5.23. Громадянська війна в Росії

Основні положення радянської історичної науки щодо громадянської війни зводились до того, що республіка Рад боролася з "білими" найманцями поміщиків і капіталістів і, незважаючи на допомогу імперіалістичних держав і безпосередню воєнну інтервенцію Антанти, вийшла переможцем. Тобто гро­мадянська війна зображувалася як війна між білими і червоними за участю іно­земних інтервентів. Інші моменти цієї війни зовсім не висвітлювалися. Згідно з концепцією радянської історичної науки вона розпочалася влітку 1918 р. з початком воєнної інтервенції і закінчилася наприкінці 1920 р., коли було розгромлено Врангеля. З подібною концепцією не можна погодитися.

Однак історія громадянської війни — багатопланова, її складовими є: війна білих і червоних; війна білих і червоних проти "зелених"; боротьба більшовиків проти своїх політичних суперників — кадетів, есерів, меншо­виків та ін.; боротьба проти православної церкви; імперська війна проти національних рухів.

Початком громадянської війни одні історики вважають жовтень 1917 р., інші — весну 1918 р.

Однією з причин війни була внутрішня політика більшовицького керів­ництва, яке розігнало демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізувало землю і промисловість, ліквідувало товарно-грошові відно­сини, створило однопартійну політичну систему. Усе це викликало невдо­волення землевласників і підприємців, демократичної інтелігенції, селян-середняків, політичних суперників більшовиків.

У 1918 р. існували такі основні центри антибільшовицького руху: "Спілка відродження Росії", кадети, меншовики і есери, "Союз захисту Бать­ківщини і свободи" під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшо­вицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кав­казі, де формується Добровольча армія. 1918 р. розпочалася іноземна інтер­венція: німецькі війська окупували Україну, Крим і частину Північного Кавказу, Румунія захопила Бессарабію, у Мурманську висадився англій­ський десант, до якого приєдналися французькі й американські війська. Владивосток зайняли японські частини.

Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. Вона поклала початок регулярній фронтовій війні в загальноросійському масшта­бі. У липні есери здійснили Спробу повалити радянський уряд у Москві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво — Револю­ційну військову Раду республіки. На початку вересня Червона армія пере­йшла в наступ на Сході й потіснила своїх противників за Урал. Завершив­ся перший етап війни.

Новий етап війни розпочався в листопаді 1918 р. і тривав до кінця 1919р. — року піднесення білого руху в громадянській війні та його спроб повалення більшовицького режиму шляхом воєнних операцій.

Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Більшовики стверджували, що це була відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Лише восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. ари­стократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.

Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 — у 1919 роках. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі — Антон Денікін, у Прибалтиці — Микола Юденич готувався до наступу на Петроград.

Англійці, захопивши Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, фран­цузи — в Одесі і Севастополі.

Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населен­ня. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось ЗО тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. досить легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причини цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, повстанні козаків і селян.

Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Проте в на­ступні місяця вони здобули ряд значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих.

Насамперед білий рух не став національним, залишаючись замкнутим, майже виключно офіцерським. Керівництво білого руху не підходило ди­ференційовано до соціалістичних партій — всі вони були для них ворога­ми Росії. На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорсткого терору, намага­ючись відібрати якомога більше продовольства, тому до цього негативно ставилося населення.

Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. радянська влада була віднов­лена на півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.

В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були вимушені вивести свої війська, чому сприяв громадський рух в Європі та США під гаслом "Руки геть від Радянської Росії!".

На завершальному етапі (1920—1922) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920 р. зріс опір селян політиці продрозкладки. На Там-бовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, у багатьох губерніях Цен­тральної Росії палала селянська війна.

Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті у цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшо­вики встановили режим жорстокого контролю і виявлення всіх контрре-

волюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Вран­гель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листо­паді 1920 р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.

Необхідно врахувати аспекти громадянської війни як війни окупа­ційної, імперської стосовно окраїн Росії і нових незалежних держав. Більшовики здійснили наступ на Україну в 1918 р., на Литву, Латвію, Україну і Естонію — в 1919 р., на Польщу, Азербайджан і Вірменію — в 1920 р., на Грузію — в 1921 р., в Середню Азію — в 1920—1922 рр. Звичайно, це була війна "червоного імперіалізму", намагання повернення втрачених територій і формування нової імперії під червоним прапором.