5.23. Громадянська війна в Росії
Основні положення радянської історичної науки щодо громадянської війни зводились до того, що республіка Рад боролася з "білими" найманцями поміщиків і капіталістів і, незважаючи на допомогу імперіалістичних держав і безпосередню воєнну інтервенцію Антанти, вийшла переможцем. Тобто громадянська війна зображувалася як війна між білими і червоними за участю іноземних інтервентів. Інші моменти цієї війни зовсім не висвітлювалися. Згідно з концепцією радянської історичної науки вона розпочалася влітку 1918 р. з початком воєнної інтервенції і закінчилася наприкінці 1920 р., коли було розгромлено Врангеля. З подібною концепцією не можна погодитися.
Однак історія громадянської війни — багатопланова, її складовими є: війна білих і червоних; війна білих і червоних проти "зелених"; боротьба більшовиків проти своїх політичних суперників — кадетів, есерів, меншовиків та ін.; боротьба проти православної церкви; імперська війна проти національних рухів.
Початком громадянської війни одні історики вважають жовтень 1917 р., інші — весну 1918 р.
Однією з причин війни була внутрішня політика більшовицького керівництва, яке розігнало демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізувало землю і промисловість, ліквідувало товарно-грошові відносини, створило однопартійну політичну систему. Усе це викликало невдоволення землевласників і підприємців, демократичної інтелігенції, селян-середняків, політичних суперників більшовиків.
У 1918 р. існували такі основні центри антибільшовицького руху: "Спілка відродження Росії", кадети, меншовики і есери, "Союз захисту Батьківщини і свободи" під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшовицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кавказі, де формується Добровольча армія. 1918 р. розпочалася іноземна інтервенція: німецькі війська окупували Україну, Крим і частину Північного Кавказу, Румунія захопила Бессарабію, у Мурманську висадився англійський десант, до якого приєдналися французькі й американські війська. Владивосток зайняли японські частини.
Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. Вона поклала початок регулярній фронтовій війні в загальноросійському масштабі. У липні есери здійснили Спробу повалити радянський уряд у Москві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво — Революційну військову Раду республіки. На початку вересня Червона армія перейшла в наступ на Сході й потіснила своїх противників за Урал. Завершився перший етап війни.
Новий етап війни розпочався в листопаді 1918 р. і тривав до кінця 1919р. — року піднесення білого руху в громадянській війні та його спроб повалення більшовицького режиму шляхом воєнних операцій.
Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Більшовики стверджували, що це була відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Лише восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. аристократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.
Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 — у 1919 роках. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі — Антон Денікін, у Прибалтиці — Микола Юденич готувався до наступу на Петроград.
Англійці, захопивши Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, французи — в Одесі і Севастополі.
Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населення. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось ЗО тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. досить легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причини цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, повстанні козаків і селян.
Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Проте в наступні місяця вони здобули ряд значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих.
Насамперед білий рух не став національним, залишаючись замкнутим, майже виключно офіцерським. Керівництво білого руху не підходило диференційовано до соціалістичних партій — всі вони були для них ворогами Росії. На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорсткого терору, намагаючись відібрати якомога більше продовольства, тому до цього негативно ставилося населення.
Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. радянська влада була відновлена на півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.
В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були вимушені вивести свої війська, чому сприяв громадський рух в Європі та США під гаслом "Руки геть від Радянської Росії!".
На завершальному етапі (1920—1922) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920 р. зріс опір селян політиці продрозкладки. На Там-бовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, у багатьох губерніях Центральної Росії палала селянська війна.
Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті у цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшовики встановили режим жорстокого контролю і виявлення всіх контрре-
волюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Врангель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листопаді 1920 р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.
Необхідно врахувати аспекти громадянської війни як війни окупаційної, імперської стосовно окраїн Росії і нових незалежних держав. Більшовики здійснили наступ на Україну в 1918 р., на Литву, Латвію, Україну і Естонію — в 1919 р., на Польщу, Азербайджан і Вірменію — в 1920 р., на Грузію — в 1921 р., в Середню Азію — в 1920—1922 рр. Звичайно, це була війна "червоного імперіалізму", намагання повернення втрачених територій і формування нової імперії під червоним прапором.