5.2.2. Хасидизм
Разом з реконструктивізмом помітну роль в іудейському віровченні відіграє хасидизм. Він виник у XVII1 ст. серед євреїв Польщі та України. Його засновник — основоположник вчення про благочестя Бешт (1700—1760). Тогочасне бештіанство закликало до втечі від дійсності, зверталося насамперед до маленької людини, яка може стати співрозмовником Бога. Служителі сучасного іудаїзму у хасидизмі вбачають риси, здатні міцніше пов'язати віруючих із синагогою. Популяризуючи хасидизм, його інтерпретатори (І. Кук, М. Бубер) передусім намагаються довести, що він є природним розвитком учення пророків і Талмуда.
Засновник хасидизму — Ізраїль бен Емзер (1700—1760), якого пізніше назвали Бешт (від перших літер єврейських слів: Баал Шем Тов — "чудотворець", "володар доброго імені"). Родом він з Прикарпаття. Тривале перебування там дало йому змогу вивчити лікувальні властивості трав, перейняти уміння знахарів, тому Бешт зазнав слави "чудотворця". Бог, на його думку, — сутність абсолютна, незмінна, вічна, існує поза простором і часом. Він єдиний, вище джерело всього, присутній всюди й утримує все.
Хасидизм відійшов від традиційного біблійного розуміння Бога. Уявлення про надприродну сутність його ідеологи зробили туманним і розпливчастим, наблизивши його до натуралістичного пантеїзму, який не природу розчиняє в Богові, а навпаки. Бога зводить до природи, розчиняє його в ній, ототожнює з її законами. Хасидизм рай ототожнює з радістю спілкування із Всевишнім, спасіння — з вірою в Бога. Особливе значення надає молитві. Важливий не стільки зміст її, скільки почуття і натхнення, викликані нею. Тому під час молитви і читання Святого Письма треба бути в "захопленому" настрої, "злитися воєдино з предметом вивчення, зі священними знаками, літерами і підноситися ними до джерела розуму та пізнання". Хасиди вірять, що молитва допомагає людині впливати на Бога, а через нього — на весь світ.
Однією з особливостей хасидського вчення є пророкування. Хасиди вірять, що в стані самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і пророкування, почути "бат-ном" — небесний голос. Роль пророків виконують цадики — "посередники" між богом і людьми, які весь час "розмовляють" із Всевишнім. В основі хасидського вчення і культу — обожнювання цадиків. Діяльність цадика уподібнена до творчості Бога: Бог з нічого створив матеріальний світ, цадик здобував з грубих матеріальних тіл "божі іскри". Цадики поширювали про себе легенди, запевняли віруючих, що Бог керує світом за їх порадами, закликали до послуху і покори. Вони активно сприяли запровадженню спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.
Хасидизм був реформаторським рухом. Своє завдання він убачав у перевихованні віруючого, щоб він був сприйнятнішим до ідейних основ релігії. Під його впливом в іудейському культі відбулося деяке послаблення побутових приписів Талмуда.
Відчутний вплив мали на хасидизм релігійні вірування і побутові реалії народів, серед яких жили євреї. Послідовники хасидизму відмовлялися від іудейського аскетизму, спрощували порядок молінь, сповідалися у духовних наставників, робили цадикам різні приношення, стали вживати тютюн, міцні напої. Наприкінці XIX ст. у Прикарпатті, на Волині й Поділлі налічувалося майже 10 тисяч, а всього в різних країнах світу — до півмільйона послідовників Бешта.