5.3.1. Ведична релігія

Це релігійні вірування давніх індійців періоду розпаду первіснообщинного ладу і формування класового сус­пільства, які знайшли відображення в давньоіндійських літературних пам'ятках — Ведах.

ОСНОВНІ РИСИ ВЕДИЧНОЇ РЕЛІГІЇ

Основними рисами ведичної релігії було обожест­вления сил природи, анімізм і первісна магія. Головними богами вважали бога неба Варуна, богиню матері-землі   для зручності користування підручником ведична релігія брахманізм розглядаються разом з пізніми релігіями Індії

Притхіви; богів сонця під іменами Сурья, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан; бога місяця Сому; бога бурі Рудру; бога-громовержця Індру; бога вогню Агні та ін. Матір'ю богів була богиня Адита. За уявленнями індійців, боги пере­бували у постійній війні зі злими демонами асурами. Богів і демонів вшановували безпосередньо як сили природи.

Із зростанням майнових та суспільних розшарувань боги почали уособлювати не тільки природу, а й суспільні сили, наприклад Індра став виступати як цар богів і як бог війни, Варуна — як охоронець порядку. Ведична релігія почала освячувати суспільну нерівність.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супровод­жуваних гімнами на честь богів і магічними формулами, які відображали прохання до божества. Жреці утворили окремий стан — варну брахманів.

Деякі положення ведичної релігії (священний характер Вед, обраність вищих варн, культ богів Вішну, РудриШиви та ін.) зберігаються і в сучасному індуїзмі. Пізньоведичну релігію часто називають брахманізмом. —

ВЕДИ - СВЯЩЕННІ КНИГИ ДАВНЬОІНДІЙСЬКИХ РЕЛІГІЙ

У Ведах (санскр. — знання) зафіксовано основні уяв­лення й обрядність давніх індійців. Початок їх створення сягає II тис. до н.е. Спершу вони існували у формі усних сказань і тільки в І тис. були записані, зазнавши протягом цього часу значних змін.

Уся ведична література об'єднана в чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Кожна з них не є єдиним цілим.

Самхити складаються з чотирьох збірок: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Вони прославляють мудрих, милосердних, могутніх божеств і сили природи, адресуючи їм молитви, прохання, жертвопринесення.

Брахмани (книги, написані брахманами для брах­манів) — це коментарі до Самхитів, мета яких полягала в зміцненні ролі та авторитету жерців, обґрунтуванні касто­вого поділу суспільства.

Аран'яки ("лісові тексти") й Упанішади — це збірки правил для пустельників, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упанішади (санскр. — сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є своєрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсько-філософських творів, поданих у формі роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку то­гочасного індійського суспільства, особливості бого­словських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складаються з шести класичних, чи ортодок­сальних, систем: Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

Один з провідних мотивів Упанішад — походження, розвиток й перспективи людства. У них йдеться і про те, чому людина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричиняє це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (особа, яка є Верховним Духом)?

Веданта ("кінець Вед") і Міманса — суто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Ат-ман зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід безоглядно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому мета і сенс життя. Ведан­та і Міманса оригінальне вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман — це людсь­ке "Я". Отже, пізнання світу має починатися з са­мопізнання, самовдосконалення. Самопізнання — вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя розробляють практичні проблеми само­вдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досяг­нення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує цілу систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищення душі, яка після цього може до­сягти злиття з Атманом.

Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів са­мовдосконалення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, а й ду­ховне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побу­дов Ньяя доводить необхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Санкхья вважає, що Брахма не розсіяний в природі, а природа існує незалежно від духу. Це вже матеріалістична тенденція в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Ведична література дає змогу простежити, як поступо­во увага давніх індійців переносилася з явищ зовнішнього  світу на людину, її психіку, мислення. Вона справила вели­кий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософсь­ких шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають свя­щенними й пізніші ведичні релігії — брахманізм та індуїзм.