5.7. Сучасні моделі та методології трансформаційних процесів в Україні

5.7. Сучасні моделі та методології трансформаційних процесів в Україні

У контексті глобального розвитку, на думку М. І. Михальчен­ка, можна розглядати чотири сценарії майбутнього України. Вони спираються на чотири реальні політичні сили — «лівих», «правих», «центристів», «націоналістів».

Перший сценарій «ретроідилічний». Він передбачає спочатку повернення до стану «брежнєвського застою», а потім — «вперед до перемоги неокомунізму». Поки ще існують умови для спроб реалізувати цей сценарій: по-перше, це економічні умови (тобто є багато людей, рівень життя яких нижче офіційно визнаної межі зубожіння); по-друге, це політичні організації лівих сил (комуністи, соціалісти та ін.), що мають реальний вплив на знедолену частину нашого суспільства; по-третє, це міфи марксистської ідеології про свободу, рівність, братерство, ефективну планову економіку, суспільну власність тощо; по-четверте, це пам’ять про досягнення соціалізму (безплатні медичні послуги, безплатна освіта, соціальні гарантії тощо). З погляду методології глобалістики цей сценарій несинергетичний, бо ґрунтується на директивно-плановій, неконкурентоспроможній економіці.

Другий сценарій — «моноетнічний». Він передбачає побудову суто етнічної Української держави і навіть «національної економіки» на гаслах: «Україна — лише для українців!», «Росіяни — в Росію!», «Євреї — в Ізраїль!» і т.п. Цей сценарій має ще менше шансів для здійснення, ніж попередній: по-перше, тому, що в Україні (Західній і Східній, Південній і Північній) по-різному ставляться до цього питання; по-друге, тому, що світове співтовариство дуже негативно ставиться до проектів етнічних чисток; по-третє, тому, що рівень цивілізованості більшості громадян України не дозволить утягнути їх у небезпечну й сумнівну авантюру. Цей сценарій теж несинергетичний, бо спирається на ідею створення «закритої популяції», расово чистого етносу і «закритої національної економіки». Такий етнос і така економіка, як і будь-яка «закрита система», не є життєздатними, тому й не існують і не можуть бути створеними.

Третій сценарій — «ліберальний». Він ґрунтується на лібераль­них цінностях ринкової економіки, рівних правах усіх людей перед розумним законом, ідеї міцної справедливої держави для захисту інтересів усіх громадян країни незалежно від етнічної, расової, політичної, соціальної приналежності. Цей сценарій «синергетичний», бо ґрунтується на ідеалах «відкритого суспільства», тобто ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства, правової держави, тому він є життєздатним.

Конкретні умови здійснення цього сценарію передбачають деякі девіації у бік китайської, східноєвропейської (Польща, Угорщина), західноєвропейської (Німеччина, Голландія, Швеція), латиноамериканської (Бразилія, Чилі), африканської (Єгипет, Нігерія), пострадянської (Литва, Латвія, Естонія, Росія) та інших моделей розвитку. Деякі з цих моделей (африканська і латиноамериканська) за певних умов приводять до повної криміналізації влади й суспільства.

Четвертий сценарій передбачає конвергенцію кращих досягнень механізму ринкової економіки з неринковими формами перерозподілу прибутку, зі спробами створити соціально орієнтовану економіку ринковими методами.

Якщо згрупувати існуючі положення щодо вектора майбутніх трансформаційних перетворень в Україні, то можна виділити, на думку С. В. Мочерного, такі основні моделі: 1) ринкової економіки з її модифікаціями та історичними формами (просто ринку, цивілізованого ринку, ринкової економічної системи, соціально орієнтованої ринкової економіки, розвиненої ринкової економіки тощо); 2) змішаної економіки, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національної економіки; 5) капіталістичної економіки; 6) народної економіки1.

С. В. Мочерний стверджує, що найбільш недосконалою для трансформації економіки колишнього СРСР і УРСР є перша модель (перехід до ринку). Вона, на його думку, зводить цілісну сис­тему дефіцитної економіки до одного з її елементів, до того ж не найважливішого, оскільки сферою-домінантою суспільного виробництва є безпосереднє виробництво.

Найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму він називає другу модель змішаної економіки. Від соціально орієнтованої ринкової економіки вона відрізняється тим, що передбачає: по-перше, розширення меж державної власності на засоби виробництва, національний дохід, фінансово-кредитні інститути, об’єкти інтелектуальної власності тощо; по-друге, впровадження систем національного планування та регулювання; по-третє, певний перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств населення через систему прогресивного оподаткування та соціального законодавства. Але й вона, на думку С. В. Мочерного, не повинна стати вектором стратегічних перетворень: по-перше, тому, що допускає значну витрату ресурсів (людських, фінансових, матеріальних); по-друге, тому, що потребує багато часу (від 50 до 100 років); по-третє, тому, що є чужою, запозиченою моделлю; по-четверте, тому, що термін «змішана економіка» не є взірцем вербальної досконалості.

Принципово новою соціально-економічною моделлю, за оцінкою С. В. Мочерного, є третя модель постіндустріального суспільства (Д. Белл, Р. Арон). Значна частина українських економістів називає її найбільш адекватною для України. Найважливішими структурними елементами постіндустріального суспільства є університети, наукові інститути та дослідницькі орга­нізації, а матеріальні продуктивні сили перестають грати вирішальну роль. Влада зосереджується в руках учених. Методологічними вадами цієї теорії є, по-перше, характеристика суспільства лише з боку одного з елементів продуктивних сил, тобто науки; по-друге, ігнорування власності як визначального критерію класифікації суспільства і зведення її до юридичної фікції, до майнових прав; по-третє, значна відірваність від реалій практики, навіть у розвинених країнах світу, які на декілька десятиліть випереджають Україну за економічним потенціалом.

Певного поширення серед моделей векторного спрямування трансформаційних перетворень в Україні набуває четверта модель (розбудови національної економіки). На думку деяких економістів, вона є сукупністю індивідуальних (приватних) господарств, що залежать одне від одного і формують у цій взаємодії нову соціально-економічну якість. Вадами цієї моделі є: по-перше, відмова від плюралізму форм власності; по-друге, суто формальне визначення національної економіки; по-третє, відсутність змісту її нової якості; по-четверте, практична неможливість обмеження національного господарства масштабами однієї країни; по-п’яте, безпідставне ототожнення «національного» і «народного» господарства; по-шосте, історична застарілість введеного в обіг терміна «національне господарство».

П’ята модель капіталістичної економіки відрізняється від першої моделі різних ринкових систем лише більш емоційним кольором терміна «капіталізм». За сутністю справи «капіталізм» у сучасній західній економічній літературі розглядається як політична, соціальна та економічна система, в якій власністю, включаючи капітальні активи, володіють і управляють приватні особи. Вади капіталізму чітко класифікував К. Маркс, вони всім добре відомі. Це передусім поляризація злиденності і багатства, відчуження праці та її результатів від робітника, різні злочини, які лад­на скоїти людина заради отримання прибутку, тощо. Але людство, на жаль, не створило більш ефективної економічної системи. Мабуть, у цьому і є «переваги» капіталізму, що його недоліки добре відомі. Якщо вони відомі, то можна усвідомлено і цілеспрямовано їх обмежувати. Саме так діють соціал-демократи у тих країнах Західної Європи, в котрих політична влада належить їм.

Нарешті, шоста модель (народної економіки). А. Філіпченко називає її найоптимальнішою моделлю для України. Народна економіка характеризується С. В. Мочерним як економічна система, яка розвивається в інтересах народу, передбачає використання усіх типів власності (при домінуванні трудової колективної власності), всебічний соціальний захист населення і національне демократичне економічне планування. В центрі такої економіки перебуває людина. Рушійними силами побудови такої економіки є весь народ, а її основою є передусім народні підприємства, на яких долається завдяки самоуправлінню відчуженість найманого працівника від засобів виробництва і влади. Модель має вади відомих утопій і міфів (утопічного комунізму, наукового комунізму, народного капіталізму, християнського соціалізму, ісламського соціалізму, «зеленої» революції тощо). Багато сумнівів вик­ликає застосування понять «весь народ», «національне демократичне планове управління», «народне підприємство» тощо.

Як підсумок наведемо узагальнену типологію різних варіантів соціально-економічних систем (ринкових, неринкових і змішаних), яку представив Б. Гаврилишин у своїй доповіді Римському клубу наприкінці 70-х рр. ХХ ст. і в книжці «Дороговкази у майбутнє», що вийшла у видавництві «Основи» в 1993 р. (табл. 22).

Таблиця 22

ТИПОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ1