5.6.1. Мітраїзм й анахітизм
З давніх-давен в Ірані існували визнані або терпимі політичною елітою релігії — мітраїзм та анахітизм. їх коріння сягає в індійські та халдейські культи, в давні астральні вірування. У клинописних написах Артаксеркса II і Артаксеркса III (IV ст. до нашої ери) поруч з ім'ям Аху-рамазди фігурують імена двох інших божеств — Мітри та Анахіти.
Культ Мітри зберігся в Ірані з індоіранської епохи, про що свідчать надписи XIV ст. до н.е., знайдені на території Каппадокії, де ім'я Мітри фігурує поруч з Варуною, Індрою та Насат'ямі. Мітра (новоперськ. — "сонце") шанувався як бог війни, який бореться на боці праведних й безжалісно знищує порушників угод. Йому поклонялися і як великому судді, який справедливо оцінює дії людей, і як сонячному божеству, такому ж прекрасному, як Сонце, яке він супроводжує на небі. Після того, як іранські вожді та воїни почали використовувати бойові колісниці, вони зображали і своїх богів на колісницях. Тоді почали говорити, що Мітру везуть небом білі коні, підковані сріблом га золотом, які не мають тіні. Він озброєний булавою, відлитою із жовтого металу", списом, луком та стрілами, клинком та пращею (зброя кам'яного та бронзового віків).
Під час владарювання останніх Ахеменідів Мітра зайняв становище, рівне Ахурамазді: він вважався своєрідним джерелом царської влади, цар викликав його у свідки під час присягання, звертався до нього по допомогу під час битв тощо. Пізніше Мітра набув езотеричних рис, став богом таємної релігії, отримав безліч прихильників за межами Ірану. У першій половині І ст. до н.е. солдати Помпея5 які брали участь у поході проти персів, принесли культ Мі-три у Рим. Незабаром мітраїзм охопив усю Римську імперію, не обминувши її далекі провінції — Німеччину, Британію тощо. Під час правління імператорів Костянтина Великого (274—337) та Юліана Відступника (361—363) мітраїзм конкурував з християнством. Залишки мітраїстського культу (руїни святинь) збереглися у багатьох країнах Південної та Західної Європи.
Мітраїзм не був споконвічною іранською релігією. Крім іранських, він містив елементи халдейських вірувань, заснованих на культі небесних тіл. Головне місце в ньому відводилося семітському богу Сонця, який увібрав у себе й елементи індійських вірувань. Вчення про безсмертя душі, прагматичний характер, високий моральний рівень мітраїзму, таємничі містерії, які супроводжують культ, — усе це приваблювало послідовників. У X ст. мітраїзм втрачає своє привілейоване становище, зберігшись у декількох провінційних культурах Римської імперії. У наш час він простежується під час святкування дня осіннього рівнодення в Ірані та в сучасних чоловічих і жіночих іменах.
Споріднений з культом бога-сонця Мітри культ богині-зорі Анахіти, який поширювався переважно у Малій Азії, впливаючи на вірування давніх греків та римлян. Анахітизм -— залишок культу небесних тіл, перейнятого у халдеїв. Анахіта зображена у давньоіранській священній книзі "Авеста" прекрасною та благородною дівою, одягнутою у золотистий плащ з короною, прикрашеною коштовним камінням, з ритуальною гілкою в руці.
Культ Анахіти-зорі існував під час панування Артаксеркса II (404—359 до н.е.), її ім'я зустрічається у надписі цього ж царя поруч з іменами Ахурамазди та Мітри. Артаксеркс II установив Анахіті статуї у Вавилоні, звідки її культ поширився на Дамаск і далі на Захід. У пантеоні давньоіранських божеств Анахіта займала нижче становище, ніж Ахурамазда та Мітра. За межами давньоперської імперії культ її був визнаний у Вірменії. Увійшов він І в мітраїстську містерію.