6. 3. Створення ООН

Формування могутньої антигітлерівської коаліції (Атлантична хартія між США і Великою Британією 24 серпня 1941 р. і Вашингтонська Декла­рація Об'єднаних Націй 26 країн від 1 січня 1942 р.) створило підґрунтя для формування міжнародного механізму безпеки післявоєнного світу. Восени 1944 р. (21 серпня — 7 жовтня) на конференції у Вашингтоні, на віллі Думбартон-Окс, представники СРСР, США і Великої Британії, до яких приєднався представник Китаю, підготували пропозиції щодо створення міжнародної організації для підтримки миру і безпеки — Організації Об'єднаних Націй (ООН). Конференція виробила загальні міркування щодо характеру, цілей та статуту ООН. Кримська (Ялтинська) конферен­ція керівників трьох держав — Сталіна, Рузвельта і Черчілля (4—11 лютого 1945 р.) — схвалила напрацьовані у Думбартон-Оксі проекти й ухвалила скликати 25 квітня 1945 р. у місті Сан-Франциско Установчу конферен­цію Організації Об'єднаних Націй. Учасниками конференції могли стати усі країни, що оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Була досягнута домовленість про те, що членами ООН поряд з Радянським Союзом будуть Українська РСР і Білоруська РСР. Конференція в Сан-Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р., коли був прийнятий Статут ООН, що був підтриманий 50 країнами. 24 жовтня 1945 р. Статут набрав чинності. Цей день вважається днем ООН. Статут про­голошував рівноправність всіх людей, повагу прав людини й основних свобод. Пізніше цей розділ був доповнений прийнятою в 1948 р. Гене­ральною Асамблеєю ООН Декларацією прав людини. Статут зобов'я­зував вирішувати всі суперечки мирним шляхом, дотримуватися міжна­родних договорів та зобов'язань. Основне призначення ООН згідно зі Статутом — гарантування загального миру та безпеки у всьому світі. При цьому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи, окрім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримки миру. Основними робочими структурами ООН є Генеральна Асамблея, яка збирається на свої сесії один раз на рік і приймає рішення 2/3 голосів, та Рада Безпеки, яка складається з 35 непостійних членів, що обираються на 2 роки Генеральною Асамблеєю ООН. Сьогодні місце СРСР в Раді Безпеки посідає Росія. Генеральна Асамблея, окрім того, обирає Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН. За пропозиціями Ради Безпеки Генеральна Асамблея приймає до ООН нових членів та виключає тих, котрі порушили Статут. Але з усіх інших питань постанови, що їх ухвалює Генеральна Асамблея, мають лише дорадчий голос, її функції полягають у вивченні, обговоренні, рекомендації та з'ясуванні стосунків. Рада Безпеки є за Статутом постійно діючим органом ООН, на який покладена безпосередня відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки, її рішення приймаються на основі принципу одноголосності постійних членів і обов'язкові до виконання всіма члена­ми ООН. Для виконання своїх повноважень Рада Безпеки має право вдава­тися до санкцій, вводити блокаду і застосовувати проти агресора силу. ООН має досить розгалужену структуру різноманітних міжнародних інсти­тутів, основне призначення яких сприяти взаємодопомозі та налагоджен­ню співробітництва всіх країн світу. Наприклад: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ЮНІСЕФ (дитячий фонд ООН) тощо. Фінансування ООН здійснюється за рахунок відрахувань країн-учасниць залежно від ве­личини їхнього валового національного продукту. Головні структури ООН розміщені в Нью-Йорку, низка служб — в Женеві, Відні, Парижі.

Уже перші роки діяльності ООН засвідчили її позитивну роль у вирі­шенні міжнародних проблем. Так, 1946 р. ООН добилася виведення анг­лійських та французьких військ з Сирії та Лівану. 1948 р. під час арабо-ізраїльської війни вперше були використані сили ООН ("голубі каски") для підтримання миру на Близькому Сході. ООН з початку її діяльності стала центром міжнародного обговорення проблеми роззброєння. В січні 1946 р. за пропозицією СРСР Генеральна Асамблея ООН створила Спе­ціальну комісію з ядерної енергії. Радянський Союз пропонував виключи­ти з національних озброєнь озброєння масового знищення, а всі його запа­си знищити. Проте в умовах наростання конфронтації, активної таємної діяльності СРСР із створення атомної зброї радянські пропозиції були нереальними. Пропозиції США про створення міжнародного тресту, який контролював би усі запаси атомної сировини та компоненти, необхідні для виробництва атомної енергії ("план Баруха"), наштовхувалися на протидію СРСР. Проблема роззброєння в діяльності ООН на довгі роки перейшла у площину безплідних дискусій.