Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.1. Суть і цілі грошово-кредитної політики

6.1. Суть і цілі грошово-кредитної політики

У XX ст. формується система державного регулювання економіки і, зокрема, така важлива складова її частина, як грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний банк орієнтується на макроекономічні показники, які визначаються органами за­конодавчої і виконавчої влади (табл. 8).

Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:

- у виборі цілей;

- встановленні певної ієрархії цілей;

- визначенні параметрів цілей.

Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення постав­лених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:

- кінцеві;

- проміжні;

- оперативні.

Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків за­гальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як части­на глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими ор­ганами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:

- економічне зростання;

- висока зайнятість населення;

- стабільність цін у державі;

- рівновага платіжного балансу.

Центральний банк як орган державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової оди­ниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забез­печення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від уз­годженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загально­державної економічної політики.

Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інстру­менти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні цілі центральні банки звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу гро­шової маси МЗ (або окремих її агрегатів), або певних змін у рівні процент­ної ставки. Ці орієнтири напряму пов'язані із досягненням кінцевої мети. Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної мак­роекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру розвитку еко­номічного циклу.

В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієн­тиру грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи — й засобу платежу. За цих умов держава в особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоеко­номічну сферу діяльності, але й на внутрішньоекономічні показники. Гро­шово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.

Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролюва­ти. Головним чином центральні банки орієнтуються на монетарну (гро­шову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви комерційних банків).

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податко­вою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює еко­номіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Емісія дер­жавних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує час­тину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад. Якщо центральний банк ставить за мету підтримку фіксованого обмінного курсу, то самостійна внутрішня грошова політика стає практично неможливою, тому що девізна політика (купівля або про­даж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки обмінного курсу авто­матично веде до зміни грошової маси в економіці.

Таким чином, ефективна стабільна грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп інфляції) передбачає не­обхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з інши­ми напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з на­прямками кон'юнктурної політики.

Місце й роль грошово-кредитної політики у системі державного ре­гулювання економіки по-різному визначають представники різних еко­номічних теорій, зокрема представники найбільш фундаментальних з них — монетаристської і кейнсіанської.

Національний банк України як центральний банк держави щорічно розробляє проект основних напрямків грошово-кредитної політики, які за­тверджуються Верховною Радою України.

Ці напрямки передбачають:

- аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;

- основні завдання грошово-кредитної політики;

- цільові орієнтири грошово-кредитної політики;

- інструменти регулювання грошово-кредитного ринку. Параметри основних монетарних показників НБУ наведені в табл. 9. Грошово-кредитна політика Національного банку України на пер­спективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі спри­ятливих умов для здійснення позитивних структурних зрушень в економіці, а також для вирішення важливих соціальних проблем.