5.22. Югославія в 1918-1941 рр

У липні 1917 р. на острові Корфу між керівництвом Югославського комітету (центром югославської еміграції з Австро-Угорщини) і сербським урядом розпочалися переговори про майбутнє південнослов'янських на­родів, що завершилися підписанням декларації. Вона проголошувала неми-

нучість єдиної південнослов ямської держави І принципи створення після закінчення війни Королівства сербів, хорватів і словенців, що мало об'єд­нати південнослов'янські землі Австро-Угорщини, Сербію та Чорногорію. Нова держава мала бути конституційною, демократичною, парламентською монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів.

Найважливішим кроком на шляху до національного визволення півден­нослов'янських народів Австро-Угорщини стало створення 1918 р. у Загребі Народного віча — представницького органу словенців, хорватів та сербів. Віче проголосило себе єдиним законним політичним представником півден­нослов'янських областей Австро-Угорщини. В умовах краху Австро-Угор-ської монархії Народне віче прийняло резолюцію про розрив з Австро-Угорщиною і проголосило Державу словенців, хорватів і сербів (СХС). Віче стало верховним органом влади СХС. Передання влади відбувалося мирним шляхом. Однак утворена на уламках Габсбурзької монархії Держава СХС дуже скоро виявилася нежиттєздатною. У країні панувала викликана війною і революцією анархія, керівництву нової держави не вдалося вийти з війни, хоча у жовтні було заявлено про нейтралітет: Антанта і США продовжували воєнні дії до остаточної капітуляції Австро-Угорщини, італій­ські війська захопили приморські області. Експансія Італії в Північній Адріатиці, хаотичний відступ австро-угорських військ загострили внутрішньо­політичне становище в південнослов'янських землях — усе це привело до того, що Народне віче стало на шлях фактичного об'єднання словенців, хорватів і сербів. Останні мали боєздатну армію та сильний державно-поліцейський апарат. Об'єднання відбулося 1918 р. Нова держава дістала назву Королівства сербів, хорватів, словенців (СХС). До нього уві­йшли Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Далмація, Боснія та Герцеговина, Воєводина. 20 грудня був сформований уряд, який очолив серб С. Протич.

Багатонаціональне Королівство СХС було відсталою країною зі слабо­розвинутою промисловістю, більшість населення працювала в сільському господарстві. Становище ускладнювалося тим, що правлячі кола Сербії проводили великосербську націоналістичну політику.

Одне з основних внутрішньополітичних завдань уряду Королівства СХС полягало у вирішенні аграрного питання. Поміщицькі володіння залиши­лися, частина земель була передана селянам за викуп.

Королівство СХС було визнане країнами Антанти, а потім і всіма краї­нами Версальського договору. За мирним договором до Італії відійшли Крайна, Істрія, Задар тощо. У 1920—1921 рр. серією двосторонніх дого­ворів Королівство СХС, Румунія та Чехословаччина сформували орієнто­ваний на Францію військово-політичний блок Мала Антанта.

1921 р. у день святого Вида було прийнято Конституцію ("Видован-ську"). Конституція проголосила сербо-хорвато-словенську державу мо­нархією на чолі з династією Карагеоргієвичів, закріпила унітарний устрій Королівства СХС та пануюче становище в ньому Сербії. Хоча конституція

проголошувала і гарантувала права і політичні свободи громадян, права несербських народів та національних меншин цілком ігнорувалися.

20-ті роки характеризувалися складним економічним становищем, за­гостренням політичної та національної боротьби. Компартія агітувала за право націй на самовизначення, навіть до відокремлення, хорвати виступа­ли за федеративний устрій держави. Наприкінці 20-х років унаслідок полі­тичної кризи становище в країні різко загострилося.

Вихід із ситуації правлячі кола вбачали в установленні авторитарного режиму. 1929 р. король Олександр здійснив державний переворот: Видован-ську конституцію було скасовано, парламент розпущено. Основою правопоряд­ку в країні став декларований королем надзвичайний закон "Про захист держави", що заборонив діяльність усіх політичних партій. Королівство СХС перетворилося у військово-поліцейську державу. 1929 р. Королівство СХС було перейменовано в Королівство Югославію. Проте протидія королівській внутрішній політиці змусила короля Олександра запровадити нову конститу­цію, згідно з якою зберігався парламент, але король мав усю повноту влади.

Світова економічна криза охопила Югославію пізніше за інші країни. У 1931 —1933 рр. промислове виробництво скоротилося, без роботи опинилося 300 тис. чоловік. Прискорення економічного розвитку у 1935—1937 рр. здебільшого було пов'язане з розвитком оборонної промисловості та спо­рудженням нових металургійних, машинобудівних та хімічних підприємств. Проте за рівнем розвитку промисловості та обсягу її продукції на душу населення країна посідала в Європі передостаннє місце.

Внутрішньополітичне становище Югославії характеризувалося загост­ренням соціальних та особливо національних суперечностей. 1939 р. Хор­ватія добилася автономії в межах Королівства Югославії.

На-початку Другої світової війни Югославія проголосила про свій ней­тралітет. Того ж року югославський уряд установив дипломатичні відно­сини з СРСР.

Після нападу Італії на Грецію в 1940 р. Югославія потрапила в центр протиборства за вплив на Балканах між Великою Британією та фашист­ськими державами.

Затиснута з усіх боків країнами фашистського блоку, Югославія у бе­резні 1941 р. підписала протокол про приєднання до Берлінського пакту1. Це викликало обурення населення країни.

Спираючись на масове невдоволення, група офіцерів і політичних діячів у березні 1941 р. здійснила державний переворот: уряд та принц-регент були скинуті.

Німеччина прийняла рішення про вторгнення до Югославії. І хоча у 1941 р. у Москві було підписано радянсько-югославський договір про дружбу і ненапад, зупинити гітлерівську агресію вже було неможливо.