5.6. Давньоіранські релігії
Іранське нагір'я — це широкі степові простори, бідні водою і рослинністю, обмежені горами, біля яких тулилися життєві центри племен, що з III тис. до н.е. переходили до осілого землеробства і скотарства. На початку II тис. до н.е. на цю територію проникають індоіранці, арії. Звідси назва цієї країни — Іран — "країна аріїв".
Існує припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці — народ, який жив в IV тис. до н.е. в південноукраїнських степах і на схід від Волги. На початку III тис. до н.е. вони розділилися на два різномовних народи — індоарійців і протоіранців. Перші відкочували на північ Індії і далі, а другі зайняли територію теперішнього Північно-Східного Ірану. За іншим припущенням, прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Розподіл індоіранської спільноти на індійську та іранську відбувся на початку II тис. до н.е. за першої індійської хвилі міграції через Афганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції була спрямована на Афганістан та Іран.
У І тис. до н.е. там утвердилися мідійські (на півночі) та яломітські (на півдні) племена. УIX—VIII ст. до н.е. вони утворили велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ перебував під владою Ассирії. На початку VII ст. до н.е. тут виникає держава Мідія. Вона швидко зміцнюється, і в 616—605 pp. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою.
В 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши поразки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів.
Країну стали називати Персією. В 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір II (558—530 до н.е.), який остаточно об'єднав перські племена, звільнився від мідійського панування. У 550—549 pp. до н.е. Кір IIзахопив Мідію, вийшов до Егейського моря, підкорив значну частину Середньої Азії (545—539 до н.е.), завоював Вавилонію (539 до н.е.). Незабаром під владу персів перейшло все Східне Середземномор'я (Сирія, Фінікія, Палестина). В 530 р. до н.е. Кір II загинув у поході в Середню Азію, владу успадкував його син Камбіс (530—522 до н.е.), який у 525 р. до н.е. завоював Єгипет. Він, як і його батько, визнав чужих богів, оголосив себе фараоном і коронувався за єгипетськими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невдалого походу до Ефіопії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії за досить загадкових обставин.
З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522—486 до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, значну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів. Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світовою державою. Все правління династії Ахеменідів тривало в постійних війнах, приборканнях підкорених народів. Дарій доклав чимало зусиль для внутрішнього впорядкування держави, створив єдину систему управління нею, поділивши її на сатрапії (провінції). У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів існувала широка віротерпимість. Після завоювання нових територій перські царі зберігали традиційні релігії, приносили місцевим богам жертви, брали участь у релігійних церемоніях місцевих храмів, підтримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була країною з різними релігіями, завданням яких було служити єдиному цареві. Назрівала потреба в єдиній релігії й єдиному богові. Такою релігією став зороастризм, який прийшов на зміну раннім віруванням давніх іранців.
Спершу релігійну систему Давнього Ірану становив культ уособлених сил природи, небесних тіл, який пізніше перетворився на полідеменізм (панування багатьох духів) і політеїзм (багатобожжя). Давні іранці шанували та обожнювали чотири елементи природи: світло, воду, землю й повітря, вважаючи, що від них залежить їх життя. Культ світла існував у двох формах: племена землеробів шанували світло денне (Сонце); кочові племена — нічне світло (Місяць). Цей (астральний) культ сповідували у далекому минулому народи Месопотамії (халдеї), Південної Аравії й деякі інші племена.
Найдавніші вірування та релігійні культи іранців мали багато спільного з релігійними уявленнями та обрядами індоаріїв. Колись індоіранська спільнота розкололася, і з часом між її частинами виникло взаємне відчуження. Це чітко простежується при вивченні релігійних уявлень і міфології давніх іранців та індоаріїв. Обидва комплекси уявлень ґрунтувалися на різному ставленні до божественних сил, які протистояли одна одній: в іранців — деви й ахури, в індоаріїв — дева й асури. Першу групу божеств вважали доброю, другу — шкідливою. Головним девом (дева) був Індра, але в індоаріїв його вважали великим та шанованим богом, а в іранців — злим демоном.
Чітке протистояння добрих сил (дева) та демонів (асурів) простежується в основі усіх релігійних конструкцій. Міфологічна картина світу будувалася на тлі протистояння сил Світла, втілених в етичному законі Арта та уособлених великим Ахурамаздою (гр. Ормузд), і сил Темряви та Зла, втілених у брехні та уособлених Анхра-Майнью (Ариманом). Цей ритуально-етичний дуалізм — в основі всіх доісламських релігій Ірану.