5.4.2. Даосизм

Даосизм — одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю, виник одночасно з конфуціанством (друга половина І тис. до н.е.). Засновником його вважають дав­ньокитайського філософа Лао-цзи, відомості про якого дійшли до наших днів з легенд. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим (звідси ім'я — "Стара дитина"). Той самий знак "цзи", щоправда, означає і "філософ". Прямуючи на Захід, Лао-цзи подару­вав служителю застави свій трактат "Дао де цзин", який містив його вчення.

Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряються не Небу, а всезагальному закону — дао, який вносить порядок в ха­ос речей. Дао має об'єктивний характер. Порушення його спричиняє ненормальний стан. Особливо це позначається на житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао.

Дао — не божество, а щось близьке до розуму, приро­ди, шляху чи закону. Воно не персоніфіковане, але пере­дує всім особам. Дао — першопочаток всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, во­но регулює все існуюче. Це загальний закон природи, дже­рело матеріального і духовного буття, їх мета. Дао немож­ливо сприймати безпосередньо, воно — поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, — це не дао, а ли­ше його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Згідно з ученням, людині надзвичайно важливо зро­зуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсо­лютно, але не виразно, а нині його сутність розкрита мис­лителями для людей, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через де — доброчесність, там де вона є, там діє дао; хто доброчесний, той виконує закон дао. Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою. Всі порушення нормального існування речей в природі (посуха, повені, непогода тощо) є порушеннями її гармонії. Несправед­ливість, порушення сусального порядку — теж порушен­ня гармонії, але в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усу­нути ці порушення. Втручання людини неприпустиме. Людина повинна дотримуватися принципу "не діяння". Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке віддає людину у владу стихійного розвитку подій.

Даосизм тривалий час виступав лише як філософські концепції. Ідея дао більш-менш точно відображала всезагальний зв'язок явищ і предметів об'єктивного світу, на­близилась до розуміння причинності, до визнання об'єктивності закономірностей світу. Але дао тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна цілком віднести ні до матеріалізму, ні до іде­алізму.

Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм для безпосередніх учнів Лао-цзи  не був. Він зовсім не був пов'язаний з релігійним культом і релігійних рис набув через 500 років після смерті Лао-цзи. Даосизм як релігія — зовсім інша сутність, ніж філо­софський даосизм. Перетворившись на релігію, він виро­бив свою анімістичну систему, міфологію, розбудував фе­тишизм і магію на основі релігійного культу, до якого раніше вдавалося конфуціанство. релігією ще

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй-хуан. За даосистською міфологією, він має земне по­ходження, це імператор глибокої старості, який доб­ровільно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Він стежить за до­триманням справедливості, чинить суд над усіма після їх смерті. Все, до чого доторкнулися Юй-хуан і його послідо­вники — безсмертні святі, є священним.

Важливою в даосистському пантеоні є богиня Західно­го неба Сіван-му. Живе вона в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де нема ніякого життя. Вона володіє персико­вими садами, що дають плоди раз на три тисячі років. Це — плоди безсмертя. Всі, хто живе в її палаці, без­смертні. Сіван-му уособлює жіноче начало — інь, її чо­ловік — князь Сходу Дун Ванчун-ян. У Сіван-му раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається врочистий бал. Ідея безсмертя та вічної молодості, довголіття посідає значне місце в даосистсько­му віровченні.

Людина є об'єктом дії 33 тисяч духів, і їх дію потрібно скерувати на довголіття, цьому служать численні талісма­ни, легенди, замовляння, ворожіння тощо. На це спрямо­вані й спеціальні фізичні вправи, системи дихання, хар­чові норми, які містять раціональний досвід, хоч у дао­сизмі вони повиті містикою.

Безсмертя теж є темою даосистської міфології. У ній йдеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Ці святі знали магічні засоби безсмертя, таємні формули і заклинання, що і забезпечило їм пере­творення на вічних духів. Про їх доброчесність і високу моральність мало відомостей, оскільки головна роль у цьо­му належить містичному знанню магії.

Даосизм активно взаємодіяв з примітивними народни­ми віруваннями, їх магічною практикою, обрядами во­рожінь і заклинань, надавав своєму релігійному культові

практичного характеру, що стимулювало його перетворен­ня з філософського вчення на релігійне.

З виникненням у Китаї буддизму даосизм запозичив у нього багато елементів культу: врочисті богослужіння, ве­дичні храми, духовенство й чернецтво. Він набув певної організаційної системи і став церквою.

Якщо конфуціанський культ здебільшого мав родин­ний, домашній характер, то даосистський вимагав значної жрецької кваліфікації, складних технічних умов, спеціаль­них місць для культових ритуалів. Духовенство внаслідок тривалого навчання мало ґрунтовну духовну освіту, ме­дичні та інші знання, володіло засобами психологічного впливу на людей, вивчало давні книги, усну традицію, розвивало даосистський культ, китайську культуру.

Нижче духовенство було далеким від даосистського бо­гослов'я, його культова практика була на рівні ремесла. Його представники знали безліч прийомів і засобів во­рожіння, вдавалися до шаманства, не гребували місти­фікацією та обманом, спекулювали на марновірстві про­стих людей.