5.25. СРСР наприкінці 20-х - у 30-ті роки

Межею переходу до нового курсу в політиці більшовицького режиму став 1928 р. Попереднє десятиліття характеризувалося як соціалістичне будівництво в мирних умовах, коли основним було здійснити політику непу, у результаті чого було відбудоване народне господарство: за рівнем споживання харчових продуктів, електроенергії, видобутком нафти, вугілля, виробництва металорізальних станків радянська Росія перевершила рівень дореволюційної Росії.

Проте на практиці все було інакше. Генеральний секретар ЦК РКП(б) Иосиф Сталін згуртував навколо себе надійних однодумців, зосередив у своїх руках величезну владу. Стиль командного керівництва, вироблений у роки громадянської війни, заохочувався: майже всі партійні керівники но­сили гімнастерки, шкірянки, шинелі, френчі військового крою, галіфе. Серед майже 2 млн. комуністів лише 0,8% мали вищу і незакінчену вищу освіту. Значна частина селян і робітників, прихильників командно-адміністративної системи сприймали неп тимчасовим відступом, що загальмував наступ на буржуазію. І чим складніше було вчитися торгувати, конкурувати з при­ватним власником, тим більше значну частину людей охоплювала нос­тальгія за революційним минулим. Це розумів Сталін і цим користувався. У січні 1928 р. під час поїздки до Сибіру він закликав до надзвичайних заходів у справі хлібозаготівлі і боротьби проти куркулів. Того ж року газети повідомили про викриття в Шахтинському окрузі Донбасу "шкідниць­кої" організації, що нібито займалася економічною контрреволюцією.

Шахтинська справа разом з так званим опором хлібозаготівлі допо­могли Сталіну проголосити, що з просуванням до соціалізму опір ворогів радянської влади зростатиме. А якщо так, то і репресії необхідні. Отже, було знайдено обгрунтування взаємозв'язку надзвичайних заходів в еко­номічній і політичній сферах.

Сталін активізував боротьбу проти опозиції в партії. Троцький і його прихильники були виселені до Середньої Азії. Авторитет вождя настільки зріс, що у 1929 р. він прихильно дозволив всенародно відсвяткувати своє 50-річчя і вітати себе як вождя світового пролетаріату.

Перший п'ятирічний план розвитку народного господарства на 1928/29— 1932/33 рр. грунтувався ще на засадах непу. На XVI з'їзді партії було проголошено про "розгорнутий наступ соціалізму по всьому фронті", що передбачав значне прискорення індустріалізації та здійснення масової колективізації.

Заклик до максимального напруження сил заради побудови соціалізму для народу був привабливим тому, що капіталістичний світ охопила тяжка криза, це посилювало сподівання керівництва СРСР щодо близького краху капіталізму.

Хоча було проголошено завершення першої п'ятирічки за 4 роки і

З місяці, відкоректовані завдання плану з випуску більшості видів про­дукції виконати не вдалося.

Згідно з другим п'ятирічним планом (1933—1937) зберігалася тен­денція пріоритетного розвитку важкої промисловості. Проте більшої уваги надавалося розвитку галузі групи "Б", тобто підприємствам, що випускали предмети споживання, хоча заплановані темпи не були досягнуті. За роки цієї п'ятирічки до ладу стали 4500 великих підприємств, випуск валової продукції зріс більш як у 2 рази. Проте висновки про дострокове виконан­ня плану другої п'ятирічки не відповідають істині. Із 46 важливіших показ­ників плану тільки 10 були виконані, за всіма показниками рівень вико­нання становив близько 80%.

Разом з тим зміни в економіці та посилення централізації управління, зміни в соціально-політичному і національно-державному розвитку країни потребували змін і в Основному Законі (Конституції). Вона була затвердже­на Надзвичайним З'їздом Рад 5 грудня 1936 р. Конституція проголо­шувала, що політичною основою країни є Ради депутатів трудящих, а най­вищим законодавчим органом — Верховна Рада. Соціальною основою держави декларувався союз робітників і селян при диктатурі пролетаріа­ту. Соціалістична система господарства і суспільна власність на засоби виробництва проголошувалися економічною основою СРСР. Конституція декларувала право громадян на працю, відпочинок, освіту, медичне і пенсій­не забезпечення тощо.

Проте це були декларації: панував абсолютний пріоритет інтересів держави над нормами людської моралі, сімейного, товариського обов'язку, над елементарними правами людини. Диктатура пролетаріату фактично була диктатурою ВКП(б). Радянських людей закликали до "революційної пильності", пояснюючи, що її відсутність — один із-найтяжчих гріхів перед партією і державою.

Зовнішня політика СРСР у 20-х — 30-х рр. була суперечливою та непослідовною. У першій половині 30-х рр. СРСР зміцнив свої позиції на міжнародній арені — його визнали США (І934 р.), вступив до Ліги Націй (1935 р.), підписав ряд договорів про взаємодопомогу з Францією, Чехо-словаччиною.

1936 р. була надана допомога уряду Народного фронту Іспанії зброєю і військовими фахівцями для боротьби проти генерала Франко, якого підтри­мували Німеччина й Італія. Франція та Англія дотримувалися нейтралітету, а США заборонили іспанському уряду купувати американську зброю. 1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду, спрямовану проти СРСР. 1938 р. укла­дено Мюнхенську угоду між Німеччиною, Італією, Англією та Францією про розчленування Чехословаччини. Влітку 1938 р. у районі озера Хасан відбулося збройне зіткнення військових частин СРСР і Японії.