6.1. Природно-рекреаційний рейтинг регіонів України.

Однією з найважливіших особливостей суспільно-географічного підходу до аналізу природно-рекреаційного потенціалу (ПРП) території (акваторії) є з’ясування основних закономірностей його розвитку за природними (фізико-географічними) регіонами. Йдеться, насамперед, про мережу з 274 фізико-географічних районів України, що входять до складу її 57 фізико-географічних областей, 12 провінцій (країв), 3 підзон, 3 зон, 3 країн [6].

Головними природними передумовами формування природно-рекреаційного потенціалу країни, розвитку санаторно-курортного лікування, відпочинку і туризму є власне рекреаційні території (угіддя), мінеральні води та лікувальні грязі. Оцінка потенціалу природних рекреаційних угідь у натуральному вираженні проведена нами, виходячи з можливостей задоволення нормативних потреб населення в рекреаційних закладах, місцях санаторно-курортного лікування, тривалого та короткочасного відпочинку і туризму. Розраховані в людино-годинах нормативи потреб відкоректовані між міським та сільським населенням відповідно до діючих на практиці показників планування місць відпочинку і лікування. В розрахунках використані дані про потенційні потреби в рекреаційних територіях України [1, с. 28 ], а також враховані можливості забезпечення ними частини рекреантів з інших регіонів світу. Для  переходу від натуральних показників потенціалу до вартісних застосовувався методичний підхід І.В.Туркевича, згідно з яким відпочинок на природі розглядається як одна із форм використання вільного часу, а економічна оцінка природних рекреаційних територій проводиться через його грошову оцінку [5, с.24-26]. Вартість вільного часу визначалась за величиною валового суспільного продукту, створюваного за одиницю часу і розрахованого на чисельність усього населення країни, яке використовує ресурси рекреації. Економічна оцінка потенціалу мінеральних вод і лікувальних грязей базувалася на їх балансових експлуатаційних запасах і регіональних (карпатських) приведених затратах [7].

Сутність методики переходу від оцінки ПРП за адміністративними районами України до визначення величини природно-рекреаційного потенціалу фізико-географічних районів держави зводилась до таких етапів. На першому етапі на карту адміністративно-територіального устрою України наносилось фізико-географічне районування України до фізико-географічних районів включно за мережею, обгрунтованою в праці [6]. На  наступному етапі  палеткою визначалась частка площі кожного з адміністративних районів у загальній площі  фізико-географічного району. Бралась карта в масштабі 1:750000. За основу визначення ПРП фізико-географічних районів України взята праця [7].

Даний довідник характеризує ПРП усіх адміністративних районів України. За основу розрахунку взята величина оцінки ресурсу в ‰ від загальноукраїнського показника ПРП.

Перерахунок оцінки ПРП фізико-географічних регіонів з базової оцінки природно-ресурсного потенціалу адміністративних районів проводився за показниками його територіальної щільності (густоти), осередненої на площу всього адміністративного району. При цьому оцінка ПРП фізико-географічного регіону визначалась як середньозважена величина (тобто вона характеризувалась сумою добутків територіальної щільності ПРП адміністративного району на його частку в загальній площі фізико-географічного регіону, поділеною на 100%). Визначивши у такий спосіб територіальну щільність ПРП фізико-географічного регіону і знаючи його площу, не важко розрахувати на наступному етапі величину природно-рекреаційного потенціалу ландшафтних одиниць різного ієрархічного рівня. Ця оцінка і стала основою нашого подальшого географічного аналізу та синтезу ПРП фізико-географічних регіонів України. Таким чином, величина природно-рекреаційного потенціалу фізико-географічних районів характеризується його часткою у проміле (‰) від інтегрального природно-ресурсного потенціалу (охоплює мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, природно-рекреаційні ресурси) по Україні загалом, прийнятого за 1000,000 ‰ [3].

Розглянемо ранжування фізико-географічних регіонів України за величиною їх природно-рекреаційного потенціалу. Як засвідчують результати еколого-економічної оцінки, Кримські гори та Українські Карпати, Сухостепова та Середньостепова підзони, Кримська степова, Середньоросійська лісостепова провінції, Передгірно-Кримська, Південнобережна Кримська, Гірсько-Кримська, Дністровсько-Бузька низовинна області, область Вулканічних Карпат і міжгірних котловин мають найсприятливіші передумови для розвитку природно-рекреаційних комплексів, оскільки природно-рекреаційні ресурси в структурі інтегрального природно-ресурсного потенціалу (ПРП) цих регіонів є одними з визначальних (див. рис.1-3).

Проаналізуємо місце ПРП у компонентній структурі інтегрального природно-ресурсного потенціалу. Найвищою серед країн частка ПРП є у Кримських горах – 42,4 %. Максимуму серед фізико-географічних областей ПРП досягає у Передгірно-Кримській області (45,9 %) за рахунок високого потенціалу Північно-Передгірного (52,0%) та Південно-Передгірного (51,8%) фізико-географічних районів. Не поступається їй і Південнобережна Кримська область (45,7%), зокрема Західний (52,8%) та Східний (41,5%) райони. В Гірсько-Кримській області (37,1%) найвищий показник має Центральний район - 44,3%.

