5.28. Тоталітарний терор

Форсування соціалістичної індустріалізації і насильницька колективі­зація, формування режиму одноосібної влади Сталіна і посилення адмініст­ративно-командних методів керівництва не лише загострювали соціальну напруженість у суспільстві, а й викликали збройні виступи селян, масові демонстрації робітників, виступи інтелігенції. Проте більшовицький режим мав досвід боротьби проти будь-якого інакомислення ще з часів грома­дянської війни.

В умовах так званого "розгорнутого наступу соціалізму по всьому фронті", що був проголошений на XVIз'їзді партії у 1930 р., Сталін вису­нув положення про неминучість загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму.

Після жорстоких репресій періоду колективізації у верхах партії по­ступово посилились настрої на користь пом'якшення політичного курсу. Проте вбивство у Ленінграді 1 грудня 1934 р. Сергія Кірова поклало кінець "потеплінню". Через кілька годин після смерті Кірова Сталін влас­норучно підписав постанову ЦБК СРСР, що одержала назву "Закону 1-го грудня". Він передбачав закінчувати слідство у справах про терористичні організації і акти в десятиденний термін, розглядати їх у суді без участі захисника, не допускати оскарження, а вироки про розстріл здійснювати відразу після проголошення їх.

Після запровадження "правового механізму" для швидкої розправи з "ворогами" були зразу ж "знайдені" вбивці Кірова — зінов'євці: 16 грудня були заарештовані Каменев і Зінов'єв, а 28—29 грудня смертний вирок було винесено 14 "безпосереднім" вбивцям Кірова. Це був перший акт нової кампанії політичного терору.

Хвиля терору охопила Москву і Ленінград. Скрізь викривалися різно­манітні "контрреволюційні", "терористичні" заколоти, розпочалася кампа­нія перевірки партійних документів, що супроводжувалася масовими чист­ками й арештами (було виключено з партії близько 300 тис.). За неповни­ми даними на 1 грудня 1935 р. було заарештовано 15218 чоловік і викри­то понад 100 "ворожих" організацій і груп.

Одним з методів забезпечення масової підтримки репресій стала ак­тивна пропаганда ідей абсолютного пріоритету інтересів держави над нор­мами людської моралі, сімейного чи товариського обов'язку. Людей закли­кали до революційної пильності, співробітництво з органами в боротьбі з ворогами народу розглядалось як справа патріотична і благородна, навіть якщо "ворогами" були батьки, дружина, син, брат, сестра.

Влітку 1936 р. у Москві відбувся судовий процес у справі так званого "антирадянського об'єднаного троцькістсько-зінов'євського центру". 16 під­судних, зокрема Зінов'єва і Каменева, засудили до страти за нібито шпигун­ську і терористичну діяльність, причетність до вбивства Кірова і підготовку ліквідації інших керівників країни.

Цей процес став сигналом до тотального знищення опозиціонерів, у розряд "ворогів народу" міг потрапити кожний, у чиїй біографії була хоча б маленька "пляма".

Репресіями Сталін, по-перше, зміцнював свої політичні позиції як одно­осібного вождя і диктатора, а по-друге, вирішував всі ті проблеми, що в демократичному суспільстві розв'язуються застосуванням політичних, еко­номічних і лише в крайньому разі адміністративно-репресивних заходів.

Сталінське керівництво широко використовувало нехитрий, але досить ефективний спосіб маніпуляції суспільною думкою: усе хороше — від партії та уряду, все погане — від ворогів і шкідників.

Ще одна обставина стимулювала репресивну політику: можливість використання "дешевої" робочої сили ув'язнених в економіці.

Сталін діяв свідомо й обачливо. Перед ним була мета — остаточно підкорити суспільство, створити могутню військову промисловість і стати одноосібним диктатором величезної світової державної машини. До цієї мети він йшов, не думаючи про методи, не рахуючи жертв. Проте в 1937—

1938 рр. за офіційною статистикою було розстріляно лише 680 чоловік. В умовах масового терору зростала кількість самогубств як способу уникну­ти знущань на слідстві. Тільки в Червоній армії в 1937 р. було зареєстро­вано 782 випадки самогубств.

Країна жила немов у двох вимірах: в одному залишалися нічні арешти, розстріли, тюрми і табори, в іншому — встановлювалися рубінові зірки на Кремлівських вежах, знижувалися ціни, висаджувалися експедиції на Північний полюс, зустрічали Чкалова, що здійснив перший у світі безпоса­дочний переліт Москва — Північний полюс — США.

У другій половині 1938 р. сталінський режим робить черговий зигзаг. Раднарком і ЦК ВКП(б) видали спеціальну постанову, в якій у репресіях звинувачувався НКВС. Із таборів були звільнені 327,4 тис. ув'язнених.

Послаблення репресій, чистка НКВС, зміцнення становища номенкла­турних працівників — усе це мало свої причини. За період з 1934 р. до

1939 р. на керівні посади було висунуто 500 тис. нових працівників. Влада з рук старої партійної гвардії перейшла до рук молоді.

Ліквідувавши навіть потенційну загрозу з боку старих партійців, зни­щивши більшу частину ЦК, обраного в 1934 р., і остаточно залякавши інших своїх соратників, Сталін досяг нарешті своєї мрії — став єдиновлад­ним диктатором.

На кінець 30-х рр. система ГУЛАГу включала 50 таборів, понад 420 виправних колоній, 50 колоній для неповнолітніх,. За офіційними даними того часу, лише наприкінці 1937 р. ув'язнених було близько 996 тис. Одним із показників масштабів масових репресій є і демо­графічні дані цього періоду. З 1 січня 1929 р. до 1 січня 1933 р. кількість жителів збільшилася на 1 млн. чоловік, а за наступні чотири роки зменшилася майже на 2 млн. чоловік.