6.1.13. Ламаїзм (тибетський буддизм)

Це один з організаційно незалежних різновидів махаяністського напряму в буддизмі, що склався в Тибеті в VII—XIV ст. внаслідок проникнення махаяни й тантризму, поєднання їх з релігією тибетців бон-no (форма шаманізму).

Тибетське нагір'я в Центральній Азії було заселене ще в середині І тис. до н.е. У VII ст. н.е. там з'явилося земле­робство, відбувся перехід від родоплемінної общини до організованої держави, у VII—IX ст. існувала імперія. Тоді ж з'явилася писемність, швидко формувалися феодальні відносини.

У тибетців у ті часи існувала шаманська релігія бон-по — безпосередня спадкоємиця їх первісних релігійних уявлень. Це була племінна релігія, яка не задовольняла по­треби феодальної держави. Саме тоді в Тибеті з'являються перші проповідники буддизму.

Про прийняття феодальною верхівкою Тибету буддиз­му існує чимало легенд. За однією з них, міфічному цареві Лхатоторі впала з неба скриня зі священними книгами і предметами. Цар спочатку недбало поставився до пода­рунка неба, але в країні почалися біди. Тоді він став по­клонятися священним предметам, і все пішло на добре. За іншими легендами, священні книги та предмети привіз буддійський чернець, а голос з неба пояснив цареві їх зна­чення.

За царя Тісонгдецена (755—791), в період розквіту Ти­бетської імперії, в 787 р. буддизм був визнаний її держав­ною релігією. Майже через 50 років, за імператора Лангдарми (836—842), його було піддано переслідуванням, та після вбивства імператора держава розпалася на феодальні князівства, і буддизм зміцнився в них, підтриманий дрібними феодальними властителями.

У XI—XII ст. виникають впливові буддійські монас­тирі, утворюються теократичні князівства, розгортається боротьба між буддійськими сектами, які по-різному при­стосували класичний буддизм до історичних умов. Посту­пово складається специфічний напрям буддизму — ла­маїзм. Його формування тісно пов'язане з історією ти­бетського народу. Тривалий час процес утворення і розпа­ду колосальних імперій в Центральній Азії та Китаї не тор­кався Тибету, відгородженого гірськими хребтами. Але в XIII ст. Тибет більш ніж на століття потрапив у залежність від монголів. У XIV—XVII ст. там точилася боротьба за владу між феодальними родами, кожний з яких спирався на одну з численних буддійських сект.

Саме в цей час зароджується ламаїзм. Це тісно пов'яза­не з діяльністю Цзонкаби (1357—1419) — видатного релігійного діяча тієї епохи. Він вийшов з родини бідного скотаря, з дитинства вражав своєю обдарованістю і релігійністю. У два роки його віддали до монастиря, а у 16 — послали на навчання до Центрального Тибету. Знан­ня священних книг, текстів, мандрівки святими місцями розвивали богословські здібності, і в 25 років він отримав духовне звання гелугпа. Йому мали видати червону шап­ку, та оскільки такої не знайшлося, видали жовту. Цей колір і став кольором його послідовників. У 1390 р. Цзонкаба дістає найвищий ламаїстський титул, з 1394 р. осе­ляється у монастирі поблизу Лхаси і засновує свою общи­ну — гелугпу (секту доброчинності)! У 1408 р. починає культові реформи, а в 1409 р. остаточно оселяється в запо­чаткованому ним монастирі Галдан поблизу Лхаси, де і прожив останні роки. Там пише скорочений виклад Лам-риму для віруючих — "Малий Ламрим", виробляє складну систему ієрархії, особливо пишні й урочисті богослужіння. Поступово секта гелугпа стає домінуючою серед буддійських груп Тибету.

Якщо буддизм вважав, що Будда лише відкрив довгий

і важкий шлях до нірвани, а кожен віруючий мусить осяг­ти та здійснити його сам, то за гелугпою досягнення нірва­ни можливе коротшим шляхом — культовим вшануванням численних будд і бодхисатв, духів, а головне — завдяки до­помозі лам, які є якщо не живими богами, то, принаймні, їх безпосередніми представниками. Спасіння можливе ли­ше за допомогою буддійського священика — монаха-лами. Отже, духовенство має не втікати від життя для власного спасіння, а йти до кожного віруючого, щоб керувати ним, вести по життю.

Вже з XV ст. н.е. встановлюється найвищий титул для керівництва тибетською державою і ламаїстською церк­вою — далай-лама ("великий, як океан")- Він — найви­щий ієрарх ламаїстської церкви, вважається земним втіленням бодхисатви Авалокітешвари, душа якого живе в тілі верховного лами. Зі смертю носія душі вона пересе­ляється у тіло обраного нею новонародженого. Завдання високопоставлених лам — знайти за особливими ознаками і з особливими магічними церемоніями цього нового да­лай-ламу. З обраних у такий спосіб трьох дітей жеребку­ванням визначали одного. Обраний отримував усі належні почесті й поклоніння, але до його повноліття країною і церквою керував призначений ламською верхівкою ре­гент. Цих двох ієрархів ламаїстської церкви звуть зубілган-гами — переродженцями, вони — надприродні особи, живі боги. Тому отримують відповідне становище в суспільстві й державі, їх влада у феодальному Тибеті не знала меж.

З 1642 р. далай-лама стає світським і духовним главою Тибету, який перетворюється на теократичну державу. Тоді ж встановлюється посада другої в ламаїстській ієрархії особи — пансен-лами ("вченого великого лами"), якого вважають втіленням Будди-Амітабхи. Але зберегти свою незалежність тибетська держава не змогла. В сере­дині XVIII ст. частина її областей, а наприкінці — всі ос­новні райони увійшли до складу Китайської імперії. Вла­да ще перебувала в далай-лам, але в столиці держави — Лхасі контрольні функції здійснював китайський амбань-резидент.

