5.2.2. Хасидизм

Разом з реконструктивізмом помітну роль в іудейсько­му віровченні відіграє хасидизм. Він виник у XVII1 ст. се­ред євреїв Польщі та України. Його засновник — осново­положник вчення про благочестя Бешт (1700—1760). Того­часне бештіанство закликало до втечі від дійсності, зверта­лося насамперед до маленької людини, яка може стати співрозмовником Бога. Служителі сучасного іудаїзму у ха­сидизмі вбачають риси, здатні міцніше пов'язати віруючих із синагогою. Популяризуючи хасидизм, його інтерпрета­тори (І. Кук, М. Бубер) передусім намагаються довести, що він є природним розвитком учення пророків і Талмуда.

Засновник хасидизму — Ізраїль бен Емзер (1700—1760), якого пізніше назвали Бешт (від перших літер єврейських слів: Баал Шем Тов — "чудотворець", "володар доброго імені"). Родом він з Прикарпаття. Тривале перебування там дало йому змогу вивчити лікувальні властивості трав, перейняти уміння знахарів, тому Бешт зазнав слави "чудо­творця". Бог, на його думку, — сутність абсолютна, незмінна, вічна, існує поза простором і часом. Він єдиний, вище джерело всього, присутній всюди й утримує все.

Хасидизм відійшов від традиційного біблійного ро­зуміння Бога. Уявлення про надприродну сутність його  ідеологи зробили туманним і розпливчастим, наблизивши його до натуралістичного пантеїзму, який не природу роз­чиняє в Богові, а навпаки. Бога зводить до природи, роз­чиняє його в ній, ототожнює з її законами. Хасидизм рай ототожнює з радістю спілкування із Всевишнім, спасін­ня — з вірою в Бога. Особливе значення надає молитві. Важливий не стільки зміст її, скільки почуття і натхнення, викликані нею. Тому під час молитви і читання Святого Письма треба бути в "захопленому" настрої, "злитися воєдино з предметом вивчення, зі священними знаками, літерами і підноситися ними до джерела розуму та пізнан­ня". Хасиди вірять, що молитва допомагає людині вплива­ти на Бога, а через нього — на весь світ.

Однією з особливостей хасидського вчення є пророку­вання. Хасиди вірять, що в стані самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і пророкування, почути "бат-ном" — небесний голос. Роль пророків виконують цадики — "посередники" між богом і людьми, які весь час "розмовляють" із Всевишнім. В основі хасидського вчен­ня і культу — обожнювання цадиків. Діяльність цадика уподібнена до творчості Бога: Бог з нічого створив ма­теріальний світ, цадик здобував з грубих матеріальних тіл "божі іскри". Цадики поширювали про себе легенди, за­певняли віруючих, що Бог керує світом за їх порадами, за­кликали до послуху і покори. Вони активно сприяли за­провадженню спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.

Хасидизм був реформаторським рухом. Своє завдання він убачав у перевихованні віруючого, щоб він був сприйнятнішим до ідейних основ релігії. Під його впливом в іудейському культі відбулося деяке послаблення побутових приписів Талмуда.

Відчутний вплив мали на хасидизм релігійні вірування і побутові реалії народів, серед яких жили євреї. Послідо­вники хасидизму відмовлялися від іудейського аскетизму, спрощували порядок молінь, сповідалися у духовних на­ставників, робили цадикам різні приношення, стали вжи­вати тютюн, міцні напої. Наприкінці XIX ст. у Прикар­патті, на Волині й Поділлі налічувалося майже 10 тисяч, а всього в різних країнах світу — до півмільйона послідо­вників Бешта.