6. 1. Зміни в міжнародному становищі внаслідок Другої світової війни

Перемога Об'єднаних націй — СРСР, США, Великої Британії та їх союз­ників над агресивними державами "осі" в Другій світовій війні докорінно змінила ситуацію у світі і визначила майбутній розвиток держав на деся­тиріччя. Призвідниці війни — Німеччина, Італія й Японія, що раніше мали статус великих держав, внаслідок воєнної поразки були не лише ослаблені в економічному відношенні, а й втратили на певний час можливість брати активну участь у міжнародному житті. З іншого боку, Франція і Велика Британія, зазнавши великих матеріальних втрат у війні, також втрачають статус світових держав. Розпад їхніх колоніальних імперій, що почався відразу після закінчення війни, ще більш продемонстрував послаблення міжнародних позицій колишніх світових метрополій. У той же час доміну­ючі позиції на світовій арені займають США і СРСР, які вийшли з війни найбільш зміцнілими у військовому і політичному планах. У Другій світовій війні вони виступали як союзники і спільно забезпечили перемогу дер­жав антигітлерівської коаліції. Проте ще не встигла закінчитися війна, як між СРСР і США почали виникати непорозуміння і суперечності. Вони були обумовлені розбіжностями двох великих держав у підходах до після­воєнного устрою, зокрема прагненням Радянського Союзу, всупереч Атлан­тичній хартії, встановити свою гегемонію в Європі і деяких азіатських регіонах. Радянське керівництво, упоєне перемогою, стало на шлях актив­ного просування ідеї соціалізму в країни Центральної та Південно-Східної Європи, насаджуючи в них тоталітарні комуністичні режими. Зовнішня і

внутрішня політика цих країн була поставлена під контроль Радянського Союзу. Посилення СРСР та перетворення країн Центральної і Південно-Східної Європи у форпост подальшого просування соціалізму були сприй­няті недавніми союзниками як такі, що загрожували їх корінним інтере­сам. 1 якщо Радянський Союз ставив своєю метою насадження соціаліз­му в світі, то Захід всіляко протидіяв цьому. США, найсильніша в еконо­мічному плані країна світу, стала об'єднувальною силою європейських країн у протидії СРСР. США заповнили той вакуум сили в Західній Європі, що утворився в результаті розгрому Німеччини.

Однак, перш ніж стосунки між вчорашніми союзниками досягли кри­тичної позначки (початок 50-х рр.), їм вдалось втілити у життя ряд домов­леностей і укласти важливі угоди. Так, було успішно розроблено статут ООН (1945 р.) і започатковано її діяльність, було засуджено головних військових злочинців на Нюрнберзькому (1945—1946) і Токійському (1946—1948) процесах. Подолавши різні труднощі, союзники спромог­лись довести до логічного завершення Паризьку мирну конференцію (ли­пень — жовтень 1946 р.), на якій узгоджувалися умови мирних договорів з європейськими союзниками Німеччини — Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною і Румунією. Мирні договори, підписані 10 лютого 1947 р., утвер­джували повернення до довоєнних кордонів і фіксували певні територі­альні зміни в Європі. Італія позбавлялась усіх своїх колоній, знищувала військові укріплення на кордонах Франції, італо-югославський кордон зміню­вався на користь Югославії, острови Додеканес від Італії передавалися Греції. Радянсько-фінляндський кордон встановлювався станом на 1 січня 1941 р., Фінляндія передавала СРСР область Петсамо (Печенга). Договори узако­нювали передачу СРСР раніше вже приєднаних до УРСР Північної Бу­ковини, Південної Бессарабії і українського Закарпаття. Серед терито­ріальних придбань СРСР були також частина німецької Східної Пруссії (Калінінградська область Росії), Південний Сахалін, Курильські острови тощо. Договори передбачали виплату репараційних платежів країнами-агресорами.

Мирні договори з Німеччиною та Японією не були розроблені на той час, і їх вирішення було відкладене. Захід і СРСР не знайшли порозуміння

3 цих питань. Особливу вагу у повоєнних міжсоюзницьких відносинах мало німецьке питання. Влітку 1945 р. у Потсдамі Трумен, Сталін і Черчілль домовились про те, що поділена на 4 окупаційні зони Німеччина буде роз­глядатися як єдине економічне ціле, а мирний договір з нею буде підписа­ний одночасно усіма переможцями. Окупаційна політика зводилася до

4 "де": денацифікація, демілітаризація, демонополізація і демократизація. У реалізації цієї програми виявилися глибокі розбіжності між СРСР і Захо­дом. У радянській зоні повоєнні перетворення мали на меті насамперед закріплення радянського впливу. Тут формувалися органи нової влади, де переважали прорадянські діячі Соціал-демократичної партії та комуністи. Західні держави поставили за мету допомогти німцям створити у майбут­ньому стабільну економічно здорову державу, яка поділятиме західні

