Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.1. Сутність свідомості, її характерні риси, функції та структура

6.1. Сутність свідомості, її характерні риси, функції та структура

Свідомість — це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.

Є різні рівні відображення: перший з них — це відображення у неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий — відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій — діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, що мають свідомість (соціальне відображення).

Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійс­ності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Існує декілька концепцій свідомості:

ідеалістична (свідомість відривається від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе);

матеріалістична (свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності);

дуалістична (свідомість так само первісна, як і матерія, є вічною або створеною разом з матерією);

вульгарно-матеріалістична (свідомість матеріальна, тобто має не тільки матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру);

феноменологічна (чиста свідомість, що звільнена від людських установок; світ є її корелятом, результатом конструювання і пізнається в процесі споглядання);

суб’єктивістська (свідомість є чистою суб’єктивністю, іманентністю, вона абсолютна);

структуралістська (свідомість є результатом взаємодії трьох «об’єктивностей»: структури, несвідомого і мови);

біхевіористська[1] (свідомість — це різноманітні психічні стани, що неодмінно виявляються через рухові реакції);

діалектико-матеріалістична (ідеальне є результатом відображення матеріального і детермінується суспільно-історичними процесами).

Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єк­тивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів. Об’єктивність означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді.

Цілеспрямованість характеризує схильність до цілепокладання, тобто до створення проектів майбутнього і планів дій перед тим, як щось зробити. Творчість характеризує схильність до генерації нових ідей, конструктивних дій, перетворення світу. Опосередкованість мовою проявляється у спиранні на весь попередній досвід людства, який передається через мову. Соціалізованість означає залежність свідомості від ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, історичного розвитку суспільства. Полі­структурність свідчить про наявність у свідомості, по-перше, певних рівнів відображення (підсвідомість, усвідомлення, самосвідомість), по-друге, компонентних елементів (знання, цінності, норми); по-третє, засобів трансляції (природна мова, штучна мова, системи навчання, технічні засоби і непізнані форми передачі інформації).

Суспільна свідомість — це сукупність характеристик свідомості, що є спільними для певних соціальних груп або для суспіль­ства в цілому. Вона постає, по-перше, як результат об’єктивного процесу розвитку суспільства, по-друге, як програма, що керує діяльністю суспільства, по-третє, як основа духовного виробництва, по-четверте, як самоцінне духовне життя.

Носіями суспільної свідомості можуть бути окрема особистість, соціальна група (нація, клас, конфесія, маргінальний прошарок, кримінальне угрупування тощо) або людство в цілому. Суспільна свідомість щодо духовного життя індивіда постає як щось об’єктивне, суперечливе. Духовне життя окремої людини містить у собі елементи свідомості того суспільства і тих соціаль­них груп, членом яких вона є, а також неповторні індивідуальні риси. Тобто суспільна свідомість є чимось спільним для індивідів і окремих соціальних груп; водночас вона є унікальною для індивіда, соціальної групи стосовно людства.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Існує два аспекти розуміння її сутності:
з одного боку, масова свідомість притаманна певним носіям (соціальним групам), а з другого боку, вона інтегрує в собі духовно-ідеологічне й побутово-психологічне відображення об’єктивної дійсності, елементи теоретичної і буденної свідомості.

Буденна і теоретична свідомість характеризують ступінь глибини відображення дійсності. Причому буденна свідомість формується на основі повсякденного досвіду людей і містить у собі емпіричні знання про об’єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю, а теоретична свідомість виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді науково обґрунтованої системи поглядів (проблеми, ідеї, гіпотези, концепції, теорії).

За історичними типами світогляду суспільна свідомість поділяється на міфологію (від грец. μιθος — оповідь, переказ і λόγος — слово, наука), релігію (від лат. religio — побожність), філософію (від грец. φιλος — любов, любитель і ςοφια — мудрість).

За рівнями відображення дійсності суспільна свідомість поділяється на суспільну психологію та ідеологію. Суспільна психологія являє собою сукупність почуттів, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Вона виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів мислення та діяльності. В цьому процесі суспільна психологія виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріп­лення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей.

Ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-еко­номічні умови життя людей. Вона є вищим науково-теоретичним рівнем акумулювання духовних цінностей. Історія вітчизняної філософії має період панування ідеологічних постулатів та догм марксизму. Так звані три складові частини марксизму (діалектич­ний та історичний матеріалізм, політекономія марксизму і теорія наукового комунізму) в той час набули чинності офіційної ідеології. З їхньою допомогою з ідеології був значною мірою вихолощений творчо-гуманістичний зміст, загальнолюдська, демократична, моральна основа. Старий зміст ідеологічних принципів був також пов’язаний з ідеологічним диктатом, духовним насиллям над особистістю, маніпулюванням її свідомістю, практично не залишав місця для своєрідності індивідуальних проявів особистості. Нова якість сучасного розуміння ідеології полягає в утвердженні духу суверенності та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості, свободи визначення світоглядних ідеалів, заборону насильницького нав’язування будь-яких поглядів. Конст­руктивна ідеологія має адекватно відбивати буття, виходячи з ідеалів гуманізму, вільної ідейної орієнтації та плюралізму. Межа між соціальною психологією та ідеологією відносна.

Нарешті, найважливішими елементами структури суспільної свідомості є її форми: політика, мораль, право, мистецтво тощо.

Політика є концентрованим вираженням економіки. Політичні відносини — це відносини між класами, партіями, націями, конфесіями, іншими соціальними групами, а також державами, міжнародними союзами різних країн і т. п. Вони виникають тоді, коли суб’єкти політичної діяльності змушені керувати один одним з метою реалізації власних інтересів. Як правило, мирними засобами можна досягти певного балансу інтересів. Війна є продовженням політики немирними засобами. Таким чином суб’єкти політичного процесу намагаються досягти політичних, економічних та інших переваг за рахунок один одного. Війни бувають громадянськими (всередині держави між класами, політичними блоками і релігійними конфесіями), локальними (між двома державами), світовими (між блоками держав), національно-визволь­ними (між метрополією і народами колоній в явних і неявних імперіях або їхніх відламках після розпаду). Була спроба в межах марксизму-ленінізму ввести в науковий обіг поняття справедливих і несправедливих війн, але вона виявилась невдалою і демагогічною, тому що під розряд справедливих війн несправедливо підпадали і війна СРСР проти Фінляндії у 1939 р., і радянська окупація Литви, Латвії та Естонії (1939 р.), і дії так званого обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані (1979—1989 рр.) тощо. В наш час дедалі гучніше лунають прогнози про майбутню війну цивілізацій («східної і західної» або «християнської та ісламської»), котра, на думку багатьох політологів і політиків, уже розпочалася у вигляді тотальної війни проти міжнарод­ного тероризму. Проблема приборкання міжнародного теро­ризму справді існує і, на жаль, організатори й виконавці багатьох терористичних акцій у різних країнах світу усвідомлено нама­гаються скомпрометувати іслам, надати йому статусу ідеологіч­ного прикриття терору і джихаду, тобто тотальної війни проти «невірних». На наш погляд, необхідні не тільки силові й еко­номічні способи боротьби з тероризмом. Найважливішим факто­ром успіху в цій боротьбі є участь ісламського духовенства на боці сил миру і прогресу, екуменічних рухів в ідеологічній війні проти фундаменталізму та радикалізму.

Політична свідомість відображає політичні відносини, політичну реальність і політичну діяльність. Вона вміщує в себе ідеологічний та психологічний аспекти. Перший з них пов’язаний з політичною ідеологією (системою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних соціальних спільнот), другий пов’язаний з політичною психологією (несистематизованими поглядами, почуттями, настроями певних суб’єктів політичних відносин). Політична свідомість тісно пов’язана з правовою свідомістю, а остання — з правовими нормами і законами. Право є юридично оформленою системою загальнообов’язкових норм і правил поведінки людей. Взаємодія права з політикою сприяє її реалізації, формуванню правової держави та міжнародних правових відносин (див. табл. 23).



[1] Від англ. behaviour — поведінка. Саме через неї, а не через свідомість, психологи цього напряму вивчають людину.