних і Центральних Андах випадає лише 150-200 мм.

Природні ресурси Південної Америки багаті й різноманітні. Існують обширні райони з родючими ґрунтами (наприклад, Пам­па Лаплатської низовини). Більшість рік належить до басейну Атлантичного океану, найбільші — Амазонка, Оріноко, Парана і Парагвай. Ріки плоскогір'їв порожисті, як і в Андах, багаті на гідроенергію, мають чималі резерви прісних вод, використовують­ся для внутрішнього судноплавства. У Південній Америці є ве­ликі масиви екваторіальних і тропічних лісів.

Багаті й надра континенту. Тут зосереджена п'ята частина світових запасів нафти, четверта — кольорових металів, майже третина — руд чорних металів. У Південній Америці є також значні родовища ніобію (Бразилія), берилію (Бразилія), літію (Болівія, Чилі), фосфатів (Перу, Бразилія), сірки (Мексика, Чилі), а також урану, хрому, вольфраму, графіту, ртуті, азбесту, бору таін.

Всі країни регіону, за винятком Болівії та Парагваю, мають вихід до моря або є острівними державами. За цією ознакою країни Латинської Америки вигідно відрізняються від азіатсь­ких та африканських держав.

У межах Латинської Америки розташовуються 46 країн і тери­торій, серед них понад три десятки — суверенні держави. Усі вони республіки — федеративні (наприклад, Бразилія) або унітарні (приміром, Чилі).

У Північній Америці збереглися володіння СІЛА, Великобрита­нії, Франції (Віргінські острови, Гваделупа, Мартініка). Найбіль­ший у світі острів — Гренландія — належить Данії і є самовряд­ною територією. За устроєм вирізняються держави унітарні (на­приклад, Коста-Рика) і федеративні (приміром, Мексика). Куба є соціалістичною країною, всі інші — капіталістичні.