Українські Карпати також мають високу концентрацію потенціалу природно-рекреаційних ресурсів. Найбільше в цьому регіоні виділяються область Вулканічних Карпат і міжгірних котловин (31,5%) (за рахунок району Вулканічного (Ужгород-Хустського) хребта - 34,6% і Березне-Липшанського міжгір’я - 34,7%). У решти районів цієї області показник не нижчий 29,3%. Область Закарпатської рівнини (30,3%) складається з двох районів, і обидва мають високий потенціал: Притисненська (Чоп-Мукачівська) низовина - 30,6%, Берегівські вулканічні пагорби - 24,7%.

У загальному ж усі фізико-географічні райони Карпат мають високий природно-рекреаційний потенціал, показники якого в компонентній структурі ПРП вищі 10%.

Східно-Європейська рівнина також багата на природно-рекреаційні ресурси, їх розміщення має регіональну специфіку. У структурі ПРП природно-рекреаційний потенціал має 8,2%. У Зоні мішаних лісів показник становить 10,9%, Лісостеповій зоні - 8,7%, Степовій - 7,4%. Максимальні показники у Зоні мішаних лісів мають Словечансько-Овруцький район Житомирського Полісся (29,7%), Здвизько-Ірпінський район, що на Київському Поліссі (27,9%) та Корюківсько-Менський (22,8%). Мінімальні показники цього району - Понорницько-Новгород-Сіверський район у Новгород-Сіверському Поліссі (2,7%) та Нижньотетерівський район, що у Київському Поліссі (3,1%).

У Лісостеповій зоні максимальні значення природно-рекреаційного потенціалу має Середньоросійська лісостепова провінція (17,6%). Решта провінцій у цій зоні не набирають навіть 10%. Мінімум потенціалу - у Лівобережно-Дніпровській лісостеповій провінцій (6,8%). Найвищі показники серед фізико-географічних областей характеризують Харківську височинну область (22,8%), Київську підвищену область (15,4% ), Ростоцько-Опільську горбогірну область (14,5%). Мінімальні показники в Придніпровсько-Східно-Подільській височинній області (4,0%) і Південно-Дніпровській терасній низовинній області (4,5%). При аналізі природно-рекреаційного потенціалу окремих фізико-географічних районів видно, що найвищі показники - в Золочівсько-Чугуївському районі - 39,0% (Харківська схилово-височинна область), Вілійсько-Ізяславському - 34,7% (Середньо-Подільська височинна область) та Процівсько-Ліплявському районі - 21,5% (Північно-Дніпровська терасна низовинна область).

У Степовій зоні (7,4%) максимальні показники мають Дністровсько-Бузька низовинна область (35,0%), Приазовська низовинна область (26,9%), Центрально-Кримська височинна область (23,9%), мінімальні - Дніпровсько-Молочанська низовинна область (2,5%). Серед фізико-географічних провінцій Степу найвищі показники мають Кримська Степова провінція (18,3%) та Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція (10,6%). а найнижчі - Донецька північно-степова провінція (3,7 %) (див.рис.2-3).

Надзвичайно важливими для розробки перспектив розвитку рекреаційно-туристського господарства України є показники економічної  (розраховані на душу населення) та територіальної (на одиницю площі) продуктивності природно-рекреаційного потенціалу. За цими параметрами в Україні знову ж таки лідирують такі фізико-географічні регіони, як: Кримські гори, Українські Карпати, Кримська степова провінція, Сухостепова підзона, Задонецько-Донська північностепова, Середньоросійська лісостепова, Причорноморсько-Приазовська сухостепова, Лівобережно-Дніпровсько-Приазовська північностепова провінції, Степова зона (див. рангувальні ряди).

У той же час значно нижчими характеристиками оцінки природно-рекреаційного потенціалу відзначаються: Дністровсько-Дніпровська лісостепова, Дністровсько-Дніпровська північностепова провінції, Зона мішаних лісів, Лісостепова зона, Поліська, Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінції.

Це пов'язано, з одного боку, і насамперед - з більшим природним багатством рекреаційними об'єктами названих вище районів - лікувальними грязями, мінеральними водами, природними рекреаційними угіддями, - а з іншого, - з інтенсивнішим характером рекреаційного освоєння приміських територій, що розміщені у зоні так званих „маршрутів (поїздок) вихідного дня”. Безперечно, саме близькість розміщення рекреаційних об'єктів (нехай і не завжди найкращих, унікальних за якістю) до великих міст, а особливо агломерацій, є одним з визначальних чинників  формування природно-рекреаційного потенціалу природних регіонів держави.

Таблиця 1

Ранжувальні ряди економічної та територіальної продуктивності

природно-рекреаційного потенціалу фізико-географічних країн, зон, підзон і провінцій (указані курсивом) України

Цей процес у даний час нерідко супроводжується переорієнтацією, зміною напрямів природокористування в бік рекреаційного, туристичного освоєння наявних природних ресурсів, розвитком, зокрема екологічного, зеленого туризму (див. картмоделі 4-6) [4].

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, слід відзначити у розвитку природно-рекреаційного потенціалу регіонів України наявність таких двох тенденцій.

Перша – два основних природних регіони – Українські Карпати й Азово-Чорноморське узбережжя – зосереджують більше половини всього стартового природно-рекреаційного потенціалу держави.

Друга – природно-рекреаційний потенціал України концентрується навколо міст-мільйонерів і великих міст. Так, лише у Київській, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській агломераціях акумулюється близько 1/3 його сумарного обсягу. Врахування цих особливостей і широкомасштабне освоєння природно-рекреаційної бази названих регіонів, безсумнівно, є основною передумовою подальшого пріоритетного розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України.