Революція 1911—1913 pp. в Китаї дала свободу Тибету, яку довелося відстоювати зі зброєю в руках. Після утво­рення КНР Тибет отримав національну автономію у складі КНР, а в 1965 р. — утворено Тибетський автономний ра­йон. Це не задовольнило національно-патріотичні сили та

Буддизм   209

релігійні кола Тибету, вони ведуть боротьбу за національ­не визволення.

Дотепер було 14 далай-лам і сім пансен-лам. З XVIII ст. вони живуть у палаці "Потала" ("палац другого кормчого") поблизу м. Лхаси — столиці Тибету. Те­перішній, Далай-лама XIV Агван-Лобсан Тенцін-гьяцо (або Данцзаан Джамухо) народився в 1935 р., у трирічно­му віці був визнаний зубілгангом. У 1959 р. після невдало­го антикитайського повстання вимушений був емігрувати до Індії в м. Дхарасалу. Почалося переслідування ламаїзму. Із 3800 монастирів залишилося лише 12. У 1989 р. Далай-ламі присуджено Нобелівську премію миру.

Ламаїзм вважають відносно самостійною формою релігії. Його віровчення дуже близьке буддизмові. Проте він має самостійний збірник канонічних текстів Ганджур (тибет. — "переклад одкровень Будди"), що становлять 108 томів, і коментарі Данджур ("переклад тлумачень") у 225 томах. Незаперечне богословське значення має "Ти­бетська книга мертвих" — збірник настанов вмираючому і померлому (у ній стверджується, що між смертю і новим народженням проходить 49 днів). Існує численна бого­словська ламаїстська література, що відображає еволюцію ламаїзму в процесі становлення феодалізму в Азії.

Головною причиною еволюції буддизму в ламаїзм, оче­видно, слід вважати утвердження монотеїзму. "Абсолют", "перебування" в нірвані найвищого бога буддизму за­мінюється конкретнішим Буддою — творцем і правителем світу. Адибудда — первісний вічний Будда — виділяє особ­ливу енергію, що породжує нових богів. Ці боги люті й кровожерні, вони весь час вимагають жертв, створюють конкретні форми страждань, безпосередньо управляють світом. За Адибуддою ідуть будди, які систематично з'явля­ються серед людей і втілюються в обраних, щоб вивести усе живе із сансари у нірвану. Серед них — засновник ламаїзму Цзонкаба, його учні, далай-лами. Потім — бодхисатви (бо­жества конкретних справ спасіння), за ними — безліч духів і дияволів, які добром або злом охороняють закон, управ­ляють окремими предметами і явищами.

Релігійний культ ламаїзму багато запозичив з шаман­ства, йому властиві фетишизм і магія. Церемонії мають те­атралізований характер. Існує і спрощений культ, напри­клад молитва за допомогою молитовних млинів (хурде), які приводять в рух віруючий або вітер.

Особливе значення має учення про Калачкру, який рухає "колесо часу" — так відображена циклічність розвит­ку. Адибудда створив світ, що народжується, руйнується. Світ цей непостійний і нематеріальний. Реальний світ — це примара, міраж. Розвиток світу охоплює величезні періоди — калпи. Кожна калпа складається з руйнування, пустоти, заснування і встановлення, а ті — з 12 послідов­них моментів.

Нині, згідно з ламаїзмом, світ перебуває на етапі вста­новлення поточної калпи, він розвивається за вченням четвертого будди — Шакьямуні. На цьому етапі буде ще 996 будд, за Шакьямуні йде будда Майтрея. Ламаїзм роз­виває вчення буддизму про переродження. "Добре" пере­родження, тобто переселення душі віруючого після смерті в тіло ченця, святого, праведника і далі — в Будду, має бу­ти головною турботою віруючого, але успіх у цій справі не­можливий без участі "добрих друзів" — ченців-лам. Звідси і назва — ламаїзм.

Відомо чотири щабелі ієрархії "добрих друзів": лама, бодхисатва, Будда, втілений у людське тіло, Будда безтілесний у нірвані. Кожний віруючий повинен мати свого ламу, підкорятися його вказівкам і покладатися на його молитви. Це і визначає особливе становище лам у суспільстві. В Тибеті ламою обов'язково стає кожний первісток у родині. З населенням автономії приблизно 1 млн осіб їх — до 300 тис. осіб

Через Тибет ламаїзм поширився на Монголію (XVI— XVII ст.), а з кінця XVII ст. — і на територію Росії, де був сприйнятий бурятами, тувинцями, калмиками. Тривалий час він був однією з поширених релігій у Середній Азії, але згодом його витіснив іслам.

У колишньому СРСР ламаїзм було піддано жорстким утискам. Тепер у Росії діє Центральне духовне управління буддистів (ЦДУБ), яке має три відділення: бурятське, ту­винське і калмицьке.

Послідовники ламаїзму є і в Україні.

у VI—VII ст. починається занепад буддизму, у XII—XIII ст. він майже цілком зник в Індії. Але його спад­щина наклала довічний відбиток на її культуру. Буддизм став найважливішим відкриттям Індії, її внеском у цивілізацію Азії.

Єдиної буддійської церкви, як і єдиного вчення, немає. У Таїланді, наприклад, буддійську церкву очолює король, так було колись і в Лаосі; у Бірмі та Шрі-Ланці взагалі

відсутня централізація общин. Існують міжнародні ор­ганізації буддистів. Найвпливовіша з них — Всесвітнє братство буддистів, створене в 1950 р. на Міжнародному конгресі у Коломбо.