суспільні вартості. Представники США та Англії 2 грудня 1946 р. у Ва­шингтоні підписали угоду про економічне й адміністративне об'єднання американської та англійської зони окупації і створення так званої Бізонії. Незабаром Бізонія була об'єднана з французькою зоною окупації. Союз­ницька нарада (без СРСР) у Лондоні (лютий — червень 1948 р.), скликана для розгляду становища в Німеччині, привела до того, що Захід відкрито заявив про намір включити Німеччину до європейських економічних струк­тур і програми американської допомоги Європі (план Маршалла). На на­раді було вирішено питання про скликання в Західній Німеччині Установ­чих зборів для підготовки конституції і проведення грошової реформи. Радянський Союз засудив ці наміри, що призвело до припинення (бере­зень 1948 р.) діяльності Союзної контрольної ради — останньої символіч­ної запоруки німецької єдності. У відповідь на сепаратну грошову реформу у Західній Німеччині (червень 1948 р.) СРСР встановив блокаду Західного Берліну. Після цього розкол Німеччини став неминучим. У квітні 1949 р. США, Англія і Франція прийняли Окупаційний статут і рішення про ство­рення федеральної західнонімецької держави. У 1949 р. розкол Німеччини на дві частини отримав інституційне оформлення — у вересні було ство­рено Федеративну Республіку Німеччину з урядом на чолі з Конрадом Аденауером, у жовтні — Німецьку Демократичну Республіку. На чотири десятиліття в центрі Європи проліг німецько-німецький кордон, який став чи не головним символом розколу світу на два ворожих блоки.

На Далекому Сході міжнародна ситуація у повоєнні роки залишалася досить напруженою. Після розгрому японської армії Радянський Союз за угодою між союзними державами тимчасово окупував Маньчжурію (Півден-но-Східний Китай) і північ Корейського півострова (до 38-ї паралелі). З півдня Корею зайняли американські війська. Союзники мали на меті прий­няти капітуляцію японської армії. У зонах окупації почали формуватися прорадянський і проамериканський режими. У травні 1948 р. на півдні країни під наглядом ООН були проведені парламентські вибори і проголо­шено створення Республіки Корея. Проте північний режим не визнав результатів виборів і у серпні провів свої вибори, внаслідок яких була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР). Про-московський лідер Кім Ір Сен і ставленик Вашингтона Лі Син Ман, прого­лосивши наміри мирного об'єднання країни, поспішно готувалися до війни.

Основна боротьба на Далекому Сході між Москвою та Вашингтоном розгорнулася за Китай. Незважаючи на підписаний у серпні 1945 р. До­говір про дружбу та союз між СРСР і Республікою Китай, сталінська оку­паційна адміністрація не допустила війська Чан Кайші у Маньчжурію і чинила всілякі перешкоди його урядовцям. У радянській зоні окупації ак­тивно формувалася армія комуністів Китаю. Москва їх озброювала і нада­вала всіляку допомогу. Вашингтон у свою чергу підтримав офіційний уряд Чан Кайші. Впродовж повоєнних років між комуністичними та гомінда­нівськими збройними силами відбувалися локальні сутички. Навесні 1947 р.

у Китаї розгорілася широкомасштабна громадянська війна, що завершилася перемогою комуністів. 1 жовтня 1949 р. було проголошено утворення Китайської Народної Республіки (КНР). Рештки партії Гоміндан перепра­вилися на о. Тайвань, звільнений американцями від японців.

Мирний договір з Японією було укладено у вересні 1951 р. на міжна­родній конференції у Сан-Франциско. За його умовами Японія визнавала незалежність Кореї і відмовлялась від претензій на Курильські острови, Півден­ний Сахалін, Тайвань. СРСР, Польша і Чехословаччина, що були учасниками конференції, відмовилися поставити свої підписи під цим договором, вимага­ючи запрошення для участі у роботі конференції делегацій комуністичного Китаю, Монголії та інших союзників. Крім того, СРСР вимагав вивести з Японії американські війська і ліквідувати військові бази США. Лише в 1956 р. була підписана радянсько-японська декларація про припинення війни і відновлення дипломатичних відносин. Питання про мирний договір Росії, як правонаступниці СРСР, з Японією залишається до сьогодні не вирішеним.

Отже, уже з перших місяців після закінчення Другої світової війни внаслідок гострих суперечностей між двома великими державами, про­тистояння демократії і тоталітаризму міжнародне становище по­чало різко загострюватися, що призвело до так званої "холодної війни".