Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

5.6. Давньоіранські релігії

Іранське нагір'я — це широкі степові простори, бідні водою і рослинністю, обмежені горами, біля яких тулили­ся життєві центри племен, що з III тис. до н.е. переходи­ли до осілого землеробства і скотарства. На початку II тис. до н.е. на цю територію проникають індоіранці, арії. Звідси назва цієї країни — Іран — "країна аріїв".

Існує припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці — народ, який жив в IV тис. до н.е. в південноукраїнських степах і на схід від Волги. На по­чатку III тис. до н.е. вони розділилися на два різномовних народи — індоарійців і протоіранців. Перші відкочували на північ Індії і далі, а другі зайняли територію те­перішнього Північно-Східного Ірану. За іншим припу­щенням, прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Розподіл індоіранської спільноти на індійську та іранську відбувся на початку II тис. до н.е. за першої індійської хвилі міграції через Аф­ганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції бу­ла спрямована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердилися мідійські (на півночі) та яломітські (на півдні) племена. УIX—VIII ст. до н.е. во­ни утворили велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ перебував під владою Ассирії. На початку VII ст. до н.е. тут виникає держава Мідія. Вона швидко зміцнюється, і в 616—605 pp. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою.

В 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши поразки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів.

Країну стали називати Персією. В 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір II (558—530 до н.е.), який остаточно об'єднав перські племена, звільнився від мідійського па­нування. У 550—549 pp. до н.е. Кір IIзахопив Мідію, вий­шов до Егейського моря, підкорив значну частину Серед­ньої Азії (545—539 до н.е.), завоював Вавилонію (539 до н.е.). Незабаром під владу персів перейшло все Східне Се­редземномор'я (Сирія, Фінікія, Палестина). В 530 р. до н.е. Кір II загинув у поході в Середню Азію, владу успад­кував його син Камбіс (530—522 до н.е.), який у 525 р. до н.е. завоював Єгипет. Він, як і його батько, визнав чужих богів, оголосив себе фараоном і коронувався за єгипетсь­кими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невда­лого походу до Ефіопії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії за досить загадкових обставин.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522—486 до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, знач­ну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів. Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світовою дер­жавою. Все правління династії Ахеменідів тривало в постійних війнах, приборканнях підкорених народів. Дарій доклав чимало зусиль для внутрішнього впорядку­вання держави, створив єдину систему управління нею, поділивши її на сатрапії (провінції). У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів існувала широка віротерпимість. Після завоювання нових територій перські царі зберігали традиційні релігії, прино­сили місцевим богам жертви, брали участь у релігійних це­ремоніях місцевих храмів, підтримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була країною з різними релігіями, завданням яких було служити єдиному цареві. Назрівала потреба в єдиній релігії й єдиному богові. Такою релігією став зороастризм, який прийшов на зміну раннім віруван­ням давніх іранців.

Спершу релігійну систему Давнього Ірану становив культ уособлених сил природи, небесних тіл, який пізніше перетворився на полідеменізм (панування багатьох духів) і політеїзм (багатобожжя). Давні іранці шанували та обо­жнювали чотири елементи природи: світло, воду, землю й повітря, вважаючи, що від них залежить їх життя. Культ світла існував у двох формах: племена землеробів шанува­ли світло денне (Сонце); кочові племена — нічне світло (Місяць). Цей (астральний) культ сповідували у далекому минулому народи Месопотамії (халдеї), Південної Аравії й деякі інші племена.

Найдавніші вірування та релігійні культи іранців мали багато спільного з релігійними уявленнями та обрядами індоаріїв. Колись індоіранська спільнота розкололася, і з часом між її частинами виникло взаємне відчуження. Це чітко простежується при вивченні релігійних уявлень і міфології давніх іранців та індоаріїв. Обидва комплекси уявлень ґрунтувалися на різному ставленні до божествен­них сил, які протистояли одна одній: в іранців — деви й ахури, в індоаріїв — дева й асури. Першу групу божеств вважали доброю, другу — шкідливою. Головним девом (дева) був Індра, але в індоаріїв його вважали великим та шанованим богом, а в іранців — злим демоном.

Чітке протистояння добрих сил (дева) та демонів (асурів) простежується в основі усіх релігійних конст­рукцій. Міфологічна картина світу будувалася на тлі про­тистояння сил Світла, втілених в етичному законі Арта та уособлених великим Ахурамаздою (гр. Ормузд), і сил Тем­ряви та Зла, втілених у брехні та уособлених Анхра-Майнью (Ариманом). Цей ритуально-етичний дуалізм — в ос­нові всіх доісламських релігій Ірану.
Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+

5.6. Давньоіранські релігії